Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
01.02.2015 13:59Оповідання
 
00000
Для дорослих (18+)
© Богдан Чорний

Додому

Богдан Чорний
Опубліковано 01.02.2015 / 27755

Світло фар вирізає шматочки реальності в темряві ночі. Ледь чутно гуде мотор. Легенько мрячить осінній дощ. Щось рокове тихо звучить в салоні. Для одної людини, для водія. Він їде додому. І думка про те, що сьогодні буде дома, робить цю ніч, для нього, затишною і комфортною. Не бачив рідних декілька днів.

Нічого серйозного - відрядження. Для корпоративної пропаганди зібрали службовців з всієї країни. Ніхто й не проти, кожен вечір дружня пиятика однодумців, з однаковими радостями і проблемами. Хіба таке може наскучити? Від спогадів про вчорашнє він посміхнувся. Випивка випивкою, а от колега з центральної філії, струнка блондинка, по здогадкам - трохи старша за нього, самовпевнена, зі смаком одягнута, з нудьгою в трошки припухлих очах. От вона здивувала. Не те щоб він мав щось проти жіночої уваги. Просто, настільки брати ініціативу в свої руки - такого від жінок очікуєш рідко. А в неї це вийшло природно. Маленький флірт з його боку - і вже все навколишнє оточення відступило на задній план. В фокусі тільки її усмішка й очі. Сиплють один одному компліментами, експериментують з коктейлями за стійкою бару, танцюють.

Вони залишили ту вечірку одними з перших і вдвох. Питання “де?” не стояло - бо до нього, в готелі, так нікого й не поселили. Ночі було замало. Світало, а вони ще не нарадувалися одне одному, не подарували всю ніжність, не до кінця поділили тепло своїх тіл. Все колись закінчується - розійшлися так як і зійшлися, без обіцянок на майбутнє. В нього сім’я, діти. А вона? Вона так і залишилася загадкою. Від цього, й від того, що між ними відстань майже в день їзди, робило цю зустріч, пригоду, особливою, авантюрною, такою що запам’ятається на все життя.

Авто часто затрясло. Водій миттєво зреагував, крутнув кермо вліво, в бік білосніжної розмітки що втікала під машину в світлі фар.

“Замріявся і не помітив як зачепив узбіччя. Добре що нікого там не було. Та й не могло бути - погода ніяка. Вже майже злива. Досить. Треба викидати її з голови. В мене ж дружина, доньці скоро в школу, і син підростає. Це незламне, таке не зраджують. Просто слабість - про неї ніхто не взнає, і все минеться.”

“Дідько, я знову прогнозую собі неприємності, хвилююся без причини. Я кохаю свою жінку і діток і це ніколи не зміниться” - вселив собі трохи впевненості і притис педаль газу. “Швидше б вже додому”.

На задньому сидінні лежать подарунки. “Як не як, татко був в столиці. З пустими руками не приїдеш. Діткам подарунки знайшов швидко, бо любив радувати їх, і робив це часто. А от дружині? Тут доводилося шукати компроміс. Сім раз подумати - раз подарувати. Характер твердий як скала, спробуй догоди, але його, це, не пригнічувало, в труднощах взаємин гартувався їхній шлюб. Це як рулетка, можна тільки вгадати або прогадати з подарунком. Догодити або розсердити. Червоне чи чорне. Чому не зіграти? А якщо зеро? Якщо зелений нуль? Оце він і був, минулої ночі? Провести час з чужою жінкою, такою бажаною і такою далекою. Це нуль на сімейній рулетці? Той що рідко випадає, й шанси мізерні, але зразу джекпот!”

Посміхнувся своїм алегоріям. Дорога вже відчутно стомлювала. Треба зробити зупинку. Відрядження дається взнаки. “Де тільки сили в тих колег - стільки пити. Ще й на сьогодні залишилися - попереду ж вихідні. А я ні. Я втікав додому до своїх, до рідних. Та й сенсу не було - вона поїхала ще до обіду.”

Попереду фірмовими барвами виринула з ночі заправка. З’їхав в бік, до неї. Пістолет в бак. Кредитку в віконце. Десь з підсобки виходить заспаний оператор, і береться чергувати біля твого авто. Несподівано людно в кафе. Кілька далекобійників, одна парочка, і одна компанія людей, середнього віку, явно чужих одне одному, тому що кожен очима й думками в своєму гаджеті, навіть не дивляться на свої паперові стакани, коли п’ють. Приїхали разом, п’ятеро, та спрагу до спілкування й інформації втамовують там де є вай-фай. В приміщенні тиша, чутно як шурхотить дощ на дворі. Він вирішив не порушувати цієї тиші, мовчки показав пляшку соку й пакет горішків касиру, розплатився, й втік до свого авто. “Бо треба поспішати, бо сьогодні я вже буду дома, можливо дітки ще не сплять, і кинуться на шию ще взутому, мокрому від дощу, але щасливому таткові. Ще пару годин.”

Дорога петляє. Вліво - вправо, вгору - вниз. Вже майже ніде нема розмітки й стало вужче. Гори. Дощу нема, та асфальт мокрий, виблискує чорнотою. Від світла зустрічних машин мружишся й тиснешся до смугастих стовпчиків з катафотами, на узбіччі. Вони твій орієнтир цієї ночі. Довжелезний підйом, на вершині вітряно, байдуже - в машині затишно й тепло, накриває дрімота. Стоп, не спати. Музику голосніше, клімат на холод. Ще є добрий шматок дороги. Долина зустріла туманом. За декілька кілометрів він став як молоко. Швидкість сімдесят, світло на “ближнє” та й те відбивається від білих, рухливих клубків. Догнав чуже авто, вчепився очима в червоні світлячки його габаритів. Тепер новий орієнтир. “Зараз туман розвіється і там вже близенько до дому.” Та дорога ніяк не випрямляється, туман не зникає.

В якусь мить здалося що він рухається до смішного повільно, і авто попереду вже нервувало. “Скільки ми так їдемо? Кілометрів з двадцять? І ні одної зустрічної. Більше не чекаю.” Одну швидкість нижче, газу, швиденько минув попутника, і почав від нього від’їжджати. “Цей туман не такий вже й страшний. До всього можна звикнути. Вже майже дев’яносто, розсіється то притисну ще.”

Різкий поворот став несподіванкою. Ні знаків ні розмітки, і стовпчики десь поділися. Ковзко, зреагувати майже не вдалося, авто влетіло в лісосмугу і за одну мить зупинилося, обійнявши стовбур старого дерева. Водій вилетів через скло і повис на вигнутому капоті.

Тиша. На опалому листі затремтів мобільний. Його екран освітив уламки авто. Телефонувала дружина. Хотіла довідатися чи близько, чи розігріти вечерю? Та чоловік вже дивився скляними очима. Не відповідає. Не поспішає.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
25.01.2015 Проза / Нарис
Базарні хроніки
08.07.2015 Проза / Оповідання
Коли немовля вміє писати
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
02.12.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
Сан Санич
30.11.2016 © Арсеній Троян / Оповідання
За ялинкою
30.11.2016 © Світлана Нестерівська Індіго Лана / Лист
Сповідь-покаяння
27.11.2016 © оксамит / Мініатюра
СВІТЛІЙ ПАМ"ЯТІ ПРИСВЯЧУЮ...
23.11.2016 © роман-мтт / Мініатюра
Годувальниця (замальовка)
Оповідання
04.02.2015 © Арсеній Троян
Уявна реальна подорож
01.02.2015
Додому
01.02.2015 © Сергій Петрович Мошенський
Відлітали журавлі
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 121  Коментарів:
Тематика: Проза, оповідання, відрядження, пиятика, флірт, подарунки, джекпот, поворот, телефонувала дружина
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
18.09.2013 © Тетяна Белімова
02.01.2013 © Тетяна Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
11.11.2011 © Тетяна Чорновіл
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди