Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
06.09.2014 10:04Новела
Про душу  Про красу  Про кохання  
І ТУТ ПРИЙШЛА ПОРА КОХАННЯ
00000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

І ТУТ ПРИЙШЛА ПОРА КОХАННЯ

Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 06.09.2014 / 25187

― Іване, а що то за дівчина сидить на отих дрючках?

― Що, Серього, сподобалась? Наче мавка, правда?

― Нівроку! Чи, певно, ти око поклав на неї?

― Поклав би! «…Би»! Маю ж Ірчика, якою ще не наситився…

― Як ти сказав: «Ірчика»? У нашому райцентрі в останні роки я знаю тільки одну дівчину, яку всі звуть саме так. Чи не вона?

― Ірин багато, Сергію! Я сам її почав так називати, бо їй сподобалося…

― Почав, тому що вже чув як її інші називали…

― Ти, здається, дівчиною он тією зацікавився…

― Гарненька! Дивно, що подружок немає з нею.

― Були. Я бачив. Але чи ті відійшли на деякий час, чи зовсім злиняли.

― А твоя Ірчик ― білявка? Ну, в сенсі фарбована? А так вона ― руда. Тільки її рудою ніхто не бачив… Ой, яка дівчинка! А сидить ― як творіння мистецтва! Господи, яка врода! Наче мавка! Навіть більше, ніж мавка.

― Мавка на дрючках… І без довгого волосся… Що ж то за мавка ― без довгого волосся?! – зіронізував Іван.

― А твоя Ірчик завжди носила коротку стрижку? Правда?

― «Носила». Носить. Так їй подобається… Дивись: здається, твоя мавка хоче покинути насижене місце…

― Помилуюсь та поспостерігаю ще за нею. Така ефектна та «смачна» і без… без хлопця!.. Щось не віриться, ― мовив Сергій задумливо.

― Ну, щодо ефектності, то погоджуюсь… А щодо «смакоти»… Звідки взяв? Що, ти з нею знався?.. Сподобалася? Ну, то в чому річ? Йди ― знайомся! І… діточок вам з футбольну команду!

Сергій змалку був сором’язливим, делікатним і тактовним. Напевно, якби батьки й не привчали його до цього та не заохочували людську шляхетність, все одно зростав би таким. Часто ж буває як: дитина читає гарні повчальні книжки не тому що їх радять дорослі чи вчителі, а тому що за своїм характером від народження сама тягнеться до такого, що їй ближче до душі. От і Сергію, як тільки він навчився читати, ближче до душі були розповіді не про якихось там дракул, потойбічні світи, войнушки і походи древлян, а про те як хтось комусь допомагає, визволяє з неволі чи виводить з непрохідних хащ, допомагає подолати біду, роздає подарунки… Не дивно, що і дівчат він сприймав як вищих божественних істот у людській подобі, такими собі ходячими ваяннями найталановитіших митців. І то справжнє диво, думав Сергій, що вони ― дівчатка ― навіть краще ваянь, тому що за ними протягом усього життя можна ще й спостерігати як вони народжуються і поступово зростають, радуючи око своїми естетичними округлими формами.

Естетичні округлі форми дівчаток і дівчат були для Сергія вирішальним фактором природної і сталої любові до них. Але ж не тільки дівчатка зростали, а й сам Сергій. І прийшов час, коли він відчув, що лише споглядання естетичних округлих форм ― то замало! У його душі з’явилися невідомі донині надзвичайно сильні прагнення, торкнутися дівчини, обійняти її, спочатку легенько ― за плечі, відтак ніжно обхопити лице і… цілувати, цілувати й цілувати до нестями, до оніміння губ і пити її дівочий дух.

Після такого палкого нашестя почуттів та емоцій не раз останнім часом усвідомлював, що він опиняється неначе у маренні. А коли виходить з нього, раптом, перед собою бачить не обличчя дівчини, а звичайну свою… подушку, яку обіймає і цілує. Фу! І що б то воно значило?!.

Про таке й Івану не розкажеш. Він, хоч і друг, а насмішкуватий. Чому б то? Можливо через те, що дівчаток і дівчат, а тим паче молодичок, сприймав не як ваяння, ходячі твори мистецтва, а такі собі живі рухомі субстанції з тілом, з якого ростуть п’ять кінцівок: дві ноги, дві руки й… голова. Цю ― верхню ― кінцівку, замість десятьох пальців, обладнано комп’ютерним процесором, а на монітор (тобто обличчя) для естетичності виведені очі, ніс, рот, вуха, зверху ― своєрідний лан з рослинністю під назвою волосся.

Після такого відкриття у сприйнятті Іваном дівчат, Сергій як не намагався вивідати, як же той цілує не обличчя, а п’яту кінцівку під назвою «монітор» і губи, що є, на думку Йвана, нормальним завершенням отвору для прийняття їжі, так і не зрозумів жартує той чи серйозно говорить. Якби хоч така розмова була однією, а то ж ні! Як можна було повірити, коли вперше таке чуєш? Ні. А коли вкотре Сергій почув про сприйняття Іваном дівчат, то трохи з глузду не з’їхав.

Час іде! А невидимі, але надзвичайно сильні, духм’янощі протилежної статі ― феромони ― дають про себе знати! Сергій і сам не свій! На дівчат очі витріщає з ніжним поглядом, сопе собі під ніс, нерідко уявляє, що хоче торкнутися дівчини. Та як же ― ваяння перед ним! Чи перед ним, чи трохи поодаль, як от ця ― мавка на… дрючках.

― Можливо, дівчина усілась на ті дрючки, щоб тебе звабити, ― мовив Іван.

― Та йди ти!..

― Правильно: йди ти!.. Тільки до неї. Познайомся. А якщо то ― твоя доля. Не будеш більше страждати…

― Я? Страждаю?

― То що не бачу. Ну, я ж не твердив, що саме за цією. В цілому за дівчатами страждаєш, Ти надто інтелігентний від народження. Приземлись.

― Я на землі.

― От і тьопай по ній до отієї мавки, поки вона не передумала тебе своїм поглядом свердлити.

― А чьо, правда?

― Я те давно помітив.

― А можливо вона «свердлить» тебе? – запитав Сергій.

― Вони відчувають, хто одружений або має кохану дівчину.

― Як це «відчувають»?

― Юнак чи дівчина, коли ще не мають постійної пари і перебувають в активному пошуку, завжди випромінюють невидимий оку, невідчутний людськими носом ореол запахів. Їх вчені ще феромонами називають. У людей, які шукають свої половинки, той ореол значно сильніший, ніж у решти. От і у тебе він зашкалює! А вона ― мавка! ― ловить. У тебе зашкалює, а вона ловить. І в мережеві твоїх феромонів кайфує. Кумекаєш?!

― Чьо ти лаєшся?

― Ти про що?

― Ну, «феромони»… та «феромони»…

― Хай тобі дідько! «Феромони» ― не лайлива слово! Ой, як ти відстав від життя, хоча й живеш у сьогоденні. Треба взятися за твою освіту! Спецосвіту! І почнемо з того, що ти негайно підеш до тієї дівчини і познайомишся.

― А що говорити?

― Отакої! Як кажуть, приїхали. На ходу вигадаєш. Можу я з тобою піти. Але тоді вона може подумати, що я залицяюсь. Ірчик дізнається ― розсердиться, ― пояснив Іван. ― Йди сам, а я тут за тебе уболіватиму. Та йди ж! Іди-и!.. Що ти тягнеш? То ти мені розпитуваннями про мою Ірчик голову морочив. То наукові слова сприймаєш за лайки. То ще щось вигадуєш. І відтягуєш та відтягуєш можливо найважливіший шанс у твоєму житті ― знайомство з майбутньою дружиною. Іди, кажу!..

― Фу-х! Ну, я пішов, ― сказав Сергій.

― Удачі!

― Ну… Ну, я пі-і-ішов…

― А чому стоїш?

― Все! Пішов…

― Дівчино! Агов, дівчино! Панно, шановна панно, оцей хлопець хоче у вас дещо запитати, ― гукнув мавці Іван, ― Можна йому підійти?

Дівчина кивнула. Сергій наважився, рушив до неї.

― У тебе чьо, тіпа язик усох? ― зразу спантеличила вона його своїм запитанням, як йому здалося, грубим.

Сергію захотілося повернутися назад. Але, опинившись уже біля цієї мавки і почувши від неї таку репліку, він відчув, що треба щось відповісти, мовити якийсь комплімент.

― Ви така гарна, немов мавка, ― сказав Сергій.

― А-а, тіпа з лісу чи з боліт вилізла.

― Та ні...

― А якщо ні, то чому я «мавка»?

― Думав, що приємно вам буде таке чути…

― Ти чьо, конкретно, «ви» та «ви»? Я що тобі, тіпа «вчителька»? Ти що тіпа…

― Та я не тіпаюсь, ― якось невпевнено мовив Сергій, все ще сумніваючись, чи всі слова, мовлені дівчиною, розуміє правильно.

― Ти чьо, в натурі, дикун? Звідки ти взявся?

― Звідти, - показав Сергій на місце, де був Іван, а до цього вони перебували разом.

― Ну, от і повертай туди, звідки рушив сюди! Лади?!

― А я хотів з вами познайомитися…

― Ну, то стався тіпа облом. Так своїм предкам, вчителям і наставникам і доповіси…

― А як вас звати?

― Як хліб жувати!

Сергій остаточно розстроївся: як же його далі вести розмову з цією дівчиною, яка на відстані дуже сподобалась йому, а насправді виявилася такою неввічливою, грубою та злою. І він нічого не вигадав кращого, як мовчки повернутися до Йвана, запропонувати йому йти геть.

Повернувся. А біля Йвана ― дівчина якась.

― Ірчик, ― представив її Іван.

― Ну, як дівчина, Сергійку? ― запитала Ірчик.

― Та якась дивна, груба, весь час «тіпа» та «тіпа»… Дикуном обізвала…

― А хороша?

― Та вже не хороша…

Іван та Ірчик зареготали від усієї душі. А потім, на превеликий подив Сергія, покликали ту дівчину з дрючків.

А далі було… Що далі було? Була справжня казка для Сергія. Іван з Іриною, знаючи про нерішучість друга у справі знайомства з дівчатами, домовились з «мавкою» таким чином виховати його, спустити його високі думки на грішну землю. Мавка довгенько відмовлялася, бо вихована в інтелігентній родині, як і Сергій. Тож не наважувалась навіть думати про грубі й нетактовні слова. Але зрештою погодилась. Задумка була тільки осучаснити Сергієві погляди на дівчат, дарма що він сам їм ровесник. Але для мавки трапилось непередбачене: вона теж закохалася у Сергія. А чи варто нагадувати, що й він у неї.

Відтоді роки минули. Ростуть у мавки і Сергія діти. А Йван та Ірчик є їхніми хрещеними батьками. За святковим столом Сергій нерідко жартує:

― Я не ходитиму «туди», буду тільки «сюди».

І всі дружно крекчуть, заїдаючи випите, схвально перемовляються, чудово розуміючи про що йдеться.

___________
Малюнок автора.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.09.2014 Проза / Новела
ПОТІЧОК ЛЮБОВІ
07.09.2014 Проза / Казка
ВЕЛИКА СИЛА НУЛЯ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела Про кохання
12.09.2014
ЖИВЕ КОХАННЯ У КАРПАТАХ
06.09.2014
І ТУТ ПРИЙШЛА ПОРА КОХАННЯ
04.09.2014
ДУША РАДІЛА ДНЮ І СОНЦЮ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 95  Коментарів:
Тематика: Проза, новела, дівчина, сподобалась, білявка, ефектна, округлі форми, феромон, знайомство, мавка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
06.01.2012 © Т. Белімова
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди