Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
23.10.2010 01:08Оповідання
Для студентів  Для дорослих  Для бабусі [для дідуся]  Про дружбу  Про гумор  
10000
© Михайло Трайста

Сидір, Хведір та Карпо і футбольні правила

Михайло Трайста
Опубліковано 23.10.2010 / 2739

Зустрілися випадково, або доля їх звела, бо всі три були в однім млині мелені, одним решетом сіяні та з одного тіста зліплені. Зв’язувала їх невидима міцна мотузка – любов до футболу та до чарки. 

І так чаркували та вболівали собі щовечора Сидір, Хведір та Карпо в “Золотому півні”, поки їх Параска, жінка, що замітала в ресторані, не виганяла мітлою. Та їм було байдуже, навіть здавалося романтично випити пляшку-дві горілки під зоряним небом і поговорити про футбол, бо, бач, бесіда про футбол без горілки – те саме, що весілля без музик. 

Та одного вечора не пощастило бідолахам. Коли тета Параска побажала їм мітлою по плечах “Доброї ночі”, виявилось, що всіх грошей в кишенях не вистачало навіть на півлітрову пляшечку. 

– Не щастить нам сьогодні! – ледь не плачучи, почав скаржитись Сидір. 

– Не щастить, та й годі! – підтвердив Хведір. 

– Що подієш? – знизав плечима Карпо. 

Так всі троє постояли мовчки кілька хвилин. Не хотілося їм розлучатися, не тягло додому, бо ще й північ не минуло, а хто чув, щоб порядні люди поверталися так рано додому? 

– В мене є ідея! – раптом вигукнув Сидір. 

– Яка ідея? – в один голос запитали Хведір та Карпо. 

– Ходімо до мене додому, там у холодильнику аж дві цілих пляшки горілки, – гордо сказав Сидір. 

– А що скаже твоя дружина?..– поцікавився Хведір. 

– Ха-ха-ха! – розсміявся Сидір. – Та хіба в моїй хаті курка куткудаче? Ні, дорогенькі мої, в моїй хаті я кукурікаю. Ходімо! – махнув Сидір на своїх товаришів і сміливо рушив з місця. 

– Що буде – те й буде, ходімо! – потягнув Хведір Карпа за рукав. 

Коли дійшли до дверей Хведорової квартири, серця наших невдах забилися частіше, гейби на лихо. Хведір та Карпо навіть дихати перестали, коли Сидір придавив кнопку дзвінка. 

– Хто там? – почувся голос Сидорової жінки. 

– Ану відкривай скоро двері! – гримнув суворим голосом Сидір. 

– А відкривав би тобі Луцифер ворота до пекла, помийняку нещасний! – благословляла жінка Сидора, відкриваючи двері. – А ці хто?.. 

– Та це ж мої... 

– Твої?!.. Ану марш зперед моїх очей разом з твоїми помийняками, бо як вхоплю мітлу, то ребра вам поламаю! – розкричалась жінка, не давши Сидорові нагоди познайомити її зі своїми товаришами, які вже тупотіли сходами вниз з третьго поверху, наче опришки Олекси Довбуша в долину Говерлою. 

– Ну й кукурікаєш ти, Сидоре, я ще такого великого півня зроду не бачив! – промовив задиханий Карпо. 

– Я й сам не знаю, що на неї напало, вона мені таке вперше зробила, клянусь вам, що... пробачте... я... – пробував вибачатись перед своїми товаришами Сидір. 

– Нічого, нічого, трапляється, – заспокоїв його Карпо. 

– А знаєте що? Ходімо до мене, в мене є і горілка, і віскі, і навіть мексиканська текіла. Погуляємо трошки, – підморгнув їм Хведір. 

– Що ти?.. Хіба не вигуляла нас досить моя конотопська відьма? – пробував відмовлятися бідний Сидір. 

– Та що ви?.. Моя жінка – золото, добра, як скибка хліба свіжого, вона мені навіть писне, зозулька моя, – переконував Хведір товаришів. Врешті таки переконав, і вони вирушили до Хведорового дому. 

– Зозуленько-о-о!.. Ану відкрий своєму соловейкові двері! – постукав легенько в двері Хведір. 

– Зараз я тобі дам таку зозульку, що ти до гробової дошки не забудеш. Куди тобою дідько носить? Забрав би вже тебе зовсім до себе!.. – лаяла Хведорова жінка, відкриваючи двері. 

– Ну, ну, не сварись, зозуленько, бач до нас гості прийшли, – пробував втихомирити жінку Хведір. 

– Що-о-о?.. Гості?.. Я зараз очі окропом випарю тобі й твоїм гостям!.. Ви тільки й знаєте... – не доказала Хведoрова жінка, бо вже не було кому. 

– Знаєте що?.. Ходімо до мене, сьогодні моя теща приїхала, буде тиждень в нас гостювати, зате привезла слив’янки й такого копченого сала та ковбаски, що пальці облизуватимете, – запросив сміливо своїх товаришів Карпо. 

– Ні, з нас вже досить! – перелякався Сидір 

– В тебе ще й теща, ні не підемо, надто велика небезпека! – почав відмовлятися і Хведір. 

– Та що ви?.. Ми вже звикли втікати, – розсміявся Карпо. – Я втікав від ваших жінок, то чому б вам не втікати від моєї? Я хочу, щоб ми поквиталися. Якщо не підете, то ви боягузи, і я більше з вами не зустрічатимуся, – твердо сказав Карпо. 

Що було робити бідним невдахам, не хотілося втрачати такого доброго товариша, адже він розумівся у футболі ліпше від них. 

Наче не своїми ногами піднялися Сидір та Хведір на сьомий поверх будинку, в якім жив Карпо. Спинились, тримаючись якомога дальше від дверей. Та Карпо не стукав і не дзвонив, а дістав з кишені ключ і відчинив двері. 

– Це ти, коханий? – почувся ласкавий жіночий голос зі спальні. 

– Так, і я не самий, зі мною два мої знайомі, – відповів Карпо. 

В Сидора та Хведора заперло дух. 

– Пробачте, я зараз буду, тільки переодягнуся, я вже хотіла лягати, – невинним голосом вибачалася Карпова жінка. 

– Проходьте, проходьте, прошу!.. – почала запрошувати їх Карпова теща, яка висунула голову з іншої кімнати. 

Ще й не сіли добре за стіл, як на столі з’явилася пляшка слив’янки, сало, ковбаска та сир. 

– Беріть, будь ласка, пригощайтесь, поки підігрію суп, і пельмені вже майже готові, – припрошувала гостей Карпова жінка. 

– А я заварю вам чайку з медом, в мене такий медок,.. – похвалилася Карпова теща. 

Від подиву Сидір та Хведір тільки очі витріщували. 

 

********************************* 

 

– Скажи нам, як то в тебе такі добрі та лагідні як жінка, так і теща? – почали цікавитися Сидір та Хведір наступного вечора, коли вони зустрілися в ресторані. 

– А знаєте, мої дорогенькі, хоча ми розмовляли про футбол, забув вам сказати, що я футбольний cyддя, – пояснив їм Карпо. 

– Який зв’язок має це із твоєю жінкою i тещою? – здивувався Сидір. 

– Та має, як не має, в мене була кішка, а я живу, як ви вже бачили, на сьомому поверсі. 

– Ну й що? – здивувався і Хведір. 

– А те, що я навіть і вдома дотримуюсь футбольних правил. 

– Не бачу ніякого зв’язку... – не розумів Сидір. 

– Так ось і зв’язок, – кішка забруднила раз килим, а я їй – жовту карточку, забруднила вдруге – я їй знову жовту карточку, забруднила втретє, а я їй – червону карточку і крізь вікно, геть, мовляв, з поля, тобто з квартири. 

– Все ж таки не розумію, який тут зв’язок із твоєю жінкою i тещою? – запитав вже через міру здивований Хведір. 

– Є зв’язок, бо жінка і теща вже мають по дві жовтих карточки кожна!.. – гордо промовив Карпо. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.10.2010 Проза / Оповідання
Лінивий Гаврило та його ангел-хранитель
24.10.2010 Проза / Оповідання
Як я хотів покуматися з паном депутатом
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
Оповідання Про гумор
25.10.2010
Добрий перукар
23.10.2010
Сидір, Хведір та Карпо і футбольні правила
15.10.2010
Фокус-покус
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 1 (1+0+0+0+0)
Переглядів: 493  Коментарів:
Тематика: Оповідання, про дружбу, гумористичні оповідання, футбол, смішні оповідання
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +6
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +47
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
09.12.2010 © Тундра
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
18.09.2013 © Тетяна Белімова
01.04.2012 © Каранда Галина
03.12.2011 © Т.Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди