Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
17.12.2014 00:33Оповідання
Про кохання  Про життя  Про дівчину  Про батьків  
31000
Без обмежень
© Марина Життєва

Дорогою

Марина Життєва
Опубліковано 17.12.2014 / 27019

I

Вона їхала додому. Вчора записалася на курси англійської (завжди мріяла вивчити, а самостійно не виходить, бо лінь сильніша за бажання). Тепер доведеться додому їздити не в п’ятницю, а в суботу. А щоб раніше дістатися до домівки, треба виїхати рано вранці.

7.10 суботнього ранку. Надворі ледь розвиднилось. Небо затягнуте хмарами. Де-не-де у вікнах горить світло. Звичайно ж, всі нормальні люди у вихідний день відсипаються, а вона волочить напівпусту дорожню сумку, мало не підстрибуючи від поспіху. Не те щоб вона не хотіла додому. Просто вставати рано для неї – каторга, особливо після того, як стала навчатись у другу зміну.

Настрій такий же як і небо – сіре і хмарне. Та чомусь зараз вона не думала про недоспану ніч, про похмурий день чи про довгу дорогу попереду. Вона думала про нього. Вона не може не думати про когось: будь то симпатичний аспірант чи задумливий хлопець, якого вона зустрічала колись по дорозі в університет. Але це завжди той, хто їй подобається, і той, до кого їй зась через ряд суб’єктивних причин.

Але цей просто перевернув її розмірений і тихий світ. Він увірвався в нього несподівано, так само і пішов, залишивши за собою тільки нескінченний ланцюжок спогадів.

Не чекала вона на «швидких побаченнях» зустріти такого

Вона здогадувалась, що більше його не побачить – хлопця з сумними очима. Він обійняв її на прощання, поцілував у чоло і пішов. Він не запитав її номера телефону, не запропонував прогулятися наступного дня. Просто пішов, залишивши за собою щемливе враження турботливого і достобіса красивого романтика.

Може це й добре, часто думала вона, а то якби вони продовжили спілкування, вона могла б розчаруватися в ньому, і весь той казковий вечір довжиною в кілька годин втратив би свою особливість.

Можливо, на когось іншого він би не справив такого враження, але вона вперше переживала такі відчуття. Ніхто з її колишніх залицяльників чи просто знайомих чоловічої статі стільки разів за вечір не запитував, чи не змерзла, ніхто не прикривав її собою від зграї собак, яким чомусь хотілося супроводжувати їх по дорозі додому. Ніхто раніше не обіймав її так трепетно, не допомагав одягати пальто, не відчиняв щораз перед нею двері, пропускаючи вперед. Всі ці прості речі – це просто жести уваги й галантності. І коли ти з ними ніколи не стикаєшся в поведінці знайомих, то не можеш стримати захоплення, коли все-таки знаходиться той, хто доводить, що справжні чоловіки, якими вони бувають у красивих фільмах про любов, таки існують і зустрічаються.

А ще він був безумно красивий. Звичайно, не ідеальний, бо таких нема, але кожна його риса – характеру чи одягу – її приваблювала.

Минуло 2 тижні з їхньої першої і останньої зустрічі, а вона все прокручує в голові приємні спогади, які завжди залишають по собі присмак гіркоти: вона хотіла продовження. Але він, очевидно, ні. Ось і все.

Навіщо він тоді заговорив з нею, навіщо так гарно поводився, а потім зник? Так не можна. Тільки не з нею. Вона надто близько все бере до серця, а особливо симпатичних хлопців.

Ну, от, знову за рибу гроші – знов засмутилась. Ось вона вже в автобусі. Сіла. Місць вдосталь, дякувати Богу. Зайшов якийсь юнак, обвів поглядом вільні місця: одне біля неї, одне біля жіночки перед нею. Він вибрав жіночку.

«Та що таке? Хіба я така страшна, що біля мене навіть сідати не хочеться?!» - обурилась вона подумки.

Такий вчинок абсолютно незнайомого хлопця завдав удару її самолюбству. Хоча яка різниця?

Автобус рушив. Через кілька хвилин сонечко вже зійшло, хмарки розступилися. Туман залишився. Він, мабуть, вирішив здивувати її. Туманові вдалося.

Вона дивилась у вікно. Її погляд вловив надзвичайної краси картину, яка заворожувала: річка, очерет де-не-де, туман над водою. Яскраві сонячні промінчики пробиваються крізь віття дерев, що схилилися над водоймою. Як же гарно. Натхненно. Вона мимоволі усміхнулася. І всі ті дріб’язкові й нав’язливі думки відступили кудись далеко. Музика в навушниках теж робила своє: вона постукувала в такт мелодії по новій сумочці і отримувала від цього повно задоволення. Все добре. Не варто думати про погане, про невдачі, про невикористані можливості – нічого з того, що вже минуло не виправиш, краще жити теперішнім.

Автобус зупинився. Зайшли люди. Їм довелося вже стояти, бо вільних місць бракувало. Незнайомець, який зробив образливий для неї вибір, встав, поступаючись місцем якомусь дідусеві.

«Ха-ха, - подумала вона. – Стій тепер. Хоча це дуже мило, те що він поступився. Рідко таке можна побачити.»

Тепер він уже не здавався таким противним, і куртка у нього з карманами на грудях була їй до вподоби, і смішна шапка, яка зовсім не підходила під куртку, була милою. І на браслеті у нього написано «Ukraine»: в неї такий же вдома лежить. Ну добре, нормальний хлопець, на якого вона так визвірилася подумки. Не все й не всі такі погані, якими здаються з першого погляду.

Минув ще з десяток кілометрів. Люди поволі виходили. Залишився стояти лише горе-незнайомець.

Та вона вже не звертала на нього жодної уваги, бо сусід по сидінню хвацько її відволікав. Спочатку добрий дядечко всівся на сидіння з таким ефектом, ніби огрядний молодик стрибнув бомбочкою у воду. А потім він ще й видихнув. Судячи з ароматів, він викурив недавно сотню дешевих сигарет і 100 літрів горілки випив. Ну, може, вона й перебільшувала трохи, але дихати їй було важко. Добре, що дядечко прикрив рота і спробував заснути. І йому вдалося майже відразу. Але сон схопив його настільки сильно, що голова стала занадто важкою, щоб утримувати її вертикально – от вона й поповзла поволі вниз, де саме знайходилось її плече.

«Ну, Йосип драний! Це вже й не смішно. – подумала Вона. Дівчина спробувала пойорзати на кріслі, щоб ніби ненароком розбудити «сплячого красеня», але їй не вдалося.

Через якусь мить Вона відчула якісь вібрації зі сторони сплячого. Наче хтось його смикав за руку. А потім чийсь голос промовив:

- Ей, шановний, твоя зупинка.

Голос належав незнайомцю в смішній шапці, яку він вже, до речі, зняв.

Дядечко з переполоху підірвався, оглядівся спантеличено, побачив, що автобус стоїть, і побіг на вихід.

От і звільнилося місце. Біля неї. Він сів.

- А звідки ти знав, що це його зупинка? – не втрималась вона, щоб не запитати.

- Я й не знав, тебе рятував просто.

- Спасибі, звісно, але це вже занадто. Як він тепер дістанеться додому?

Він пильно дивився на неї карими очима, припіднявши брову, і нічого не говорив.

- Що? – не витримала дівчина.

- Справді за нього переймаєшся? Цікаво… Це був Іван. Він часто отак-от їздить. Іноді водії його не беруть в такому стані, в іншому разі пасажири «нагадують» йому про зупинку.

- О, - розгублено вимовила вона. – Навіщо тоді було казати, що не знаєш?

- Вважай це жартом.

- Не дуже вдалий.

Він знизав плечима у відповідь. І все ще дивився на неї. І загадково усміхався. Мабуть саме так виглядала б Джоконда на відомому полотні, якби вона була чоловіком.

Їй стало незручно. Вона відвернулася. Направила погляд у вікно і ввімкнула навушники.

«Дивний.» - подумала вона.

«Смішна» - подумав він і увімкнув музику в навушниках на повну.

Картинки за вікном продовжували швидко змінюватися, а її повіки ставали все важчими й важчими.

Коли вона прокинулася, його вже не було поряд. Мабуть, вийшов. Але чому всередині таке відчуття, ніби вона проґавила якусь можливість?

Умань 12.12.14
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
08.08.2014 Проза / Новела
Егоїстка
09.01.2015 Проза / Оповідання
Дорогою 2. Вдома і знову з дому
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про батьків
27.04.2016 © Ірина Мельничин
Зелена рута крізь білий сніг
17.12.2014
Дорогою
27.09.2013 © Дебелий Леонід Семенович
Одного літнього вечора
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.75 (МАКС. 5) Голосів: 4 (3+1+0+0+0)
Переглядів: 140  Коментарів: 3
Тематика: Проза, оповідання, додому, подобається, побачення, романтик, залицяльник, спогади, зупинка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.12.2014 03:03  Мальва СВІТАНКОВА для © ... 

По-доброму написано...))завжди хотілося знати про що інші думають дорогою... от наче прочитала думки... 

 17.12.2014 12:53  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую, рада, що сподалося) А твір таки настроєвий) 

 17.12.2014 10:03  Тетяна Белімова для © ... 

Настроєвий твір. Сподобалося. Вдала подача образів. Без обтяжливих зовнішніх деталей. І героїня вийшла цілком життєподібною))
Вітаю Вас у нашому товаристві! Приємно, що Ви зі старовинного містечка Умані.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
26.11.2011 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
03.12.2011 © Т.Белімова
29.08.2010 © Віта Демянюк
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди