Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
03.02.2015 18:20Мініатюра
Для дорослих  
20000
Без обмежень
© Кудріна Олександра

На даху

Кудріна Олександра
Опубліковано 03.02.2015 / 27805

Коли я увійшов в його кабінет, лікар сидів мовчки. І це не було дивним, так як він був один. Йому не можна говорити з собою. Це мені вже таке пробачають.

Його суворий погляд був дещо м’якшим, ніж вчора, після того, як мене знову зняли з даху, але я все рівно не любив пронизливий погляд цього чоловіка.

Він поклав обидві руки на стіл, демонструючи мені свою відвертість. Мовляв, у нас не має бути секретів. Бо ж все рівно я колись дізнаюсь правду про твої походеньки на дах. Він постійно вимагав від мене правди та хіба ж сприйняв би він мою правду? Йому була потрібна зовсім інша правда, я знаю.

-Що ви робили вчора на даху? – в чергове спитав він.

Іноді мені здавалось, що він не менш божевільний в моїх очах, аніж я в його. Він питає мене про дах щоразу, як мене спускають вниз. А я щоразу відповідаю йому тим самим набором слів і мене ведуть назад. Цей сценарій вже вивчений на пам`ять, ніби дешевий рекламний ролик. Він лише набридає. При чому нам обом.

-Дивився на місто. Згори воно особливо чарівне. Хіба ж ні? Тим паче восени.

Лікар замислився. Я знав, що думає він не про дахи й не про міста. Його ніколи не цікавили міста й дахи.

-Певно, так, - відповів він мені.

Я встав і підійшов до вікна. Він дозволяв мені це робити. Я відчув потребу глянути на місто прямо зараз.

-Коли ви піднялись на дах, чи бачили ви там кілька мотузок прив’язаних до гачків в підлозі, антен та дверних ручок? – знову запитав лікар.

-Ні, коли я піднімався туди їх ще не було, - відповів я.

Це дійсно було правдою. Мотузок на даху не було, так як їх приніс я.

-Хм… - вимовив лікар і відпустив мене.

Точніше, він перестав мене тримати. Це було так, ніби собаці знімають ошийник і господар мовчки розвертається спиною до пса. Або ж навіть йде геть.

Мені залишалось тільки гавкнути й бігти якомога швидше і так далеко, як тільки дозволяють стіни-грати, поки він знову не вдягне на мене цей клятий ошийник.

В моїй кімнаті безлад. Ті речі, яким вдалось вибороти собі місце тут, серед мого божевілля, лежать не на своїх місцях. Я точно знаю де вони мають лежати, бо я днями дивлюсь на них. Тому я повертаю їх на місце. Доведеться знову просити тих людей не лізти в мої речі і не перекладати їх. Речі мають своє місце. Це я – не маю. Мене можна перекладати.

Вони шукали мотузку, бо не можуть допустити мого самогубства в них під носом. Їм було б простіше, аби я вчинив це вдома, але й відпустити мене вони не можуть. Ми обтяжуємо один одного, але віднині навіки разом.

Але я ж ніколи не думав про самогубство! Навіщо б тоді я так старанно шукав життя в цьому мертвому місці? Я шукаю його щодня й щоночі бачу життя в своїх снах.

Я точно знаю, що вони познімали з дахів мої мотузки. Тепер доведеться знову йти на дах. Моя сестра вірить мені, сестра знає мою правду. Саме тому вона щоразу приносить мені нову мотузку.

Щоправда, раніше це було легшою процедурою, ніж зараз. Та вони вірять їй. Ці люди постійно шукають ознаки тих хвороб, які вони звикли лікувати. Звикли, але не навчились. Бо психіка – надто складний замок, аби мати безліч підходящих ключів. Тим більше, що вони відкривають мою кувалдою. Та я й не потребую їх допомоги.

Коли сестра віддає мені мотузку, я кажу скількох я врятував, прив’язуючи її минулого разу. Вона розуміє, що це необхідно, що вони потребують моєї допомоги, бо більше нема кому їх рятувати.

Ввечері я знову піду на дах. Він настільки порожній, наскільки це взагалі можливо. Там немає ані перил, ані дротів. Там не зустрічають схід сонця й не обіймаються під його захід. На цей дах дивляться лише вони, перед тим, як остаточно попрощатись із цим життям.

Тут є тільки антена та кілька гачків, що стирчать з підлоги. Я прив’яжу до них мотузки так міцно, як тільки зможу. Але це не головне, бо ж вони дуже легкі і їм лише потрібно за щось триматись.

Для хворих немає виходу на дах, але ж я не хворий, я можу там знаходитись. І от, настає вечір. Я беру мотузку й іду коридором до сходинок. Мої сусіди не дивляться на мене. Ми домовились, що вони просто опускатимуть очі, аби потім не знати де я.

Мені йти десять поверхів. На кожному з них є ті, хто потребує моєї допомоги. І я допоможу їм. Бо я вже майже на самій горі.

Всі ці замки, що змінюються після кожної моєї прогулянки на дах, не втримають мене. Я вмію їх відкривати. Я навчився.

Сьогодні на вулиці вітер і мені одразу стає холодно. Але я не можу піти. Я маю їх врятувати. Я швидко прив’язую мотузки до всього, за що б вони тримались.

На даху вже присутні ті, хто потребує допомоги. Вони хапаються за мотузки й мені стає добре.

Тепер вони якийсь час у безпеці. Тепер у хворих є ще деяка надія, а у лікарів – є час. Ті душі, які вже відлітали тепер тримаються за мою мотузку і в них є можливість повернутись…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
04.06.2014 Проза / Мініатюра
Пельмені
30.07.2015 Проза / Мініатюра
Невикористаний квиток
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
Мініатюра Для дорослих
15.02.2015 © Колоденна Уляна
Відстань
03.02.2015
На даху
06.01.2015 © Дарія Китайгородська
Про Андрія Первозваного
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 92  Коментарів: 4
Тематика: Проза, мініатюра, суворий погляд, лікар, божевільний, місто, безлад, самогубство, хворий, мотузка
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 01.08.2015 11:28  Микола Васильович СН... для © ... 

Взяв до уваги. Дякую за уточнення. Перепрошую. 

 31.07.2015 16:19  © ... для Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ 

Дякую за відгук. Все врахую.
От тільки я не Шура, а Саша. 

 31.07.2015 15:26  Микола Васильович СН... для © ... 

так як він був один -- тому що він був один (позаяк він був один) все рівно -- все одно встав -- підвівся питає -- запитує


-- оціи та деякі інші неточності (негрубі) бажано виправити б. А так новела варта уваги, пані Шуро!
З повагою. 

 04.02.2015 12:12  Тетяна Белімова для © ... 

Твори про межові стани завжди викликають інтерес. Як і самі ці стани, власне.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +8
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
03.12.2011 © Т.Белімова
23.02.2013 © Тетяна Белімова
27.03.2012 © Микола Щасливий
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди