Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
18.02.2015 21:52Книга
Про дівчину  Про щастя  Про любов  
На балу чудовиськ
40000
З дозволу батьків
© Тетяна Белімова

На балу чудовиськ

або стрімкий і несподіваний перехід від мелодрами до горору

Тетяна Белімова
Опубліковано 18.02.2015 / 28023

Нерідко сьогодні в українській художній прозі спостерігається явище жанрової дифузії, коли у межах одного твору переплетені риси різних літературних ґатунків. Такий стан речей сприймається вже як щось усталене і нікого не дивує, і часом жанрова чистота виглядає радше виключенням із цього ніби вже загального правила. Але трапляються у сучасному літературному процесі досить унікальні випадки, коли один жанровий різновид трансформується в інший, або навіть поглинає його, увібравши риси попереднього ґатунку і переродивши їх (так із лялечки-кокона несподівано випурхує метелик і те, що здавалося, міцним і непорушним, навіть скам’янілим, виявляється тимчасовим прихистком, який буде зруйновано свого часу). Такий цікавий симбіоз жанрів, або радше їхню трансформацію можна спостерігати у романі Люко Дашвар «Мати все» (2010, видавництво «Клуб сімейного дозвілля») – відомої сучасної української письменниці, лауреата ІІ премії Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2007).

У сучасному культурному просторі риси трансмедійного жанру мелодрами вже давно усталилися, мають вони свої чіткі характеристики і в художній літературі. Зазвичай, мелодраматичний дискурс розгортається як оповідь із дидактичним підтекстом про нелегку долю дівчини або жінки. Героїня мелодрами потрапляє у ряд надскладних ситуацій, які вже є типовими і впізнаваними, та подолавши усі труднощі врешті отримує найбільшу винагороду – щастя (гармонійний шлюб, омріяне материнство, віднайдена родина тощо). Читач, який обирає такий жанр, налаштований співпереживати героїні, перейматися її стражданнями, аби врешті розділити її тріумф і вкотре утвердитися в думці, що доброчинність і порядність ніколи не лишаються без винагороди. Горизонт читацьких сподівань у даному випадку налаштований на оптимістичне завершення оповіді, тобто, на хепі-енд.

Вихідний наратив роману Люко Дашвар «Мати все» відповідає класичним вимірам мелодрами. Лідія Вербицька – центральний персонаж твору – ніби сконструйована за канонами серіальної героїні: її життя складається із переліку поразок, найбільш вражаючі з яких письменниця «видасть» не відразу. Така авторська таємничість – спеціальна текстова стратегія, один із елементів вкрай закрученого карколомного сюжету. Головна героїня роману «Мати все» не лише упосліджена, принижена, невільна у власних вчинках жінка, як це зазвичай буває у мелодрамах, вона ще й персонаж із подвійним дном: прихована мотивація вчинків Лідії Вербицької роз’ясниться читачеві лише тоді, коли Люко Дашвар оповість про таємницю її народження, дитинство, справжніх батьків.

У порівнянні із тихою, скромною і самовідданою Лідією її найрідніші люди (мати Іветта Андріївна Вербицька і чоловік Стас Скакун) виглядають вправними маніпуляторами, які не гребують жодними етичними нормами, аби досягти свого. Лідія Вербицька ніби оточена чудовиськами, потворність яких полягає зовсім не у фізичних вадах чи ґанджах, а радше у моральній потворності, ницості та егоїзмі. Стас без жодних докорів сумління бере від тещі гроші за «правильну» поведінку із дружиною, а Іветта Андріївна абсолютно засліплена материнським егоїзмом і без жодних докорів сумління ламає долі людей, здійснює суд і присуд на власний розсуд і власним коштом, оскільки є досить заможною жінкою. Саме із такою переконаністю Іветти Вербицької, що придбати можна все, вчасно оплативши рахунок, пов’язана одна з інтриг роману. Письменниця ще раз прописує ніби давно відому істину про те, що є речі, котрі не здатен придбати ніхто у жодний спосіб.

Кульмінаційним моментом оповіді, чи, власне, відправним пунктом зміни жанрових ознак мелодрами на специфіку горору як ще одного трансмедійного ґатунку стає знайомство Іветти Андріївни Вербицької із родиною Раї, майбутньої дружини її сина Платона. Тут йдеться радше про ознаки соціального горору, оскільки цей жанровий різновид не завжди перебуває у класичних вимірах літератури жахів – акценти можуть зміщуватися у бік моральної потворності, не менш вражаючої, ніж якесь містичне породження пекла. Адже буває, що травма, нанесена суспільством, його зовсім не потворними, а радше нормальними членами, вражає чи не більше, ніж учинок якоїсь сатанинської почвари.

Галерея чудовиськ поповнюється вражаючим «створінням» на ім’я Нінуха (матір Раї), зовнішність і спосіб життя якої, на відміну від Стаса Скакуна і Іветти Вербицької, не вводять читача в оману. Із перших же слів і характеристик образу сільської алкоголічки Нінухи стає очевидно, що це – моральна і фізична потороч, котра перебуває за межею деградації не лише як соціальна, а й, власне, як біологічного істота. На фоні такої відверто аморальної особи образ Іветти Андріївни Вербицької дивовижним чином «світліє», а її природна схильність до «купування» всього (чоловіка – для доньки, дружини – для сина) виглядає дитячо-пустотливою вадою :

« “Я не помилилася, - подумала Іветта. – Тут живуть порок і розпуста”.

- Так! Я не зрозуміла… - вагітна нахилилася через огорожу до незнайомки. Дихнула на Іветту горілчаним перегаром. Іветта прискіпливо глянула вагітній в очі й упевнено сказала:

- Продайте мені вашу старшу дочку.

- На органи? – зацікавлено запитала вагітна.

Іветта приголомшено відсахнулася:

- Ми можемо поговорити в домі?»[1]

Страшне соціальне дно, за лаштунки якого нема жодного бажання зазирати, на перший погляд, ніби вписується у канон мелодрами, оскільки тут мешкає Попелюшка – Рая, яка завдяки втручанню у її життя Феї-Хрещеної – Іветти може переселитися до казкового світу. Диво відбувається не лише у житті упослідженої дівчинки з неблагонадійної провінційної родини. Після порятунку дітей від матері-алкоголічки і переселення Раї до київського помешкання Вербицьких, сама Іветта Андріївна, котра здійснила стільки позитивних зрушень у житті інших, також стрімко перероджується на очах подивованих читачів. Її монструозність набуває нового, несподіваного ореолу подвижництва і навіть місіонерства: ряд складних і успішні операції, здійснених у власній клініці, повсякчасна турбота про хворих навіть ціною власного донорства, несподівана ніжність до нерідної доньки, хай вже і в останні місяці життя.

Іветта Андріївна проявляє суто людські риси і слабкості, за задумом письменниці, саме із одруженням свого сина, так, ніби поява у житті Платона Раї стає відправним пунктом до «олюднена» цієї героїні. Це не єдина дивна метаморфоза, яку підготувала Люко Дашвар у своєму романі. Загалом, ідея чорно-білого світу, яку підкинула сама ж письменниця на початку «Мати все» зазнає жорсткої руйнації. Чіткий поділ на табір хороших і добрих, до якого належали подібна до маріонетки добросердна Ліда, блаженний Платон і його старенька нянька Ангеліна, і моральних покручів в особі Іветти Андріївни і Стаса – стає позірним і умовним, а потім і зовсім втрачає свою функцію бар’єру між добром і злом. Так відбувається не лише тому, що письменниця прагне уникнути будь-якої ідеалізації у зображенні своїх героїв і підкреслити, що усім властиво помилятися, як, власне, і ніколи не пізно звернути із гріховної стезі. Такий «перерозподіл» сил не лише є неочікуваним і не прогнозованим, він і засвідчує переформатування жанру мелодрами у зовсім інший художній ґатунок.

Жанрова трансформація роману «Мати все» безпосередньо пов’язана із переродженням особи головної героїні. Зміна ролей, життєвих пріоритетів й уявлень – це те, що врешті відбувається з усіма героями роману, але переродження саме Лідії Вербицької перетворює жанровий трафарет цього твору. Стартом такого стрімкого перевтілення стає святкування Нового року – заздалегідь продуманий подарунок від Стаса, що стає своєрідним потрясінням для кожного з подружжя, приводом зазирнути у себе, осмислити і по-новому поглянути на сакральне і особисте. Підвищена температура від хвороби і двозначні відчуття від пережитого – переродження Ліди Вербицької, здається, відбувається навіть на фізичному рівні. Наступним етапом трансформації стає усвідомлення себе єдиною за правом крові спадкоємицею роду Вербицьких, і назва роману «Мати все» стає своєрідним ключем до прочитання образу головної героїні. Люко Дашвар трансформує цей девіз сучасного життя, винесений як заголовок твору, додавши тире між словами і тим самим повністю змінивши суть фрази: мати – все. Для Лідії Вербицької, про таємницю народження і перших дев’яти років життя якої читач дізнається лише у другій половині роману, нерідна мати, монструозна і жорстка Іветта набуває емблематичного значення, заступивши собою весь світ. Загострення дитячої психотравми відбувається на тлі відкриття нових фактів: «Професор Ларіонов усміхнувся по-дитячому радісно, кивнув. Ліда взяла світлину, похапцем перевернула – на звороті напис олівцем: «Москва. 1985 рік»»[2]. За законом прояснення і виявлення всього таємного, Ліді відкриваються приховані факти її біографії. Водночас правда, яка відкривається героїні «Мати все» ніби стає наступним етапом у її переродженні: вона приміряє на себе і з кожним днем усе впевненіше починає грати роль мачухи Іветти – владної і майже беземоційної жінки, якій не відомі слабкості й вагання, і котру не спинять жодні перепони на шляху просування до мети.

Така зміна образної парадигми виглядає дещо ірраціональною і потребує додаткового психологічного мотивування з боку автора. Читач на готовий до повного переродження головної героїні, адже згідно із законами мелодрами Ліда б мала, подолавши всі труднощі, рухатися до оптимістичного фіналу, а будь-яка зміна у її світогляді і світосприйнятті повинна була б чітко вмотивовуватися письменником. Проте психологічний портрет Ліди подається через зовнішню канву її вчинків, тоді як роздуми, емоції, почування ніби відходять на другий план, що творить колізію несподіваності, навіть певної містичності, жахає читача, призводить до ефекту несподіваного настрашення (адже все ірраціональне, те, що не піддається прямому логічному поясненню – лякає, бентежить, непокоїть). Саме такі завдання ставить перед собою горор: увести читача у стан психологічного шоку - перестрашити, здивувати, уразити, викликати почуття жаху засобами містичного підтексту, не зрозумілими подіями і перетвореннями.

Для горору будь-яка утаємниченість, непосвяченість читача у подробиці, затемнення – усталені риси, адже «…надмір ірраціональності у таких творах не суперечить законами логіки, оскільки надприродні явища, явлені у сновидіннях, засвідчені інтуїцією, відіграють таку саму світотвірну роль, як і власне природні»[3].

Тональність оповіді набуває страхітливого забарвлення саме із початком переродження Ліди Вербицької. Люко Дашвар підкидає все нові й нові знаки читачеві, які вказують на присутність чогось таємного, ірраціонального, що незримо присутнє у житті героїв і керує їхніми вчинками. Ліда бачить на робочому столі Іветти Андріївни газету із дописом про загадкове вбивство елітної повії, знайомої родині Вербицьких після її візиту до Платона; надходить несподівана звістка про страшну смерть Нінухи; приголомшує втеча Платона і Раї, яких годі знайти попри помітність і легковпізнаваність, неприлаштованість і неможливість подорожувати десь без грошей і документів; трагічні пологи Раї; несподівана смерть Іветти; врешті провіщення Платоном власної загибелі. Відчуття безвиході, приреченості не покидає читача і коли Стас віднаходить Платона із його новонародженою дитиною. Тривожні передчуття посилюються після Платонових віщувань, і все ж фінал роману вражає своєю безрадісною перспективою. Переродження Лідії Вербицької видається остаточним: чудовисько Іветта померла, але на зміну їй прийшло нове – донька, хай і не рідна, але вихована нею. Ліда Вербицька не лише втілила в собі все, притаманне монструозному образу Іветти, вона йде далі – відмовляється виховувати дитину Платона, виганяє стару няньку Ангеліну – єдину свідкиню її появи у родині Вербицьких, із якою зі старовинного помешкання Вербицьких йде Бог, адже старенька забирає з собою ікони. Така красномовна констатація «відсутності Бога» підштовхує до єдино можливого висновку: там, де було божественне, оселяється диявольське за законом заповнення порожнього простору. Отже, відповідь, хто спричинив переродження Ліди Вербицької теж більш-менш очевидна.

«Жанровий канон масової літератури є досить жорстким утворенням Жорсткість жанрового канону, однак, дозволяє включити до нього елементи інших жанрів, якщо вони не порушують головної схеми»[4]. Отже, містична домінанта, ірраціональність вчинків героїв, їхнє раптове переродження, присмерковий, безнадійний фінал – елементи художнього дискурсу «Мати все», які особливої ваги набувають у другій частині роману, виломлюються із жанрової специфікації мелодрами, а точніше, руйнують її іманентні ознаки. Наразі, йдеться про своєрідну жанрову трансформацію цього жанру у ґатунок соціального горору, або ж можна припустити, що дискурс горору був присутній від початку у свідомо замаскованому вигляді, пізніше проявившись повною мірою. Очевидно, жанр роману «Мати все» Люко Дашвар слід визначати як соціальний хорор із елементами мелодраматичного дискурсу. Читач, який не вперше, звертається до творчості письменниці, готовий до такого «холодного душу», і очікує на авторські пастки, потрапивши до яких, отримує справжню насолоду від ефекту несподіваного переляку. Прихована текстуальна стратегія, оманливо прогнозована у першій частині роману, спрацьовує як своєрідне маскування справжнього сюжету та дійсної інтриги, а несподіваність фінал твору може просто ошелешити читача наївного і необізнаного із особливостями творчості Люко Дашвар. У цьому, напевно, і полягає один із секретів успіху цієї, безсумнівно, чи не найуспішнішої сьогочасної письменниці.

Київ 27 жовтня 2014 року
___________
[1] Дашвар Люко Мати все. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – С. 101
[2] Дашвар Люко Мати все. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010. – С. 266
[3] Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2 / Авт.-уклад. Ю.І.Ковалів. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – С. 237.
[4] Філоненко С.О. Масова література в Україн: дискурс / гендер / жанр: монографія / Софія Філоненко. – Донецьк: Ландон – ХХІ, 2011. – С. 149.
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
10.02.2015 Привітання / З днем народження
ВІТАННЯ ДЛЯ НАТУСІ))
28.02.2015 СпецТЕМИ / Лікбез
Що таке сюжет?
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.03.2016 © Єва Фомичева / Книга
Жорстоке небо
ЛЕКЦІЇ ЮА
08.08.2014
Розстріляне Відродження – один із вимірів української національної трагедії
18.02.2015
На балу чудовиськ
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 4 (4+0+0+0+0)
Переглядів: 525  Коментарів: 13
Тематика: Рецензії, книга, Люко Дашвар, Мати все, Коронація слова, Лідія Вербицька, створіння, вагітна, диявол
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 31.03.2015 19:22  © ... для Максимів Галина 

Дякую)) цю статтю взяв також до друку часопис "Дивослово", але тільки до липневого номера. Добре, що на Пробі не треба так довго чекати)) 

 31.03.2015 13:24  Максимів Галина для © ... 

Чудова стаття, змістовна, без "водички". Молодчина Ви, Тетяно Валеріївно! 

 20.02.2015 08:42  © ... для ГАННА КОНАЗЮК 

дякую!

 20.02.2015 00:20  ГАННА КОНАЗЮК для © ... 

Таню! Як завжди, досконало, цікаво, змістовно!
Чудово!!! 

 19.02.2015 08:59  СвітЛана для © ... 

Це просто наша хитка нервова система.А ще сьогодні особливо загострене відчуття. Так, ми - жінки такі. На щастя, вміємо балансувати свої страхи))

 19.02.2015 08:56  © ... для СвітЛана 

Дякую, Світланко)) Якщо чесно, книга мені не сподобалася. Інші твори цієї письменниці, які я читала ("На запах м`яса", "Молоко з кров`ю") теж. З дитинства не люблю, коли мене лякають. А ще Люко Дашвар дуже кровожерлива - зазвичай, до кінця тексту вже "височіє" гора трупів((( Я цього не відзначила у цій статті, хоча може й варто було.

Я ж аналізую з наукового кута бачення, а емоції і особисті оцінки лише у коментарі можу висловити. Для статті треба було - ось і прочитала.

 19.02.2015 08:52  СвітЛана для © ... 

Чудово! Велика робота! На високому рівні.Читала з захопленням. Правда. І прониклася величезним бажанням ознайомитись із твором!  

 19.02.2015 08:45  © ... для Панін Олександр Миколайович 

Дякую, Олександре Миколайовичу! Хто мене ще похвалить, як не Ви? Я себе тільки сварю завжди)))


 19.02.2015 08:44  © ... для Анна Ольтенберг 

Дякую, Аню)) 

 19.02.2015 08:43  © ... для Олена Вишневська 

Дякую)) Я старалася!


 18.02.2015 23:40  Панін Олександр Мико... для © ... 

Досконала рецензія. Не тільки знайомить із сучасними авторами, але й сама є надзвичайно гарним літературним твором. 

 18.02.2015 12:13  Анна Ольтенберг для © ... 

Дуже цікаво! 

 18.02.2015 10:31  Олена Вишневська для © ... 

Тунюшко, чудово! Твоє уміння подати, проаналізувати захоплює! 

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +13
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +59
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +39
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +89
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
06.01.2012 © Т. Белімова
09.12.2010 © Тундра
26.03.2012 © Піщук Катерина
01.04.2012 © Каранда Галина
22.12.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди