Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
14.10.2014 21:32Мініатюра
Про життя  
40000
Без обмежень
© Ольга Моцебекер

Живи

Ольга Моцебекер
Опубліковано 14.10.2014 / 25830

Вітер блукав поміж деревами, пожовкле листя шуміло від кожного його дотику. Старенька хатина, немов літня жінка, стояла під вітром осіннім, доживаючи останні літа. Поряд з хатиною на лаві сидів худий сивий чоловік, блідий від хвороби, нещасний від втрат. Той пронизливий осінній вітер не міг завдати більш гострішого болю одинокому серцю, аніж завдали доля й дружина. Скільки часу просидів, чоловік не пам’ятав, спогади заполонили.


- Васильку, Васильку, - немов шепотіли дерева. Лише матуся так називала його у дитинстві. Як швидко минув час, старість і на нього вже заявила свої права.


Боліло серце у Василя, відчував, що лише батьківска хата може зцілити зранену душу. Дивився на рідні стіни та не міг увійти. Чужа вже давно хатина. Багато років тому, коли захворіла ненька, домовився він із сусідкою, що відпише їй хату за догляд його хворої матері. Берегла, доглядала матір сусідка і в останні часи життя руку неньки тримала, тому без жалю переписав тоді хату. Навіщо вона йому була, коли у них з дружиною був новий дім та все у домі, що треба для доброго життя. Сусідка жила у своєму будиночку, а цю хатину не продала, стояла будівля пусткою, доживала своє старече життя.


Тим часом Василь та Дарина жили узлагоді в сусідньому селі у новому домі, люди заздрили. Хоча старшою була Дарина за чоловіка, кохав її й беріг. Вірив, що й вона кохає. Життя... Захворів, провів багато часу в холодних лікарняних палатах, нестерпно хотілося додому. Серце відчувало, що там потрібен. Аж ось повернувся після операції із лікарні, а дружини вже немає. Не дочекалася, померла. Рідня поховала Дарину без нього. Хотів заспокоїти душу у домі та виявилося, що дім йому вже не належить, Дарина родичці відписала той дім. Судитися? Навіщо? Немає Дарини, все інше поряд з цією втратою нічого не варте.


- Іди Василю, йди. Не місце тут тобі з нами, - доносив вітер давно сказані слова знову й знову. З кожним поривом вітру, втягував чоловік голову в плечі. Хотілося йому тепер лише лягти, немов дитині, згорнутися в клубочок у пустій кімнаті батьківської хати. Він знав, той простір дому силу дасть, проте сидів, не міг зрушити з місця. Що сусідка скаже? Чи впустить, а чи прожене. Думками мандрував у ті часи щасливі дитинства, юності та зрілості часи.


- Це ти, Василю? - долинули слова сусідки. - Йду з магазину, бачу, що хтось сидить. Дивлюся - ти. Щось сталося?

Присіла поруч.


- Життя. Ось бачиш нікуди було вже йти.

- Пішли у дім та поговоримо. Замерз? Пішли.

- Чи пустиш в батьківську хатину жити, скажи? Спитав й з надією поглянув на сусідку.

- Живи. Куди подінешся? Живи. Пішли хоч поїси та чаю вип’єш, ключі візьмеш.

- Ти йди. Я ще посиджу трішки та прийду.


Дивився на дерева й на пожовкле листя, а потім погляд у небі за хмарину зачепився.

- Прощаю я тебе, Даринко... Все ще кохаю, - пронеслась думка.

- Знаю, знаю, - навіював шепотом листя йому відповідь вітер.

- Живи.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.09.2014 Проза / Новела
Память
18.10.2014 Проза / Мініатюра
Щастя маленьке
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
Миттєвості життя
25.10.2013
А ти мене любиш, татку?
01.12.2013
Невиплакані сльози
14.10.2014
Живи
19.10.2014
Вишневий цвiт
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 132  Коментарів: 4
Тематика: Проза, мініатюра, старенька хатина, спогади, старість, пожовкле листя, старече життя
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.10.2014 15:55  © ... для Тетяна Белімова 

Щиро дякую. 

 15.10.2014 10:46  Тетяна Белімова для © ... 

 Пані Олю! Прекрасний твір!

Невже таке буває? Прикро(((

Вітаю! Ваша майстерність уже набуває вищого ґатунку! 

 15.10.2014 10:45  © ... для Віктор Насипаний 

Дякую. 

 14.10.2014 23:52  Віктор Насипаний для © ... 

хороша мова і зміст на рівні. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +54
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
29.08.2010 © Віта Демянюк
09.12.2010 © Тундра
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
17.04.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди