Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.12.2014 15:37Новела
Про красу  Про кохання  Про щастя  
ПУХНАСТИМ СНІГОМ ДОЛІ ОПОВИТІ
20000
Без обмежень
© Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ

ПУХНАСТИМ СНІГОМ ДОЛІ ОПОВИТІ

Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
Опубліковано 18.12.2014 / 27046

Небосхилом скотилося сонце, порожевіло, почервоніло і, ховаючись за обрій, останніми променями блимнуло по пухнастому снігу на схилі Сіверського Дінця.

Оксана Тарасівна часто приходила сюди незалежно від пори року, погоди і… настрою. Знала: тут їй завжди ставало краще, особливо, коли згадувала дитинство, маму, тата, хлопчика на ймення Іванко. “Ми народились одне для одного”, ― сказав він їй ще маленьким, зігріваючи її долоньки у своїх теплих рукавичках.

У неї була сестричка Галя ― в′юнка й охоча до непередбачуваних вчинків. Якось Галя зізналась, що подруги їй заздрять через те, що у неї є старша сестра, яка завжди її захистить. Батько часто повторював: “Ти, старша сестра, ― опора для Галі. Коли якесь лихо трапиться, підставиш плече…” Він наче напророкував на себе біду: невдовзі пішов з життя. Мати не витримала удару долі, змарніла, згасла й невдовзі теж відійшла у вирій. “За тебе я спокійна, Оксаночко. А щодо Галі… допоможи їй стати людиною”, ― сказала наостанок.

Оксана Тарасівна часто згадувала це й запитувала сама себе, чому її лагідна й тиха мати тоді висловила саме таке прохання: “Допоможи стати людиною”. Що саме вона хотіла упередити. Материнський наказ був для Оксани святим. Вона стала для Галі усим ― сім′єю, батьком, матір′ю, нянькою, захисницею, годувальницею. Коли була на другому курсі медичного інституту, пішла працювати прибиральницею (у лікарнях їх завжди не вистачало), не відмовлялась і від нічних чергувань. Навчання, робота, сестра ― ось три кити, на яких тримався її світ.

Коли Галі пішов вісімнадцятий рік, вона стала студенткою. І одного разу Оксана побачила сестру з цигаркою. Тоді вони посварилися. Перемогла Галя: “Тепер усі дівчата палять”. За хвилину-дві: “Усі тепер у джинсах ходять”. А невдовзі: “Сьогодні потрібна “шкіра”. Все це сестра вимагала наполегливо, настирно, безтактно. Довелося дещо продати з хатнього, аби трохи вгамувати запити Галини.

Диплом і кандидатську дисертацію Оксана Тарасівна захистила блискуче. Одержала хороше призначення. Та її зіронькою залишалась Галя. І у світлі тієї зіроньки затьмарювалось все, що могло стати радістю її життя.

В інституті вчився і її друг дитинства, Іван. Він кілька разів пропонував їй вийти заміж за нього. Але вона тоді не наважилась. Не те, що хлопець не подобався. Просто належала до тих жінок, які навіть у молоді роки ставляться до чоловічої статі як до такої, яка не варта окремої, а тим паче особливої уваги. Ну, є ― то й є. А не було б, то й однієї жіночої статі на світі вистачило б. Та й гадала, що таким чином може завдати душевного болю своїй сестрі. Вона ревнуватиме, дивлячись на щасливих молодят.

Оксана Тарасівна зупинила плин спогадів. Дістала із сумочки довгу телеграму Івана. Він писав, що усе знає, що йому телефонували знайомі, і він негайно виїжджає, зустрічати його не треба.

У Івана був твердий характер. Мав він і добрі руки.. Про його операції ходили серед колег справжні легенди.

Оксані знову набігли спогади. Про Галю. Ну, хто вигадав оте шмаття, котре повинна надягати на себе жінка, щоби бути модною? Говорити про це з Галею було справою марною. Дівчина вперто робила своє ― випотрушувала з Оксани всі гроші. Набагато пізніше Оксана Тарасівна зрозуміє, що є хвороби, не описані в медичних підручниках.

А з міста її дитинства приходили звістки від родичів, що їхній будинок руйнується. І якось Галя твердо сказала Оксані: “Я дуже прошу: їдь туди, облаштуй усе, роботу знайдеш… А квартиру залиш мені.”.

Це був удар такої сили, що Оксана Тарасівна не змогла на нього відразу й зреагувати. Вона вийшла з дому й обдумувала все на самоті, довго й у справжньому стресі. Відтак поставила діагноз: ефективних ліків проти егоїзму, байдужості і безтурботності немає, потрібна операція.

За кілька днів вона приїхала до рідного міста. Лікарі її профілю тут були вкрай потрібні, і вона швидко працевлаштувалася. Почала поступово відроджувати будиночок і садочок біля нього, що простягався до берега улюбленої річки.

Галині написала, що квартира належить тепер їй, що хай сестра буде щасливою, якщо у цьому вбачає щастя. Пообіцяла, що й надалі буде до неї уважною, хоча, водночас, порадила більше покладатися на свої сили.

Роки сивиною вкривались.

У рідному місті про неї дізналися як про прекрасного спеціаліста та добру душевну людину. Талант лікаря приніс їй авторитет. Однак, як і раніше, залишалася самотньою, хоча від Івана й одержувала листи кохання. А ось від Галини ― вкрай рідко. Та писала, що кілька разів виходила заміж, однак усі чоловіки ― егоїсти. А дітей, мовляв, ніколи не захоче: нащо вони? Тільки заважатимуть жити. І вчителькою у школі бути не хотіла через те, що там одні “бовдури”. Повідомляла, що придбала італійські чобітки, кожушок, з одним багатим бізнесменом була на презентації коштовностей. Мріє про діаманти для себе. Те, що залишила мама, вже, мовляв, не вписується у сьогоднішній день. Ще просила скласти заповіт на будинок для неї, бо всі “круті” тепер мають дачні ділянки. Після смерті її, Оксани, вона хотіла б облаштувати своє дачне гніздечко.

Оксана Тарасівна читала сестрині листи і думала про її нечувану й жорстоку відвертість. Страшний час настав. Тепер, виходить, потрібна неймовірна прагматичність у стосунках навіть між дуже близькими людьми.

Свого часу Оксана Тарасівна помітила в себе ознаки грізної хвороби. Здала необхідні аналізи, проконсультувалася у здібного колеги ― відомого вченого.

“Йдеться про тебе?”― запитав.

Приховувати будь-що не було сенсу.

“Скільки мені лишилося?”

“Вилікувати своїх хворих устигнеш ”, ― заспокійливо мовив колега.

Уже звечоріло. Під сяйвом місяця заблищав пухнастий сніг. І в засніженому садку їй раптом уздрівся той маленький Іванко ― Ваня-Ванечко, як вона його тоді називала. А навколо нього ― теж наче сяйво якесь. Аж ось до нього підійшла дівчинка, простягнула долоньки. А він почав надівати на них свої рукавички. І за мить Оксана Тарасівна впізнала у тій дівчинці… себе. Впізнала й трохи не зомліла.

Повернулася додому, до свого будиночка. На дерев′яному ганочку стояла немов знайома постать.

― Я приїхав, щоб тебе забрати, ― почувся голос… Івана. ― Мені твій знайомий учений все розповів.

― Звідси я не поїду, ― лагідно відповіла Оксана.

― Літа торкнулися тебе, ― мовив він, ― а все така ж, така… Тоді дозволь мені залишитися з тобою.

― Гаразд. У нашій лікарні хороші спеціалісти вкрай потрібні.

― Я телефонував Галі. Вона не зможе приїхати, тому що відпочиває в Італії, ― надіваючи на руки Оксани свої теплі рукавиці, сказав він.

Небо посміхнулось лагіднолапатим снігом.

___________
(Малюнок автора).
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.12.2014 СпецТЕМИ / Лікбез
«Доброго дня!» чи «Добрий день!»?
26.12.2014 Проза / Казка
ВТЕКЛА БУЛО ЯЛИНКА
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Новела Про щастя
12.01.2015 © ГАННА КОНАЗЮК
Різдвяна казка для дорослих або історія Міранди
18.12.2014
ПУХНАСТИМ СНІГОМ ДОЛІ ОПОВИТІ
23.09.2014
ОТОЖ БО!
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 109  Коментарів:
Тематика: Проза, новела, небосхил, батько, навчання, сестра, диплом, інститут, спогад, будиночок, талант, авторитет
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
02.01.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди