03.11.2014 11:03
для всіх
240
    
  4 | 6  
 © Дарія Балагура

Буревій в очах

Я думала такого зі мною ніколи не трапиться. Я думала – це все вигадки дурненьких закоханих дівчат. Я вірила, я переконувала саму себе, що для мене такого сюрпризу доля не зробить. Я була занадто самовпевненою. Таки трапилось. Чому? Навіщо? Я не хотіла, не бажала цього. Не гадала на кавовій гущі, не плела вінок на Івана Купала, я навіть не розкладала любовний пасьянс. Мене це не цікавило. Дарма. Бо коли мене з головою, наче велетенська хвиля, накрила ця невидима нікому сила, я потонула.

Я навіть не спробувала врятуватись, не вчепилась за рятівний круг, не змогла вимовити ні слова, не покликала на допомогу. Бо не хотіла. Хіба тонути в очах кольору штормового моря так вже й страшно? Я невпинно опускалась на саме дно, але дихати ставало легше. Як це дивно.

Вуста торкнула ледь помітна посмішка, а душа наповнилась незнаними досі теплом і ніжністю. Мені не хотілось говорити, не хотілось кричати або шепотіти. Мої слова німими думками застигли на губах і перетворились на синьоперих ластівок, які випурхнули політати перед грозою. Хай вони прощебечуть усьому світу, усім людям. Кожному. Колись, буревій в очах і тебе врятує від вдаваного спокою і повного штилю. І ти будеш щасливою, знепокоєною, мрійливою. Ти станеш закоханою.

 



09.09.2014

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.11.2014 12:25  Світлана Рачинська => © 

Красиво, Даріє.... Зрозуміло, більше того - відчутно! Вітаю серед нас! Нехай же той буревій, має ще тисячі приводів для натхнення! Ставлю чудово, і подумки радію за Вас!))