Горе-Купідон
Напевно Купідон все ж трохи помилився,
Щось він мабуть там перемудрував...
Чи то на Землю він невдало приземлився,
Чи із ноги не тої вранці встав.
Чи може то ми близько так стояли,
Чи може вітер дмухнув не в той час,
Та чомусь стріли, що були на двох нам,
Потрапили у мене, а не в нас...
Мабуть той день- це "День всіх Купідонів"
Їх професійне свято, так сказать,
Тому він був маленько на підпитку.
(В такому стані тільки ще стрілять...)
Так ось, тоді, коли стояли поряд,
Коли тебе я поглядом свердлив,
Тоді, мабуть, наш горе-Купідончик
На луці своїм тетеву спустив.
Тоді мені у серці і штрикнуло,
По всьому тілу наче струм пробіг,
Тоді, мабуть, тебе і покохав я,
Але сказать одразу це не зміг.
Ці дві стріли в спині моїй стирчали,
І не давали мені міцно спать,
Лежати зручно якось заважали,
Про тебе не давали забувать.
Так я і жив, зі стрілами у спині,
Поки мені не витягнули їх,
Та й тут наш Купідон глумливий
Як і тоді нам знову "допоміг".
Як тільки стріл своїх я зміг позбутись,
Як тільки став тебе я забувать,
Йому, ти бачиш, знову захотілось,
Зі свого диво-луку постілять.
НА сей раз схибив він лише в одному,
У тебе втрапив, а у мене ні!
І почалося все, що було знову,
Та тільки цього разу навпаки...
...Історія ця вийшла дуже довга,
І Купідон багато ще стріляв,
Мене, немов подушечку для голок,
Своїми стрілами нашпигував.
Тобі мабуть дісталось трохи менше,
Він, може, влучив в тебе тільки раз,
Тому любов твоя була слабкіша,
Тому тоді так і не вийшло "нас"...
Отрута стріл цих мучить мене й досі,
Отрута ця, під назвою любов,
Та все одно я дуже, дуже хочу,
Щоб Купідон улучив в мене знов.
І щоб тепер, коли цей час настане,
Коли він знову вздумає стрілять,
Щоб влучив в нас обох, не тільки в мене,
Бо скільки ж можна, совість треба мать!