Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
12.03.2018 21:52Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 19, Том1

організація польового цеха

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 12.03.2018 / 28299

В останній трудовий день тижня видався теплий ранок. Ароматом чайної троянди він доповнював свіжість повітря. Микола ішов уздовж четвертого корпуса у заводську їдальню і весь час поглядав на Дніпро. Надзвичайну голубизну річки ніби відтінював чорний катер, що плив по зеленій гладі води.

Дихання серпня відчувалося в зелених голках ялинок, які обрамляли тротуар, який привів його до їдальні. Микола снідав і думав про вчорашню зустріч із Наташею. За його столик присіла секретарша директора Надія Петрівна.

– Смачного вам, Микола Антонович, – сказала вона і стала вивчати меню.

– Дякую і Вам, Надія Петрівна, теж взаємно, – побажав він і подивився на молоду жінку так, неначе вперше побачив. І вона це помітила.

Надія Петрівна чимось нагадувала його першу дружину Андріану. Струнка постать, кароока. Каштанове волосся заплетене в одну довгу косу, яка звисала між персами.

Вона покликала офіціанта і стала чекати замовлення.

Микола в уяві порівнював і розглядав її чорні брови та, мов трояндові пелюсточки, уста, які він бачить перед собою, мов у живої Андріани.

– А, чому це ти, Микола Антонович, так пильно дивишся на мене? – запитала Надія Петрівна, усміхнено заглядаючи йому в очі.

– Ти, Надія Петрівна, нагадуєш мені мою дружину, яка трагічно загинула, – сказав він.

– Так в чому ж справа? Я поки що незаміжня, – пожартувала вона, запитливо дивлячись на нього.

– В такому разі, може, сьогодні після роботи сходимо кудись? Найкраще було б відправитись на природу, – запропонував Микола Антонович.

Він уважно розглядав її обличчя, яке приваблювало найбільше. В її погляді весь час мелькали іскорки неспокою, і він для себе визначив, що її свідомість бореться з почуттям.

– Можна і на природу, – усміхнено і радо погодилася вона.

Офіціант приніс нею замовлені блюда і Надія Петрівна стала їсти. А Микола Антонович, розглядаючи її обличчя став по новому в ньому уявляти образ любимої Андріани. Він став відчувати як в його тілі теплою хвилею стали пробігати збуджені нею почуття до Надії Петрівни і глянув на годинник, стрілки якого показували без двадцяти дев’яти хвилин вісім годин.

– Смачного тобі, Надія Петрівна. Я зачекаю на лаві в ялиновій алеї, – сказав Микола Антонович і вийшов.

Микола сидів на лаві і з нетерпінням чекав на Надію. Вона з’явилася на порозі їдальні і йшла до нього.

– Ходімо потихеньку, негоже запізнюватися, – промовила Надія.

Вони ішли і обговорювали майбутню зустріч на орелях у парку імені Максима Рильського. Коли зайшли в адміністративний корпус, то годинник показував без дванадцяти хвилин вісім годин. Микола Антонович вирішив зайти в цех. Йому треба поговорити з начальником, дізнатися про обсяги завантаження та про потужність устаткування його цеха.

– Доброго ранку, Ілля Володимирович. До тебе можна?

– Навіть треба. Заходь, будь ласка, і присаджуйся, – сказав Ілля Володимирович.

– Я прийшов сказати, що завтра з наукового цеха до тебе із лабораторії прийде замовлення на виробництво нового комп’ютерного устаткування. Та хочу дізнатися чи є в тебе робоча сила, чи є не завантажені роботою токарно-фрезерні верстати?

– Аби були гроші. Люди будуть – приймемо на роботу. А устаткування, незадіяне роботою, знайдемо, – відповів Ілля Володимирович.

– Гроші є. Нас фінансують під контролем самого міністра медицини, – запевнив Микола Антонович.

– Тоді все зробимо, – сказав Ілля Володимирович і зняв слухавку телефону.

Дзвонила секретар директора.

– Микола Антонович у вас? Беріть його і йдіть до директора. Позачергова оперативка, – повідомила Надія Петрівна.

– Уже йдемо, – сказав Ілля Володимирович.

Вони вдвох першими зайшли в канцелярію і посідали, очікуючи приходу інших. Надія Петрівна закінчила обдзвонювати і, усміхнувшись, приязно подивилася на Миколу Антоновича. Їхні погляди зустрілися так, ніби вони продовжували розмову про сьогоднішню зустріч.

– Заходьте, будь ласка, в кабінет. Сергій Никифорович у головного інженера. Зараз вийде, – сказала вона, не відриваючи очей від Миколи.

– Він також, коли заходив, кинув на Надію Петрівну ніжний погляд. Вона була приємно вражена цим чаруючим дійством.

Сергій Никифорович зайшов у свій кабінет разом з головним інженером.

– Доброго дня всім, шановні колеги, – сказав директор. – Ми зібралися на обговорення важливого для нас агропромислового питання. Я був у міського голови і домовився з ним, щоб нашому заводу на слідуючий сезон польових робіт дали в оренду землю під посадку овочевих культур. Кожен, хто працює на заводі, може, отримати, якщо бажає ділянку землі. Можемо створити, як було раніше, господарство і це буде наш агропромисловий цех. У кого будуть які пропозиції? – завершив він.

– Я підтримую цю справу, – сказав начальник транспортного цеха Віталій Анатолійович. – Перевезення людей організуємо. У нас є машини. Це ж буде екологічно чиста продукція.

– Сподіваюся, що графік роботи в полі ми розробимо. Сільський агроном підкаже, які культури коли садити, як обробляти та збирати врожай. Ми його оформимо на пів ставки на наш завод, і він наглядатиме за нашим полем, – запропонувала начальник відділу кадрів Поліна Петрівна.

– А ми зі Сніжаною будемо вчасно надавати з Інтернету потрібну інформацію про прогноз погоди, – сказав Олександр Андрійович.

– Виконувати польові роботи строго за графіком будуть всі. Кожен начальник цеха та відділа має виділяти людей, коли буде потреба, зауважив начальник механічного цеху Ілля Володимирович.

– Продукцію поля будемо ділити порівну на кожного працівника нашого завода по її собівартості, – сказала головний бухгалтер – Олена Василівна.

– А я напишу статтю у заводську газету про наш шостий польовий цех, – пообіцяла редактор газети «Фрезер» Катерина Вікторівна Конограй.

– Тоді все гаразд, шановні колеги. А ви, Поліна Петрівна, маєте призначити дату проведення заводських зборів з цього питання. Підготуйте наказ по заводу, і нехай його Катерина Вікторівна оприлюднить у газеті. Якщо немає запитань, то оперативку закінчено. Миколу Антоновича прошу залишитися, – сказав Сергій Никифорович.

В кабінет увійшла секретар Надія Петрівна.

– До вас, Сергій Никифорович, прийшли двоє з телебачення, – повідомила вона, не відриваючи погляду від Миколи.

– Хай заходять. А ти, Микола Антонович, вільний. Я тебе затримав, бо хотів запитати, чи ти їм телефонував, – сказав директор і вийшов з-за столу назустріч журналістам.

– Дуже добре, що ви прийшли. Сідайте, будь ласка, – запросивши потиснув Петру Микитовичу руку і поцілував руку Маргариті Віталіївні. – Ви згодні з моєю пропозицією? – запитав Сергій Никифорович.

– Так. Згодні, – відповіли Петро Микитович та Маргарита Віталіївна.

Сергій Никифорович натиснув кнопку зв’язку з секретаркою.

Вона ледве, вирвавши у Миколи Антоновича свою руку, зайшла до нього.

– Покличте до мене начальника відділу кадрів і начальника відділу праці і заробітної платні, – попрохав директор.

Надія Петрівна вийшла, сіла за свій стіл і стала натискати кнопки зв’язку, дивлячись в очі Миколі.

– Ти заважаєш мені працювати. Зайдеш краще після роботи, – усміхнувшись, сказала вона.

Микола Антонович послав їй повітряний поцілунок і пішов до себе в кабінет.

Швидко прийшли Поліна Петрівна Шевельова та Тетяна Олександрівна Носулько.

– Я щойно покликав вас для вирішення питання, яке також пов’язане з нашим агропромисловим цехом, – почав розмову директор. Для початку познайомтеся, будь ласка. Це Маргарита Віталіївна Лисенко та Петро Микитович Шуліка. Ось у мене їхні заяви. Ви, Поліна Петрівна, підготуйте наказ по заводу про прийняття їх із сьогоднішнього дня на роботу, а ви, Тетяна Олександрівна, встановіть їм заробітну платню згідно штатного розкладу по максимуму. Вас, Петро Микитович, та, Маргарита Віталіївна, прошу організувати спільно з нашими провідними спеціалістами нарис у міську газету і виступ на телебаченні, а заодно познайомитеся із працівниками нашого завода та з його виробництвом. Ваше місце роботи, Петро Микитович, в башті наукового цеха. Ви вже там були. На дверях кабінету висить табличка: «Начальник відділу міжпланетного Інтернета». Ключі – у Сніжани Вікторівни. Ваше місце, Маргарита Віталіївна, в кабінеті завідуючого друкарнею у заводській друкарні. Поліна Петрівна, будь ласка, покажіть їй. Тепер – ідіть і працюйте, – попросив Сергій Никифорович і натиснув кнопку зв’язку із секретарем.

Вона зайшла до нього в кабінет.

– Будь ласка, Надія Петрівна, сходи зараз у башту наукового цеха та в друкарню і перевір там наявність необхідних меблів для наших працівників. Якщо чогось не вистачає, то поклич начальника відділу постачання, нехай вирішує, – попросив директор.

Надія Петрівна зайшла в науковий цех. В кабінеті начальника відділу міжпланетного Інтернету сиділи Петро Микитович та Микола Антонович. Як тільки вона ввійшла, Микола Антонович відчинив ящик столу і витяг документи, які він підготував і заздалегідь поклав у стіл – вони розмовляли про узаконення заводського міжпланетного Інтернета у міністерстві Юстиції.

– Я прийшла по завданню директора – перевірити наявність необхідних меблів, – сказала секретарка, дивлячись в заворожливі очі Миколи.

Петро Микитович це помітив, але не подав виду.

– Як на мене, то в цьому кабінеті для роботи все передбачено. Дякую

вам та Сергію Никифоровичу за турботу, – сказав він.

– А вам, Петро Микитович, подобається тут? – запитала Надія.

– Та ви присядьте, будь ласка, – запропонував він. – Дякую, мені ще треба йти в заводську друкарню, – сказала вона і пішла на вихід, повертаючи голову в сторону, де сидів Микола Антонович.

В кабінеті завідуючого друкарнею були: Катерина Вікторівна, Поліна Петрівна та ще Маргарита Віталіївна. Вони вже закінчили писати нарис про майбутній польовий цех і обговорювали його сюжет.

– Сергій Никифорович попрохав, щоб ми з вами, Маргарита Віталіївна, визначили, які ще меблі потрібні для вашого кабінета.

– На мою думку, тут є все для нормальної праці. Дякую вам за піклування, – сказала вона.

– Тоді все гаразд, – сказала Надія Петрівна і пішла в канцелярію з думкою про Миколу. Прийшовши, дочекалася коли вийшов з кабінету директора начальник транспортного цеха, зайшла і доповіла, що меблі всі є.

– Добре, – сказав директор.

У кабінеті Сергія Никифоровича родалася телефонна мелодія. Сергій Никифорович зняв слухавку. Телефонував голова районної ради Вишгородського района Шевельов Іван Федорович.

– Слухаю тебе, Іван Федорович, ти кажеш, що викликаєш на шістнадцять годин дня всіх директорів промислових підприємств для обговорення проблем чистоти вулиць нашого району. Буду, – відповів Сергій Никифорович.

Він натиснув сигнальну кнопку і в його кабінет зайшла секретар – На-дія Петрівна.

– Слухаю тебе, Сергій Никифорович, що треба?

– Я зараз поїду в нашу районну раду, а ти, Надія Петрівна, сходи у відділ кадрів і скажи Поліні Петрівні, щоб вона зайнялася і підготувала по агропромисловому питанню заводські збори серед наступного тижня, після того коли з’явиться в міській газеті нарис про наш польовий цех.

Надія Петрівна зайшла в кабінет начальника відділу кадрів. Поліна Петрівна розмовляла по телефону, тож показала їй на стілець. Надія присіла і з головою занурилася у спомини про зустріч із Миколою у заводській їдальні. Поліна Петрівна закінчила телефонну розмову і звернулася до Надії Петрівни.

– Я слухаю тебе, Надія, – чого мовчиш, говори чого ти прийшла? – за-питала Поліна Петрівна. А потім підійшла до неї і легенько торкнулася її плеча. – Ти жива, чого мовчиш? – знову, усміхнувшись, запитала вона.

Надія, споминаючи Миколині погляди, ніби проснулася від глибокого гіпнотичного сну.

– Вибач, Поліна. Мабуть, я закохалася, – чи то жартуючи, чи то питаючи в себе самої, промовила вона. – А якщо по суті справи, то мене послав Сергій Никифорович сказати тобі, щоб ти зайнялася і підготувала по агропромисловому питанню заводські збори серед наступного тижня, після того коли з’явиться в міській газеті нарис про наш польовий цех, – роз’яснила вона, встала і пішла в канцелярію.

Так для неї закінчився робочий день цього тижня. Зайшов Микола і, сівши напроти неї запитливо подивився в очі.

– Поїдемо додому, чи трохи посидимо? – запитала Надія.

– Трохи посидимо, – сказав Микола і, взяв її за руки, простягнуті на столі в його бік.

Він став хилитися до неї. Через руки потекло тепло, і їхні тіла стали наповнюватися цим теплом. Очі злилися поглядами, і вони стали відчувати бажання, яке примусило їх обох піднятися, підійти одне до одного і обнятися. Стояли в обіймах, злившись цілунками в одне ціле, а їхні серця билися в унісон і душі бриніли струнами любові.

Вони так би ще й стояли, якби охоронник не постукав у двері. Цей стук припинив дійство їхнього почуття. Тоді вони, зібравшись, закрили двері і пішли на електричку.

– У мене річний квиток на проїзд. А в тебе? – запитала Надія.

– І в мене теж постійний – на рік, – відповів Микола.

Вони пішли на платформу. Говорили про завтрашній день відпочинку та про його проведення. Ждати електричку довелося недовго.

У вагоні Надія вела Миколу за руку і, зайшовши в купе вагона сіла біля вікна з ним поруч. Напроти вже сиділи дві літні жінки.

Микола обняв Надію рукою за талію і притулився до неї, яка теж прихилилася до нього. Так вони мовчки доїхали до своєї зупинки, відчуваючи душевне тепло, яке у їх свідомості говорило своєю мовою про їхні неповторні чаруючі почуття.

02.08. – 10.08.2013.

м.Дніпропетровськ 02.08. – 10.08.2013 р.
13.03.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 20, том1) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 12.03.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 18, том1) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
14.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя. Знайомство
13.08.2018 © роман-мтт / Мініатюра
Серпень-Крадій
09.08.2018 © Наталія Старченко / Повість
Уривки життя
06.08.2018 © Маріанна / Мініатюра
Слова
25.07.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Чарівна перлина. Частина-10
На грані живого і мертвого (Том I)
13.06.2014
На грані живого і мертвого - МІЖПЛАНЕТНЕ СПІЛКУВАННЯ (Глава 1, Том1)
12.03.2018
На грані живого і мертвого (Глава 17, Том1)
12.03.2018
На грані живого і мертвого (Глава 19, Том1)
19.03.2018
На грані живого і мертвого (Глава 21, Том1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 2  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
09.08.2018 © Суворий
Судетська криза: чехи відкидають ультиматум Гітлера, Європа мобілізується (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Проба сил: Чи Росія може воювати? (вересень 1938)
08.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Англія та Франція примушують Чехословаччину віддати Судети (вересень 1938)
07.08.2018 © Суворий
Судетська криза: Чемберлейн їде до Гітлера (вересень 1938)
06.08.2018 © Суворий
Похід Польщі проти української церкви (вересень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.11.2014 © Серго Сокольник
17.09.2014 © Софія
11.04.2012 © Т.Белімова
14.08.2018 © Наталія Старченко
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди