Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
02.03.2015 11:03Новела
 
20000
Без обмежень
© Максимів Галина

П’ЯВКИ

Максимів Галина
Опубліковано 02.03.2015 / 28207

Якби Таранькові сказали влітку, що він поїде до Києва взимку, то він би на годину-другу затримав того пророчника:

– Послухайте, я належу до такої релігійної общини, котра боронить влазити у діяння влади. А що не всяка влада від Бога, то й поготів. Ото у Біблії так написано….

Довго Таранько розказував, переконував, доводив свою точку зору. І не одному довелось, безнадійно махнувши рукою, відійти від Таранька з перевантаженим од Таранькових думок мозком.

Цьому чолов’язі вже далеко за сорок, а він як мала дитина: вірить у рівність людей на землі. На каменоломні, гне спину на багатого злодійчука Данька Прохорового. Той у буремних дев’яностих повернувся з армії і пішов помічником до одного бандюги, що в радянські часи вивозив старовинні ікони до Румунії. Там прославився лихо тим, що виривав у мертвяків золоті коронки. Ото закатують якого чоловіка чи жінку, здобич заберуть, а в роті ще може немале багатство бути. Виривав Данько з ще теплих ясен золоті коронки, а жертви здригалися, як випотрошені щойно рибини, котрі ще на гарячу пательню ставитимуть. Розігрів «пательні» теж був за Даньком: каністру з бензином до рук і – хата горить незгасимо...

А Таранько в ті часи співав псальми зі своїми братами й сестрами по вірі. До Прохорового найнявся працювати як до поважного пана, в котрого в руках всі промисли міста.

Данько й руки не подав колишньому однокласнику.

Мовив, гидливо скривившись, завіддаль, з-за дорогущого полірованого стола:

– Будеш працювати на каменоломні. І не ходи більше сюди. Ото килим спаскудив своїми кирзяками…

Таранько тішився, що матиме хоч який заробіток. Праця була важкою, спина не хотіла звикати до непосильної ноші, але мусила… Хоч тріщала кожного ранку як пересолений огірок. І легені цукрилися полегеньки, поливались тим ядучим порохом, наче солодкою помадкою. А ще Таранько став гірше бачити. Ото так: бачить людину здалеку, а вона як пляма йому, а зблизька бачить краще.

Жив Таранько в комунальному гуртожитку. В кімнаті мав лише килавого тапчана, шафу з постійно розпанаханими дверцятами і телевізор «Електрон» що відмовлявся транслювати більше двох телеканалів. На одному Таранько почув, що Майдан організували американці і фінансує його «апазиція», а тій допомагають геї зі всеї Європи. А по другому телеканалі звістили, що Євромайдан організували й утримують українці, котрі хочуть жити в європейській країні. Таранько був недалекого розуму, але одразу ж зметикував, що в Європі жилося б йому краще. Бо як ото: має зарплату півтори тисячі. П’ятсот гривень відносить щомісяця «коліжанці». Та жінка обслуговує самотніх чоловіків. Він молодий міг би й три рази ходити, але не йде, бо за тоту тисячу треба цілий місяць прожити.

– Отак живу з кошика й з грошика, – потирає лисину цей миршавенький, але жилястий чоловік. Непоказний з лиця: маленькі очиці, низький лоб, широкий, трохи скривлений рот. Авжеж, такого жінки без грошей не надто вхоплять.

Одного дня став Данько на порозі місцевого штабу Євромайдану.

– Запишіть мою пожертву. Ось… п’ятсот гривень…

Той місяць він був без жінки.

Також він не пішов на концерт однієї молоденької співачки, в якої не було голосу, але були довгі пругкі ноги. А потім не пішов до угорського цирку. Зекономив небагато, але всі гроші відніс до штабу.

– Візьміть… Сто гривень стане в пригоді... тим, що в Києві…

А на різдвяні свята й сам гайнув до Києва. Узяв з собою дві пари запасних шкарпеток, чисту сорочку й ще одного светра.

Може бути холодно, а так точно не замерзну, – міркував Таранько.

Там швидко знайшов палатку, де мешкали активісти з його міста.

– Де працюєш?

– У Прохорового на каменоломні.

– І як тобі в нього працювати?

– ……

Авжеж, ліпше змовчати, ніж мати потому клопіт. Таранько зробив для себе екскурсію мало не по всему Києву. Увечері ніс варту біля сцени Євромайдану.

По святах повернувся до своєї звичної роботи. Але недовго працював. Одного ранку відчув дивне покусування на тулубі… Довелося викликати швидку.

Заки обезсилене його тіло смоктало глюкозу по краплині, наче березовий сік навесні, весна й справді настала.

Таранько її побачив одного ранку отакою. Червонястий пасище окутав західні шпилі гір, настромився на них, наче відкупна жертва, а неподалік заплакав клен, в якого вдень робітники лікарні відтяли руку-гіляку, бо надто стукотіла в шибку й од того хворі непокоїлися, що то померлі родичі за ними пішли.

А потому в Таранька не стало грошей, щоби лікуватися далі. Лікар порадив прикладати п’явки.

– Пявками вилікуєшся, хлопче. То недорого.

Авжеж, п’явки – недорогі лікарі. Взяв собі дві в аптеці. Лише дві. Бо на останні гроші.

Пошкутильгав до свойого вбогого житла. Днями й ночами заготурював біль і самотність телевізійними програмами. Наслухався всякого.

Спочатку п’явок боявся прикладати. Моторошними чорними хробачиськами він і гидував і боявся їх. А ще боявся, що п’явка залізе під шкіру і там житиме. І наплодить там ще жменю п’явок а потому вони вилазитимуть, розриваючи зі скреготом його шкіру, продираючись крізь м’язеві тканини, наче через джунглі, прогризаючи гострими зубиськами собі дорогу. Щось схоже він бачив в одному фільмі.

Але щойно біль ставав нестерпнішим, а обидві п’явки приліпали рильцями до стінок півлітрового слоїка, жадібно просячи їсти, Таранько побачив, що вони … беззубі.

Спочатку витяг ложкою одну п’явку. Обережно поклав її на плече.

– Повзи, шукай найслабше місце, лікуй мене. Я за тебе заплатив останні гроші, – промовляв настирливо й претензійно Таранько.

П’явка випросталась і сміливо подалась вперед. Через небагато часу Таранько відчув, як вона впилася в його хворобливе тіло. Йому спочатку було важко дихати, а потім прояснилось, як надворі після дощу.

По телевізору показували будинок одного чиновника, котрий втік, залишивши непоказну розкіш: позолочені сходи до вітальні, золоту ванну і багато дорогих годинників. Таранько порахував, що йому на один такий годинник треба працювати на каменоломні 15 років нічого не ївши і не пивши…

У той час він необережно повернувся. Додолу гупнула черешня. Чорна черешня.

Така, яку привозять щороку у травні із Закарпаття. Черешня несподівано тріснула і він побачив, що то його п’явка. Хробачисько судорожно здригався, вібруючи всіма кільцями свого неповороткого і раптово розпухлого тіла. А потім він раптового подався вперед і вилив зі свого нутра трохи чорної смолянистої рідини. Потягнувся ще раз – і тріснув, як перезрілий чиряк.

Таранько бридливо скривився. Заки знайшов тряпку й відро, заки змив ту всю гидотну, подумав собі про таке. Якби отак можна було позбуватися тих, людей, які вивищують себе над іншими, обікрадають, вбивають. Вони, як п’явки, присмоктуються і втрачають з часом почуття голоду і стають ненаситні. Але ніхто з них не тріс… принаймні він не чув.

Він поглянув на слоїка, в якому нетерпляче крутилася худа п’явка.

Його руки затремтіли, босоніж по холодній підлозі він підійшов до вікна, і відчинивши його, пошпурив посудину, закричавши погрозливо:

– Здохни, падл юко, голодною!

Дзенькнуло скло, рознеслось глухе ехо в передранні.

Таранька не цікавила подальша доля п’явки. А ще він не герой Євромайдану. Він не може похвалитися, що нюхав порох чи струївся газом. А ще його звільнили з каменоломні. Без всяких допомог і виплат. І нема кому скаржитись. Данько Прохорів – нині друг всіх активістів місцевого Євромайдану. Бо меценат. Він дав на його потреби аж десять тисяч гривень. Кажуть, на наступних місцевих виборах буде балотуватись на мера.

У Таранька лише чверть черствої чорної хлібини, трішки яблучного повидла і жменька чорного індійського чаю.

– Завтра ж шукатиму роботу, – ствердно каже Таранько. Вимикає з розетки шнур телевізора, з розмаху всідається на диван, і, підносячи руки, починає співати:

– Коли дух Господень наповняє мене, радію я, мов Давид…

Він співає геть немелодійно, але щиро.

В Таранька на лівому виску – іскриться невелика ранка. Вона ятриться, як сонце, котре щойно вийшло зі своєї обителі. Таранько не знає, що таким сонце буває перед морозом або великою бурею, а тому співає. Дедалі веселіше співає…

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
17.09.2014 Проза / Новела
ГАЛСТУКИ ДЛЯ БІЛИХ МІШКІВ
23.04.2015 Поезії / Вірш
КВІТЕНЬ
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
30.11.2016 © роман-мтт / Нарис
Інженери всесвітів
29.11.2016 © Маріанна / Казка
Смолоскип
28.11.2016 © Меньшов Олександр / Роман
Світ таємничий, світ наш древній… (Частина 1. Осколки. Історія 2)
Новела
03.03.2015 © Шкромида Іванна
По собі
02.03.2015
П’ЯВКИ
23.02.2015 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
ЗДРАСТУЙ, ГАЛЬКО! ПИШЕ КЛАВКА
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 2 (2+0+0+0+0)
Переглядів: 142  Коментарів: 8
Тематика: Проза, новела, Київ, влада, злодій, каменоломня, Євромайдан, Таранько, останні гроші, ненаситні, співає
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 11.03.2015 09:03  © ... для Тетяна Белімова 

Чудова ідея!!!!

 10.03.2015 19:43  Тетяна Белімова для © ... 

На Арсеналі..............................

 10.03.2015 10:46  © ... для Тетяна Белімова 

Обов`язково зустрінемось! і в мережі, ну і в столиці) От потепліє і приїду до Києва) Або ви до Станиславова)))) 

 06.03.2015 19:32  Тетяна Белімова для © ... 

І Вам, пані Галино, за твір!

Успіху Вам))))))) Сподіваюся, що якось ще зустрінемося)))

 06.03.2015 09:29  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую за розуміння, Тетяно Валеріївно)))) 

 05.03.2015 19:52  Тетяна Белімова для © ... 

Розумію Вас. І дуже співчуваю. Хотілося б сказати щось обнадійливе, оптимістичне, але, на жаль, провінція і дійсно демонструє зараз "дива". Сама бачила не так далеко від Києва. Та й у самому Києві не краще. Що там казати?  

 05.03.2015 09:43  © ... для Тетяна Белімова 

Мені важко було писати цю річ... всі події, про які я пишу довелось пережити. Моя відстороненість - це скоріше той виклик п`явкам, які після відкупних жертв Майдану продовжують спокійнісінько собі жирувати. Чим біднішим стає наше суспільство, тим сильнішим стає розпач кожного з нас. За що? Навіщо? Чому? Що буде з нами всіма завтра? А тим часом п`явки просто висотують кожного з нас. Знаєте, я зараз спілкуюся з багатьма людьми, які були минулого року на Майдані, я зустрічаюся з пораненими на війні нашими воїнами. Часто нічого одні одним сказати... Отак мовчимо. А за ти мовчанням, за тим моторошним мовчанням наше завтра...

 04.03.2015 08:50  Тетяна Белімова для © ... 

Символічно і промовисто. Думаю, Вам, пані Галино, непросто було написати цей твір. За показною відстороненістю - багато живих думок і емоцій. І назва, звісно, вже є ключем до прочитання твору, і сам Таранько - вихудла, знеособлена тарань.
Моторошні відчуття по прочитанню. Напевно, так і має бути.  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +34
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +84
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +77
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
20.01.2011 © Михайло Трайста
10.07.2013 © іміз
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди