Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
13.03.2018 10:18Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

Глава 20, Том1

НА ОРЕЛЯХ

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 13.03.2018 / 28300

На місце зустрічі Надія прийшла першою. Вона стояла, обіпершись об металеву огорожу, якою було обнесено озеро, і прикормлювала рибу. Це були вже досить великі коропи. Вони часто скидалися на воді коло берега озера розташованого посередині парку імені Максима Рильського. В центрі цього озера бив фонтан заввишки близько двадцяти метрів.

Вона стояла, любуючись такою щедрою природою, яку осягнути їй довелося саме тоді, коли випав вихідний день і до неї прийшла любов.

Вона стояла і в її голові калейдоскопом спливали спогади про її зустріч з людиною, яка в ній викликала почуття, які і привели її на побачення в цей парк.

ЇЇ спогади доповнювала приємна музика і чарівні мелодії пісень Ані Лорак і Валерія Міладзе, які звучали зі сцени літнього клуба на протилежному березі цього озера і викликали в її чарунках мозка різні уявні думи.

Микола теж, поспішаючи на довгоочікувану для нього зустріч у своїх солодких мріях будував уявну зустріч з Надією.

Накінець він приїхав у парк і, уявляючи про його зустріч з Надією йшов по алеї, яка вела його на місце зустрічі.

Надія теж стала з нетерпінням очікувати зустріч з Миколою і малювала у своїх мріях теж уявні сцени зустрічі.

Микола потихеньку підійшов ззаду і закрив долонями її очі. Жінка, відчувши тепло знайомих рук повернулась і стала смачно цілувати, повиснувши у нього на шиї.

Націлувавшись, вони пішли на автоматизовані орелі, які стояли на самім краю озера. Коли гойдалися на орелях їм було видно те місце де Надія кидала хліб рибам.

– Микола, а ти ж казав, що коли я завітаю в лабораторію, перевіриш мою резервну частину мозка. То, може, зараз і поїдемо в лабораторію?

– А що, тут вже набридло? – запитав він.

– Не надокучило, але я закачуюся, – сказала вона.

– Добре. Як зупиняться орелі ми поїдемо, – задовольнив він її прохання.

Помірний вітер коли-не-коли роздмухував фонтан і доносив до них пил води, насичений запахом риби.

– А ти пахнеш, як русалка, – рибою, – пожартував Микола, заглядаючи в її сяючі очі.

– А як ти перевіряєш мозок? – поцікавилася Надія, тонучи у голубих заводях його очей.

– Поїдемо в лабораторію і все там з’ясуємо, – коротко відповів він.

– А чому це в того Юрона Борисвітовича його голубі очі більші, ніж у тебе? – запитала Надія.

– А чом в нас очі менші, ніж у нього? – відповів Микола, жартуючи, на її запитання теж запитанням і тут же перепитав. – А які ти кажеш у нього очі і коли ти його бачила?

– Такі, як у тебе, – голубі, – відповіла Надія. А бачила тоді, коли ти з ним у вихідний день розмовляв про гравітацію. А що? – зацікавилась вона.

– Та нічого. Я подумав, що мені почулося, – радіючи, відповів Микола. Він вирішив їй зараз не говорити, а ще перевірити. «Може, пожартувала», – подумав він і запитав. – Чого це ти у вихідний була на заводі?

– А чого ж ти так зрадів любий, Коля? – зацікавившись, запитала Надія. – Я тоді була на заводі тому, що хотіла тебе побачити. І подумала, можливо, і ти приїдеш, – додала вона. – Я потихеньку зайшла у відчинені двері і, підійшовши до твоєї спини не наважилася перебити вашу розмову та й потихеньку вийшла і поїхала додому, – закінчила вона, пильно дивлячись в його задумливі очі.

– Я потім про радість тобі скажу, а поки що – це для тебе сюрприз, – пообіцяв Микола.

Орелі повільно стали зупинятися і зупинилися.

– Зачекай, люба. Не вставай, доки я не підійду до тебе. Тримайся, щоб не впала, – застеріг Микола.

Він підійшов до Надії і взяв її на руки. Поцілував і обережно, в обіймах, поставив на землю.

– Ну що – не закачалася? – запитав він, не випускаючи із теплих обій-мів, і знову поцілував.

– Ні. Не закачалася, мій любий, – відповіла Надія і, обнявши його голову, стала цілувати.

Досита націлувавшись, вони поїхали на завод. Було десять хвилин на дванадцяту, коли вони зайшли в лабораторію. Микола увімкнув комп’ютерне устаткування. Посадив Надію на робоче місце Сніжани. Надів їй запасний шоломофон і, встановивши в ньому відповідний для неї кремнієвий модуль, набрав по паролю міжпланетний зв’язк з планетою Нібіру. Сам сів у робоче крісло Олександра. Загорілися індикатори простору нашої Сонячної галактики. На табло векторного зв’язку з’явилася постать Юрона Борисвітовича.

– Доброго дня. Я слухаю вас, Микола, і радий буду познайомитися з вашою колегою, – сказав він.

– Доброго! Мене, Юрон Борисвітович, звати Надія Петрівна. Можна простіше – Надія, – сказала вона і заглянула в його голубі очі.

Він відчув її проникливий погляд і, натиснувши відповідну кнопку на своєму устаткуванні прочитав її думку.

– Це так, як ви бачите і вірно думаєте, – очі в мене голубі. Я був радий з вами познайомитися, – сказав він. – Тільки от шоломофон вам уже не потрібен, бо ваша резервна частина мозку вже визріла і задіяна свідомістю.

– Дякую вам, – сказала Надія, зняла шоломофон і знову стала розглядати його очі та волосся.

– Ну що? Без нього і голові легше, – сказав він.

– І дійсно! Очі – голубі, чуб – рудий, – усміхаючись, говорила вона.

– Ви – друга людина на вашій планеті, в якої визріла резервна частина мозку. І я цю людину знаю, – повідомив він.

– А хто та, перша людина? – поцікавилася Надія.

– Це ваш колега – Микола Антонович, – сказав він.

– Я вас, Юрон Борисвітович, щиро вітаю, – поздоровавшись, сказав Микола.

– Ти на вірному шляху, Микола Антонович, – сказав Юрон Борисвітович. – Гадаю, що в тебе і в Надії одна доля. Ви будете з часом спілкуватися з гуманоїдами інших планет так, як ми спілкуємося тепер.

– А як ви спілкуєтесь? Розкажіть, будь ласка, – поцікавилася Надія.

– Слово спілкування на таких, як ваша, планетах сприймається по-різному. У нас в це слово входить і поняття любові та кохання. Це поняття стосується того подружжя, яке бере шлюб по декілька разів за життя. Ваш колега знає, що в нас розлучень немає, адже ми – багато люби. Коли приходить нова любов, тоді й беруть шлюб, а до нового одруження живуть окремо, але продовжують спілкуватися. Чоловік – із попередніми дружинами, а жінка – з попередніми чоловіками. І вони спілкуються тільки тоді, коли в них з’являється бажання і тільки з відома попереднього подружжя. Діти живуть з ким бажають і скільки бажають – то з мамою, то з батьком, – роз’яснював Надії Юрон Борисвітович.

– А у вас почуття ревності в кого-небудь і коли-небудь з’являлося? – запитала Надія.

– Таке почуття нам невідоме. А слова «ревність» у нашому толковому словнику теж немає. У бутті нашого суспільства спілкування є природною потребою. Так же само, як сон, як їжа, – зауважив він.

– Це можна зрозуміти так: з часом, завдяки резервній частині мозку, і до нас приходитиме нова любов. Будемо по декілька разів одружуватися і спілкуватися, як ви тепер, – сказала Надія.

– До вас і так вже приходить нова любов, і ви одружуєтеся теж не один раз, але ж розлучаєтеся після кожного одруження. Я думаю, що коли резервна частина мозку в своєму еволюційному колі підніметься з часом до кульмінаційної точки свого розвитку тоді й у вас буде таке ж спілкування, як у нас. Час покаже. Запитання з цього приводу є? – промовив інопланетянин.

– А скільки раз ви одружений? – запитала Надія.

– Враховуючи наше довголіття, то замало. На нашій планеті – десять разів, – відповів він.

– Ви, Юрон Борисвітович, сказали, що на вашій планеті десять раз. А, що у вас є дружини і на інших планетах? – зацікавилась Надія.

– Є, але це тільки в уяві і тільки одна. Адже резервна частина мого мозка дозволяє уявно спілкуватися з іншими планетами через комп’ютерне устаткування, подібне до того, що у вас вже розроблене Миколою Антоновичем та Олександром Андрійовичем.

– І чим відрізняється, як ви кажете, спілкування на вашій планеті від нашої планети? – запитала Надія.

– Різниця невелика. З’являються в уяві такі ж самі почуття любові, як і насправді. Ці почуття викликають такі ж дії кохання. Але ти знаєш, що це все не в справжньому житті і, що ніколи не буде дітей. Але ці почуття справжні – їх реально відчуває душа і тіло, – пояснив він.

– Ви так закохалися, що навіть вирішили одружитися. А з якої ж вона планети? – запитала Надія.

– З планети «SS-433». Микола Антонович знає. Вона вам дала креслення для нового устаткування, – пояснив він.

– Я вибачаюсь, але мене щойно вже викликає Наташа з планети “SS-433”, – сказав він і вимкнув зв`язок.

– Чого ти, любий, на орелях так зрадів і сказав, що це буде для мене сюрпризом. Де ж він – твій сюрприз? – запитала Надія.

– А ти, Надійка, що – не зрозуміла з розмови, яка відбулася у нас із Юроном Борисвітовичем? Він же сказав, що шоломофон тобі вже не потрібен, бо твоя резервна частина мозку нині визріла і задіяна свідомістю. Ти впевнилася, знявши його. Сказав, що в тебе і в мене – одна доля. Ми вже будемо з часом спілкуватися з гуманоїдами інших планет так само, як він спілкуються тепер, – пояснив Микола.

– Так оце і є твій сюрприз?! –казала Надія і радісно, усміхнувшись, стала цілувати Миколу.

І вони, націлувавшись, з відома охорони закрили лабораторію і пішли на електричку. І тільки дикий голуб на електричній опорі під вікном лабораторії казав їм услід: «Хоч ку-ди, хоч ку-ди...»

10.08. – 13 08.2013.

м.Дніпропетровськ 10.08 – 13.08.2013 р.
19.03.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 21, том1) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 12.03.2018 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 19, том1) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
26.05.2018 © Іван Петришин / Казка
Богині Гризоти (ПРИТЧА)
26.05.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Личаки-мандрівники
26.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 22)
25.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 21)
24.05.2018 © Панченко Вадим / Роман
Бог Індерону
На грані живого і мертвого (Том I)
13.06.2014
На грані живого і мертвого - МІЖПЛАНЕТНЕ СПІЛКУВАННЯ (Глава 1, Том1)
12.03.2018
На грані живого і мертвого (Глава 18, Том1)
13.03.2018
На грані живого і мертвого (Глава 20, Том1)
19.03.2018
"На граніживого і мертвого" (глава 22, Том1)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 2  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +20
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +32
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +27
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
12.04.2011 © Закохана
14.09.2012 © Микола Щасливий
20.01.2011 © Михайло Трайста
11.12.2012 © Каранда Галина
29.09.2014 © ГАННА КОНАЗЮК
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди