14.01.2015 11:05
для всіх
157
    
  2 | 2  
 © Георгій Грищенко

Розірву обійми

Розірву обійми буднів

Й святкуватиму у грудні

Рік, який ось-ось мине, 

Він же жалував мене.


Він бодрив мене морозом, 

Я ходив з червоним носом, 

Разом він із вітерцем

Сніг шпурляв мені в лице.


Чарував мене весною, 

Квітів барвами, їх грою, 

Щебетанням солов’я, 

Щоб пісні співав і я.


Дарував спекотне літо

Кликав мандрувати світом, 

Нагрівав річки й моря, 

Щоби в них купався я.


Дбав про овочі та фрукти, 

Про хліба, смачні продукти, 

Щоб наїженим ходив

І зустрів багацько див.


Осінь з різними дарами

Спонукав ходить дворами

Й роздавати їх, щоб рік

Міг прожити чоловік.


Навівав журбу і тугу

За минулим, бо вже другу

Не розкажеш як живеш, 

Він пішов у світ без меж.


Допоміг тих пригадати, 

Про яких став забувати

У обіймах біготні, 

Чим багаті наші дні.


Осінь жовтим фарбувала

Світ зелений, готувала

Край до зустрічі зими, 

Рік старів, а з ним і ми.


Подумки я обіймаю

Рік, що нині проводжаю, 

Ось новий настане рік, 

Чи продовжиться мій вік?



м. Київ, 16.03.09

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 15.01.2015 10:52  Ганна Коназюк => © 

Поєднання легкості і змістовності! Вірш якийсь невагомий, мов метелик, але ж окрім подяки рокові, що минає, тут закладена велика філософія людських відносин і світосприйняття... Чудовий вірш!