А нас не повинно бути
Але ж наказала осінь,
Невимушено, обсценно,
Доцільно (!) і дуже цінно.
Ця осінь пропахла мною,
Парфумами на волоссі.
І всі міражі - кінцеві
Зупинки, де місто пінне
Збирає на дні бокалів
Слова - прихилинки щастя -
Із бочки нічного чату,
Із неба нічної чари.
Ця осінь спада в нейрони,
Утворює біль і трасти,
А з чорного тла так спільно
Яскравлять життя квазари.
А нас не повинно бути,
Бо нам дуже просто вмерти,
Бо серце у Ґерди стерто,
А Кай не знайшов дороги.
Та осінь ця - особлива,
Примушує жити вперто.
Я поряд. Я - в руки. В душу.
Ти - в серце. Ти - в губи. В стогін.
7.10.2014
