Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
22.10.2014 19:52Роман
 
00000
З дозволу батьків
© Гузченко Надія

"САШКА: Уламки Ізугару"

Гузченко Надія
Опубліковано 22.10.2014 / 26007

Частина 1: «Кривавий початок» 

Розділ 1. «Ціною життя» 

 

Остання хованка.  

Домінік йшов по пустих вулицях зруйнованого міста. Поглядом загнаного звіра він уважно роздивлявся напівзруйновані будинки в пошуках прихистку. Трохи кульгаючи, хлопець пригортав до серця крихітну дівчинку. Найбільше за все він хотів знайти місце, де він міг би заховати маленьку, доки вона спить та не привертає занадто багато уваги. 

Нарешті він побачив вулицю, яка ще досі не була зруйнована. Сьогодні була неділя і тому полювання на аколітів було тимчасово припинено. Домінік повільно проходив повз покинуті подвір`я, доки не знайшов непримітний будиночок в самому центрі вулиці. Маленький, двоповерховий будинок був дуже схожий на їх власний, але зараз він не міг туди повернутися, тим більше з Адою. Нік зайшов до будинку та щільно зачинив за собою двері. Не випускаючи з рук сестру, він швидко обходив та роздивлявся кімнати, щоб впевнитися, що будинок справді пустий і в ньому ніхто не ховається окрім них. 

На щастя будинок виявився зовсім пустим. Хлопець поклав маленьку сестру на диван та вийшов на вулицю. Темно-фіолетове небо Ізугару підказувало, що цьому світу приходить кінець. Домініку було важко усвідомлювати, що настав кінець всього. Його раса не змогла захистити Ізугар від руйнувань. Ще трохи і цей світ буде зруйнований остаточно. Але найбільш болючим було те, що аколіти не змогли захистити навіть себе. Жахлива змова та підступність, здавалося дружніх союзів, виявилася кінцем раси Вартових Ізугару. Домінік вже втратив багатьох друзів, батьків та просто знайомих. Часу залишалося все менше і смерть крокувала позаду нього, відстаючи лише на кілька кроків. Він розумів, що Вертикаль не зупиниться, доки не знищить всіх вартових, доки не знищить всіх аколітів, а в першу чергу його — головного вартового Ізугару.  

Зброя, яку використовувала Вертикаль виявилася смертельною для найсильнішої раси. Найкращі вчені та винахідники темного союзу вже тисячі років розробляли зброю, що зможе знищити аколітів і вони, нарешті, її зробили. Сам Домінік не вірив в те, що Вертикаль своїми силами створила могутнє знаряддя вбивства. Але в нього не було часу роздумувати про те, що трапилося. Йому було необхідно врятувати маленьку сестру, адже вона повинна вижити. Саме вона повинна врятувати Ізугар. 

Хлопець витягнув з кишені джинсів маленьку паличку, розміром зі звичайну кулькову ручку. Швидко оглянувши себе він знайшов на власному плечі невелику рану, яка досі кровоточила. Домінік притиснув паличку до рани і почав шепотіти старовинне заклинання. Звичайною паличкою виявився магічний спис аколітів, який міг ставати і знаряддям вбивства і магічним жезлом маленького розміру, що надавав сили заклинанням вартових. Жезл засвітився та на ньому з`явилося безліч рун. Нік посміхнувся: його кров надала ще трохи магії його жезлу і він зможе тимчасово заховати Аду і маленький будинок. Підійшовши до дверей будинку він почав малювати дивні знаки на дверях магічним жезлом. Закінчивши малювати на дверях він намалював точнісінько такі знаки на кожній із чотирьох стін будинку. Відійшовши на деяку відстань від хованки Домінік оглянув свою роботу: руна на дверях та чотири магічні знаки на чотирьох стінах. Залишилося захистити вікна. Хлопець почав малювати на власній долоні знак, який трохи відрізнявся від тих, що були на стінах. Намальований знак світився так яскраво, як і сам жезл і знаки на стінах.Швидко закінчивши з малюнком, він обійшов будинок, притискаючи долоню зі знаком до вікон, залишаючи яскравий слід на склі. 

Закінчивши з захистом Домінік безсило опустився на дерев`яний ящик під вікнами. Захист вартових був найсильнішим захистом і його було дуже важко виявити, а тим більше знешкодити. Проте мінусом такого захисту було те, що він забирав дуже багато сил та енергії, а у виснаженого та втомленого Домініка їх і так було мало. 

Піднявшись хлопець пішов здовж вулиці в пошуках переходу між світами. Йому необхідно було купити молоко та манну крупу, щоб нагодувати сестру, коли вона прокинеться. А ще потрібно купити пляшечку, адже поспіхом збираючись з попередньої хованки він майже нічого не прихопив. А ще треба придбати трошки речей...  

Він понишпорив в кишенях в пошуках банківської картки. Він не міг її загубити. О, нарешті він її знайшов. Тепер можна без вагань переходити до світу людей. Домінік швидко дійшов до зруйнованої бібліотеки Ізугару та пройшов там до потайної кімнати, що вела в підземелля. Впевнившись, що за ним ніхто не спостерігає він магічним жезлом швидко намалював зірку на підлозі та став до її центру. Навколо нього все зникло, а потім він опинився в старій кімнаті "проклятого будинку" біля лісу. 

"Проклятий будинок" зовсім не був проклятим, він лише був порталом зі світу Ізугар до світу людей, проте люди боялися його і обходили стороною. Вони не знали про існування іншого світу паралельно їхньому та портал відлякував їх. Люди назвали його "проклятим", адже більшість з тих, хто бажав дізнатися таємницю цього будинку так і не повертався додому. Навколо старого пошарпаного будинку був густий та темний ліс в якому коїлося щось дивне. Люди одержимі манією "проклятого будинку" часом втрачали розум в заростях темного та містичного лісу, який слугував захистом для порталу. Більшість з них так і залишалася в лісі покінчивши життя самогубством.  

Проте дурною славою лісу, який, до речі, в Ізугарі називали Мірро, користувалися й вбивці та маніяки. Саме тут, знаючи про те, що жителі міста бояться туди ходити, вони закопували своїх жертв, а інколи і просто кидали десь в листі.  

Сам будинок був уособленням містичності та загадковості. Проте цим порталом користувалися здебільшого вартові Ізугару. Всередині будинок виглядав так, наче його господарі щойно вийшли та незабаром повернуться. Жодної пилинки не було на меблях та підвіконнях, жоден павук ще не заплів в якомусь куточку павутиння. На кухні в кошику для фруктів лежали свіжі, різнокольорові яблука, а в повітрі витав чаруючий запах кави. 

Домінік вийшов на ганок та примружився від яскравого сонячного світла. В Ізугарі вже давно не світило сонце і тому йому було боляче дивитися. Згодом його очі звикли до світла та він відкрив очі. Перед ним відкривався ліс Мірро, але він дуже поспішав, щоб йти до міста через ліс. Нік звернув наліво та пішов по стежці до околиці міста. 

Зовні Домінік був звичайним молодим чоловіком. На вигляд йому було приблизно двадцять три роки, але насправді йому було вже понад тисячу років. Не дуже високого зросту, приблизно 180 см, він був дуже привабливий. Рівні риси обличчя та русяве волосся надавали йому краси. З середньою мускулатурою, він не був схожий на головного вартового Ізугару, але він був дуже спритний та сильний. Його сила полягала в магії, бойових мистецтвах, у володінні зброєю, у гострому розумі та холодному серці. У всьому Ізугарі не було рівних йому і це було не дивно. Але, на жаль, самотужки він не міг впоратися з цілим темним союзом, де були сотні мисливців зі смертельною зброєю, які вели полювання на аколітів. Нік чітко розумів, що вони не зупиняться, якщо знищать всіх окрім нього. Лише його смерть закінчить полювання на вартових.  

Його великі світло-блакитні очі були холодні та стомлені. Хлопцю було важко ховатися з маленькою сестричкою вже третій тиждень. Він майже не спав, він охороняв Аду від можливої загрози. Домінік чекав, коли повернеться з відпочинку та сім`я, яку він обрав для неї. Завтра вони повинні вже повернутися і він віддасть їм Аду. Нік вже повністю переконався, що саме вони зможуть вберегти її. 

Придбавши все необхідне, він повернувся до хованки. Ада досі спала і він вирішив взятися за приготування вечері для себе та сестрички. Домінік вже давно заблокував здібності сестри, тому мисливці не відчували її як інших аколітів. Приготувавши вечерю і повечерявши він повернувся до кімнати, де спала Ада. Хлопець сів на коліна перед диваном та уважно роздивлявся сестричку. Маленька, схожа на нього, тільки руденька як мама, вона мирно спала. 

Дівчинка відкрила очі та подивилася на Домініка великими світло-блакитними оченятками. Він посміхнувся і поцілував її у чоло. Малеча відповіла йому посмішкою і простягнула до нього свої маленькі рученятка.  

- Ти хочеш до мене на руки? 

Домінік підвівся, сів на диван та обережно взяв на руки крихітку. Ніжно пригорнувши до себе він поцілував її у волосся. Тяжко зітхнувши Домінік почав говорити: 

- Ти така маленька і ще зовсім нічого не розумієш. Правда? - Нік подивився в очі Ади, а та в свою чергу уважно дивилася в його очі та тихенько слухала. - Ми з тобою втратили маму і тата, їх більше немає. Більше в нас немає нікого. А скоро ти втратиш ще й мене... 

Нік запнувся. В його холодних очах були сльози. Він не хотів помирати, а ще більше не хотів залишати Аду чужим людям. Але в нього не було вибору: або він або вона. Хлопець однією рукою витер сльози з очей і його очі знову зустрілися з такими ж очима, як його власні. Домінік розумів, що сестричка ще зовсім маленька, але йому здавалося, що вона розуміє кожне сказане ним слово. 

- Я тебе віддам іншим людям, вони будуть піклуватися за тобою, - продовжив Нік. - Не ображайся на мене, що я хочу тебе залишити, але.... Але в мене немає вибору. Коли ти виростеш ти зрозумієш чому я вирішив так зробити, - він ніжно доторкнувся пальцем до її носика, на що Ада усміхнулася, але побачивши сумного брата, знову стала уважною. - Моє ти сонечко... Я тобі обіцяю: я зроблю все, щоб в майбутньому бути поруч з тобою. Я тебе не залишу. - Нік обійняв сестричку та на його очах знову були сльози. - Я піду на все, щоб захистити і зберегти тебе... 

 

Володіння Ост.  

 

Провівши кілька годин біля маленької Ади, Домінік все більше відчував свій кінець. Його зігрівали лише думки про те, що своєю смертю він збереже сестричку від загрози та зупинить полювання. Дочекавшись поки дівчинка засне і впевнившись, що вона найближчим часом не прокинеться, Домінік вийшов з хованки. На вулиці смеркалося. Все було в загадковому фіолетовому кольорі. Місцями були чутні одинарні постріли на інших кінцях зруйнованого міста. 

Хлопець поспішав до переправи Рос, що вела до території раси, що називалася Ост. Ости не були членами жодного союзу та їх територія знаходила під захисним куполом. Вони ніколи не вели боротьбу за владу і не рятували Ізугар тому, що їм це не було потрібно. Домінік колись був членом світлого союзу під назвою Асамблея, але зараз він був без союзу. Вартовий розумів, що ости будуть жорстоко налаштовані, адже вони не поважають нікого, особливо тих, хто був причетний до одного з двох союзів. Йому необхідно потрапити до них, до їх короля, адже лише ости, єдині в Ізугарі могли дарувати життя.  

Різко Домінік зупинився. Попереду себе він побачив Реда, одного з головних представників Вертикалі. Він був одним з мисливців на вартових. Серце хлопця прискорено забилося і він заховався за напівзруйнований будинок. Тільки не це! Ще рано помирати, адже він досі не заховав Аду. 

- Нік? - Домінік почув здивований голос Реда і стис кулаки. - Це ти? 

Крізь тишу вартовий почув кроки мисливця. Навіть у скронях він відчував власне серцебиття.  

- Квелле, виходь! Я обіцяю, що я тебе не буду чіпати, адже сьогодні неділя. 

Домінік закрив на хвилинку очі і тільки-но хотів витягти з кишені магічний спис, як хтось сильно взяв його за горло. Хлопець відкрив очі і зустрівся поглядом з жовтими очима Реда. 

- Я тобі сказав виходь! - Ред сильніше стиснув горло Ніка. - Ти чому ховаєшся? Боїшся? 

- Відпусти... - прохрипів хлопець. 

Ред відпустив Домініка і той, приклавши до шиї руку, важко дихав. Вартовий спробував дістати магічний спис, але Ред швидко приклав дуло пістолета до його скроні. 

- Навіть не думай! А то я порушу правила і ти будеш першим, кого вб`ють на вихідних. А за правилами це заборонено. 

- Я... 

- Що я? 

- Нічого! Що тобі треба? 

- Я хочу тебе вбити! Я полюю на тебе, я тебе спіймав, а сьогодні не можна вбивати! 

- Так поруш правила і вбий мене, - Нік посміхнувся. 

- Зараз договоришся і вб`ю. Вас і так зовсім мало залишилося. Твоя черга зовсім близько, тому я тобі дам можливість пожити ще кілька днів. Де маленька? 

- Я тобі не скажу! 

- А ти знаєш, що хімічний склад кулі цього пістолету смертельний для тебе? 

- Знаю і що? 

- Кажи, а то мені варто зробити лише один постріл... 

- І ти ніколи не дізнаєшся, де вона! - перебив Реда вартовий. 

- Ти маєш рацію, - Ред опустив пістолет. - Можеш не витягати зброю, битися з тобою я не буду. Живи поки, - після своїх слів, він непомітно та швидко витяг гострий та вузький кинджал і штрикнув у бік Домініка. 

Світло-блакитні очі аколіта звузилися і йому перехопило дихання. Гострий біль пронизав його тіло. Він взявся обома руками за рану та осів. Тим часом Ред з посмішкою йшов геть. Мисливець знав, що заподіяна ним рана не смертельна для вартового, але здатна значно ослабити його в завтрашньому полюванні. Аколітів залишилося лише десяток, четверо з яких головні вартові Ізугару. Ред знав, що останнім залишиться саме Домінік, у цьому в нього не було сумнівів. Залишалося знайти маленьку дівчинку, але це майже неможливо, адже Нік не скаже де вона, а самі вони її не відчувають. Залишилося ще зовсім трохи до перемоги над найсильнішою расою, адже якщо Ада навіть і виживе, в неї не буде вчителів, які досконало знають всі здібності та можливості аколітів. Ред не боявся, що малеча виросте, адже вона просто дівчинка, яку вони з легкістю переможуть. 

Домінік уважно дивився вслід ворогу. Він не очікував отримати поранення, коли залишалося зовсім мало часу. Поранення не смертельне, але... Йому було дуже боляче і він не розумів чому. Аколіт був дуже здивований, що Ред дав йому можливість ще трохи пожити. Хоча, саме ця особа і бажала його смерті більш ніж будь хто, проте для нього було честю дотримуватися правил полювання. А така підступність, як нишком зроблена болюча рана від мисливця, Ніка зовсім не здивувала. Це було в стилі Реда. 

Дочекавшись поки Ред зникне з поля зору Домінік, стиснувши зуби та притискаючи рукою завдану рану, піднявся. Зібравши всі сили, які в нього залишилися, Домінік, кульгаючи, пішов далі. Він вирішив продовжувати свою дорогу до переправи Рос. Переправа являла собою міст через вогняну річку, і на початку та кінці переправи стояли вартові Осту. З часом, підійшовши до переправи, Домінік зустрівся з чотирма вартовими. Вартові були в двічі вищі за нього та мали при собі магічну зброю, яка здебільшого була вогняною.  

- Стій! - зупинив аколіта один з вартових. - Хто ти такий і що тобі треба? 

- Моє ім`я Домінік Квелле. Я аколіт, головний вартовий Ізугару. Мені треба зустрітися з вашим королем Генріхом. 

- В тебе є дозвіл або перепустка? 

- Немає... Скажіть йому будь-ласка хто я. Ще передайте, що в мене ділова пропозиція для нього. 

- Як ти сказав? Ти головний вартовий Ізугару? 

- Так, - підтвердив поранений хлопець. 

- Зачекай тут. Я зараз піду і доповім королю, що до нього поважний гість. 

Домінік посміхнувся та уперся спиною об міст. Йому було дуже важко йти, а ще важче стояти. Перед очима починали пливти червоні кола, але він повинен був триматися.  

Вартовий Осту повернувся дуже швидко та провів аколіта через річку до самого замку короля. Там він доручив довести гостя до короля іншому вартовому замку та повернувся на свій пост. Домінік вже ледь йшов вслід за здоровенним вартовим. Його погляд був лише на кам`яній підлозі, а в голові була думка аби дійти та не впасти по дорозі. Він не міг зрозуміти, що з ним відбувається, адже це не могла бути звичайна реакція на поранення. 

Через деякий час Ніка завели до просторої зали та залишили там. Через червоні кола в очах, він ледве роздивився попереду трон. Кульгаючи та дуже повільно він підійшов ближче. Не дійшовши 10 метрів до трону він зупинився: в нього паморочилося в голові.  

- Підійди по-ближче, - почув Домінік грубий і владний голос короля Генріха. 

Стиснувши зуби, аколіт повільно, наче обмірковуючи кожен крок, підійшов ближче. Не доходячи три метри до короля, він опустився на коліна і опустив голову. Вперше в житті він відчував себе нікчемою і вперше йому потрібно було просити допомоги. Вимовити бодай слово йому було вкрай важко. 

- Ваша Величність... - почав Домінік, піднявши голову і подивившись в очі короля. 

- Скажи мені будь-ласка, мій любий аколіте, що привело тебе до мене? Що могло статися в Ізугарі, щоб головний та найсильніший вартовий Ізугару, стояв переді мною на колінах? 

- Немає більше Ізугару, - несміливо промовив Домінік. - Його майже знищили. Точнісінько так, як знищили аколітів... 

- Не бійся мене, - серйозно промовив король Генріх. - Я не завдам тобі шкоди. Хто це зробив? 

- Вертикаль... 

- Хммм. Давай розказуй мені, що з вами трапилося. Як вони можуть вас вбивати? Я не розумію цього! Скільки вас залишилося? 

- Дев`ять, десята Ада, моя п`ятимісячна сестричка, але вони її не дістануть. Залишилося лише четверо головних вартових. Вертикаль розробила кулі, хімічний склад, яких смертельний для аколітів, та влаштувала полювання на нас. Для них це просто змагання, в якому переможцем буде той, хто вб`є мене. І ті, хто знищать найбільшу кількість аколітів, включаючи головних вартових, отримають підвищення, кращу амуніцію та збагатяться. Паралельно полюванню, вони знищують Ізугар, щоб потім з легкістю завоювати весь світ. Уламки Ізугару розлітаються по світу людей, утворюючи портали, через які всі зможуть переміщатися до світу людей. Але уламки можливо зібрати та закрити... 

- Я дуже сумніваюся, що темний союз розробив смертельну зброю без допомоги світлого союзу. У них зараз перемир`я? 

- Здається так, але я не впевнений, адже... 

- Адже тебе вигнали з Асамблеї. Правильно? 

Домінік був вкрай здивований свідомістю короля. 

- Так, а звідки Вам... 

- Синку, я знаю все, що мені потрібно. Особливо про тебе.  

Хлопець задумався. Йому було не дуже зрозуміло: навіщо королю остів цікавитися ним? Адже він не має ніякого відношення до Осту та його жителів. 

- Так ти мені не відповів: що привело тебе до мене? 

- Я хотів... Мені... Я не знаю як почати... І взагалі, що Вам говорити... 

- Домініку, де твоя впевненість? Я тебе не впізнаю, - король Генріх уважно дивився у великі очі аколіта. - Я хочу почути твій сильній голос, відчути всю твою силу та міць. Де вони? Що з тобою трапилося? Невже вони тебе зламали? Головного вартового, того, що тисячу років захищав цей світ, зламали? Я ніколи не повірю в це! Піднімися з колін! 

Домінік заперечливо помотав головою. В даній ситуації він не міг по інакшому говорити з королем. Тим більше стояти на колінах було легше, ніж просто стояти. 

- Ні, мене ще ніхто на зламав, але я прийшов попросити у вас... допомоги... 

- Допомоги? - задумався король. - Я сподіваюся, ти не будеш просити мене зупинити полювання? Адже такий вчинок буде розцінюватися як початок війни. 

- Ні! - сміливо відповів Нік. - Я хочу попросити Вас подарувати мені друге життя, адже лише Ви можете його подарувати. 

- Друге життя? Мені треба подумати. Дивно чути таке прохання від тебе. Мені здавалося, що тобі краще померти, ніж стати рабом. 

- Я готовий на все. Я зроблю будь що, якщо Ви подаруєте мені друге життя. 

- Аж так? І що штовхає тебе на таку дикість? Ти розумієш хоча б що ти просиш? 

- Мені необхідно буде потрапити до світу людей через п`ятнадцять років. Це можете зробити лише Ви. Я не дуже розумію на що я йду... Якщо бути чесним, то взагалі не розумію, але в мене немає іншого вибору. 

Зненацька двері до зали відчинилися і зайшов молодий, білявий хлопець. Він підійшов до самого короля і поклонився йому. 

- Батьку, я почув, що до нас завітав гість з Ізугару і мене це зацікавило. 

- Познайомся, це Домінік Квелле, головний вартовий Ізугару. Домініку, познайомся, це мій син Ріко Хідекі. 

- Тату! Ти мені скажи, хто в Ізугарі не знає цю особу? 

Ріко з посмішкою дивився на пораненого хлопця. Високий, білявий, з синіми очима кольору неба, Ріко був генералом армії Осту. Гарний, схожий на янгола, він був уособленням жорстокості та впевненості. Звичайно він був знайомий з Домініком, але він ніколи не бачив його в такому жахливому стані. 

- Навіщо тобі треба потрапити до світу людей через п`ятнадцять років? - запитав король. 

- А я можу не відповідати? 

- Ні, не можеш. Я чекаю на відповідь. 

- Моя Ада.. Я віддаю її в сім`ю людей. Я заблокував її здібності приблизно на 18-20 років, але можливо, що блок перестане діяти значно раніше, якщо з нею щось трапиться. Я повинен бути поруч, коли вона стане аколітом, а не буде звичайною дівчинкою. Я єдиний, хто зможе навчити її всьому, що знаю я. Лише вона зможе врятувати Ізугар. 

- Навряд чи я зможу тобі допомогти. Хоча мені треба подумати. Можеш йти, але не чекай, що почуєш гарну звістку. 

Домінік підвівся. Він зрозумів, що король не бажає дарувати йому друге життя. Йому було образливо, але він повинен повернутися до Ади. Подякувавши королю він повільно пішов геть. 

Ріко проводив поглядом кульгавого Домініка і, коли той вийшов з зали, повернувся до батька: 

- Ваша Величність, скажіть мені, будь-ласка, чому Ви йому відмовили? 

- В мене немає вільних людей, щоб зайнятися ритуалом. Як хтось звільниться то я відразу відправлю за ним, хоча я зовсім не хочу цього. 

- Це ж Домінік. 

- І що? 

- Тату, він нам потрібен. 

- Навіщо? 

- Тату, повірте мені, я знайду, як його можна використати. Ми не можемо його втратити, тим більше він сам хоче стати рабом. Для армії він не підійде, але можливо в механіці допоможе. 

- Ти з глузду з`їхав? 

- Ваша Високосте, будь-ласка, подаруйте мені його. 

Король Генріх тяжко зітхнув. Він не бажав бачити аколіта в рядах остів. Але Ріко мав рацію: такий раб необхідний кожному, а в Ості дійсно знайдеться йому місце. 

- Добре! Добре! Біжи наздоганяй його, але якщо щось піде не так — у всьому будеш винен саме ти! 

- Дякую, батьку! - щасливий Ріко з подякою поклонився королю та вибіг із зали. Озирнувшись, він побачив, як Домінік повільно йшов, кульгаючи та тримаючись за бік. 

- Квелле, стій! - крикнув генерал, але Домінік не зупинився. 

- Домініку! - ще голосніше крикнув той. 

- Ніку!!!! - вже волав Ріко. 

Домінік зупинився, але навіть не повернувся. Ріко наздогнав його, та повернув до себе. Сині очі зустрілися з виснаженими очима аколіта. Вперше Домініку було байдуже на все. 

- Що ти хочеш? - ледь чутно запитав він. 

- Я домовився з батьком. Я подарую тобі друге життя. Ти в механізмах щось розумієш? 

Вартовий лише знизав плечима: які механізми, що за дурниці? 

- Добре, це не важливо. Що з тобою? Ти поранений? 

- Це не важливо... - тихо відповів Нік і втратив свідомість.  

Домінік відкрив очі та відразу закрив їх, адже його засліпило яскраве світло від лампи. Відкривши знову очі він подивився вбік в побачив серйозний вираз обличчя зовсім незнайомого хлопця, який тримав в руці закривавлену вату. Побачивши, що аколіт прийшов до тями, він здвинув лампу подалі. 

- Дякую, - хрипло промовив Нік та, ледь піднявшись, оглянув себе. 

Напівоголений він лежав на операційному столі. Його рана була промита та вже майже не кровоточила. Вона виявилася не дуже великою та на вигляд зовсім не страшною. 

- Ляж! - прикрикнув на нього стоячий у кутку Ріко. - Ти хочеш, щоб знову відкрилася кровотеча? - вже спокійно запитав він, підійшовши ближче. - Знайомся це Сід. Зараз він припече твою рану і допоможе провести ритуал. 

Домінік слухняно ліг та повернув голову до Сіда. Той вже стояв, тримаючи в руці розпечену залізяку схожу на печатку. 

- Ви вирішили мене таврувати? Як коня? 

- Тебе отруїли. Я півтори години провозився з тобою. Треба припекти рану. 

Нік закрив очі, а коли відкрив їх побачив над собою Ріко, який тримав скручений невеликий рушник. 

- Відкривай рота. 

Вартовий слухняно відкрив рот і відчув неприємний присмак тканини.  

- Коли будеш готовий, кивни. 

Домінік взявся руками за краї столу і, закривши очі, кивнув. Його серце шалено забилося. Секунди здавалися вічністю. Жахливий біль пронизав його тіло і мозок. Він не відчував абсолютно нічого, окрім палючого болю, який здавався жахливим звіром, який повільно, розтягуючи задоволення, з`їдав його. Його пальці якомога сильніше стискали металевий стіл, а м`язи були напружені. Здавалося, що він намагається вирватися з цього полону пекучого болю. Домініку хотілося кричати, але він не видав ані звуку. Хлопець розумів як важливо це зробити, але біль був просто нестерпним.  

- Молодець! Відкривай рота. 

- Аааа, - протянув Нік. - Жах просто, - тяжко дихаючи, з посмішкою, промовив він, коли в його роті не було вже рушника. 

- Це тобі не казка, - засміявся Ріко. 

Аколіт сів на столі. В нього майже не було сил, але було дещо, що могло надати йому енергії та сил. 

- Дайте мені щось гостре. Дуже гостре. 

- Навіщо? - запитав Сід.  

- Ні, - твердо відповів Ріко. 

- Ррррр, - загарчав Домінік. 

- Я сказав — ні! - сміючись відповів Ріко. 

Домінік, пересиливши себе, встав з металевого столу, але при спробі зробити крок впав на коліна. Нестерпний біль знову дав про себе знати і перед його очима були лише темні круги. 

- Ти впевнений, що тобі це необхідно? - з сумнівом запитав Ріко. 

- Так! Якщо не зараз то коли??? - Домінік повернув голову до остів. 

Сід відкрив рота, побачивши як змінилися очі Домініка. Вони стали повністю світло-блакитними і засвітилися мільйоном малесеньких зірочок, які ледь помітно сяяли.  

- Тримай, - промовив Ріко, простягаючи вартовому гострий скальпель. 

- Що він буде робити? - зі страхом запитав Сід. 

- А ти дивися уважно. Це — незабутньо, - посміхаючись, та притулившись до шафи, відповів генерал. 

Домінік сидів на колінах і посміхався, тримаючи скальпель. Його очі стали ще більшими і потемніли, ставши майже чорними з безліччю сяючих зірочок. Вони нагадували нічне небо в зоряну ніч. Аколіт почав шепотіти старовинне заклинання, піднявши голову та дивлячись на стелю. Його шепіт інколи переходив майже на пісню, ставав голоснішим або зовсім зривався. М`язи на його напівоголеному тілі були повністю напружені. Тримаючи в руках скальпель та продовжуючи нескінченне заклинання, Нік взявся руками за власну голову. Навколо нього, на підлозі з`явилася магічна зірка, яка світилася світло-блакитним кольором. 

Зненацька Домінік замовк та нахилив голову в сторону. Здавалося, що тут залишилося лише його нерухоме тіло. Зірка навколо нього засяяла ще сильніше. Нарешті він ворухнувся і, стиснувши ліву руку в кулак, повернув її тильною стороною до низу. Беззвучно промовляючи заклинання, він зручніше взяв скальпель до рук, та повільно й впевнено почав різати собі зап`ястя. Порізавши зап`ястя на лівій руці, Нік точно так розрізав праву руку. Викинувши скальпель подалі, він почав чутно шепотіти заклинання та, піднявши руки догори, давав крові стікати по його рукам до ліктів. Місцями на руках, де його кров торкалася його шкіри, з`являлися невеликі руни, які світилися світло-блакитним сяйвом. 

Потім хлопець кривавими руками доторкнувся до власної шиї і на ній також з`являлися сяючі руни. Домінік почав обмазувати кров`ю свій торс, покриваючи його світло-блакитними рунами. Зараз вартовий світився майже так яскраво, як і зірка, навколо нього. Різко зірка перестала світитися. Вже не світилися руни на тілі вартового. Домінік мовчав і великими очима дивився на калюжу крові в якій сидів. Він повернувся до хлопців з посмішкою. 

- Де у вас можна відмитися від крові? - запитав Нік, показуючи закривавлені, цілі руки. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Останні краплини
05.11.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Гроші не пахнуть
23.10.2016 © Олена Яворова / Есе
Твоє пекло чийсь рай
20.10.2016 © Олена Вишневська / Новела
По той бік дверей
30.09.2016 © Карабєн-Фортун Катерина / Нарис
Сповідь на диктофоні
Роман
24.10.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
КВАРТИРНІ ПОНЕВІРЯННЯ (30)
22.10.2014
"САШКА: Уламки Ізугару"
21.10.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
...І КУСЕНЬ М`ЯСА В МАННІЙ КАШІ (29)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 47  Коментарів: 1
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 22.10.2014 22:50  Суворий для © ... 

Ви відразу взяли високу планку: роман та ще й з такою структурою (Частини/Розділи). При публікуванні по частинах варто дотримуватись правил розмітки такої структури в усіх без виключення публікаціях.

В Вашому випадку, якщо  ви справді збираєтесь публікуватись далі і не жартуєте, треба в режимі Редагування публікації задати наступну структуру: створити збірку з назвою роману "САШКА: УЛАМКИ ІЗУГАРУ" і задати правильно заголовки/підзаголовки...

З відео все стане зрозуміло... Краще дивитись його перейшовши на youtube.

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
20.03.2015 © Вікторія Легль
27.03.2012 © Микола Щасливий
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди