Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
09.01.2015 13:44Оповідання
Драма  Про родину  Про батьків  Про щастя  
20000
Без обмежень
© Марина Життєва

Дорогою 2. Вдома і знову з дому

Марина Життєва
Опубліковано 09.01.2015 / 27404

Автобус повільно, але успішно подолав задану відстань.

Вона схилила голову на вікно. В цьому автобусі все-таки є приємна особливість: він не їде, торохкочучи кожною деталькою, а пливе, навіть коли ти обрушиш свою важку від роздумів голівоньку на його віконце. Так зручно й добре, але ненадовго, бо шия починає невдовзі боліти від такого положення.

Вона випрямилася і відкинулася на спинку крісла.

Сонце своїми промінчиками проникає в кожний закуток душі, ніби намагається зігріти й заповнити світлом подекуди темні чи пусті клаптики всередині.

Вона усміхається. Настрій якийсь мрійливий. А тепер ще й у поле її зору потрапляють знайомі й рідні краєвиди. Ось вона вже майже вдома. Знов усмішка з’явилась на обличчі. Не такою вже й жахливою була дорога. Не без пригод, звичайно, але вони лиш роблять життя цікавішим, хіба ні?

Вона ліниво потягнулася, зітхнула й почала збиратися.

Ось уже і її зупинка. Татко вже стоїть на звичному «посту» й чекає на донечку.

Вона була єдиною, хто сходив тут. Тільки-но батько помітив її, на його обличчі відразу з’явилася тепла й сяюча усмішка, а біля очей стали помітні кумедні зморшки, яких називають «гусячими лапками» чи як там. Вони супроводжують тільки щирі усмішки на обличчях добрих людей.

Вони радісно обійнялися й вирушили додому, де вже чекає матуся зі смачнючим обідом.

Дістались до будинку доволі швидко, розмовляючи про наболіле: хто про навчання, хто про «сільські вісті».

Зайшли на подвір’я. Песик Пусік вже підріс і тепер він зовсім не «Пусік», а «Довгусік» якийсь: лапи довгі, сам порівняно худий, але очі все ж такі божевільні.

Пусік спочатку спантеличено дивився на новоприбульців, а потім, зрозумівши, що один з них, а точніше – одна, була малознайомою, гавкнув для годиться і побіг ховатися в погріб, по дорозі все ще гавкаючи. Власне, так він робив майже завжди, коли хтось незнайомий або мало знайомий приходив.

Вона засміялася. Оце так пес-захисник!

Пуся, ти чого? Це ж я, твоя Оля!

Почувши знайомий голос, «безстрашний пес» усе-таки покинув сховок і кинувся назустріч господині, безпардонно висолопивши язика.

Не впізнав мене, так? – сміялася Оля, гладячи песика. – Сама винна – вдома треба частіше з’являтись.

Пусік весело пострибав навколо неї і провів її до будинку.

Не встигла Оля ступити на поріг, як мама вже її зустрічає – почула несміливий гавкіт малого «вовкодава».

А далі знову обійми і, як завжди, теплий прийом. Ніби вже й другий курс, а відчуття неначе вперше додому приїжджає з навчання – так якось тепло стає на душі й добре, почуваєшся маленькою й захищеною, а за порогом залишаєш всі негаразди й переживання практично «дорослого» життя.

Цього разу Оля потрапила й на «гулянку»: у бабусі іменини. Тож, вся невеличка сім’я зібралася, погрузилася у таку ж невеличку автівку і відправились «в гості».

Бабуся, як завжди, наготувала повно смакоти: і голубці фірмові, і курочку запечену, і пюрешку з підливою... І це ще не все, але більше Оля подужати не змогла.

Коли всі понаїдалися, почався другий «традиційний» етап гостин – розпитування-відповідання.

Обмінялися новинами, обговорили їх. Дійшла черга до обов’язкового запитання.

Ну, що там, Олінько, жениха маєш?

Та звісно ж, бабусю, штабелями переді мною стеляться! – віджартовувалася дівчина.

Та то само собою, - цікавість пробудилася вже й в Оліної тьоті. – а котрогось вибрала?

«Я-то вибрала, але не від мене, на жаль, все залежить» - хотілося сказати, але вголос вона відповіла інше, стандартне:

Та нема коли – все навчання й навчання.

А потім почалися балачки про те, що важливіше зараз для молодої людини – здобувати освіту чи особисте життя влаштовувати. Чоловіча частина гостей була за навчання, а жіноча, зрозуміло ж, за любов.

Так потрохи звечоріло. Гості подякували, допомогли прибрати зі столу й пороз’їжджалися.

Повернулись додому, спакували сумку, бо завтра вже повертатись на навчання, і лягли спати.

7:30 ранку. Вона стоїть на зупинці, біля неї її незмінний проводжаючий-зустрічаючий. Що може бути гіршим за те, що треба вставати о пів на сьому в суботу? Відповідь проста: необхідність підйому в той же час наступного дня, щоб повернутись туди, звідки вчора виїжджала. Це дратує. І стомлює. Але зараз поруч рідна людина, яка хоч і позіхає не менше за неї, але значно покращує її емоційний стан.

Цей період – перед безпосередньо дорогою – найважчий для неї: треба збирати сумку, рано вставати, спішити на автобус (чомусь ніколи не виходить раніше вийти!)… Але інша справа, коли вона вже в салоні, коли зайняла місце і зручно вмостилась на ньому. Щоправда, це не завжди вдається зробити відразу. Частіше за все доводиться стояти певний відрізок дороги. Але тут головне ставлення до того, що відбувається: можна стояти і пиляти сидячих гнівним поглядом, проклинаючи все на світі, а можна увімкнути музику й насолоджуватися краєвидами з вікна. Сьогодні вона обрала другий варіант.

Миколаївка 26.12.14
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.12.2014 Проза / Оповідання
Дорогою
19.04.2015 Проза / Оповідання
Дорогою 3. Місце біля вікна
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Оповідання Про щастя
17.05.2015 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
НЕРВОСТРУННІСТЬ
09.01.2015
Дорогою 2. Вдома і знову з дому
30.11.2014 © Юлія Мельник
ЗИМОВИЙ СОН АННИ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 145  Коментарів: 2
Тематика: Проза, оповідання, мрійливий, зупинка, сільські вісті, вдома, жених, бабуся, рідна людина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 23.01.2015 20:38  © ... для Тетяна Белімова 

Ну, це, так би мовити, ліричний відступ, про те, як добре вдома. Але хай там як, але героїню знов чекає дорога з новими сюрпризами...) ...про які йтиметься далі) 

 11.01.2015 23:49  Тетяна Белімова для © ... 

Чарівна оповідь, але виглядає як сторінка із дівочого щоденника. Трішки не вистачає подій)) Про що Ви хотіли оповісти? Про тепле родинне свято?  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +33
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +83
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
23.02.2013 © Тетяна Белімова
09.12.2010 © Тундра
27.03.2012 © Микола Щасливий
26.11.2011 © Микола Щасливий
18.11.2014 © Сьомін Валерій Олексійович
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди