21.11.2014 21:20
Без обмежень
218 views
Rating 5 | 2 users
 © Дарія Китайгородська

Диво дивне

Фантасмагорія з нагоди 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка

Та й сон же, сон, напрочуд дивний, Мені приснився — Найтверезіший би упився, Скупий жидюга дав би гривню, Щоб позирнуть на ті дива. Та чорта з два! «Сон», Т. Шевченко

- А ну, киш, бісове створіння! – вкотре лайнувся Тарас, проганяючи нахабного голуба зі своєї голови. – От лихо мені з вами! Хоч проси, щоб захисний дашок збудували. Чи, мо`, якусь парасолю дали…

Так починався звичний ранок для бронзового Тараса у сквері навпроти червоного корпусу університету. Студенти бігли на пари, офісний люд поспішав до бізнес-центру на Володимирській, а на сходинці під постаментом уже вмостився місцевий безхатько. Це був його постійний пост, який він зайняв ще влітку, просиджуючи тут цілими днями. Зараз «пан-товариш», як про себе називав його Тарас, надовго не затримувався, бо зимно, однак встигав перекинутися кількома словами з бронзовим співрозмовником.

- Ну то як воно ведеться, Тарасе, у твій 200-й рік? – розпочав стару-нову балачку «пан-товариш». - Квіти приносять? Побачення призначають? Бачу, не нудно тут тобі…

- Та не нудно. Знаєш, життя вирує, цікаво спостерігати за людьми. І квіти є, й побачення призначають. Всіляке буває. Навіть кумедне! Наприклад, на тому тижні дві вродливі панянки в коротеньких сукенках сіли біля мене на сходах, дістали хліб, сало й пляшку пива й так смачно почали наминати, що в мене ледь слинка не потекла. Вперше за багато років сало мені пахло! Таке з перчиком, трохи прикопчене, «по-угорськи» називається… До нього б ще чарку оковитої! І що ти думаєш? Не з моїм щастям! Не встигли дівки й півпляшки випити, як прийшов міліціянт і прогнав їх з криком, що вони ображають гідність пам`ятника. Дурня якась… Яка може бути в нього гідність? Він же пам’ятник! – знизав плечима Тарас.

- Ой, ти подякуй, що тих панянок не забрали у відділок за порушення закону. А могли… Вони ж пиво пили у громадському місці! Мене знаєш скільки разів за це закривали? Але – хе-хе - що з мене візьмеш, - заскрипів дрібненьким сміхом «пан-товариш».

- А ще мені подобається сучасна мода: коротенькі спіднички, обтислі сукні, високі підбори, стрункі ніжки. Вчора бачив таку панянку, що ледь не зіскочив з постаменту, щоб побігти слідом та відрекомендуватися… Дівка – вогонь! Білявка, малесенького зросту, стан тонесенький, - як лялечка. Черевичками – цок-цок. Так і схопив би в обійми, – замріяно продовжив Тарас. – Була в мене колись така…

- І як ти це собі уявляєш? Підходиш ти до неї, вклоняєшся і кажеш: «Я – Тарас Григорович Шевченко, радий познайомитися»? Та вона з вереском почне кликати на поміч і в «швидку» зателефонує, - скептично скривився «пан-товариш».

- Чого це вона верещатиме? Бо я бронзовий? – образився Тарас.

- До чого тут твоя бронза! Ти ж світоч! Геній! Батько нації! А батьки нації не знайомляться на вулиці з гарненькими дівчатками, - повчально підняв палець догори «пан-товариш». – Батьки нації скромно стоять у скверах, як оце ти, сумно позирають зі стін в чиновницьких кабінетах, скорбно схиляють голови на картинах в музеях і взагалі не лізуть туди, куди їх не просять.

- Бридня! От мені цікаво, хто таке придумав? Я б його, супостата… Він би в мене на віки в землю вгруз, він би в мене мав пам’ятники тільки з бетону поганої якості! Щоб у нього всі, хм-хм, зуби викришилися! - гнівно потряс кулаками Тарас.

- Ша! Розходився тут мені. Ще люди почнуть зглядатися… - намагався втихомирити співрозмовника «пан-товариш».

- Що ти мені рота затикаєш! – пирскав бронзою Тарас. – От сам подумай: у світі є понад 1100 моїх пам`ятників…

- Звідки знаєш? – перебив Тараса безхатько.

- Звідки-звідки… Звідти! Гугль сказав. А скільки на них коштів пішло, – навіть він не знає. В 47 країнах стоять. Думаєш, всі вони в курсі, хто я? А от якби хоча б частина цих грошей замість каміння чи металу була вкладена у видання моїх книг, чи поповнення бібліотек, чи сценарії за моїми творами. Зняли б, наприклад, трилер «Гайдамаки» чи, скажімо, мелодраму «Наймичка». Купа народу дивилася б із задоволенням! – ще більше розходився Тарас.

- Тю-у-у! Ну ти й сказонув! – недовірливо протяг «пан-товариш». - Ти ж класик! Які трилери? Які мелодрами? Ти ще скажи, щоб реп почали читати на твої вірші!

- Та хоч би й реп! – ніяк не міг вгамуватися Тарас. – Ти тільки уяви: в кожній школі готують вистави за моїми поемами, от як, скажімо, в Штатах чи Британії за п’єсами Шекспіра. Там діти перевтілюються в легендарних героїв, зображують їх на сцені, переймаються їхніми почуттями, проживають їхні життя… Отак треба! Хоча я більше рок люблю… Нехай на рокову музику мої вірші кладуть… - уже втомлено махнув рукою Тарас.

- Ну що ти, не сумуй, - взявся розраджувати «пан-товариш». – Дивись, скільки тут гарних дівчат сьогодні. Гайда, підморгнемо якійсь, може, на душі легше стане.

- Ет, яке там підморгування, - все тихіше говорив Тарас. – Все це неправильно, не так має бути…

- Ну, тоді я пішов? – запитально подивився безхатько. – Холодно.

Але Тарас його вже не чув. Тому «пан-товариш» пошкандибав геть, а йому навздогін ще довго лунало ледь чутне бурмотіння:

- А, це знову ви? Лихо мені з вами… Ану киш, киш…


Всі співпадіння з особами, місцями, спорудами та назвами художніх творів повністю, тобто абсолютно випадкові:)

Близькі за тематикою матеріали шукайте в розділі Оповідання, Для дорослих, Про сучасність, Про літературу

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «Про Андрія Первозваного / Мініатюра | Дарія Китайгородська». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «Сон Путіна / Вірш | Дарія Китайгородська». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Дарія Китайгородська.


Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 28.02.2017 10:58  © ... => Тетяна Ільніцька 

угу. Ми тоді після якогось іспита були голоднющі! Пішли в Центральний гастроном на Хрещатику, купили там сала по-угорськи і пива, а потім почалапали до Тараса і там на бровці наминали. Аж тут міліція... Мовляв, нарушаєте... Ну, ми все сховали й пішли під кущ - на місці ресторану О’Панас був розкішний кущ чогось плакучого, під яким ховалася лавка. Там все й пожерли :)

 28.02.2017 10:45  Тетяна Ільніцька => © 

А ми колись із сушеними бананами і грушами біля Тараса день філолога справляли)))) Тоді не було там вуличних фастфудів взагалі. Але був гастроном на розі Володимирської і Толстого. Ото там купили "не шкідливе" їдло)))) Потім пішли на дискотеку до нас у Жовтий. Там уже було пиво і до пива)))

А що, правда, і міліція була?

 28.02.2017 10:40  © ... => Тетяна Ільніцька 

А дві панянки з салом та пивом - то ми з сестричкою молодшою :) Років 20 тому ;) 

 28.02.2017 10:39  Тетяна Ільніцька => © 

Пре-кумедненько вийшло! І дуже в тему))) А ще студентами завжди жартували, що в Червоному так "учаться", що аж Тарас позеленів)))) Самі ж училися в Жовтому, на який Тарас не дивився, бо не міг голови повернути! От! 

 26.01.2017 09:57  © ... => роман-мтт 

Дякую :) Гляну обов’язково і відпишуся. 

 25.01.2017 13:26  роман-мтт => © 

В ім`я пророка нашого Тараса, сина Батька нашого Бога та Матері нашої Землі, яка краса!


А я завжди казав, що Тарас зі своїх пам`ятників дивиться на нас не суворо, як дехто каже, а з лукавинкою: типу, ну що хлопці-дівчата, почудимо?


До речі, в мене є для сценарія за гайдамаками дещо. Якщо цікаво і буде час - гляньте, будь ласка, мені буде цікава ваша думка - самий перший мій допис тут у творах.


http://probapera.org/publication/13/37671/zombi-hajdamaky.html 

 26.11.2014 12:23  © ... => Ганна Іскренко 

Дякую, пані Ганно! Давно думала про те, що все в нас якесь занадто пафосне, далеке від справжнього життя. От, таке написалося:) 

 25.11.2014 21:30  Ганна Іскренко => © 

Мудро, дотепно і просто чудово. Особисто я трилери не люблю, але мелодраму "Наймичка" з радістю подивилася б, а щодо Кобзаревих віршів, покладених на рокову музику, то я була б першою фанаткою) 

Публікації автора Дарія Китайгородська

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо

Сторінка: 1 з 5 | Знайдено: 27
Автор: Дарія Китайгородська
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: У п’ятницю, 13-го...;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;