Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.12.2014 17:31Есе
Про любов  
60000
Без обмежень
© Тая

А він небом не був

Тая
Опубліковано 12.12.2014 / 26927

Вона любила дощ та небо. Дуже любила… Небо - бо воно вабило могутністю, силою, мудрістю століть. Дощ, бо він умів розсипатися на тисячі бризок та прикрашати райдужними діамантами світ. Навіть не так потрібно сказати, а ось так – дощ був її життєвою необхідністю, у прямому значенні цього слова – потребою. Без нього її існування просто не мало сенсу. Без нього вона жила споминами про години з ним, аналізувала, переказувала собі ті відчуття, додумувала щось та домальовувала. А ви любите дощ? А небо? Думаю, що жіноча частина людства може ствердно закивати головою, що саме так, бо жінки всі романтики від кінчиків пальчиків до волосся на голові. Так говорить їхня природа, таке їхнє єство, комусь зрозуміле, а комусь не дуже. Такою й була вона – парасолька білого кольору у рожевий горох. Творча, мовчазна, закохана у дощ.

Як вона його чекала!Це було навіження якесь. Коли він прийде, коли обійме її своїми вологими вустами, обгорне прохолодним плащем. Згадувала, знову і знову, як це сталося колись, як повірила йому галасливому, веселому, як віддала йому душу, бо він їй шептав, що вона не така, як інші, вона особлива. І парасолька сяяла щастям, посміхалася собі загадково, і закохувалася, і закохувалася, закохувалася…

Як і всі справжні жінки, вона була терплячою, стояла у своїй підставці для парасольок і з надією дивилася на двері, коли до будинку зайдуть мокрі туфельки, перші провісники гарної новини. Та вони все не йшли і не йшли, і вже цілих два місяці не несли дощу. Увечері їх чистили від пилу і ставили на поличку поряд з парасолькою. Черевики чули, як парасоля гірко зітхала, і їм було дуже шкода їхню подругу, та що вони могли вдіяти. Цього року дощу було дуже мало. «Невже все моє парасольчине життя пройде тут, у цьому коридорі. І майбутнє у тому, щоб дивитися на всіх сусідських жителів – шафи, вішаки, дзеркала, і дрібніших – щітки, гребінці. Ну чому він не йде? Чому так довго?Чому залишив її зі споминами про нього?» - губилася у здогадах парасолька. Вона була розумною і заспокоювала себе, знаходила йому виправдання. Як і вона від кохання, десь страждає земля від засухи, тому дощ має напоїти все, щоб повноправні краплі, зливаючись у швидкі струмочки, стрімко котилися на квітучі поля, сади та вдячну землю. Але ж він теж повинен пам’ятати про нею Він, звичайно, думає про нею, він не забувся ті слова, якими обіймав мантією дощу її, його парасольку. Щоб заспокоїти себе, щоб вгамувати свою спраглу душу, вона знову і знову згадувала і згадувала… Вона його дуже любила та жила споминами про те, як колись було затишно та добре, як краплями дощу він настукували про те, що вона гарна, струнка, ошатна. І тільки вона і тільки її, і тільки він. Їм було гарно та добре разом І увесь світ десь був там, він не існував, бо були лише двоє – дощ і парасолька, яка створена лише для нього, лише віддана йому, лише його…

Двері рвучко відчинилися, свіжий вітер ввірвався у коридор, і парасоля побачила мокрі туфельки. Нарешті… Він прийшов…

Вибігла на двір, закохане серце стукало так голосно, що здавалося ці хвилювання відчувала рука, яка несла парасольку. Он він, сильний, мужній, його краплі вдаряються, розсипаються на тисячі бризок і переростають у чарівну музику.

- Здрастуй, мій дощу!Я сумувала за тобою! - з радістю вигукнула парасолька.

-О! Привіт. Як ти? – Якось байдуже привітався і водночас запитав скляний дощ.

- Чого тебе так довго не було? – З надією питалася парасолька і подивилася у його блакитні очі.

- Я не можу бувати скрізь одночасно, - роздратовано забарабанив краплями дощ, - ти ж у мене не одна. – Жбурнув відповідь з вітром.

- Але ж така, як я, одна… Ти говорив, що особлива. – Сумно відповіла.

- Не починай. – Зашипів дощ, і обгорнув своїм плащем іншу парасольку.

Хоча вітер не був сильним, парасолька не могла втриматися, дуже болючим вже було для неї це відчуте та побачене. Їй враз захотілося стати маленькою, зникнути, розтаяти, перестати існувати… І вона зламалася… Опустила свої крила-руки і приречено чекала, коли її викинуть на смітник. У її маленькому серці обірвалось враз щось важливе та народилася образа, біль, сум… Чому так сталося? Вона ж бачила небо. А він йшов з неба, але небом не був…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.11.2014 Проза / Есе
Вишиваю рушник
23.12.2014 Проза / Есе
Ця хвилина тікала від вічності
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
25.11.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (21.)
24.11.2017 © роман-мтт / Мініатюра
100 грам (чого саме - вирішуйте самі)
24.11.2017 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Скоринка
23.11.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (20.)
23.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Цивілізація і ми
Есе Про любов
09.11.2015 © Дарія Балагура
Осінній контраст
12.12.2014
А він небом не був
30.11.2014 © оксамит
Один день у мами
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 183  Коментарів: 3
Тематика: Проза, есе, дощ, єство, чекала, особлива, справжні жінки, добре разом, туфельки, парасолька, плащ, образа
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.12.2014 08:36  Деркач Олександр для © ... 

Цікаво, сподобалось 

 13.12.2014 10:54  Олена Вишневська для © ... 

Чутлива, трепетна історія! Сподобалось!!!!!! 

 12.12.2014 17:04  ГАННА КОНАЗЮК для © ... 

Цікава історія... Іноді таке трапляється з "парасольками"... 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +92
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +136
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +136
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
18.09.2013 © Тетяна Ільніцька
24.11.2017 © Савчук Віталій Володимирович
16.10.2012 © Істерична Бруталка
23.11.2017 © Суворий
01.04.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди