Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.09.2014 15:47Есе
Для вчителів  Для дорослих  Про сучасність  
41000
Без обмежень
© Арсеній Троян

Мій рідний ХУІК

Арсеній Троян
Опубліковано 17.09.2014 / 25368

Колись я дуже любив читати. Скільки себе пам’ятаю, у моїй кімнаті стояла доволі велика шафа, кілька полиць з яких були повністю забиті книгами. Їх всі я прочитав по кілька разів. Згадуючи той час, я дивуюсь, бо здається, що це робила інша людина.


Читав я багато, часто і, головне, це подобалось. У дитячому віці фанатів від Нестайка та Дімарова, у підлітковому віці потроху долучався до серйозної літератури, осиливши «Володаря Мух», який мав вивчати лише в старших класах. Від читання починав падати зір, але я на це не зважав і тягнувся за черговою книгою. Йшло все, навіть книги про партизанів. Я читав, я цим жив. Звісно, мріяв потрапити на філологічний факультет.


Моя мрія збулась у 2006-му. Я вступив в ХНУ імені Каразіна (в жартівливо-оціночному — ХУІК). У різноманітних агітках, буклетах чи як там воно називається цей заклад подавався як супер-пупер-офігенний внз, де навчаються тільки вибрані. Батьки (котрі там навчались) та знайомі теж вихваляли його, хоча, можливо, їм був важливіший статус «каразінки», все ж «національний», або часи змінились, не знаю, проте під час подачі документів та екзаменів (ми були останні, хто писав іспити на вступі) про цей університет у мене склались якнайприємніші враження. Подобалось, що це не школа, де треба те і робити, що ходити на уроки й вивчати цілі розділи підручників, тут студентська воля й творче начало. Так мені уявлялось…


Перший рік філфакування пройшов під егідою адаптації, і перед початком другого курсу я ще відчував енергію й бажання навчатись. Проте минув другий, третій курс і я в якийсь момент зрозумів, що Харківський Національний УНІ-ВЕР-СИ-ТЕТ не що інше, як та сама школа. Замість свободи і творчого підходу — дисципліна, залякування, безкінечна зубрьожка. І що найобразливіше — нам постійно говорили, що ми станемо майбутніми педагогами, тобто будемо і далі виховувати собі подібних робото-зубрилок, не здатних думати й аналізувати.


Чим далі, тим більше я впадав у байдужість до всього. Інколи байдужість замінялась гнівом. Прийшов на пару, перекличка, двогодинне строчення конспекту, наступного тижня його переповідання на практичному занятті. Слово в слово і не дай Бог ти щось пропустиш, зразу скажуть «ви спите на парах чи що», звинуватять у лінивості, чи ще в чомусь. Якось став розпитувати викладачку щодо якогось моменту, а та вибалушила на мене очі і зашипіла: «А чого це ви сперечаєтесь?». Власна думка називалась «сперечанням».


Мені все осточортіло, я був постійно роздратований, сидів у засраній одноразовими стаканчиками й кульками аудиторії серед дівиць, від яких на милю несло перегаром, і запитував себе: «Що я тут роблю?».


Щось схоже і відбувалось з деякими моїми однокурсниками. Дехто зразу не знайшов себе (по різним причинам) і перестав відвідувати пари, дехто перейшов на інші курси, а були такі, що плили собі за течією. Таким був мій сусід по парті, котрий на всіх іспитах списував, а на парах під партою намагався побити власні і без того захмарні рекорди в мобільній грі «Змійка».


Навчання стало безглуздою грою, мета якої — не отримати «хвоста» та вчасно показати викладачеві настрочений конспект. І це так було насправді, не тільки в Каразіна. Система, яка залишила «найкращі» зразки командування і підхиляння та додала елементи бізнесового-конкурентного типу, в умовах якого студенти мали постійно гризтись за завітні «бешки» та «ашки», міцно всоталась у те, що мало називатись вищою освітою.


Звісно, в цьому безглузді не було місця літературі. Скоро моє роздратування перекинулось на книги, якими я раніше захоплювався. На філфаці читати не треба, треба знати сюжет. О так, деякі викладачі просто задовбували своїми питаннями про те, хто діяв у другій дії, скільки їх було. Скоро від тримання в пам’яті всіх тих Охрімів та Остапів почала боліти голова. Одна деспотична викладачка дуже полюбляла всі ці сюжетні задрочки. У неї ми писали конспект по дві (інколи три) пари, вона розповідала абсолютно все, від назв засновників стилю реалізм до кількості збірок Франка та кольорів його шкарпеток. Звісно, це треба було переповісти на практичному занятті, і дехто переповідав, чеканив дані, імена героїв. Тупо і просто відтворював конспект. Не знаю, це має бути щось з головою, щоб тримати в пам’яті скільки інформації.


Хоча серед викладачів і були, як кажуть зараз, притомні викладачі, а саме навчання в чомусь допомогло в житті. Та і такі-сякі знання я здобув, сам винен, що не максимум, треба було не просиджувати на ослячій лаві в прострації, а як всі — зубрити, підкреслювати в конспекті заголовки жовтим, одним словом, «встигати»…


А ще я набув суто філологічного скілу — розповідати про те, чого ти в очі не бачив. Цьому я навчився на практичних заняттях, де треба було «виступити» кілька разів, а визубрити матеріал було і ніколи, і недоцільно. Не важливо, що ти скажеш, головне сказати. Кожна відповідь відповідала певній кількості балів і засвідчувала, що студент був активний на парі, значить, може отримати оцінку.


Отака фігня, малята. Хто виходив після такого «навчання»? Чимало моїх однокурсників зовсім не задіяні у філологічній сфері: дехто, вдало вискочивши заміж з якого-небудь смердючого, патлатого, але заможного програміста, сидить вдома і дивиться «Вороніних». Деякі, звичайно, пішли в бізнес і продають на ринку Барабашова якісні, китайські кросівки.


Звичайно, багато вчительок, є нормальні, але є такі … Чомусь серед вчителів з такою вищою «освітою» чимало сепаратистів (є навіть серед педагогів-україністів) та просто мутного адмінресурсу. Ось вам і «вишка», хоча в універі такі персонажі отримували високі бали й старанно зубрили конспект.


Віддавши мій омріяний диплом і кікнувши мене на вулицю, універ радісно потер свої кам’яні руки та продовжив штампувати відтворювачів конспектів. Натомість у «реалі» виявилось, що ні диплом, ба навіть більша частина здобутих знань не потрібні, бо роботодавцям пофігу хто ти, які в тебе регалії, який красивий у тебе конспект, головне, щоб ти працював і не жалівся на копійчану зарплату.


Не знаю, що буде далі. Нині все активно змінюється, можливо, навіть це відбудеться з моїм універом. Нещодавно прочитав на, як не дивно, ЛайфНюьз, що ректор «каразінки» наклав заборону на сепаратизм (там по-іншому сказано, але смисл такий). Це дуже добре, але чи наклали заборону самі студенти, у своїх головах, особливо філфаківці, з яких усі часи робили бидло? Чи здатні студенти думати, мислити, а не просто відтворювати? Київські студенти розпочали Майдан, що буде в Харкові? Система не всесильна і не вічна, тож бажаю тобі власної і скоропостижної люстрації, мій рідний ХУІК!

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.08.2014 Проза / Новела
Безіменний песик
15.11.2014 Проза / Есе
П. В. О. — покоління вимушених оптимістів
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Есе Про сучасність
18.03.2015 © Охремова Любов
Хто ти мені?
17.09.2014
Мій рідний ХУІК
24.03.2014 © іміз
Барикада
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.8 (МАКС. 5) Голосів: 5 (4+1+0+0+0)
Переглядів: 155  Коментарів: 6
Тематика: Проза, есе, філологічний факультет, ХНУ імені Каразіна, зубрьожка, байдужість, навчання, вчителі, диплом
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 17.09.2014 21:57  © ... для Тетяна Белімова 

Теж не знаю. Але нехай наші люстратори звернуться, приміром, до грузинського досвіду, адже там є вдалий приклад тотальної люстрації 

 17.09.2014 21:42  Тетяна Белімова для © ... 

Про люстрацію - так! І мови нема! Але хочу вам нагадати, як своєму, колезі новелу "Завулок" Миколи Хвильового. Я наразі про проблему пристосуванства. І про правду, яку всі ми шукаємо і прагнемо пізнати. 

Я думаю весь час про люстрацію. І ось. Куди підуть люстровані? Чи це той метод, який маємо застосувати до відвертих покидьків? Це дуже складно, але в одному, певно, погодяться всі: слід почати з освіти. І не лише в університетах по-новому мають вчити. 

 17.09.2014 21:38  © ... для Тетяна Белімова 

Дуже добре, що у вас це викликало такі позитивні емоції, натомість я, пишучи це, відчув прилив ностальгічного роздратування... Каразіна досить непоганий універ, але йому, як і всій системі освіти, терміново потрібна люстрація 

 17.09.2014 21:33  Тетяна Белімова для © ... 

Знаєте, Арсене, чогось ніколи не була високої думки про університет Каразіна (це якщо бути відвертою))). Повеселив ваш твір. Чесно. Зрозуміла, по-перше, що я таки не поганий викладач, і, по-друге, моє навчання на філологічному було значно веселіше, хоча б уже тим, що у мене викладали Ковалів, Агеєва, Пащенко, Шахова :)  

 17.09.2014 21:25  © ... для Володимир Пірнач 

дякую за оцінку. мій "хуік" теж не стовідостково поганий, але, зважаючи на його статус, хотілось би менше радянщини та різноманітного тупізму 

 17.09.2014 16:39  Володимир Пірнач для © ... 

Крутий текст,
Сподобався.
Взагалі мені подобаються такі роздуми.
Про свій університет такого сказати не можу, у нас більшість викладачів "тролили", як зараз прийнято говорити, таких студентів, які зубрять і розказують напам"ять. Але звісно траплялися екземпляри, які хотіли слово в слово по конспекту.
Плюсую. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +40
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
03.12.2011 © Т.Белімова
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
01.12.2010 © Журналіст
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди