Кобзар жовтень
На краєчку осіннього гаю
Зашарілася маком зоря.
Жовтень притугом вогкого плаю,
У свитині бреде кобзаря.
Із болота погнилі онучі,
За спиною бандура вітрів.
Сухостою вусища колючі,
Погляд зимний з-під хмарових брів.
На чолі, мов рубців перегуки,
Зморшкувата сріблиться рілля.
Довгопалі заморені руки
Двиготять кістяками гілля.
З глибини його тіла – кургану,
Журавлем виривається стон.
Захоловши у балках, туману
Вистеляє імлистий хітон...
Під вербою, на листя ряднину
Сяде втомлено. Кобзу з-за пліч…
І спровадить наплакану днину
У осінню розхристану ніч.
