Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.09.2014 14:43Роман
 
00000
З дозволу батьків
© Маргарита Проніна

ЗВИЧАЙНА

Частина 4

ЛІТО

Маргарита Проніна
Опубліковано 22.09.2014 / 25485

Ніч – міст у літо. Не люблю так звані найкращі пори року, бо вони заслуговують кращого, ніж я можу їм дати. Бо що робило травень таким романтичним? Бузок, акація, конвалії, світло і температура? Ні. Кохання всередині тебе, його чудодійна сила надихати нас на диво.

Кожен прожитий без любові день відтитровує від мене по краплі колір. Двоє мудаків у парку визначили нас із подругою як «сірих мишей», якими життя ніколи не зацікавиться і які навіть вигадати не можуть, для чого такого ж величного живуть, щоб їх-таки не вбити оце на місці. Фантастичні янголи спустилися з п’яних небес – аби вказати нам істинний шлях. Зрештою, ніхто не хоче зізнаватися, що жити мусимо, бо життя одне й маленьке – це як недоїсти смачний гамбургер, не діставшись начинки і напхавшись тільки булкою, пожбурити його в смітник. Скупердяйський менталітет.

А взагалі, що пояснювати, коли нема причин ні жити, ні вмерти? Тому дні і спливають, як писав Андрусяк, «між простору і падла»…

Я лише хочу, щоб усі самотності колись кінчалися, можливо, об’єднувалися й народжували нові історії, поза тим «кадром однини», в якому існує тільки одна чашка, одинарне ліжко, недоторканий вхідний дзвоник, педантичний незмінний порядок чи, навпаки, безлад, який ніхто не порушить, крім тебе. Хочу, щоб усі люди в усьому світі щомиті пам’ятали свій голос і не боялися його забути.


Час іде вперед, лишаючи мене позаду – тягтися у хвості крізь пустелю марних ілюзій…

Я на лекції філософії. Тут я завжди сама, без друзів. Звичайно, мені прикро, що ніхто не хоче мене підтримати в такому ревному ставленні до цієї абстрактної дисципліни та скласти компанію. Поряд лише або збочені навчанням «гіганти розуму», мисливці за заліком, або такі ж, як я – пригнічені самітники у пошуках істин життя та сенсу проживання оцього часу оцього дня... Без варіантів.

Філософічка (нещодавно я несподівано для себе з’ясувала, що навіть не пригадую, як її звати) сьогодні особливо причепурилася. Ніхто не думає про неї як про живу людину, тим паче жінку, для всіх вона ідентифікована як дуже мудра істота, котра ставить заліки. Якщо ми не можемо зрівнятися силою власних знань чи вмінь із певною особою – ми її викреслюємо для себе. Мовляв, нехай сама собі міркує, навіщо вона аж така розумна, що в жодній людині не може знайти свого відображення.

І я зрозуміла, чому я одна сиджу на філософії...


Це – цегляний будинок причин. Це гучні кроки самотності за твоєю спиною (коли аж смішно від луни, яку породжують твої кроки) Це – назад шляху немає, це бути поза бортом колишнього життя, це розірвані прив’язки до вчорашнього і ланцюги майбутнього арешту, це жага стосунків і результат дійсності, це рятівне коло для тебе у довготривалому вільному падінні у свідомо обрану пащу розчарування й жалю до себе. Філософія – це я: сухопутний дельфін, вигнаний з дельфінарію на ворожі вулиці чужого міста, це own lonely way, це як підібрати із землі клаптик тканини і кричати доказовим тоном у всесвіт, що в твоїх руках не ганчірка, а звитяжний прапор гордовитої перемоги над усіма! Чому, філософіє? Чому ти вмієш тільки ставити запитання і ніколи не відповідаєш на те, що дійсно нам потрібно, що для нас, лише з нашої висоти розуміння правди життя, є непояснимим. Чому ти, така розумна, не рятуєш людину від елементарного небажання бути самотньою? Як ти це поясниш тисячам наших знервованих і розлючених емоцій, які стали не підконтрольними нам? Ти не відповідальна за своїх учнів…

Ми для тебе – осад на дні склянки, в якій відвирувала злободенність, осад, який має падати у безвість, в абстракцію, роблячи тим широкоформатну аплікацію з кожних наступних днів і наших втрачених мрій. Колаж незліченних буднів, які нічого не вирішують у нашому житті, а лише ще більше ускладнюють і без того заплутану дійсність. Так, що ми вже не ладні навіть відрізняти чорне від білого, реальність від уяви, мрії від фантазій, правду від нещирості…

Я бачу у філософічці об’єкт для співчуття і, мимоволі, ледь не себе саму: незатребувана класична музика, потріскана ретро-платівка, чорне полотно якої вже ніколи не зіграє дивовижну мелодію, «Ера» на «Промені» – «розумне» радіо, яке ніхто не слухає на своїх кухнях... Я співчуваю тому радіо, я співчуваю викладачці філософії в університеті. Вона обрала скупердяйську сутність науки, зробила сенсом свого життя вічний пошук і розшифровування чийогось зарозумілого мислення, може, навіть беззмістовного й божевільного. Самітники, єдинороги, прибульці, птеродактилі, динозаври – по одному в кожній довжелезній тривалій ері буття… Але це її вибір.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.09.2014 Проза / Роман
ЗВИЧАЙНА (Частина 3)
22.09.2014 Проза / Роман
ЗВИЧАЙНА (Частина 5)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
26.10.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 5)
14.10.2017 © Іван Петришин / Нарис
Російські діти та хохли з хвостиками (Як виховують нелюбов)
05.10.2017 © Олег Корнійчук / Новела
Системний аналіз (Частина 4)
29.09.2017 © Сліпокоєнко Роман / Оповідання
Медові руїни
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 131  Коментарів:
Тематика: Проза, роман, пори року, самотностість, лекції філософії, вічний пошук
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +101
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +158
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +145
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +85
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Ільніцька
03.12.2011 © Т.Белімова
16.10.2012 © Істерична Бруталка
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди