Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.09.2014 09:17Новела
Про землю  Про життя  Про розлуку  Про любов  
ПОТІЧОК ЛЮБОВІ
00000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

ПОТІЧОК ЛЮБОВІ

Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 06.09.2014 / 25184

Роблячи великий гак ґрунтовою дорогою, об’їжджали ділянку шосе, що була на ремонті. Несподівано навіть для самого себе велів власному водієві зупинити авто. Бо від того, що побачив, дух перехопило.

Ось куди той тимчасовий шлях довів! Скільки разів за кордоном той дух перехоплювало: і по-доброму, від радості, і по-злому, коли смерті дивився в обличчя, а так не хвилювало, як зараз. І зовсім не від великих клубів пилу, що піднятий машинами попереду, та не від спеки, що може зрівнятися з африканською, дарма що в Україні.

Зі свого дорогого авта він побачив… потічок! Той потічок, з якого приносив матусі та сестрам свіжу прохолодну воду, напував нею улюбленого собаку і кількох кицьок. Той потічок, біля якого він уперше побачив її, свою кохану на усе життя. Трохи нижче, де вода розтікалася й не глибоко було, вона мила ніжки й умивалася.

Відтак йшли до села разом, розмовляючи наче ні про що, а насправді відкривали код кохання на все життя.

Водієві порадив поставити машину у тінь дерев, брати у багажнику з їстівного все, що душа бажає. А сам рушив ближче до рідного потічка.

Сів на пагорбі, як у далеко минулому дитинстві, прямо у ковил-траву перевести подих, неспішно озирнутися.

Усе навколо так і… не так.

Якби усе життя мешкав і працював у рідному селі, напевно не помічав би змін. Он гребля осунулась, ставок замілів. Щось не помітно, щоб і риба плескалася, хоча рибалки подекуди сидять. А он далі, на місці колишнього колективного саду, видніються дачні халупки. Серед тих злиднів якимсь протиріччям бовваніють два фешенебельні котеджі.

Посміхнувся собі у вуста: і не соромно отим багатим своїми «прибутками» та «здобутками» хизуватися?! Не інакше, як обдурили людей у добу початку приватизації усього, що душа бажала. Певно, акції позабирали собі, на них начисляють дивіденди, і тепер не знають. що з тими прибутками робити. Ну, ось ― чим би «дитя» не тішилось! ― зварганили хороми, неподалік обмілілого ставка і роз’їждженої греблі.

Він згадав колишніх своїх односельців, багатьох з них дивну поведінку. Як тільки наприкінці минулого сторіччя дозволили мати кооперативи, так більшість у їхньому селі наче збісилися. Одні виїхали було кудись за довгими грошима, інші створювали щось самостійне безпосередньо у селі.

Отоді і він ― відмінник у школі, а відтак й у виші ― затіяв свою справу зі своїми кількома односельцями-компаньйонами. Вони ж його невдовзі і підставили. Закінчилося тим, що відібрали його частину бізнесу, а по суті вкладені ним грубі гроші, перед тим виграні у кількох найпрестижніших шахових змаганнях і змаганнях на кращого механізатора широкого профілю. Цікаво, що гонорар за шахову перемогу він отримав неймовірно більший, ніж за механізаторські. Ото так оцінюють прагнення селянина бути кращим, думав собі.

А усе б це ще нічого, якби діло не дійшло і до його коханої. Заздрісники його успіхам були такі, що не тільки підставили його, нацькували органи правосуддя і тим самим розділили село навпіл ― симпатиків і антипатиків, а й поставили питання руба: твоя неземної вроди дружина має бути не твоя і на селі їй не місце!..

Тільки після цього він зважився покинути рідний край назавжди, причому переконавши виїхати подалі і всю родину. Батьки обжилися в іншій області. Свої районні чиновники, які любили по-брежнєвски цілуватися, дістати їх уже не могли. Тож він, взявши дружину й дитятко, гайнув на заробітки за кордон.

Йому якось зразу підфайнило, швидко зареєстрував свій бізнес, поступово розширяючи його. Дружина часто з прикрістю говорила, що, бач, а якби ти удома реєстрував цю довідку, тобі натякнули б на хабар, а якби оцю ляду на горище власного будинку не оббив жерстю, причепився би пожежник. І знову, або терміново покривай ту ляду залізом, або – власне на що і натякав пожежник ― подай йому «на чай».

Він усім тим обурювався неабияк: було б усе дома, справді, по закону, чого б його виїжджати?! Та якби ще заздрісників менше було… Власне хай і вони будуть, але… Але здібні!!! Тоді інша річ, розмірковував про себе, та й дружині інколи про те казав і трьом синам, які народилися за кордоном.

Між іншим, чи не найбільше тішило його, так це те, що дружина якось ненав’язливо, природно виховувала їх у повазі й любові до України, рідної землі, і тому вони й мову свою знали краще, ніж тієї країни, у середовищі якої зростали.

І було б усе добре… Гм!.. Що «добре»?!. Якби його родина далі жила? Важко сказати… Можливо, отак назавжди й залишилась за кордоном, передзвонюючись з батьками, інколи навідуючись до них. Діти поступово асимілювались би, онуки-правнуки тим паче.

Напевно було б так.

Вийшло не так.

Його найдорожчий скарб, який нагодився біля потічка у малиновому дитинстві, раптом спочив. Але перед цим встигла розповісти про свою мрію – повернутися у рідні краї, хай і не до свого села, але поближче ― так точно. Мовляв, і сини ж не проти…

Почув і… заприсягся: повернеться! А за синів ― радий. Не сподівався, а бач!..

Він уже навів деякі довідки щодо можливого хоча б часткового переведення свого закордонного бізнесу сюди, у рідні краї. Кажуть, що бритоголових і тих, хто пальці віялом тримає, поменшало. Та й пожежники не так чіпляються, бо люди з переляку наперед усі ляди жерстю пооббивали.

Він вирішив: а навіщо їхати далі? Отут він і продовжить свій бізнес, а в ньому ― своє життя, отут забігають сини і доньки його синів. І котресь із них зустріне свою долю біля такого дорогого для нього потічка. І йтимуть вони додому не між бур’янів, що он як розрослися, а серед багатих зелених левад, повз лани золотаві і сади з обвислими від врожаю гілками.

___________
Малюнок автора.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
05.09.2014 Публіцистика / Психологія та стосунки
ХТО ТАМ ТАК «РАССЄЛІСІ»?..
06.09.2014 Проза / Новела
І ТУТ ПРИЙШЛА ПОРА КОХАННЯ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 103  Коментарів:
Тематика: Проза, новела, шлях, потічок, авто, дачні халупки, односельці, рідний край, бізнес, найдорожчий скарб
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди