Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
25.01.2015 23:29Роман
Про кохання  
20000
Без обмежень
© Світлана Нестерівська Індіго Лана

Ангели у коробках, або Те, що вона написала...

Розділ 3 Частина 7
Світлана Нестерівська Індіго Лана
Опубліковано 25.01.2015 / 27663

***

Щасливий сміх Оріони припливами захоплював спокійний берег одинокого моря, розніженого сторінкою рукопису сонячних промінців і застеленого золотим килимком чарівливих узорів. Нарешті, нарешті вона побачила Олежикове море! Їхнє море, яке ще здалеку виглядало закоханих темними від туги, по-материнському лагідними очима, в яких бриніли шовкові сльози небесної павутинки. Каштанові вії призахідного сонця кинули свої величні тіні під ноги крайнебу, віддзеркалившись на безкінечно короткій гладіні. Хмуре дно дивилося спідлоба на непрохану гостю, зчепивши за плечима скал свої міцні, лопатні кулачища і готове у будь-який момент безбоязно виступити на захист своєї надуманої цноти. Воно дихало піском на скалу, де застрягла одинока зоря закоханих, хотячи потопити останню надію їхнього щастя. Наївне (чи просто дурнувате?!)! Адже батько-море йому б цього ніколи не дозволило…

***

Саме з того дня я відчула себе по-справжньому щасливою, повірила в існування казки, раю, неба (про два останні поняття тепер знаю точно). Невдовзі я вийшла заміж за Олика.

З Денисом ми залишилися друзями, добрими друзями. Мабуть, він все-таки кохав мене по-справжньому, та й зараз кохає, бо сказав, що чекатиме на мене все життя і ніколи не одружиться з іншою. Олежик знає про це. Інколи, якщо в нашому житті наступає така собі "сіра смуга", я бачу у його очах маленьку тіньку болю і страху - тоді він ніби питає:

"Невже покинеш мене, покинеш?" І я усміхаюсь, хитаю головою - мовляв, ні, ніколи. І він вірить мені. Та так, зрештою, і повинно бути, бо насправді люблю його.

Сьогодні - рівно два роки, відколи ми одружилися, - у нас з Оликом народились двійнята - хлопчик і дівчинка. Як назвемо? Не знаю. Це зробить вже сам Олежик. адже мені залишилось недовго - я помираю. Часто читала і чула про такі моменти, коли душа підноситься над тілом і бачить, як її, вільну, незалежну, всеохоплюючу, хочуть повернути до тіла - земного, кволого і далеко не ідеального. Я зрю усе: щасливих(наскільки можна бути такими на чужині) братів і батьків, радісну маму Ніну (вона стала бабусею!), Дениса, який пригощає всіх у найближчому від лікарні барі, кажучи, що сьогодні він став батьком. (Я знаю, він любитиме моїх дітей, як рідних, і допоможе Олежикові виховати їх.)

Біля мене - лікарі, що давно вже опустили руки і радять коханому сподіватися на Бога.

Олику, любий мій Олику, не хвилюйся за мене, бо помирати зовсім не страшно, повір. Знаю, що тобі буде важко з нашими малятками.

У род дім Олег приїхав разом зі мною. Коли дізнався, що у нас двійнята(ми принципово не цікавились цим під час вагітності), купив два величезні букети троянд - голубих та рожевих! Напиватися, як інші батьки, Олик не став. Він першим побачив наших крихіток і хотів провідати й мене, але до операційної його не впустили: "Поки-що не можна!" І це "поки-що" тривало дві години. Потім хірург сказав:

-На жаль, вона помирає… Можете зайти…

Не знаю, як не випали квіти з Олежикових рук ще там, в коридорі, але це сталося біля операційного столу. Побачивши в моїх очах ще дві копійки життя, він подумав, що з ним пожартували. Я намагалася усміхнутися. Востаннє. І ця спроба коштувала мені хвилинної втрати свідомості.

-Ріночко, я прийшов. Я бачив наших ангелят… Ріно, я кохаю тебе і не дозволю, щоб те, що вони кажуть, стало правдою…

Розумієш, наша казка - знайдений лист, переписка, розлука, дзвінки - реальність, і ніхто не посміє дописати в ній поганий кінець. Ріночко, Рінусенько, за останні два роки бували моменти, коли я думав, що втрачу тебе - ти підеш до Дена, адже я виразно бачив, що Ангел, який помер давно, як фенікс починав відроджуватись дружбою у твоєму серці. Та краще б тебе забрав із мого життя Денис, аніж вона - смерть. Я ненавиджу смерть більш, ніж коли-небудь, і хочу бути зараз із тобою, Ріночко, кохана моя Ріночко. На кого ти залишаєш нас?!

Це була остання мить, коли мені дозволили повернутися на землю, щоб сказати:

-Бережи наших дітей, Олику. Моліться за мене. А я … я тебе завжди кохала, кохаю … і … кохатиму.

Останніми зусиллями підняла руки, що обняти Олежика, поцілувати його. Звідкись взялися сили на останню сльозу, що тінню скотилась по щоці.

Над моїм тілом плаче, хлипаючи, як дитина, Олик, любий мій Олик, якого більше ніколи не обніму земними руками. В сусідній палаті плакали, вторячи батькові, невинними сльозами дві троянди нашого щастя, наше втілене в красу вічне кохання…

У найближчому кафе плакав Ангел, до кінця не розуміючи причини своїх сліз…

"Пора!" - сказав мені Голос. І я пішла довгим яскравим коридором, кінець якого мав стати початком нового для мене життя, тепер вже - вічного.

У вухах дзвенять слова, написаної колись Оликом і Ангелом пісні:

Не накривай мене сніжинками дрібними, 

Що плещуть у долоні від вогню.

Багато сліз назвалися твоїми.

І я за це їх зовсім не виню.

Бо твоїм іменем кохання сміється, 

Бо в ньому все загибле ожива;

Любов на вічність в ньому пересіється, 

Бо в твоїм імені - усі слова!


Ти не пускай мене своїми снами:

Там заблукати можна знехотя.

Багато пар тепер ідуть стежками, 

Де іменем твоїм горить життя.

Бо твоїм іменем кохання сміється, 

Бо в ньому все загибле ожива;

Любов на вічність в ньому пересіється, 

Бо в твоїм імені - усі слова!


Подумай, чи потрібно залишати

Самотнє серце в грудях навіки.

Багато ще пісень могли б співати, 

Та іменем твоїм горять зірки.

Бо твоїм іменем кохання сміється, 

Бо в ньому все загибле ожива;

Любов на вічність в ньому пересіється, 

Бо в твоїм імені - усі слова!

***

Все закінчилось для мене у вашому вимірі. Пожовклі сторінки нетлінних рукописів не можу забрати з собою. Тільки - пам`ять. Як останній подарунок, поставила це на нічному столику в нашій спальні. Ніна Володимирівна побачила, прибираючи там, два тоненькі зошити і вирішила віддати їх Оличкові.

-? - поглянув на матір Олик, відвівши на мить очі від ліжечок, де улюлюкали наші шестимісячні дітки.

- Те, що вона написала … - і мати Ніна простягнула синові списані дрібно сторінки.

- Ні, не треба. Я знаю, що там… Не можу дозволити собі цих спогадів, бо я потрібен їм, - і він показав поглядом на Світолінку і Світика. - Віддайте Денові - це він втратив геть усе, - у Олика затремтів голос, він відвернувся до стіни, щоб мати не бачила його сліз, а Ніна Володимирівна вибігла на кухню, щоб не печалити сина своїми…

А я … я знаю, що у них буде все якнайкраще. Що мої Світолінка та Світик виростуть гарними, добрими дітьми, бо у них ідеальний батько і неповторний хрещений. Правда, бувають миті, коли в горлі застрягає комочок сліз: коли чую, що першим словом, яке вони вимовили, було слово "тато"; коли бачу, як їх з Олегом зустрічає галасливий перший дзвінок; коли в небо перед сном лине голосна молитва трьох сердець - дорослого і дитячих - за маму; маму, яку ці маленькі оченятка ніколи й не бачили, рученьки не обіймали за шию, а

устонька, тільки-но навчившись говорити, шепотіли своє сирітське: "Добраніч, матусю!"

Інколи, якщо Олежику і діткам буває важко, приходжу до них у сни. Тут це дозволено. Я торкаюсь долонею маленьких голівок, цілую розпашілі у сні щоки і прошу їх жити, що б не трапилось, любов`ю, правдою і добром… Я знаю: вони чують мене.

Я не сумую. Адже ми скоро зустрінемось: земне буття швидко промине. А тут часу нема. Бо хіба можна виміряти вічність…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.01.2015 Проза / Роман
Ангели у коробках, або Те, що вона написала... (Розділ 3 Частина 6)
25.01.2015 Проза / Роман
Ангели у коробках, або Те, що вона написала... (Епілог)
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Ангели у коробках , або Те, що Вона написала
20.01.2015
Ангели у коробках, або Те, що вона написала... (розділ 3 частина 1)
25.01.2015
Ангели у коробках, або Те, що вона написала... (Розділ 3 Частина 5)
25.01.2015
Ангели у коробках, або Те, що вона написала... (Розділ 3 Частина 7)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 56  Коментарів:
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди