23.11.2014 13:12
для всіх
268
    
  4 | 4  
 © Олена Вишневська

Без слів

Без слів

Я все більше мовчу…

Знаєш, тиша моя значно гірша неволі в кайданах.

Красномовна

І так безнадійно вглядається в вікна розбитих світів.

Там дощів – досхочу!

Пам’ять з аркушів літніх майструє складні орігамі, 

Безумовно

Вважаючи кращими ліками час. А для нас – й поготів.


Я б змогла кілька фраз, 

/Навіть цілу виставу/ банально про те, як сумую.

Тільки тиша…

Ця тиша мене прихистила, як рвалися сильні вітри.

І тому в сотий раз

Я «пробач» і «кохаю» з тобою, як завше, римую.

Заколишу

Мовчанням вітри – тільки потім зі мною без слів говори…

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.11.2014 17:36  Світлана Рачинська => © 

Чаруючі слова... Близькі...

 24.11.2014 11:01  Ганна Коназюк => © 

Красива поезія!!! І форма вражаюча - мені дуже подобається!))

 24.11.2014 02:26  Панін Олександр Мико... => © 

Замріяна, зачудована поезія.

 23.11.2014 12:37  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Красномовна тиша...
Чуттєво-чудово!

 23.11.2014 10:54  Тетяна Белімова => © 

Тиша - теж неосяжна даність буття. Інколи вона "помічна" нам у скруті, а буває, прагнеш вирватися за її межі.
Трішки сумно. І рими сумні, хоч і про кохання, вийшли.