Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.09.2014 14:53Роман
 
00000
З дозволу батьків
© Маргарита Проніна

ЗВИЧАЙНА

Частина 12

ЗИМА

Маргарита Проніна
Опубліковано 22.09.2014 / 25493

Тим часом у мене – контрольна репетиція перед днем народження. Роки навчання виробили звичку зустрічати своє старіння у порожній кухні з видом на зимову ніч під музику, яка мене калічить:


Lady lights a cigarette

Puffs away, and winter comes

And she forgets…


Уранці, коли за вікном почало сіріти, я побачила, що одна ніч зробила вулиці білими. Знову відчула шалену дитячу розгубленість перед цим дивом. Біле безгоміння. Стежу з вікна, як пересипається в повітрі сніжинками час – як секундами. Вони падають, сиплються під ноги перехожим, вистеляють їхній шлях, налипають на підошви – щоб хоч трохи побути з ними...

Три місяці ми будемо місити їх чобітьми, ліпити з них бабу чи дядька, дідька... Три місяці для того, щоб стріпувати з одягу час, який наївно намагатиметься стишити наш постійний поспіх у погоні за... За тим, що для кожного індивідуальне.

Незадовго до Нового року чомусь мимоволі завжди з’являються неочікувані бажання – і, як не дивно, деякі з них стають реальністю. Але цей сніг… Ні, він недоречний. Нагадує і нагадує... Ту зиму, коли я зустріла Мефістофеля свого життя і виміняла собі в нього за безцінок – за свій спокій, душевний затишок і щиру віру в чоловічу любов – …п’ять божевільних зустрічей. П’ять зустрічей – і все життя роздумів, знищене почуття довіри, спроби унезалежнитись від чоловіків, розбиті вщент ілюзії кохання.

В таких випадках добрі люди радять: «Відпусти! Отак візьми – і відпусти!». Марні спроби! Це ж не я не відпускаю – це мене тримає пам’ять, як у пастці. Суті минулого не зміниш. Той, хто змінив усе, нехай і в минулому, – суттєво вплинув на весь мій подальший маршрут життя. Ось у чому річ. Але хочу відчути такої сили почуття ще раз. Ще раз, і ще, і – назавжди.

Коли я більше не писатиму – це означатиме одне з двох: або мене вже нема взагалі на світі, або я стала самим почуттям, якому нема для чого писати. Щастя самодостатнє.


Останнім часом дуже гостро почала реагувати на все, що позбавлене сенсу і марне. Аж моторошно подумати: як швидко минає життя, поки ми отак зайняті дуже важливими справами. Тимчасом ці справи такі, що абсолютно байдуже, чи зробить їх хтось колись узагалі, чи ні. Але іноді нам потрібні гроші, дипломи, соціальні статуси, корпоративні винагороди, пам’ять наших нащадків...

Вихід у людський тісний світ, у життя за сценарієм суспільства, починається, певно, у пологовому будинку з першого щеплення немовляті – щеплення, яке робить його, тобто нас, таврованими вже навіки і прісно. Так ми отримуємо статус цивілізованих, правильних, визнаних у своїй країні громадян, дітей своїх батьків, і так далі, за законом ієрархії… Далі – ще веселіше… І вигадало людство безліч перешкод і умов, щоб будь-які цілі здавалися кожній особі вартісними, а затрачені зусилля – неймовірними. Тьху.


Дійсних бажань насправді небагато: передусім – виспатися, а вранці, перед виходом з дому, встигнути знайти ключі, телефон, гаманець, необхідні предмети особистого туалету, нікому не чинити навмисного чи випадкового зла, бо ж ти бажаєш, щоб люди тобі щиро симпатизували. Власне, цього б і досить. Аби лише зуміти якось вийти із себе, вибратися, як змія, зі своєї старої шкури, щоб бути нарешті оновленим, більш цікавим для світу, кориснішим і потрібним йому, а не тільки собі. Але при цьому не показати б нічого зайвого – того, що для себе вважаєш власним, не прийнятним ніким хаосом, спричиненим неподоланими комплексами, невдачами, розбитими сподіваннями, колишніми коханцями, розчаруваннями, недовірами, смутками й довгими пошуками свого «я». Треба, щоб ніхто не бачив твоєї невпевненості в собі.

Але чи зумію я видати бажане за дійсне?

Час від часу повертаєшся додому у паузах між навчанням і роботою. І розумієш, тільки-но ступивши на перон, що твоє рідне місто насправді надзвичайно до тебе добре й зовсім невимогливе. Залишайся для мене тим місцем на землі, де я відпочиватиму від усіх інших місць. Тут я відчуваю, як із мене одразу ж вилітають усі гвинтики й підпорки, все, що тримає зазвичай вкупі, і через якусь хвилину-дві лавиною сходить дика розслабленість, колосальний spleen… І я не знаю, як повернути собі після вихідних удома такий потрібний для Києва «динамічний» стан.

Проте за кілька днів – знову вирушати у світ, де вже ніхто не вірить, що ти колись ще зберешся, налаштуєшся на оптимізм і проявиш себе, як справжній вовк, вразиш силою й швидкістю, досконалою технікою нападу на здобич, вгризешся іклами у горло міста, урвеш і собі ласий шмат його принад. Але я, натомість, твердо стала на ту цинічну позицію, що не вірю ні в що і нікому. Бо розчарувалась в усьому й в усіх. Так легше. Так чесніше, принаймні перед собою. А взагалі-то вже дуже пізно. Хочу спати, тож знову заштовхую складні, ніяк не вирішувані університетські задачі в дальній куток «чорної шухляди». Відклади на завтра те, що не можеш зробити сьогодні.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.09.2014 Проза / Роман
ЗВИЧАЙНА (Частина 11)
22.09.2014 Проза / Роман
ЗВИЧАЙНА (Частина 13)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 79  Коментарів:
Тематика: Проза, роман, репетиція, добрі люди, позбавлене сенсу, життя, бажання, оптимізм
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
17.04.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.11.2014 © Серго Сокольник
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди