"На граніживого і мертвого"
глава 22, Том1ПРОВЕДЕННЯ ЗАВОДСЬКИХ ЗБОРІВ
У цей день Микола Антонович першим прийшов на приміський перон. Електричка відправляється через три хвилини, а Надії чомусь немає. Микола Антонович став переживати, вигадуючи різні причини. За дві хвилини до відправлення він зайшов у вагон електрички і сів біля опущеного вікна, яке виходило на перон. Спостерігаючи, як стрибає на циферблаті секундна стрілка, він через вікно помітив Надію. Вона з розгубленим виразом обличчя бігла по перону вздовж вагонів. Микола Антонович висунув голову у вікно, крикнув і побіг до дверей, щоб не дати їм зачинитися. Надія встигла забігти в тамбур, і враз гучно ляснули двері вагона. Микола Антонович впіймав її у свої обійми і став цілувати, вже не думаючи ні про що. Поцілувавшись, відкрили очі і нарешті заспокоїлися.
– Ти знаєш, на колію вискочила вантажівка, і вони добряче поцілувалися з трамваєм, – пояснила Надія.
– А мені в голову лізли різні нісенітниці, – сказав Микола.
«Сьогодні ж у нас заводські збори», – думала в цю хвилину Надія Петрівна. – Треба ж обдзвонити начальників цехів та відділів, щоб забезпечили явку своїх працівників», – бідкалася вона.
Зайшли в купе вагона і сіли за столик.
– Кому свіжі газети? – оголосила молода жінка, проходячи по вагону.
Микола купив газету і став читати заголовки.
– А ось і нарис Маргарити Віталіївни, – сказав він Надії.
Вони прочитали по черзі газетну публікацію. Надія звернула увагу і на коментар головного редактора газети.
– Він просить колектив нашого завода взяти і для колективу міської газети в оренду землю, з урахуванням наших послуг. Я – за, – сказала Надія.
Прибувши на завод, Микола Антонович, Олександр Андрійович та Сніжана Вікторівна продовжили бажане збирання і монтаж нового комп’ютерного устаткування з виготовлених деталей. Надія Петрівна зайшла в кабінет директора і поклала газету йому на стіл, розгорнувши сторінку, на якій було надруковано нарис.
Потім вона зайшла у відділ кадрів. Поліна Петрівна саме наводила марафет у своєму кабінеті.
– Ти чого прийшла? – запитала вона.
– Ми з Миколою Антоновичем в електричці купили газету «Вечірній Київ», і вона вже лежить на столі в кабінеті Сергія Никифоровича.
– Це ж ти про нарис Маргарити Віталіївни? – запитала вона. – А я ку-
пила газету «Хрещатик». І в ній є цей нарис, – сказала Поліна Петрівна – А ви в якому вагоні їхали? – запитала вона.
– У першому. Я ледве встигла. В трамвай врізалась вантажівка, – розповіла Надія Петрівна.
– А я думаю, чого це вас не бачила? Я була у задньому вагоні, – сказала Поліна Петрівна. – Думаю, що ми сьогодні ж проведемо заводські збори. Зараз я домовлюся з директором і ми почнемо їх готувати, – додала вона.
Вони пішли по коридору другого поверха до директора і не дійшовши ліфта побачили як відчинилися двері і вийшов Сергій Никифорович, тримаючи в руці газету.
– Дуже добре, що ви вже тут. Заходьте до мене.
Він відімкнув кабінет і побачив на столі таку ж саму газету.
– Молодець, Надія Петрівна, – сказав він. – Отож, будемо сьогодні проводити заводські збори? – запитав Сергій Никифорович і уважно подивився на співробітниць.
– Ми з Поліною Петрівною теж вирішили з вами домовитися, щоб провести їх сьогодні, – сказала Надія Петрівна. – Не як завжди, після роботи – за традицією предків, а зразу після обідньої перерви, – запропонувала Надія Петрівна.
– Я не проти. Раз так – то і карти вам в руки, – радо промовив Сергій Никифорович.
– Тоді ми, з вашого дозволу, підемо, – сказала Поліна Петрівна.
Вони вийшли і стали обговорювати організацію майбутніх зборів.
– Я скажу завідуючій господарством Людмилі Яківні Куріщенко, щоб належним чином підготувала конференційний зал: столи, скатерть, газована вода, склянки, стільці, дзвоник, гучномовець, вентилятори, – сказала Поліна Петрівна. – А ти, Надія, сходи, будь ласка, в конструкторське бюро, попроси, щоб тушшю написали об’яву. Знімеш на принтері шість примірників і наклеїш на дошках інформації. А я попрохаю диспетчера завода – Тетяну Іванівну Тараненко, щоб через селекторний гучномовець оголосили про заводські збори, приблизно так: «Увага! Увага! Увага! Сьогодні після перерви на обід о тринадцятій годині десять хвилин почнуться заводські збори з агропромислового та житлового питань. Явка обов’язкова». Потім, перед обідньою перервою, слід повторити таке оголошення, а потім, за десять хвилин до початку, робити оголошення через кожні п’ять хвилин. Зараз зайдемо до мене в кабінет я дам тобі текст об’яви.
Далі вони говорили про необхідність зателефонувати всім начальникам цехів і відділів, визначити, хто виступатиме, намітити президію.
Через годину повідомлення про збори висіли на дошках оголошень в
цехах, а також у їдальні та друкарні.
У Поліни Петрівни за дві години до початку зборів лежав на столі розроблений нею сценарій зборів, списки виступаючих по кожному цеху та списки кандидатів у президію зборів. Було також узгоджене прізвище головуючого та список лічильної комісії. На збори сходилися, не переодягнувшись у чистий одяг. Лунали оголошення диспетчера завода. Поліна Петрівна сиділа одна в президії і з нетерпінням чекала, коли ж диспетчер зробить останню об’яву.
– Увага! Увага! Увага! До початку зборів залишилося п’ять хвилин, – прозвучав голос диспетчера.
Поліна Петрівна уважно обвела зал поглядом. Порожніх місць вже не було. Вона підвелася, взяла дзвінок і сповістила ним про початок зборів. Коли гомін у залі зійшов нанівець, зачитала список кандидатів у президію зборів. Всі проголосували за них, а також за головуючого, секретаря та лічильну комісію.
І от всіх обрано.
Як завжди, головуючий (вибрали Миколу Антоновича) подзенькав олівцем по графину з водою, і гомін затих, наче його хтось прибрав регулятором гучності, як у радіоприймачі.
– Слово надається Сергієві Никифоровичу – директору завода, – сказав голова президії.
Директор підійшов до трибуни. В залі аплодували.
– Шановні співпрацівники! – звернувся він – Ми зібралися для обговорення двох важливих для всіх нас питання. Почнемо з обговорення агропромислових проблем. Будемо спочатку говорити про екологічно чистий продукт. Тут ми – господарі. Скільки треба добрива, стільки й дамо, адже перевищення дози – це вже нітрати. Далі – належна обробка польових культур. Це наш урожай. І нарешті – збирання, навантаження, розвантаження та транспортування врожаю. Це якість продукції і термін її збереження. Тобто все в наших руках. Садити, обробляти, збирати врожай та доставляти його кожному з нас будемо суворо за графіком. Для цього приймемо на роботу агронома. Він на кожній оперативці доповідатиме про стан польових робіт, їх організацію та забезпечення всім необхідним. І те, що він скаже, буде записано в журнал на оперативному завданні всім начальникам цехів – конкретно кожному. Що стосується прополки, то будемо її виконувати за графіком польових робіт, розробленим нашим агрономом і корегованим ним, залежно від природних умов. А виконувати будемо таким чином. Перше – наша ремонтно-будівельна дільниця повинна для кожної вантажівки зробити необхідну кількість лав, щоб поставити їх у кузова машин. Друге – в кінці робочого дня буде оголошено про поїздку на прополку. А це означає, що до кінця прополки начальник цеха чи відділа зобов’язаний відкладати виконання заводської роботи і по черзі виділяти працюючих на прополку. Так само будемо виконувати роботи по удобрюванню, збиранню та доставці врожаю. Ділити наш врожай будемо порівну, за ціною тридцять відсотків від собівартості затрат на транспортні послуги. Решта – сімдесят відсотків собівартості транспортних затрат ляже на зменшення прибутку завода. У мене все з цього питання, – сказав Сергій Никифорович. – Тепер звертаюся до вас. Ви згодні брати землю в оренду?
– Шановні слухачі, – звернувся головуючий. – Будемо обговорювати це питання чи заслухаємо друге і тоді кожне із них почергово обговоримо. У кого є яка пропозиція? – запитав Микола Антонович. – Надійшло дві. Перша пропозиція – заслухати друге питання. А друга – обговорити перше питання. Прошу, шановні, голосувати, а лічильній комісії підрахувати голоса. У залі спостерігалося пожвавлення. Лічильна комісія підрахувала голоса. Головуючий дзенькнув дзвоником, і зал затих.
– Переходимо до обговорення аграрного питання. Слово дається шановній фрезерувальниці Василині Григорівні Григоренко, – сказав головуючий, підтримуючи її вихід оплесками.
– Шановні колеги, а що тут обговорювати? Як на мене, то я при таких темпах зростання цін на овочеві, іншого виходу не бачу. Морква з трьох гривень зросла до дванадцяти гривень за кілограм. А буряк, картопля, капуста – ви ж знаєте. Дуже вдячна Сергію Никифоровичу за його ідею. Я – за! – сказала вона і пішла на своє місце під бурхливі оплески всього зала.
Головуючий знову взяв у руки дзвоник і, дочекавшись тиші, продовжив обговорення.
– Слово надається завідуючій лабораторії наукового цеха Сніжані Вікторівні, – сказав Микола Антонович.
– Додати до почутого від Василини Григорівни можу тільки одне, – зауважила Сніжана Вікторівна. – Мало того, що ціни ростуть, як опеньки після липневого доща, так ще й якість овочевих продуктів лишається на досить низькому рівні. Взяти ту ж картоплю – в середині та по краях – чорна як одна. В капусті також – майже до середини в кожному листику чорні плями з горошину. Доводиться Їх в картоплі вирізати та перебирати порізану на борщ капусту, а це – наші нерви і здоров’я. Я вже не кажу, що ці відходи збільшують ціну. Велика подяка нашому директору за його піклування. Я те ж – за, – сказала вона.
Микола Антонович зачекав трішки, поки стихнуть оплески, і, знову дзенькнувши, повів далі доленосний процес обговорення.
– Слово надається токарю Володимиру Двірцовому, – оголосив головуючий.
– Я скажу ось що. Коли вам, шановні чоловіки, ненаглядна дружина дає сто гривен і посилає скупитися в магазин категорично відмовляйтеся, як я. Кажу їй: «Не піду, хоч убий!». А то таке, приносиш... Вона дивиться та й каже: «Нічого не купив, і грошей немає». Та що ж я їх – пропив?! – жартуючи сказав він. – А якщо говорити серйозно, то сто гривен сьогодні – це лиш дві гривни, і це доводить точна наука математика. Раніше квиток на трамвай коштував три копійки, а зараз – одну гривну п’ятдесят копійок. На гривну п’ятдесят копійок тоді можна було б проїхати п’ятдесят разів. Якщо розділимо оті сто гривен на п’ятдесят, що майже щодня дає вам на харчі дружина, то отримаємо цифру два. Тобто вона вам дає лише дві гривні. Ви зараз мені скажете, що я взяв за приклад тільки послуги. Ось вам приклад із продуктів харчування: раніше пиріжок з картоплею коштував чотири копійки, а зараз – дві гривні. Тоді на два карбованця можна було б з’їсти п’ятдесят пиріжків, коли розділимо дві гривні на чотири копійки, теж дорівнює цифрі п’ятдесят. А тепер оті сто гривен розділіть на п’ятдесят знову виходить дві гривни. Отож, хай дружина дає не сто, а п’ять тисяч гривен. Тоді беріть і їдьте на базар, – так закінчив він свій виступ і пішов на своє місце під бурхливі оплески і вигуки: «Молодець!», «Математик!».
Головуючий на цей раз почекав і, як тільки галас у залі став затихати, голосно сказав: «Бажаючих виступити записалося багато».
Не дуже далеко проторохтіла електричка – і зал затих.
– Ну що, будемо обговорювати чи зробимо перерву на п’ять хвилин, а потім перейдемо до обговорення житлового питання? – запитав він. – Надійшло дві пропозиції, – повідомив тримаючи записки в руках. – Перша продовжити обговорення, друга – зробити перерву і перейти до другого питання. Виношу на голосування першу пропозицію, щоб продовжити обговорення. Лічильній комісії надати в президію підраховані голоса, – сказав він.
Підраховані голоса віддали в президію. Бажаючих виступити було всього три голоса.
– Шановні співпрацівники Зробимо перерву на п’ять хвилин, – оголосив головуючий і, увімкнувши заводське радіо, пішов на перекур.
Спочатку Микола Антонович підійшов до Олександра Андрійовича, котрий розмовляв зі Сніжаною та фрезерувальницею Василиною, яка брала участь в обговоренні. Вона хоч і була у спецівці, проте на її фігурі можна було розгледіти точку золотого розтину тіла – на верхню і нижню частини. Її голубі очі божественно сяяли на симпатичному обличчі, з якого, якби був ще живий, художник Рубльов, то він обов’язково намалював би неповторної краси ікону. Вона просилася в Олександра Андрійовича у цей день після роботи прийти в лабораторію і перевірити резервну частину мо- зка, вийти на зв`язок з планетами Нібіру та «SS-433» і задати їм декілька запитань. Він погодився і, глянувши на Сніжану, зустрів її ревнивий погляд. Але все таки Сніжана підійшла до неї і теж запросила. Потім Микола Антонович підійшов до чоловіків, які слухали заводське радіо і розмовляли про футбол. Грали у півфіналі київське «Динамо» і донецький «Шахтар». Рахунок був два – один на користь шахтарів. Потім, перекуривши і
поговоривши про футбол, Микола Антонович разом з ними зайшов у кон-ференц-залу і вимкнув радіоприймач. У залі запанувала тиша.
– До нас іще прийшов лист від колективу редакції «Вечірній Київ», – повідомив головуючий. – Вони просять брати землю в оренду і для них за відповідні розрахунки – за оренду землі, за добриво, за транспортні послуги – амортизацію транспорта. В них буде окрема ділянка, і вони самі виконуватимуть всі польові роботи: садити, полоти та збирати врожай. Тобто вони користуватимуться тільки нашим транспортом, коли ми будемо виконувати польові роботи згідно з нашим графіком. Ставлю це питання на голосування, щоб надати їм такі послуги і взяти в оренду землю за їх оплату. Хто за? Прошу голосувати. Лічильній комісії голоса підрахувати.
Лічильна комісія, підрахувавши голоса передала записку в президію. За – проголосували всі.
– Тепер, шановні, голосуємо за ухвалення резолюції наших зборів по першому питанню. Хто за те, щоб взяти землю в оренду з урахуванням колектива газети «Вечірній Київ», прошу голосувати. Лічильній комісії підрахувати і результати передати в президію зборів, – сказав головуючий.
Лічильна комісія підрахувала голоса. За – проголосували всі.
– Прийняту нами резолюцію на зборах ухвалено, – повідомив головуючий. – Переходимо до розгляду житлового питання. Слово надається директору завода.
– Шановні співпрацівники, – звернувся він до присутніх. – Це тільки початок нашої розмови про вирішення житлового питання. Мені відомо, що кожен, хто працює на заводі, в тому числі, і я, добирається на роботу з протилежного боку передмістя. Щодня на дорогу витрачаєте майже дві години. То краще б цей час використати на відпочинок біля телевізора. Чому б нам не побудувати житло поруч із заводом у нашій зеленій зоні біля самої річки Дніпро? – запитливо сказав він. – Візьмемо кредит. Організуємо спеціалізоване будівельне управління у структурі нашого завода. Приймемо на роботу начальника будівельної ділянки та спеціалістів робітничих будівельних професій. Житло буде продаватися працівникам нашого завода в кредит на п’ять років за п’ятдесят відсотків від собівартості затрат. Решта витрат ляже на зменшення прибутку завода. Бажаючі придбати таке житло мають подати заяву до кінця робочого дня. У заяві слід вказати кількість кімнат та їх площу. Коли вже матимемо список бажаючих, можна буде конкретно прийняти рішення – який це буде будинок та на скільки квартир. Зробимо кошторис витрат. З них складатиметься собівартість одного квадратного метра житла. Кожен розгляне цей кошторис і зможе сказати свою думку. Тоді ми ще зберемося і більш детально обговоримо це питання. А поки що я даю інформацію для роздумів. Дякую за увагу.
– Хто хоче висловити свою думку з цього приводу? – запитав голову-ючий і надав слово прибиральниці Ользі Іванівні Даценко.
– Гарна ідея. Дійсно, доводиться вставати о п’ятій ранку, щоб встигти приготувати сніданок та ще щось зробити – чи то прополоскати щось, чи прибрати. Домашня робота завжди знаходиться. А потім поспішаєш на роботу. Та ще з цими пересадками у постійних чергах. Поки доберешся до залізничного вокзала, доводиться довго чекати. Якби це відбулося, то для мене кращої події в житті не було б, – сказала вона і, витираючи хустиною сльозинку, пішла під ввічливі оплески на своє місце.
– Слово надається електрозварнику Василеві Кіндратовичу Шульзі. Що тут говорити по цьому питанню? Будувати треба, не відкладаючи. Справа злободенна. Чекаємо кошторису та початку будівництва. Якщо потрібна і наша допомога, то по вихідних відпочиватимемо на будівництві. Адже психологи стверджують, що переміна виду роботи – це свого роду відпочинок. Спасибі Сергію Никифоровичу за добру ідею і чекаємо розвитку будівництва. Я впевнений, що кожен має таку ж думку, як і в мене. Досить обговорювати та ходімо працювати, – сказав Шульга і пішов під оплески на своє місце.
– Шановні президія та учасники зборів, дозвольте мені взяти слово, – попрохав головуючий Микола Антонович. – Посилаючись на попереднього оратора вношу пропозицію, як резолюцію наших зборів: доручити начальнику відділу міжпланетного Інтернета Петру Микитовичу, щоб він вийшов на зв`язок із Наташею із планети “SS-433” і запросив у них проект будинка, креслення та витрати необхідних матеріалів для цього проекта – на будинок площею, яку ми вирахуємо завтра з наших заяв. І як тільки отримаємо проект і відповідну кількість будівельних матеріалів для цього проекта, розробимо кошторис і розрахуємо собівартість одного квадратного метра житла та квартири, відповідно заяві кожного з нас. Тоді знову зберемося і обговоримо це питання, – запропонував він. – А тепер давайте проголосуємо за цю пропозицію.
Лічильна комісія швидко зробила підрахунок.
– Пропозицію прийнято одноголосно, Наше рішення по житловому питанню ухвалено зборами. А тепер – ходімо ще попрацюємо, – сказав головуючий і закрив засідання зборів.
До кінця робочого дня залишалося дві години і чотири хвилини. Сергій Никифорович поїхав у село, до голови агропромислового управління – повіз рішення міськвиконкома і отримав карту орендного паю заводської землі. Домовився, щоб голова прислав до нього свого колишнього агронома – пенсіонера для постійної роботи агрономом в заводському польовому цехі. Потім, вирішивши всі аграрні питання, зателефонував Надії Петрівні, повідомив, що він на роботу вже не встигає, тож поїде додому.
Микола Антонович, Олександр Андрійович та Сніжана Вікторівна зайшли в лабораторію і стали закінчувати вже майже готовий монтаж нового електронно-комп’ютерного устаткування по передачі і отриманню кольорового зображення. Коли закінчили і перевірили, Микола Антонович пішов до себе, Олександр Андрійович продовжував мізкувати над новою математичною моделлю для комп’ютерного устаткування по передачі та отриманню почуття. Сніжана Вікторівна стала закінчувати написання комп’ютерної програми по передачі і отриманню кольорового зображення. Петро Микитович, зайшовши в лабораторію надів свій персональний шоломофон і набрав на комп’ютері пароль Наташі з планети “SS-433”. Засвітилося відео табло, розташоване на стіні башти. З’явилася жіноча постать.
– Я вас слухаю, – сказала жінка.
Петро Микитович побачив молоду симпатичну особу. Вона була середнього роста, багато в чому нагадувала українську жінку: повненька, голубоока, чорноброва, пишно щока, губки бантиком, рівний ніс, товсті та довгі каштанові коси.
– Вас вітає планета Земля. Україна. Завод «Токарно-фрезерне устаткування» . Начальник відділа міжпланетного Інтернета Шуліка Петро Микитович, – відрекомендувався він. Пробачте, якщо ви – Наташа? То дозвольте звернутися до вас із питанням по житлу. Мій співпрацівник Микола Антонович порадив звернутися до вас.
– Так, я Наташа. Дуже рада бути вам у пригоді. Говоріть, будь ласка. Яку б ви хотіли отримати інформацію? – сказала вона.
– Перепрошую, як вас по-батькові? – запитав Петро Микитович.
– Іванівна, але мені буде приємніше, коли називатимете мене просто Наташа, – сказала вона.
– Наташа, мені потрібні типові проекти будинків і витрата на них потрібних матеріалів.
– Ви, Петро, готуйте зовнішню пам`ять у вашому комп’ютерному устаткуванні, і я скину на ваш сайт всі каталоги наших будинків і витрату відповідних матеріалів по кожному проекту, – сказала Наташа.
Сніжана Вікторівна теж чула їхню розмову і увімкнула зовнішню пам`ять. На табло вискочило слово «прийом». Це слово з’явилося і перед очима Наташі на екрані в кабінеті відділу інформації планети «SS-433».
– Я бачу, ваше устаткування готове прийняти... Передаю необхідну ін-формацію. Якщо вам ще щось буде потрібно – звертайтеся.
– Дякуємо за інформацію і – на все добре, – сказав Петро Микитович і через принтер із задоволенням став роздруковувати отримані матеріали.
В Інтернеті Петро Микитович взнав ціну по кожному матеріалу і, перемноживши на об’єм необхідних матеріалів розробляв кошторис на кожен типовий будинок. До кінця робочого дня вся отримана від Наташі інформація була підготовлена до наступних зборів.
17.08. – 22.08.2013
м.Дніпропетровськ, 17.08. – 22.08.2013 р.