Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.10.2010 01:12Повість
Про війну  
60000
© Чорний Сотник

Хрестоносець

Константинополь, Акра, Антіохія та Єрусалим все ще стояли перед ним. Пишність і багатство цих міст вражали. Мечеті поряд з православними і католицькими храмами, синагогами. Пишність поряд із злиденністю, багатство – з бідністю, любов – з ненавистю, розум – з дурістю. Вони були як символи вічного протистояння, боротьби, яка невідомо коли завершиться
Чорний Сотник
Опубліковано 18.10.2010 / 2711

Як може почуватись людина, що багато років не перебувала на рідній землі? Насамперед, бути на Батьківщині – це величезна радість, прилив емоцій,щастя. Все здається таким рідним і близьким, що аж хочеться водночас плакати й кричати з радості, бігти невідомо куди. Як мало потрібно, щоб людина почувала себе щасливою. Колись похмурий і сірий край виявляється таким чудовим, що аж диву даєшся. Як я цього раніше не помічав? Одне слово – «Батьківщина»…  

 

Самотній вершник їхав лісовою дорогою. Сірий кінь повільно ступав по ще мокрій землі після нічної зливи. П’єр усміхався, дихав на повні груди лісовим повітрям,дивуючись з його чистоти та захоплюючись чудовим пахощам землі. Слухаючи веселий щебіт птахів та ледве чутні кроки коня, він насолоджувався тишею. Гарячі пустелі, зелені рівнини і похмурі гори він порівнював з дивовижною природою Батьківщини. Все таки, якою бідною здавалася рідна земля у порівнянні з чужою,але своя (після пережитих поневірянь і пригод) виявилась найкращою і найбагатшою. Цій чудовій тиші заважали далекі звуки сокир: кріпаки валили ліс. Раптом із шумом та тріском впало могутнє дерево і почулися такі прокльони, що П’єр лише мовчки посміхнувся собі в бороду. Він сміявся й сміявся, спрямовуючи свій погляд вперед. Гордо вишикувались могутні дуби, немов охорона султана. Незворушні та суворі: здавалося ніяка сила не зможе їм протистояти. Поблизу, неначе їх слуги, стояли смереки, буки, липи та інші лісові дерева, назви яких П’єр не знав. Пусті кущі ліщини так переплелися, що без меча пройти було неможливо. А землю вкрив густий килим квітів. Їх було так багато, що очі розбігалися в різні сторони. Ліс і ліс…  

 

Ще зо три милі і він буде вдома. В своєму рідному Ашеньйоні. Він побачить своїх рідних: брата, батька та даму свого серця. А чи чекає вона його? Скільки років пройшло. Мабуть батька вже немає серед живих, а брат захопив замок і навколишні землі. Але П’єру все байдуже: головне, що нарешті вдома. Ким він був, коли в далекому 1147 році вирушив у Палестину, приєднавшись до військ Людовіка?Самовпевненим шляхтичем, пихатим, гоноровим та з пустою кишенею. Єдине, що він мав – це нещасні бойові обладунки, в яких воював ще його дід з норманами, поржавілі меч та спис, пошарпаний щит з родинним гербом, шолом та бойовий кінь, що його інші лицарі презирливо називали «козою». Колись рід П’єра був багатим і могутнім. Але пройшли роки і все змінилось. Міжусобні війни перетворили могутній рід, що мав десятки замків та сотні сіл, на бідний з одним селом та кам’яним замком: єдина гордість від колишньої величі.  

 

Ще будучи підлітком, П’єр дав обітницю: коли він стане дорослим, вирушить захищати Святу землю від сарацин. Обітницю виконав, та скільки горя і нещасть зазнав. Сотні разів дивився смерті в очі, відчуваючи на собі її холодний подих, двічі перебував у полоні. Вперше його полонили турки під Нікеєю, вдруге –єгиптяни поблизу Акри. З десяти років – чотири в неволі. Завдяки хоробрості і гострому розуму він став членом ордену тамплієрів, здобув величезні багатства та багато землі в Палестині. П’єр був захоплений ідеєю боротьби за ГробГосподній, але згодом перестав розуміти цю війну, став вважати її безглуздою і дуже жорстокою.  

 

Заради чого гинули тисячі невинних життів? Десятки міст знищено і спалено. Все вирішується лише силою. Холодна сталь – суддя, що вирішує все, груба,жорстока. Але ж для чого гинули люди? Заради релігії? Через те, що мусульмани утискали християн? Смішно. Лицарі-хрестоносці були в сто крат жорстокіші за самих мусульман. Прикриваючись хрестом, чинили такі звірства, що, напевне, сам диявол, володар підземного царства, принишк і здивовано поглядав на все це з підлою посмішкою. А інший диявол з тіарою на голові задоволено потирав свої загребущі руки і простягав їх на схід. Спрямував туди свій фанатичний погляд і бачив, як над всіма землями і королівствами висить хрест, як численні володарі Сходу складають йому присягу, як плачуть перед ним, стоячи на колінах, константинопольський патріарх та візантійськийімператор.  

 

Надивившись на людське горе, охоплену полум’ям та залиту кров’ю Палестину, П’єр повернувся до рідної Франції з надією не бачити більше релігійної ненавистіта переслідувань. Давно вирішив покинути велику битву між хрестом і півмісяцем. Перед його очима були поля битв, вкриті трупами, обгорілі міста і села, колонио бшарпаних полонених, яких підганяли наглядачі в чалмах і зелених плащах або в шоломах із хрестами на тілі. Були і хоробрі воїни з обох сторін, що воювали і гинули за світлу ідею, але таких були одиниці і вони розчарувалися у своїх поглядах.  

 

Константинополь, Акра, Антіохія та Єрусалим все ще стояли перед ним. Пишність і багатство цих міст вражали. Мечеті поряд з православними і католицькими храмами, синагогами. Пишність поряд із злиденністю, багатство – з бідністю, любов – з ненавистю, розум – з дурістю. Вони були як символи вічного протистояння, боротьби, яка невідомо коли завершиться.  

Раптом перед очима П’єра постав образ його коханої – Анни. Її батьки загинули під час пошесті і П’єрів батько став опікуном дівчини. Будучи ще підлітками між П’єром та Анною зародилось кохання. Нічні прогулянки біля лісового озера, прогулянки похмурими коридорами замку, перші несміливі поцілунки були прекрасними і незабутніми і, як живі, поставали перед йогоуявою. Лежачи пришпилений до землі стрілами і стікаючи кров’ю, важко працюючи в каменоломнях або йдучи в черговий бій, він згадував усе це, і ставало набагато легше. Це надавало йому могутності, надлюдських сил і прагнення жити. Жити щоб кохати. Жити – щоб жити!  

 

Одного разу, будучи оточений сельджуками, П’єр згадав, як вони прощалися.  

…В її блакитних очах бриніли сльози, текли нестримними струмочками по обличчю і безшумно падалина землю. Він ніжно гладив дівчину по голові, кажучи при цьому, що кохає. Вона,міцно обіймаючи, казала, що нікуди його не відпустить. Він цілував її в солоні губи і при цьому обіцяв, що обов’язково повернеться і буде з нею разом все життя, із запалом говорив, що не може сидіти вдома, коли сарацини плюндрують Святу землю. Дивний був у неї погляд, і коли останній раз поглянув на неї недобре, тривожне відчуття враз заполонило серце. Щось шептало нікуди не їхати,бо бачаться вони востаннє…  

 

Пам’ятаючи, що має повернутись і побачити свою кохану, П’єр з такою люттю кидався на турків, що ті гинули один за одним, немов мухи. А згодом з криком „шайтан” кидалисьтікати. Не раз, згадуючи про Анну, він чинив такі подвиги, що і у друзів, і у ворогів викликав захоплення.  

А чи чекала вона його всі ці роки? Не раз думав він про це. Не раз уявлявїї заміжньою і з дітьми на руках. Але такі думки гнав від себе геть. Якби так сталося, він вирушив би до Іспанії, щоб боротися з маврами, щоб загинути там…  

 

Чим ближче під’їжджав до рідного замку, тим тривожніші і тривожніші ставали думки. Серце стукало, немов шалене. Здавалося: ось-ось прорве стальний панцир та білий одяг тамплієра і вискочить на землю. Стиснувши рукою в залізній печатці посріблене вудило, він „вйокнув” на коня і, немов шалений, поскакав у напрямкуАшеньйона.  

Ось вже виїхав з лісу. Перед очима з’явилися зелені та золотисті від пшениці лани, блакитна річка, що нестримно бігла на південь, величезний, чотирикутної форми, з чотирма вежами та донжоном замок. Він був грізний і величний водночас, побудований давненько, щоб захиститись від нападів диких вікінгів та сусідів. Немов велетень стояв серед величної рівнини і вбогого великого села, що розкинулось під його стінами. Ледве видимий чорний стовп диму курився над замком.  

„Щоб це могло бути?”, - подумав П’єр і лише вдаривши острогами коня поскакав у напрямку до замкової брами. Чорний рівний дим нагадав йому про те,як святі отці в Єрусалимі спалювали євреїв і мусульман. Мовчки минаючи пусте село з вбогими напівзруйнованими будинками, в’їхав через браму в замок. Дивно все було. Ворота ніхто не охороняв. Ніде нікого не було, але він побачив лучників на стінах.  

 

Швидко в’їхав в замкове подвір’я. Натовп оточив величезне полум’я. П’єр зрозумів, чому він ніде нікого не бачив. Всіх зігнали подивитися, як карають єретика. Єдиний пошарпаний і сірий натовп з острахом і жалем дивився на жорстоке видовище. Деякі селяни лише мовчки стискали кулаки і з ненавистю дивилися на воїнів зі списами, що оточили їх і вогнище. „Прокляті святоші! – подумав П’єр. – Їм мало крові! Вони і тут, серед цих нещасних селян, шукають ворогів. Дияволи в сутанах і хрестах.Залякують населення. Хочуть, щоб всі боялися і слухали церкву! Що вони прагнуть цим довести?”  

 

Під’їхавши ближче, П’єр подумав, що це йому наснилось. Що це якийсь жахливий сон. Він ударив себе по обличчю, але НІ, не сон. Руки і ноги затремтіли. Приглушений звук пролунав із його грудей. Ті, хто були поблизу, озирнулись.П’єр швидко зіскочив з коня і рушив до вогнища.  

Воїни, селяни і замкова прислуга шанобливо, із рабською покірністю розступилися перед невідомим лицарем. Не тому, що в нього була богатирська постава і навіть не тому, що був сином їхнього хазяїна. Вони й не знали, що це П’єр. Та й звідки знати, коли він опустив забороло шолома. І навіть, якби воно було підняте, мало-хто впізнав би його. Насправді причана була проста: на ньому був білий верхній одяг, а на спині і на грудях красувався червоний хрест. Тамплієр! Кого-кого, а тамплієрів шанували, боялися і навіть ненавиділи, з ними проблем мати ніхто не хотів, окрім сарацин, та й то не всіх. Коли він ішов, то чув, як шепотіли „Храмовник”.  

 

Повільно і твердо, неначе полководець, що захопив вороже місто, П’єр підійшов до вогнища. Від полум’я повіяло жаром. Він нічого не бачив, не хотів бачити. Не вірив у побачене. З грюкотом впав на коліна і знову підвів погляд на вогонь.  

 

Чорний закіптюжений стовп був твердо вкопаний в землю. Залізними ланцюгами до нього прикували молоду вродливу дівчину. Страшні муки скривили її обличчя. Пишне біляве волосся згоріло, тільки де-не-де на голові виднілись пасма, що їх полум’я не встигло охопити. Ненаситні язики червоного вогню жерли і жерли її колись ніжне тіло. Воно все було в синцях. Вся в крові. Кров шипіла і аж шкварчала на полум’ї. В її блакитних очах виднілися страшні муки. Помирала вона жахливо, але ще дихала. Було видно, як її тіло згиналось у страшних корчах.  

 

Він все ще стояв на колінах. Якихось кілька секунд, а здавалось вічність. „Боже, невже ти є на світі? Як ти міг таке дозволити? Я 10 років під знаменами хреста воював з невірними. І це мені така подяка. О будь ти прокляте моє життя!!!”  

 

П’єр різко встав. Однією рукою зняв забороло. Іншою витягнув з піхов меча з хрестоподібною, поцяцькованою діамантами і золотом ручкою. „Ні!!! Кохана НІ! Анна!” -кричав несамовито...  

 

Тиша запанувала над майданом. Тільки було чути тріскіт вогнища страшні крики храмовника. Всі здивовано і немов загіпнотизовані дивилися на нього. А П’єр з криком: „кохана, вибач!”, ударив лезом меча нещасну дівчину в серце. Кров впала з леза меча на землю. Кров, пролита на рідній землі… Кров найріднішої людини… Далі погляд П’єра впав на товстелезного інквізитора, що стояв в оточенні монахів і воїнів. Вони понатягували свої плащі аж на очі і з хижою зловтіхою дивилися на натовп. Побачивши тамплієра і зрозумівши, хто він з жахом дивились на нього. Дивилися на довге тонке лезо, з якого на землю капала кров, на повні ненависті очі , що горіли немов у ангела смерті. Зла посмішкаскривила його обличчя. Він був злий і грізний, стояв, як втілення зла і помсти.  

– Що, зміюка, - звернувся П’єр до інквізитора,- не зміг добитись її ласки й кохання, то вирішив знищити? О підлий! Думав, що ти мій друг. Я мовчу про те, ЩО ТИ МІЙ БРАТ! Доки я кров проливав, ти, мов собака, лизав ноги церковникам. Ти, ти вбив Карла, я знав це. Ти хотів моєї смерті все життя. Мріяв заволодіти майном батька. Добився! Став воїном церкви! Борешся з єрессю, відьмами та іншими ворогами Папи? Здохни!!! Немов лев кинувсявін на свого брата. З ненавистю дивився на ожиріле лице і маленькі очиці, що бігали, як в зацькованого тхора. Два помахи і два монахи лежали на землі вже без голів.  

 

З криком „Смерть катам!” накинувся натовп вбивати інших монахів і вояків. Сили були нерівними. Спочатку воїни оторопіли і гинули від рук селян, а згодом, підкоряючись суворим наказам офіцерів виставили проти беззбройних селян списи і почали тіснити й тіснити їх. Хмари стріл зі стін посипалися на повстанців, несучи смерть. Немов маленькі деревця, що падають від урагану, так селяни падали під ноги воякам.Але кілька вояків теж лежали вбитими впереміш з повсталими.  

 

П’єр бачив тільки свого брата. Він не помітив, як кілька стріл впилося йомув спину і ногу. Рубаючи наліво і направо, впритул наблизився до брата. Удар – і останній його захисник, тримаючись за живіт , з криком упав на землю. Відкинувши геть меча, П’єр схопив товстуна однією рукою за горло і здушив так,що той аж побілів, а іншою дістав з-за пояса кинджал та зі страшною силою, аж по рукоятку, всадив його лезо в братове серце. Після цього відчув таку дику радість, що став на весь голос кричати: „Заклинаю тих, хто щоб добитись своїх брудних цілей, прикривається добром і справедливістю! Інквізитори, ви всіколись здохнете!!! Всі!!! ”  

 

Він обернувся до стіни, до лучників. Кричав. Плакав і водночас сміявся. То був сміх божевільного, сміх приреченого. Стріли одна за одною пробивали його обладунок і тіло. Падаючи на землю він дивився на полум’я, а в очах стояли сльози. „Дивно… невже прийшла моя смерть. Байдуже… Ми будемо з нею разом на тім… світі…”. Впавши на землю, він подивився на голубе ясне небо, в якому кружляв орел і востаннє подумав: „Земля різна, але небо таке однакове…” 

с. Вишневе 2009 рік
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Повість Про війну
24.10.2010 © Аноли
ОМА
18.10.2010
Хрестоносець
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 6 (6+0+0+0+0)
Переглядів: 453  Коментарів:
Тематика: Повість, про війну, хрестоносець
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +32
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
09.12.2010 © Тундра
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди