Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.11.2014 21:25Есе
Війна 2014 Україна  Про минуле  Про Україну  
10000
Без обмежень
© Арсеній Троян

П. В. О. — покоління вимушених оптимістів

Арсеній Троян
Опубліковано 15.11.2014 / 26319

… у бездонних глибинах Інтернету цілком випадково натрапив на дискографію українського гурту Skinhate. Хто не знає — це український гурт нині почившого в Бозі (радше на серверах різноманітних файлообмінників і касетах меломанів-олдфагів) стилю ню-метал. За іронією долі стиль із беззаперечним позначенням «ню» проіснував з десяток років і зараз уважається таким же нафталіном, як і мобілки з висувними антенами, пейджери і тому подібна екзотика 90-х. Стиль зник, бо вичерпалась його ідея, відповідно до якої світ поставав у депресивних тонах, навколо всі вороги, суцільне no future. Стиль зник, світогляд теж зник, але люди 90-х не зникли.



«Скіни» як типові, корно-фапабельні (любителі гурту «Корн», який наслідували всі кому бажалось) представники жанру депресивно-соціопатичного стилю «новий метал» у своєму дебютнику «Війна в головах» (2001) співають:


Ви всі вважаєте, що все навколо добре,

Ви лякаєтесь найменших проявів життя,

Ви не хочете думати над тім, що є насправді,

А насправді є те, що все навколо, — Х*ЙНЯ!!!

Така «безнадьога» була характерна для всіх 90-х — поч. 2000-х. Адже в цей час життя настільки інтенсифікувалось, що почало досягати неймовірних швидкостей, летіло по павутині оптоволокна, скрипіло в модемах, пищало в пейджерах, мелькало перед очима швидкісним потягом і люди почали губити реальність. Ну а поки, умовно говорячи, на Заході світ завойовувала «Матриця», в Україні до усіх цих хайтекового божевілля, нервового очікування міленіуму і тотального глюку Пентіумів додавались пострадянська розруха, бандитизм, бюрократія, елементарний голод та відчуття того, що ми стоїмо на місці, — хоча і стали «незалежними», але на місцях сиділи партійні чиновники, котрі тепер змінили свої засалені роби на малинові піджаки, правопорядок «забезпечували» їхні підбрехачі, які ще не заслужили свого малинового піджака, але вже мали дубці і бажання наживи, швидкої і негайної. От лише в останньому «ритм оф зе лайф» 90-х проявився на наших засраних обгортками снікерсів, банками з-під «Пепсі» (яке майбутнє покоління українців вибрало, а потім байдуже кинуло на незавершеному будівництві держави) теренах.



Чомусь я це добре пам’ятаю, хоча був малий. Пам’ятаю бетонний сморід Харкова 90-х, яскраву рекламу, нову навіть для міста, збуджені новизною очі харківців у метро. Також пам’ятаю голод і холод у селі початку 2000-х, коли пили чай з гілками смородини, зірваними в саду. Говорять, що пам’ять викидає все лихе, як сказав би художній рупор 90-х Сергій Жадана, «як Сатана викидає гнилі овочі із холодильника», але я пам’ятаю.



90-ті мали здатність всотуватись у шкіру, тому покоління цього часу відразу помітне й добряче деформоване. Зараз це відносно молоді люди, часто «великі діти», які йдуть з пофігізмом по життю, щось собі думають, адже тодішні примітивні комп’ютери та відсутність Інтернету не змогли спорожнити їхні макітри, але вони, народжені в 90-х, зазвичай покинуті, радше закинуті в себе.


Поздно что-то менять

Я тебя убью, ты родишься опять

Це вже текст з пісні групи з того самого «нового» стилю метала 90-х Jane Air. Слова треку точно відображають світосприйняття більшості моїх друзів-однолітків. Їм за двадцять, але пофігізм досі в крові.



Не хочу нікого ображати, називаючи пофігістами. Так, коли ми з друзями зустрічаємось, то або цмакаємо, як усе погано, або гонимо бєса. Адже в 90-х всі гнали бєса, кожен по-різному: такі, як ми сиділи по оселям і дивились у вікна, дехто захоплювався рекетирами і мріяв про власний паяльник чи ще щось у цьому дусі. На жаль, те, що всотано в дитинстві, далі важко спростувати, змінити тощо.



Сучасне молодше покоління інше. Це — молоді бізнесмени-конкуренти, які можуть мати цілком дорослі завдання в житті: купити авто, купити квартиру, зробити кар’єру, накачатись тощо. Для них життя — це шоу, де треба дотягти до наступного голосування, залишитись на своєму лобному місці, адже вони знають — переможця шоу чекає кейс з грошима і поїздка на острови в Тихому океані, можливо негайно, можливо на пеемже.



Проте не можна сказати, що покоління 90-х втрачено. Радше його представники мають дещо інший світогляд, ніж народжені в 2000-х. Ну і що що життя — гівно? Ну і що що подобається жити у своїй шкарлупі, не відвідуючи жодні мітинги, не беручи участі в політичному житті, навіть не виходячи з оселі, цілий день бродячи квартирою в халаті з чашкою чаю? Живу, нікого не чіпаю, все добре. Для мене, але ж добре?



Так, «але» є. Зараз — не 90-ті, з його хаосом і пофігізмом всіх і вся, не 2000-ні, з їхніми надіями і гаджетизацією, зараз, в Україні — війна… Хоча гаубиці та танки лупають на Донбасі, на решті території країни теж війна. Вона відбувається головно в головах, йдуть ментальні битви, і пофігістичний «Титанік» наштовхується на гострий айсберг нового життя, яке потребує мобілізації, долучення до чогось більшого, ніж власний, затишний світ з його «пішло воно все на…». Остання фраза, усвідомлена чи вимовлена, автоматично ставить під загрозу те, що раніше здавалось даним і непорушним — життя… своє, своїх рідних, власної країни.



Тепер треба виходити з нір. Але, як я вже писав вище, 90-ті всотані в кров. У людей починається щось типу ломки, їхні срані тіла оголошують власникам війну, але ламати себе — життєво необхідно.



Важко, але ломка відбувається. На фронті чимало двадцятирічних і старше. Поруч воюють ветерани Афгану і сімнадцятирічна зелень. Остання, позбавлена пофігізму, йде вперед, в пекло, в аеропорт і, звісно, гине. Не вся, та і це не збавляє запалу, адже там, на фронті покоління зустрілись, скинули часові маски і побачили, що роблять єдину справу.



Ну а щодо покоління 90-х, то вони мають змінись, аби вижити. Аби вижила їхня країна. Мають стати примусовими активістами, вимушеними оптимістами, ню-громадянами, ню-країни, яка постає в боротьбі, ради якої варто зламати 90-ті у власній душі.


У якості «пи-си» наведу фрагмент з композиції «Флаг» знову-таки ню-метал гурту «Тол», яка стала своєрідним провісником Революції та боротьби за незалежність.


ты не слаб, давай вставай, иди против них вместе с нами рядом

ты не один такой оглянись — уже идут за тобою с флагом

каждый твой ответ — нет — сделает тебя таким же, как все

ты не слаб, давай вставай, иди против них вместе с нами рядом

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.09.2014 Проза / Есе
Мій рідний ХУІК
21.11.2014 Проза / Гумореска
Смерть Всухомяткіна
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Есе Війна 2014 Україна
23.01.2015 © Світлана Нестерівська Індіго Лана
На Грушевського
15.11.2014
П. В. О. — покоління вимушених оптимістів
04.11.2014 © Тая
Вишиваю рушник
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 130  Коментарів: 2
Тематика: Проза, есе, Skinhate, ню-метал, безнадьога, бандитизм, сморід, пофігізм, життя, покоління 90-х, фронт
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 13.11.2014 10:09  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую. Без Жадана допис про 90-ті неможливий) 

 11.11.2014 19:41  Тетяна Белімова для © ... 

Чималу роботу провели - багато текстів проаналізували. Чогось не сумнівалась, що Ви згадаєте Жадана. Висновки реальні. 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди