16.01.2013 00:00

для всіх

289

3 | 3

 © Тетяна Чорновіл

РОЗКАЖІТЬ, ТУМАНИ БІЛІ…

з рубрики / циклу «Куди втому стелиш, навіщо?»

Поет не прощається, а говорить «до побачення» стрічкам слів, що молитвами тамують біль душі, дум дощам, голубу-смутку, мріям, міченим любов’ю в долей далечі.

У відчутті «блаженної миті» пробігаючи подумки шлях, що лишився позаду, розкладає витрачений час по смислу: дні – на прихоті злетів, тижні – на «дзвони ворогів», місяці – на надії Слова, роки – на друзів і рідних.

Коли острах розтав, а в голові – лиш просвітління і любов, життя здається то книжечкою, яку перегортала доля, то театром в розбитих келихах років. А в розмові серця з тишею душа спрагло шукає стезю до просторового чи часового саду в цвіту божевіллі, що згубилася в білих туманах.