Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.09.2014 15:29Роман
 
00000
З дозволу батьків
© Маргарита Проніна

ЗВИЧАЙНА

Частина 16

ВЕРЕСЕНЬ СПОКУСИ

Маргарита Проніна
Опубліковано 22.09.2014 / 25497

Нова сторінка мого життя. Все, що було досі, тепер здається лиш затягнутою преамбулою до того, про що дійсно варто розповісти. Мабуть, це – центральна подія моєї юності, яку я чесно обіцяла одному особливому в минулому чоловікові огорнути «літературною мантією», щоб увіковічнити наш короткотривалий, проте незабутній роман. Бо ж, диво дивне, саме такі романи спричиняють емоційні шторми в наших серцях, душах, мізках… – і пам’ятаються нами все життя.

Настав час розповісти цю історію, виконати обіцянку – і, проживши своє минуле знову, тепер уже – на папері, відпустити його у вічність зі звільненого нарешті космодрому душі. Нервую, чорт забирай…


…Отже, все бажане стає реальнішим. Або: реальність стає бажанішою. Перечитуючи написане, думаю собі: ого, то все моє життя було життям… до самої себе! Майже ніяких почуттів, жодної справжньої історії. Таке собі риття в звалищі спогадів та перемацування рефлексій на тему… Жодних присутніх «репортажів з місця подій», жодних обіймів, притискань чи навіть реального поцілунку... Не те, що нині… Можливо, у мене б не було приводу таке казати, аби не його наполегливість і надзвичайна турбота про мене. А я не бачу жодних інших підстав, аби так зі мною носилися, окрім того, що це…

Взагалі-то я не розумію, що діється, – надто швидко все відбувається. Невже дійсно настав час відправити в цілковите забуття ціле сторіччя своїх любовних невдач і розповісти про «свіжу» зустріч – своє конкретне знайомство з людиною, яку я свідомо вибрала для спілкування. Його ім’я я тут уперше означу – якимось символом, своєрідною особливою відзнакою, приміром «М.».

Здивована, збентежена, замріяна…


Ми «зустрілися» в Інтернеті першого вересня, дев’ятого побачилися в реальному світі, а вже невдовзі трималися за руки, щоб вісімнадцятого – всістися поруч так тісненько, аби я вмістилася в його обіймах. «Обíйми для мене».

Про все, що робитимемо ввечері, ми домовляємось напередодні, телефоном. Так простіше, бо часу обмаль на особисте, коли у вас обох – насичене по вінця обов’язками життя. Він – неперевершений сценарист наших побачень. З появою М. на обрії моїх надривних сподівань відчуваю себе ледь не Мерлін Монро в головній ролі нашого спільного кіно про любов. Його сміливість руйнує всі мої уявлення і принципи. Немов шалена Колорадо трощить греблю Гувера – не інакше! Тільки б утриматися, притомно оцінюючи все, що відбувається зі мною, «припускати на шов», так би мовити, не поступатися своїми інтересами – щоб не повторити свої ж помилки через надмірну... пристрасть. А зрештою... втрачати нічого!


…У пообідньому позіханні на набридлій роботі продивляюсь, тайкома від присутніх поряд колег, свою сторінку в одній із соціальних мереж… Хочеться чогось пікантного… Може, переглянути стрічку з оголошеннями знайомств? Банально до абсурду. Звичайно ж, це не про мене. Та… плювати вже. Так… хто тут у нас є… не цікаво, цей не привабливий, тут немає фотки, цей не місцевий, не підходить, цей, здається, надто низькорослий, а цей надто худий, далі… цей офіцер… офіцер?


«Шукаю дівчину. Хочу познайомитися з людиною, яка має нестандартні пріоритети в житті, неформатні погляди на сучасну дійсність та близьке майбутнє. Чи є тут взагалі дівчата, здатні відчувати та мислити окремо від загалу, інакше, не схоже на традиційні трафарети?

Чекаю на твоє повідомлення, якщо ти така існуєш…»


Вона:

Здрастуй, М.!

Не змогла оминути твого оголошення... Я з тобою абсолютно згодна: дійсно, зараз важко зустріти адекватну нормальну людину без сумнозвісної духовної бідності. Причому, ця проблема стосується не лише жіночої статі. Це сумно. Але в мене до тебе питання: що ж тоді ми, такі унікальні люди, риємося в такій дірі, як «контакт»? Мені завжди соромно за себе, що так уже виходить. Просто нудьга заїла. А ти що на це скажеш?


Він:

Здрастуй, Р.

Іноді можна відчути втому від вербального спілкування. Бо щось не так. Друзів ти вивчила, придивилася і просто підтримуєш стосунки спільними прогулянками або дзвінками. Завжди цікавить невідомість, ось як тебе зараз, наприклад. А раптом я такий же недалекий, як більшість, і через кілька повідомлень ти зрозумієш, що просто змарнувала час? Але зараз ти цього не знаєш, адже тобі цікаво, просто цікаво... А «контакт», це і для тебе самої не є таємницею, – місце, де хтось перед кимось ламає комедію власного театру… А я тут знайшов людей, яких просто років 5–7 не бачив і не відав, що з ними. Але є й інші, яких я не знав: пишуть, у друзі додаються. Та мені «масовка» ні до чого. І ось так, поспілкувавшись із більшою їх частиною, мені закортіло подивитися, а чи є насправді тут люди, які мають справжні життєві цінності і не стандартні пріоритети… Але не приховую, що іноді справді просто нічим себе зайняти.

А як проводиш час ти і коли буваєш тут зазвичай?


Вона:

Привіт, М.!

Вельми здивована твоєю змістовною відповіддю... Не очікувала, що ти так серйозно поставишся до моїх слів. Як і ти, я в «контакті» теж знайшла своїх старих знайомих, навіть родичів.

Я нібито нічим особливим не займаюсь, в основному на роботі, а там достатньо нудно... Хочу, щоб скоріше віддали зарплатню, щоб друзі витягли на вулицю, аби побути нарешті разом, чи просто – щоб з’явилося сонце на обрії, підкресливши розкіш осіннього неба… Нічо, вже скоро в повітрі зависне важка приємна вологість вересня, а потім мене непомітно й неодмінно поглине настрій декадансу. Одне шкода – час такий швидкоплинний. Хотілося б серед усіх проблем одного – любові, бо без неї в мене кінчається «пальне»... Але життя провокує лише на пошуки альтернативних джерел живлення. Тому живу, як прийдеться, ловлю радість у чому завгодно, хоча її нестача божевільна просто... Але то таке, впораюся.

Скоро почнуться іспити, заліки, а я ще не готова, проте сподіваюся на успіх. Хочу, щоб усім було добре, і мені в тому числі...

Вибач, я зараз на роботі, тож трохи складно написати продуманий текст. А потім треба бігти в університет на пари. Обов’язково напишу тобі, коли повернуся до офісу.


Вона:

Привіт ще раз!

Я вже закінчила на сьогодні навчання. Лишається ще закінчити роботу. Ти мене тут питаєш про он-лайн... Найчастіше – близько 12-ї ночі. Попелюшки зникають, а я тільки з’являюсь. Та якщо серйозно, приходжу з роботи о 19-й, приблизно з того часу я є. А так, цілий день ганяю: універ, робота… Головне, зрозуміло, навчання, але, поки є можливість якихось 500 гривень зверху до стипендії докинути, – why not?

Попереду вихідні – яка зворушлива приємність...

Напевно, люди, що дотримуються точки зору, схожої з твоєю, встигли в житті отримати певний досвід спілкування як в реальності, так і в on-line. Мені ж однозначно щось аналізувати складно, бо я себе особливо не відділяю від звичайних людей, щоправда, важко не погодитися, що часом манера спілкування в деяких – просто фантастична... Ну нічого, можливо, хтось одного разу нас приємно здивує? Якби ж знаття...

Пиши на будь-які теми, пальці хоч і «з кістками», але невтомні.


Він:

Чим я тебе зацікавив?


Вона:

От так питання... Я не скажу, що це був випадковий вибір, швидше ти виділився нестандартним підходом до формулювання мети свого пошуку. А ще – ім’я. Я не колекціонер імен, але ім’я М. мені близьке.

Хоча, ти правий, мені просто було цікаво.


Він:

«Було цікаво». Можна зробити висновок, що не цікаво вже. Хоча ти вирізняєшся красномовністю, і вмієш володіти словами, і поставити їх у речення так, щоб щонайменше викликати інтерес до тебе як до людини, яка володіє певною логікою.

Тоді скажи, раз на те пішло, для чого я залишив оте повідомлення. Як ти вважаєш?


Вона:

Здрастуй, М.!

Уяви собі, мені й досі цікаво з тобою листуватися. Отже, моя увага до твоєї персони анітрохи не зменшилась. Навпаки, ти додаєш олії в полум’я з кожним наступним реченням.

Ти втягуєш мене в подвійну гру: щó ж ти намагаєшся з’ясувати, якщо я неодмінно повинна розгадати між рядків твого «отого» повідомлення таємний задум і сенс?

По-перше, ти сам мотивував свій пошук тим, що, нібито, шукав людину, мислячу не ординарно, прагнучу досконалості і т. д.

З іншого боку, можливо, ти так все складно написав для того, щоб на твоє повідомлення звернули увагу. Жіноцтво любить гучні слова, наскільки мені відомо. А може бути, ти просто хотів дізнатися, щó з цього всього вийде.

Тепер запитаю я: щó ж усе-таки ти отримав?


Він:

Я? Отримав відповідь, може я і самовпевнений, але гідну мене самого! Ти не просто персона, яка володіє – вибач за те, що напишу, але ж це так – високим бюстом і гарненьким личком. Ти думаєш і аналізуєш, а це для мене дорожче зовнішніх показників. Бо якщо дівчина гарна, але дурна, це просто лялька, якою легко керувати і використовувати в своїх цілях. Але якщо до її зовнішньої краси додається розум, вона стає справжньою дівчиною, з якою не просто цікаво спілкуватися, а з’являється бажання спільно досягати поставленої мети.

Обговорювати зараз тебе або себе мені немає сенсу, тому що це просто листування, – розмову на такому рівні варто вести безпосередньо, дивлячись на людину, і бачити її погляд, міміку, жести.

Інтерес... Як багато в цьому слові. Але ще більше – в людині, яка виявляє цей інтерес. Ми ставимо наступні запитання, дізнаючись те, що нас цікавить. Так от… Мені цікаво, яку ти можеш дати мені характеристику на основі того спілкування, яке вже між нами відбулося?

P. S. Вибач, я забув усміхнутися тобі у відповідь.


Вона:

По-перше, здрастуй, М.

Слід було б відповідати тобі лише після деякої паузи – для роздуму над твоїм монологом. Та я не маю терпіння. Не можу стриматися, щоб не прокоментувати твою відвертість на предмет моєї зовнішності. Візьми собі на карб: це однозначно цікавий хід. Перша думка, яка відвідала мене: «Цій людині можна довіряти, тому що він готовий кинути мені виклик прямо, сказавши правду, яку більшість приховують, а коли й натякають, то тільки манівцями. А ми ведемо чесний поєдинок». Однак це ж непристойно зухвало! Я знаю, що це так, просто це ніколи не обговорюється й зазвичай не афішується. А ти – видав! Але я не про це...

Ти мені ставиш запитання, відповіді на яке я не знаю. Бо ти для мене поки що цілковита загадка. Але дещо сказати можу. Зовнішність твою коментувати неможливо – те єдине фото, де ти ще й в темних окулярах, не надто висвітлює всі твої фізичні дані. Усе ж мною «почуте» свідчить про те, що ти – людина, яка завжди вірна собі; ти не будеш терпіти чиюсь нав’язливість, тільки якщо тобі незручно відцуратись від набридливого співрозмовника. Але ти також не будеш і довго уважним, якщо немає «іскри». Ти не делікатний, у тебе все чітко, і я б назвала тебе рішучим, радикальним аналітиком. Можливо, помиляюся, але в тобі щось є від Онєгіна. Ти сам кажеш про себе: «так, самовпевнений». Отже, любиш себе. Значить, дискомфортом з приводу зовнішності не переймаєшся. Та при цьому тобі внутрішньо нудно – ти дивишся на світ об’єктивно, без знижок, можливо, навіть цинічно, і ти поринаєш у spleen...

На відміну від тебе, я дуже м’яка людина, готова терпіти незручності заради чийогось комфорту (але це така мука!).

Пардон, якщо щось не вгадала чи образила (бачиш, мені вже хочеться вибачитися). «Інтерес. Як багато в цьому слові...» Знаєш, я подумала: напевне, ми не могли б повторити ці ж слова вголос. Епістолярний спосіб спілкування таки особливий. А наживо, можливо, вийшло би досить тривіально. Що скажеш?


Він:

Я просто усміхаюся зараз. Я відповім десь… через 10–15 хвилин.


Він:

Привіт, Р.

Я навіть не знаю, з чого почати. Твої повідомлення теж треба читати між рядків.

Щодо правди. Фразу «Я не люблю брехню», як на мене, слід вважати не просто голосною, а й голослівною, – тому що ми всі у своєму житті кажемо комусь неправду. Іноді ми обманюємо свідомо, знаючи, що людині потрібно почути брехню, а не правду.

Я не такий грубий і жорстокий, яким можу здатися на перший погляд. Якщо тобі буде цікаво пізнати мене – ти зробиш це.

Я ось розглядав твої фото, і на них бачив тебе абсолютно з різних сторін. Але, знову ж таки, йдеться не про зовнішність, а про те, яка ти в житті, яка тобі властива поведінка. А «страждати дискомфортом» з приводу зовнішності – це жіноча справа.

Щодо спілкування: коли пишеш, тебе не перебивають. Ти формуєш і видаєш думки чітко. А коли ти бачиш людину – дивишся на неї, іноді цим її бентежачи. Якщо ми сядемо один до одного спиною і будемо говорити, то тоді може вийти досить цікава розмова: ми відчуваємо, чуємо, але не бачимо.

Мені цікаво, звідки в тебе такі пристойні пізнання з психології?

І – по-друге. Яких життєвих пріоритетів ти прагнеш? Чого ти хочеш від цього життя? Яким ти уявляєш його в майбутньому?


Він:

... Я тебе образив чимось, чи ти просто не з’являєшся в мережі?


Вона:

Привіт, М.

У мене був дуже складний початок тижня, і я так хотіла тобі написати відповідь, але не могла дістатися до Інтернету – він у мене тільки на роботі, тому рідко випадає шанс...

Знаєш, якщо чесно, мені зараз важко ділитися своєю душею... Життя котиться у велике Ніщо! Може, колись усе зміниться, але наразі... ще та пустопорожність. Zero емоцій... Я втрачаю віру. Та це все більше з галузі філософії. Ось уже другий день роздумую над твоїми словами. Зараз налаштуюся, почекай… Ну ось...

Перш за все, хочу сказати, що психологія для мене досить незнайома штука, тому все написане мною – результат власних міркувань. Мене дуже захопила твоя ідея розмовляти, сидячи спиною один до одного... Дуже! Страшенно цікаво, ніколи не думала про таке.

Кілька слів про мою буденну поведінку. Раніше я була ще більш сором’язлива, ніж зараз, але при тому могла видавати такі «спектаклі», що друзі вимагали «на біс». Сама собі дивувалась. Тепер щось у мені змінилося, навіть скажу так – зламалося. Швидше за все, це вплив подій, надто сумних, які я дуже близько, за своєю природою, сприймала… Деколи буває, що через свою цинічну, скупу поведінку здаюся собі дуже пересічною, геть банальною. Хоча не мені про це судити.

Знаєш, можливо, у мені можна знайти вірну, чуйну людину, але я не годжуся на роль бойової подруги, яка б залюбки брала участь у всіляких авантюрах і пригодах. Проте думаю, ти погодишся, що на все людині потрібен час, і ми поводимося по-різному в міру звикання до певної особи.

Про мої життєві пріоритети мені важко говорити. Вони часто змінюються, просто це така глобальна річ... Найголовніше, до чого прив’язаний зараз весь сенс мого життя, – бажання бути коханою. Неоригінально, правда? Але це факт. Не хочу і не можу боротися за всілякі інші ймовірні перемоги без цього.

Мені нецікаво жити для себе – немає жодного стимулу. Це як у піраміді людських потреб: немає основи – нема й вершини... Знаю, що не права, але весь час чекаю, чекаю, коли вже отримаю бажане. А в наш час бути найкращою так важко. Хоча ми всі, по суті своїй, самотні, та все ж... А ще – хочу дітей, будинок і великого волохатого пса. Власне, в мені зараз говорить моя жіноча сутність, але це природно. Усе інше – нагромадження досвіду на шляху пошуків любові, а він ніколи не буває зайвим.

…Не можу повірити, що все це написала тобі так просто й легко! Кажуть, незнайомій людині легше довіритися. Схоже, так і є. Що ти думаєш про це? Чого б хотів сам у свої роки? Чи вважаєш, що мої бажання не можуть бути сенсом життя?


Він:

...ти так допізна затрималася на роботі?… тебе потрібно якось розвіяти... або просто втішити чимось приємним.

Я вважаю, що твої бажання щирі і просто наповнені якимось не зрозумілим, але теплим почуттям.

«Найголовніше, до чого прив’язаний весь мій сенс життя – це бути коханою…» Авжеж, адже коли є кохана людина, в тебе з’являється запал, сила, завзяття. Складається враження, що ти все робиш удвічі швидше і з меншими витратами зусиль та енергії. З цією людиною в тебе виникають бажання приготувати щось смачненьке, зробити їй сюрприз, здивувати не тільки її, а й самого себе – тим, що ти зміг таке зробити...

Місце моєї роботи не так далеко від твого університету. І в мене є до тебе маленька пропозиція, звичайно, якщо ти не проти. У мене близько 13.30–14.30 обідня перерва. Біля універу є парк, де я іноді в обід прогулююся. Так-от, пропозиція. Можемо завтра там зустрітися і спробувати вести розмову так, як я тобі пропонував, – я теж не пробував так ніколи.

І ще я хочу тобі сказати, що ти не схожа ні на песиміста, ні на оптиміста, бо оптиміст радіє тому, який у нас прекрасний світ, а песиміст злиться, тому що оптиміст правий. Ти просто золота серединка. Ось мій номер телефону – +380..., якщо ти все-таки наважишся прийти, то набери мене. А взагалі – я тебе просто запрошую завтра в парк. Я впевнений, що ти вмієш гарно усміхатися.

Доброї ночі тобі…


Він:

І скажу тобі чесно: я ще ніколи ні з ким так не спілкувався. Перечитуючи наше листування... я би дуже хотів з тобою зустрітися.


P. S. Кілька слів від автора


По тому таки відбулась ця карколомна зустріч – зустріч двох незнайомих до того людей, яка змінила їхнє життя. Чи дуже? Про це –згодом...

Волею долі я мала, просто мусила скористатися нагодою. Я керувалася принципом, що краще жалкувати за тим, що сталося, ніж картати себе за те, чим я знехтувала.

Між парами, на перерві, я набралася звідкись сміливості й рішучості – і мало не ватяними від хвилювання пальцями таки натицяла на мобільнику вказаний номер. Оксамитовий, воістину чоловічий, впевнений голос… криголам… Ми домовились про зустріч у парку, але не в обід, а ввечері, аби не поспішати нікуди після робочого дня. Боже, думала я, я ж не бачила жодного чіткого фото, – як я його впізнаю? Втім, він пообіцяв упізнати мене першим.

У наелектризованому чеканні минула решта дня: останні пари в універі й пообідні години на роботі, і ось, нарешті, наближається довгоочікуваний вечір… Це ж скільки я днів прожила без побачень?! Моє тодішнє хвилювання можна було цілком порівняти з широкомасштабним цунамі, яке накрило маленький човник моєї свідомості, – я відчувала, що втрачаю останні сили у спробі опанувати себе. Але ж іншою вже не буду, тож маю йти і виглядати якнайкраще…

Ну от я на місці. Обережно роззираюся, вперто відчуваючи шкірою, що мене вже контролює чийсь погляд. Довкола на лавочках не бачу нікого підходящого на роль мого таємного друга по листуванню. Хоча... Все, його викрито! Отже, отой чоловік у блакитній сорочці, що сам сидить на порожній лавці і, як мені здалося, надто самовпевнено всміхається в мій бік, має чекати саме на мене. Без сумнівів.

Підходжу. Знайомимося. Звучать перші вимушені фрази. Шкірою бігають тривожні мурахи неспокою: він надто реальний, а ми ж уже чимало знаємо одне про одного. Тільки зараз відчуваю, що між нами мала б непомітно постати стіна бодай легкого сорому й зашарілості… Але ми ж не для того писали такі відчайдушні, зухвалі листи. Бічним зором завважую розстебнуті верхні ґудзики на своїй блузі. Нехай... знає, якою безсоромною стає перевтомлена чеканням сором’язливість.

Він мені не подобається. Аж занадто багато в ньому «мужчини»: великі волохаті руки, важкий металевий годинник, неголені щоки з триденною щетиною, виразні вилиці, коротко стрижене смолянисте волосся, вже дрібно всіяне сивиною… Блін, ну не подобається мені така зовнішність! Сподіваюсь, що звикну до неї з часом, але не сьогодні.

Він веде наступ своєю розмовою. Це, мабуть, добре, бо я від хвилювання не можу зв’язати й двох слів. Натомість його запитання й розповіді сиплються на мене градом, я розгублена, тому й не знаю, що казати. Час летить. Так і не встигаю отямитись, а вже час розходитися. Ну звісно, він – галантний кавалер, ще й офіцер, і просто зобов’язаний провести дівчину додому.

Відчуваю, що йому сподобалась, бо він не замовкає ні на мить. Цілує наостанок мою руку, я почуваюся щонайменше королевою і, засліплена й украй спантеличена його харизмою, нарешті йду від нього. Біля дверей гуртожитку озираюся: чомусь точно впевнена, що він озирнеться також. Справді...


Перше враження від зустрічі ми обіцяли переповісти одне одному через мережу…


Він:

Скажу тобі відверто: вражень, звичайно, багато, але якщо судити про кожне окремо, то, на мій погляд, може вийти трохи зухвало. Деколи враження буває оманливим, а може і зовсім здаватися помилковим. Але лише спілкуючись і пізнаючи людину ти перестаєш бути золотою рибкою. Тією, що мовчки на все дивиться, а за рік чи два – вмирає…

Я дізнався про тебе щось нове, якимось чином побачив і розгледів таке, чого й не сподівався побачити. Але це на краще, добре, коли деякі люди здатні нас іноді здивувати, бо те, що є для нас до кінця не зрозумілим – лише розпалює нашу цікавість… І склався з того всього у мене такий ось віршик:


Ты необычна, умна и скромна,

И можешь улыбкой свести ты с ума,

С лёгкостью можешь задорно общаться,

Умеешь шутить… и улыбаться.

Снаружи ты кажешься вовсе простой.

Я всё написал. Ну а, впрочем, постой!

Хочу вот добавить – про кофе из чашки,

Про шарики яркие, в небе парящие,

Про шум весёлой и смелой толпы,

Про розы охапки и на клумбе цветы...

Про вечер осенний, про запах ночной,

Про киевский ритм… о маршрутке простой,

О шумной компании, о ночном разговоре,

О, может, возникшем невиннейшем споре...

Ну, хватит… Сударыня, если не против

(Я, ясно, настаивать стану без счёта),

Хотел бы продолжить общение с Вами…

…с букетом цветов, зажатых руками…


Він:

Доброго ранку!

Усміхнися, в тебе сьогодні буде гарний день! Не соромся зателефонувати, якщо хочеться, просто я не хочу втрапити невчасно своїм дзвінком і створити тобі якусь неприємну ситуацію.

Домовилися?

Ти ще не усміхнулася?


Вона:

Ну ось я нарешті прочитала… Ти вмієш здивувати.

Я теж пишу вірші, але наразі відповім без рим. По-перше, про враження...

Мені ніколи ще не доводилося спілкуватися з такою гіперактивною людиною, як ти. Чесно – я не встигаю засвоїти потік інформації, це просто «дев’ятий вал» всього-всього-всього… Ти майстер слова.

Ще ніколи мені не ставили таку кількість різних запитань за хвилину. Так, тепер я розумію, чому ти написав «оте» повідомлення... Тобі дійсно не кожен підійде, маю на увазі людей з низьким рівнем ерудиції. Ти їх просто поглинеш собою. Я за себе, скажімо, теж хвилююся. Ти неймовірний фантазер.

Що ще додати...? У мене сьогодні дійсно був хороший день, так що ти вгадав.


Він:

...А може і не тільки «майстер слова» і «фантазер».... Ти ммс налаштуй. Я постараюся написати трохи згодом, але сьогодні обіцяти не буду.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
22.09.2014 Проза / Роман
ЗВИЧАЙНА (Частина 15)
22.09.2014 Проза / Роман
ЗВИЧАЙНА (Частина 17)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 93  Коментарів:
Тематика: Проза, роман, життя, реальність, втрачати нічого, низькорослий, оголошення, повідомлення, знайомство, враження
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
12.04.2011 © Закохана
09.12.2010 © Тундра
09.12.2016 © Маріанна
05.04.2012 © Т.Белімова
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
20.05.2015 © Журналіст
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди