19.11.2014 00:45
Без обмежень
744 views
Rating 5 | 2 users
 © Дарія Китайгородська

ПОВОДИР УКРАЇНСЬКОГО КІНО

На сеанс пішла радше з обов’язку подивитися, що ж воно вийшло, бо дуже довго знімали, ніж насправді з нетерплячкою побачити, бо давно очікуване. Тут маю закид до маркетингової команди картини: забагато ви, шановні, розповіли власне з сюжету, занадто прозоро натякали, що кінець не є традиційним хепіендом, коли добро перемагає зло. Я дивилася фільм з чітким відчуттям, що вже все це знаю, прочитала й уявила. Треба було залишити трохи більше інтриги: врешті решт, це ж кіно, має бути загадка, історія, яка примусить до останньої хвилини губитися в здогадках – а що ж буде далі? чим закінчиться?

Початок фільму теж не дуже надихав: не знаю, чи винна в тому акустика кінозалу, чи звукооператор невдало змонтував доріжку, але діалоги перших кількох сцен, де розмова персонажів точилася на тлі музичного супроводу, майже не було чутно. Я буквально по губах здогадувалася, про що йде мова. Однак хвилин за 10-15, коли розвиток дії сягнув убивства, ситуація вирівнялася й до кінця все було гаразд.

Але то таке…

Тепер суто про фільм. Фабула чудова: моторошно-красива історія-легенда про долю українських кобзарів у 30-і роки ХХ сторіччя – часи індустріалізації, голодомору та придушення українських селянських повстань. Зворушливі герої, чітка межа між добром і злом, майже повна відсутність напівтонів роблять картину трохи схожою на казку. Тільки казку жахливу, як у братів Грімм, де несправедливість, жорстокість і смерть є буденними явищами. Осінньо-тоскні краєвиди, з туманами, мрякою, голими деревами та чорною водою підкреслювали атмосферу безнадійності та задухи, в якій опинився цілий народ.

Усвідомила для себе символічність постатей малого героя та його сліпого наставника десь так: вони постійно чергуються у своєму поводирстві – й ведуть одне одного світом (і всіх нас), кожен зі своєю метою, сподіваючись, що світ їх таки прийме й обмине своєю немилістю. Спершу кобзар рятує хлопця від безпритульних й стає його поводирем у незнайомому світі, потім малий стає поводирем сліпого в світі зрячих, а старий знову перебирає на себе роль поводиря в світі нелюдів, рятуючи дітей від голодної смерті.

Дуже зворушила лінія кобзової душі: кожна кобза має душу, без неї інструмент не зможе творити таку музику, щоб пробуджувати людей і відкривати їм їхні серця.

Ну й, звісно, були епізоди, коли «мурашки по спині й клубок у горлі»: це фінальні сцени кобзаревого співу дорогою на смерть, це останні кадри вервечки сліпих, які йдуть в урвище, засипане снігом, йдуть, поклавши одне одному руки на плечі й звівши незрячі очі до неба…

Може, назва цього есе трохи й запафосна, бо мені напевне заперечать, що в українського кіно давно є свої поводирі й орієнтири, які здобули світову шану й славу. Однак не відмовлюся від цієї хвилинної примхи, бо вбачаю в цьому фільмі початок успіхів українського кіно нової доби, доби самостійності й незалежності. Це, на мій погляд, уже той продукт, який може претендувати не тільки на приналежність до міцного художнього кіно прийнятної якості, але й на якісь фінансові успіхи, бо той повний зал, який я спостерегла у кінотеатрі «Київ», спонукає в це вірити:)

А ви вже подивилися «Поводиря»?

Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Кінофільм, Для дорослих, Про Україну, Про життя і смерть, Про душу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Сон Путіна / Вірш | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Нарис про Ужгород / Інакше місто | Дарія Китайгородська». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Дарія Китайгородська.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 19.11.2014 10:22  © ... => Тетяна Ільніцька 

Дякую за відгук, пані Тетяно:) Хоча не впевнена щодо того, що не варто про щось писати. Є проблема - треба писати, я так вважаю. Однак, прислухавшись до вашої думки, на фейсбук опублікувала без частини про технічні негаразди зі звуком:)
Я теж тішуся, що маємо такий українскьий фільм, але не схильна його ідеалізувати. Вважаю, що ця картина дійсно є поводирем українського кіно, за якою підуть інші, більш досконалі. Але наразі - Поводир прекрасний:) 

 18.11.2014 22:15  Тетяна Ільніцька => © 

Даріє, Ви знаєте, я дивилася у мережі кінотеатрів "Батерфляй" (Більшовик) - там не було проблем зі звуком. 

Є певні технічні моменти у самому фільмі - наприклад, щодо хронометражу... Але "Поводир" настільки класний насправді, що не варто про таке й згадувати. Це якісний і цікавий фільм. І це український фільм. Я просто в зачудуванні (і все ще в смутку) другий день після перегляду. 

Публікації автора Дарія Китайгородська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо