Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 10:38Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 3, Том2

ПОЇЗДКА В АГРАРНИЙ ЦЕХ ЗАВОДА

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28351

В парковій зоні завода на лавах, які з учорашнього дня ще стоять після проведення п’ятирічного ювілею новосілля сидять заводчани і чекають заводський транспорт, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на свої земельні дільниці.

– Хлопі, вставайте! Он вже їдуть машини, – сказала Василина Григорівна ласкаво дивлячись в очі Сергія Никифоровича.

Микола Антонович, Сергій Никифорович, Олександр Андрійович, Петро Микитович та всі чоловіки поставили лави в кузова машин і всі пої-хали. Молоді дівчата та хлопці співали, а коли виїхали на пряму дорогу, яка вже вела до села почалася жвава розмова і про посадку овочевих культур.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і зупинилися. Заводчани підійшли до машини, яка привезла сім’я, лопати сапи і граблі. Кожен від бригадира, отримавши кошики із сім’ям і номер земельної дільниці і, взявши потрібне знаряддя пішли на призначені їм дільниці.

Була хороша погода і працювалося легко, а годинник непомітно намотував на циферблаті час, піднімаючи Сонце в зеніт.

– Ти, Олександр, запитай у наших сусідів може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Сусіди погодилися і запросили до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл вже накривався повним ходом. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі Миколою Антоновичем та Сергієм Никифоровичем викладалися із кошиків різні страви. Не обійшлося і без спиртних напоїв – від кожної пари по пляшці Кагору.

– Сергій, розкорковуй! – запропонувала Василина Григорівна.

Сергій Никифорович розкоркував і розлив усім порівно у підставлені ними стакани.

– Хай родить та порадує нас врожаєм, – сказав Сергій Никифорович, піднявши стакан.

Вони випили і стали обідати.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан.

– Вип’ємо за хороший урожай, – сказала Сніжана Вікторівна і, дивлячись Олександру Андрійовичу в очі потонула всім своїм єством в плесі його голубих очей.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо відпочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, запитуючи

дивилася в очі Сергія Никифоровича – чекала, на його підтримуючу відповідь.

– Правильно, Сніжана Вікторівна, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани на дільницях, – сказав Сергій Никифорович. – А тепер накрийте скатертину та пішли саджати, – додав він.

– А тепер я з тобою, Сергій, запрошуємо їх по приїзду до нас в гості та продовжимо розмову про наші враження від поїздки на природу, – додала, усміхаючись, Василина Григорівна, показуючи на скатертину.

–А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – запитала вона, спрямувавши свій запитливий погляд на Миколу Антоновича.

– А що за приз? – запитав Микола Антонович.

– А це – велика жіноча таємниця. Залежить від того, яка з наших бригад стане переможцем? Як станеш ти переможцем то для тебе прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Годиться! А тепер гайда по своїм робочим місцям, – сказав Микола Антонович і вони розійшлися по своїх дільницях і стали саджати. 

Сонце, сідаючи за обрій вже вішало над полем рожеву заграву.

– Скоро почне вечоріти, – сказав Микола Антонович, закінчуючи ско-родити посаджене. – Надійка, ти йди до «стола» Василини Григорівни, а я зараз теж буду йти, – додав він.

Коли прийшов Микола Антонович, то Надія Петрівна поклала в ко-шики все те, що лежало на скатертині.

– Надійка, гукай хай читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв і поцілував. – Ну що, любима? Решту досаджуємо завтра, – додав він.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи роботу працюючих. 

Нарешті прийшли і Василина Григорівна з Сергієм Никифоровичем, Сніжана Вікторівна з Олександром Андрійовичем та Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем.

Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Вони теж взяли коши- ки та знаряддя і, положивши знаряддя і кошики в машину пішли до машин, сіли і поїхали, а коли приїхали на завод до заводської комори і вигрузили із машини знаряддя, то вже стемніло. Оставивши в ній знаряддя пішли по ялинковій алеї гамірною юрбою до будинку.

Всі зайшли в ліфт, а вийшовши на десятому поверсі гості почали з вестибюля розглядати вечірню річку Дніпро. Небо було зоряне. По воді плив Місяць, мов золотий човен, а зорі, ніби срібні русалки взяли його у своє оточення.

– Досить розглядати. Заходьте в квартиру, – запросила Василина Григорівна, стоячи у відчинених дверей.

– Який романтичний краєвид. Хіба можна відірватися! – радісно заперечила Сніжана Вікторівна.

– Пейзаж – як би я була кінематограф тільки б тут знімала фільми! – додала Маргарита Віталіївна.

– Ми ж недовго будемо ділитися враженням? – запитала Надія Петрівна, дивлячись на Василину Григорівну.

– Скільки захочете. Воно само покаже, – відповіла Василина Григорівна і запросила всіх в невелику залу за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел між якими вона для чоловіків поставила стільці. Розташовуйтеся, як дома. А я на хвилинку вийду, – сказала і пішла по закуску.

В залу прийшов Сергій Никифорович, поставив на стіл дві пляшки вина «Шардане» і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл чарки, сир та цукерки.

– Олександр Андрійович, відкорковуй та наливай по п’ять капель, щоб враження від нашої вилазки на природу краще зринали у нашій уяві, – весело і усміхнувшись попросила його Василина Григорівна.

В залу зайшов Сергій Никифорович.

– Хлопці яке ваше враження, що нового прийшло до вас на ум? – запитав Сергій Никифорович.

– Я мав задоволення від отримання селянської роботи, вона мені нагадала про моє село і моїх батьків, яких вже давно немає, – сказав Микола Антонович і випивши став закусювати.

– Я після такої роботи відчуваю себе бадьорим, як після зарядки проведеної по системі Йогів та ще згадав як я пас колгоспну отару вівців з батьком, який теж давно помер, – сказав Олександр Андрійович і випив чарку вина.

– В мене був хороший настрій і я думав над своєю гуморескою, – сказав Петро Микитович.

– Що скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки?– запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та закусив цукеркою.

– Я отримала задоволення від відчуття простору, наповненого ефірним флюїдом і думала над новим нарисом, – сказала Василина Григорівна.

– Ти, Василина Григорівна отримала задоволення від простору, а я – від півнячого співа, який надихнув мене створити вірш, – сказала Маргарита Віталіївна.

– Будь ласка, Маргарита, прочитай, – попросила Сніжана Вікторівна.

– Слухайте – сказала Маргарита Віталіївна і стала читати такий вірш:

МЕЛОДІЯ СТЕПУ

Заросла бур’янами старенька дорога, 

Вже ховрах тут колодязь пустий сторожує, 

Пересохша верба обіперлась на нього

Та ще дятел — довбає рядок, мов віршує…

Я спинився послухать мелодію степу, 

Покрутив «журавля» і на дно подивився:

Обізвалось колишнє лиш стінами склепу…

Без минулого — ніби від спраги, втомився! 


– Гарний вірш. Мені теж дуже сподобалося. Ця поїздка надихнула мене написати вірш «Зупинка Часу» про минуле життя, – відповіла Сніжана і стала писати вірш «Нібіровська любов» навіяний запитом Сергія Никифоровича про розвиток суспільства і Вселеної. Це було тоді, коли він звернувся до науковців.

Її творчий процес не дав їй послухати до кінця враження колег.

– Що ти, Сніжана Вікторівна, так довго пишеш, чи не прозовій твір? – пожартувала Маргарита Віталіївна. – Вже треба іти додому, – додала вона.

– Зачекайте трішки. Які ви нетерплячі. Сидите тихо – поспівали б, а то вроді і не п’яні, – пожартувала Сніжана Вікторівна. Я вже закінчую. От і все, – відповіла Сніжана Вікторівна. – Микола Антонович, слухай – це твій приз і стала читати такий вірш:

ЗУПИНКА ЧАСУ

Кричить фотографія часом минулим…

На неї дивлюся і бачу колишнє –

Роки непомітно, мов день промайнули, 

Лиш пам`ять минулим майбутнє колише…

…На знімку фотограф, мов час зупиняє, 

Хоч дії його не бувають магічні, 

Але фотоплівка подібне являє –

Фіксує життя, що впадає у вічність!


– Гарний приз. Дякую, Сніжана Вікторівна, – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і розходитися, – додав він.

Обговорення їхнього враження закінчилось.

Василина Григорівна відчинила двері і гості стали виходити.

– Завтра ж всім їхати в поле, – нагадав Сергій Никифорович і, побажавши всім на добраніч пішов спати.

25.01.2014; 21:42

м.Дніпропетровськ 23.10 – 25.10.2014
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 4, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 2, том2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.06.2018 © Андрій Осацький / Казка
Таємнича пожежа
19.06.2018 © Наталія Старченко / Оповідання
Зовсім трішечки
19.06.2018 © Анатолій Валевський / Казка
02_ Чарівна яблуня (Частина №2)
19.06.2018 © Анатолій Валевський / Казка
02_ Чарівна яблуня (Частина №1)
19.06.2018 © Панченко Вадим / Мініатюра
Фламінгові крила
На грані живого і мертвого (Том II)
11.03.2015
На грані живого і мертвого - СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ (глава 1, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 3, Том2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 5, том 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 42  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.06.2018 © Суворий
Чехословаччина в лабетах Москви (квітень 1938)
18.06.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Розвиток мови — ознака її життя
18.06.2018 © Суворий
Смерть убивці Симона Петлюри (березень 1938)
17.06.2018 © Суворий
Кінець українізації: російська мова з другого класу (1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.01.2011 © Михайло Трайста
27.11.2014 © Серго Сокольник
19.06.2018 © Наталія Старченко
12.09.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
11.12.2012 © Каранда Галина
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди