Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.10.2014 15:09Мініатюра
Для коханої [для коханого]  Про батьків  Про сучасність  Про молодість  
40000
Без обмежень
© Вікторія Легль

Історія одного життя

Вікторія Легль
Опубліковано 22.10.2014 / 26003

Сьогодні Лізі було боляче. Здавалося, що весь світ намагався вбити чотирнадцятирічну дівчину. Та ще й як? Руками батька й матері…

***

До сьогоднішнього дня Ліза думала, що життя в більшості своїй несе добро, хоча, звичайно, і бувають критичні дні, контрольних-самостійних-сліз-від-хлопця, і що є далека вулиця з ґвалтівниками та шпаною, але вона далека, бо існує тільки в американських фільмах і кримінальних новинах, а не в житті дев’ятикласниці. Але вона просто так думала, а сьогодні ще й відчула.


Зранку батьки не пішли на роботу, мама не заварила каву, батько не поголився, а їй, лізі, дозволили не снідати й не йти до школи. Із самого початку дня все чомусь було не так. А потім вони захотіли щось розповісти.


- Я сяду?.. – запитав високий юнак, підходячи до Лізи.


- Сідай, - махнула та рукою.


- Тобі байдуже хто я і що хочу?


- Угу.


- Але ж ти так хочеш про щось розповісти.


- Угу.


- Говори, мала, я слухаю.


Ліза ближче підсунулася до дивного незнайомця й почала:


- Коли мама закінчила школу, їй було сімнадцять. Іноді вона ходила з подружками на дискотеки, після яких дівочою компанією прогулювалися вулицями. Узагалі, вони стали вчителями малювання. Усі п’ятеро. Але тільки мама вважала це не найлегшим способом заробляти гроші, а покликанням. Вона вихідні дні проводила на вулицях, малюючи по черзі то закоханих, то клошарів, то голубів і ворон, то малих дітей.

Якось після дискотеки мама поверталася додому сама, бо подружки ще залишилися шукати собі хлопців. Уже майже підходячи до свого під’їзду, вона помітила, що за нею хтось іде. Спробувала пришвидшити крок, але… Але, - затнулася Ліза, витираючи сльози носовичком незнайомця, - було запізно. У ту ніч мене зачали.


Так-от просто на світі з’явилося ще одне скалічене життя. І я. Руйнувати мрії, сподівання і чужу долю так просто та швидко. Це найлегше й найбезкарніше заняття з усіх. Усе рівно, тебе не покарають.


Мама прийшла додому. Ледве дотяглася до кімнати батьків. Спочатку вони нічого не могли зрозуміти, але потім… Були і сльози, й істерики, і дідусеві втішання, і бабусина турбота.


За декілька днів мамі виповнилося вісімнадцять. Повноліття вона відсвяткувала вдома з батьками. Вони подарували їй професійний альбом для замальовок. Хоча б якась для неї відрада.


Розпочалося навчання в університеті. Там мама познайомилася з ним, з моїм, як виявилося, вітчимом. Вона деякий час боялася розповісти йому про зґвалтування, але все ж наважилася. Він молодець, не злякався, навпаки, запропонував їй вийти за нього. Мама порадилася з батьками й вирішила сказати «так». Вони одружилися. Потім народилася я. Спочатку їм було важко: мама навчалася на вчителя образотворчого, а батько – на фізкультурника. З часом вони звикли один до одного, полюбили мене. Та справжніх почуттів один до одного так і не відчували. Просто були собі людьми, що живуть разом. І все. Та навіть і не живуть, а співіснують…


Так тривало чотирнадцять років. Із часом батьки все частіше конфліктували, майже щодня сварилися. Урешті-решт, батько збирається подавати на розлучення, мама його підтримує. Вони говорять, що ці роки вимушеного співіснування виїли їх, спустошили та зробили далекими один від одного.


Ось так… - замовкла дівчина.


Ліза почала плакати, юнак гладив її по русявому волоссю.


- Знаєш, - вимовила вона, - мені шкода батьків. Вітчим не витримав вимушеного одруження, мама ось уже скільки несе свій біль мовчки, із привітною посмішкою. Тепер я нарешті зрозуміла, чому вона намагається в усьому догодити батькові. Вона таким чином намагається вибачитися за зіпсоване життя. Але ж батько, здається, сам запропонував їй одружитися, його ніхто не змушував… Я не знаю… - зупинилася та зітхнула Ліза.


Юнак і дівчина довго сиділи мовчки. Несподівано він промовив:


- А мене теж зачала вулиця.


- І тебе? – з незрозумілою надією в голосі запитала Ліза.


- Так. Я з’явився на світ давно. Тоді, коли дівчата вперше почали мріяти на цій лавці про гарненького хлопця, коли майбутні мами уявляли своїх майбутніх дітей дорослими, коли жінки плакали за своїми чоловіками, що загинули на війні. Тоді я почав поступово з’являтися на цей світ. Спочатку чимось незрозумілим і для самого себе, а потім перетворився на такого юнака.


Я чув і бачив багатьох, та не всі помічали мене, не кожен хотів визнавати. Але доля не рахується з хочу-не-хочу. Ні, усе йде так, як ми це втілюємо в життя. Часто уявні болі й біди стають реальнішими, ніж живе й сьогоднішнє добро. Слова й думки мають здатність матеріалізовуватися.


Я зліплений із жіночих і дівочих сліз, розчарувань… Мене ніхто й ніколи не бачив.


- А я? Я ж із тобою розмовляю, - здивувалася Ліза.


- Ти зі мною говориш, бо зараз немає більше нікого, хто б тебе послухав.


- Тобто ти… моя підсвідомість?


- Ні, Лізо, я твоя душа, твої переживання.


- Хм, ти якийсь дивний, - посміхнулася дівчина.


- Може… А як ти жила? – запитав юнак не в тему.


- Звичайно.


- Ти жила так, як спала.


- А як я спала?


- Із заплющеними очима. Зараз ти їх відкрила – ти розмовляєш зі своїми страхами, але так можуть не всі. Не кожен помітить гарну квітку, копирсаючись у бруді. Відкрий очі, Лізо! Дивися на цей світ по-іншому… Усе не так і погано, як ти думаєш. Ти ж усе рівно любиш свого батька й матір, бо вони в тебе – найкращі. Не кожен зміг би одружитися на вагітній дівчині, що носить під серцем дитину іншого. Та не має значення, хто тебе зачав. Головне те, хто тебе зробив людиною, здатною переживати біль рідних. А це зробили твої батьки. Допоможи їм прокинутися. Нагадай батьку, що якби він не кохав твою маму, то й не запропонував би їй свою руку й серце.


Юнак і дівчина дивилися на захід сонця. Фіолетове небо заспокоювало. Ліза запитала:


- А ти завжди будеш зі мною? Гей, де ти?


Юнак розвіявся краплями дощу.

м. Ромни 21-22.08.2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
24.10.2014 Проза / Мініатюра
Зимова кава
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Мініатюра Про молодість
29.10.2014 © Тая
Блакитний сон сів біля мене
22.10.2014
Історія одного життя
07.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ТЕПЛІ ПРОЩАННЯ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 228  Коментарів: 2
Тематика: Проза, мініатюра, критичні дні, дискотеки, повноліття, батьки
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 21.11.2014 17:40  © ... для Тетяна Белімова 

Так, шкода, що ця проблема існує з того часу, як створено світ. От історія Лізи мені й допомогла висловити свої думки щодо цього, адже вона мені дуже близька, бо в мене, на жаль, теж проблеми в родині. Проте намагаюся залишатися оптимістом по мірі можливостей!

 19.11.2014 09:20  Тетяна Белімова для © ... 

Гарна задумка! Вічна тема, на жаль.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
07.02.2014 © Суворий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди