Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
15.02.2015 02:14Оповідання
Мелодрама  Про кохання  
00000
Без обмежень
© Сергій Петрович Мошенський

Плаче захмарене небо

Сергій Петрович Мошенський
Опубліковано 15.02.2015 / 27939

Плаче захмарене небо

Очі… У неї – голубі, як небо, у нього – сірі з зеленкуватим відтінком.

Минуло більше сорока років, як вони дивились востаннє одні на одних.

Микола у неї був перший і останній. Вона так любила його, готова була все йому простити ради дітей, бо Максиму – шість а Сергійку – чотири.

Тато їх покидав…

Він прекрасно знав, що це його кров, його діточки, але, щоб допекти дружині, в їх же присутності називав їх покидьками. В той день їхнього подружнього життя, коли він обливав її і діток найбільш вульгарним брудом, його очі були жахливі, і, як здавалось Катрі, навіть по звірячому світилися зеленими вогнями. Вони були набагато більші, витрішкуваті, так що з люті й зіниці розійшлися. Його тодішні очі і по сьогодні запам’ятала Катерина.

Правда, й у неї вони тоді теж не були волошково – сині, а червоні від сліз, від сп’янілих кулаків. Тоді у неї котилися сльози сорому, жалю, відчаю…

Вірна перед Богом і людьми подружній присязі на вінчанні, з дня розлучення вона не знала жодного чоловіка, хоч, бачачи її порядність, вони не раз пропонували їй руку і серце. Так, вона жила ради дітей. А скільки витерпіла через людські язики? Але обов’язок перед дітьми був у неї понад усе. Дала дітям освіту. Вони створили свої сім`ї, вже підростають внуки.

А Микола? Як прожив своє життя? Що він говорить тепер своїми безмовними вустами? Що згадує зараз, дивлячись у її захмарені життєвою мудрістю небесні очі. На Богом дану дружину, яка нахилилась над ним, витирає хустинкою йому сльози, які неслухняно котяться і котяться з примружених, навіть таких милих і лагідних, як підчас їх першого знайомства, очей.

Напевно, згадує, яке було їхнє щастя у сім`ї, поки не почав заглядати у чарку, і як все змінилося, коли звик до диявольського зілля. Огидною стала та, що була наймилішою, дратували діти, дратувала хата. Потім зустрів подібну собі. Покинув вінчану, взяв громадянську, ще одне дитя пустив у світ, але і ця сім`я стала огидною. Зв’язався з третьою…

Господь довго чекав каяття, та не діждавшись покори віддав, щоб навчити всіх, «кожному своє» - у Миколи стався інсульт. Повний параліч з правого боку: рука і нога не рухомі, та ще й цілком віднято мову. Місяць пролежав у лікарні. Ні разу не прийшла ні друга, ні третя жінка.

Привезли його до третьої – та тільки знизала плечима: « Мені паралітик не треба». Друга навіть з хати не вийшла. Брат відмовився, бо звинувачував його у передчасній смерті батьків. Більше не було куди везти. Місцева влада разом із лікарями вирішили його оформити у будинок престарілих та інвалідів. Ця звістка приголомшила Миколу, він лівою рукою щось махав, безмовними устами щось благав, та ніхто не розумів його, а може й не хотіли. Він, може вперше, дивлячись у стелю лікарняної палати, душею молився: «Отче наш, що на небі», і котилися сльози каяття і покори з очей кольору зів’ялого листя.

Ввечері до палати зайшов лікар, простягнув аркуш паперу і вставив у ліву руку ручку: Микола нашкрябав адресу Катерини, подумав і дописав: «прости»…

Довгою була розмова Катрі із родиною. давно не бачила сліз синів, хоч багато води втекло. А тепер плакали обоє. Максим витер заплакані очі і, ніби про себе, мовив, дивлячись на немічне тіло батька: «Мамо, мамо… ти втратила через нього молодість, а ми з братом – дитинство. А тепер ти зважуєшся взяти на старості літ такий тягар на себе. Його ж треба буде і вбрати, і годувати, і ходити біля нього, як коло маленької дитини.»

- Максимчику, прости йому і мені, ми ж із ним вінчані. А найголовніше – ви народженні в коханні, він ваш батько. Бог наказує, Бог і милує.

Катерина прийняла Миколу, простила.

- Ну що ж, блудний сину, - через сльози усміхаючись, промовила.

- Будемо роздягатися, треба покупатися у купелі, а завтра покличу священника, щоб висповідав тебе, треба і душу очистити.

У чоловіка котилися сльози радості, напевно, зі сорому за змарноване життя. 

На покуті горіла свічка до ікон, котрі були подаровані на вінчанні п’ятдесят років назад.

Дружина простила його всім своїм жіночим серцем, у молитві просила Матір Божу і її Сина Ісуса, щоб і вони його простили.

« плаче захмарене небо, в роздумі клени сумні.

Нам розлучатись не треба, більше ніколи в житті.»

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
13.02.2015 Проза / Нарис
Водохреще
16.02.2015 Поезії / Вірш
Надія Країни
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Оповідання Про кохання
23.02.2015 © Анна Ольтенберг
Lune
15.02.2015
Плаче захмарене небо
11.01.2015 © Анна Ольтенберг
Маленька Мір`ям
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 126  Коментарів: 1
Тематика: Проза, оповідання, востаннє, бруд, котилися сльози, розлучення, неслухняно, заглядати у чарку, інвалід, вінчані
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 15.02.2015 02:25  Суворий для © ... 

Цікаво, як Микола поводив себе в школі. Був покидьком-першокласником чи носив дівчаткам портфелі? 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
12.04.2011 © Закохана
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди