11.03.2015 11:40
для всіх
90
    
  - | -  
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 5, том 2

ВИВЧЕННЯ ТА НАПИСАННЯ АЛГОРИТМУ

Сніжана Вікторівна до початку свого робочого дня занесла свої вірші в заводську газету фрезер і забрала газету вчорашнього випуску. В газеті були вірші Маргарити Віталіївни і філософський нарис Василини Григорівни. Потім Сніжана Вікторівна зайшла в заводський Інтернет і, взнавши новини прочитала нарис Василини Григорівни і пішла в лабораторію на своє робоче місце.

Працюючи у творчому кабінеті Микола Антонович та Олександр Андрійович складали словесний алгоритм фізичних, хімічних та математичних викладок на «мові» технологічного процеса синтезних реакцій для написання математичної моделі для створення молекул реплікації по аналогу шарикової моделі.

Сніжана Вікторівна, очікуючи математичну модель стала писати вірш, який щойно прийшов на ум.

Хлопці ретельно занурилися у вивчення всіх фізико-хімічних реакцій, які будуть відбуватися в автоклаві синтеза під їх наглядом через електронний фото-мікроскоп в час синтеза нуклеїнової кислоти.

– Для створення математичної моделі по спілкуванню з душами померлих нам, Олександр Андрійович, ще треба написати математичні моделі на викладки хімічних та фізичних реакцій, а щоб їх написати то треба спочатку визначити та написати які будуть відбуватися фізико-хімічні реакції котрі будуть складати зміст «мови» реплікації для створення механізма реплікації нуклеїнової кислоти, – нагадав Микола Антонович.

– Микола Антонович, а якщо ми завтра напишемо? – запропонував Олександр Андрійович.

Микола Антонович погодився і вони стали вивчати фізико хімічні реакції.

Вивчивши вони написали фізико-хімічні реакції – «мову» реплікації і, знаючи розміри кожного із атомів, які входять у склад молекули, відстань та градуси кута атомів у молекулі стали творити каркаси молекул по аналогу шарикової моделі, приставляючи шарики – атоми потрібного розміру до каркасних стержнів, повернутих на потрібний градус кута. Таким чином вони змінювали структуру та склад атомної молекули, підбираючи необхідні шарики – тобто атоми для атомної молекули. Коли змінилася структура, то обов’язково зміниться і поведінка молекули. Таким чином вони, підбираючи структуру майбутньої молекули кодували її генне унаслідування, тобто структуру та молекулярний склад і її поведінку. Після створення структури майбутньої молекули реплікації Олександр Андрійович та Микола Антонович почали писати математичну модель по «мові» реплікації молекул. Їхню подальшу роботу перервала Сніжана Вікторівна. Вона закінчила писати вірш і вирішила порадувати хлопців Нарисом Василини

Григорівни.

Хлопці у мене для вас корисна і цікава інформація.

– Давай, Сніжана, розповідай! – Аж скрикнув Олександр Андрійович та Микола Антонович.

– Тут треба читати, – серйозно сказала Сніжана Вікторівна і показала їм газету. – Читати будете по черзі, – і дала своєму любому, який вже тримав її у своїх обіймах.

Олександр Андрійович сів і став читати, Сніжана Вікторівна та Микола Антонович пильно стежили за ним – за його мімічним здивуванням, яке раз від разу проявлялося на його обличчі.

– Що не очікував, то не очікував, а вразила приємно! – радісно сказав Олександр Андрійович і передав газету Миколі Антоновичу.

Микола Антонович став читати, а Сніжана Вікторівна свій ревнивий зір перевела на Олександра, який уже стежив за Миколою і не помітив її ревнивого докора за свою щирість. Читаючи нарис Микола декілька разів коментував написане такими словами: вірно, погоджуюся, сміливо, а, потім зупинився, прочитавши в нарисі таку думку: «Душа, існуючи, черпає енергію із ефіру. Живе самостійно за рахунок енергобіоза аж доки народжується нове земне тіло, розум якого своїм електромагнітом притягує душу і втілює в мозок, в якому душа продовжує черпати енергію. Ось чому душа і є вічно жива».

– У цій глибоко-філософській думці закладена моя мрія, став цю дум-ку коментувати Микола Антонович. – І я тепер впевнений, що в мене вірний науковий шлях, – радісно сказав він і дочитав нарис. – Здорово, молодець. От вам і є справжня фрезерувальниця філософської думки! – теж радісно виклав своє враження.

Сніжана Вікторівна теж була за Василину Григорівну дуже рада, але чому-то радість Олександра визвала в неї глибоке почуття ревнощів.

– У вас, хлопці, для мене що небудь є, щоб я теж почала писати комп’ютерну програму. Кажете немає. Тоді обговорюйте Миколи Антоновича мрію, а я не буду вам заважати, – сказала Сніжана Вікторівна і пішла на своє робоче місце – Буду писати вірш, – додала вона.

Накінець робочий день закінчився. Сніжана Вікторівна написала вірш і зібралася йти додому. А Микола Антонович та Олександр Андрійович писали математичну модель по мові реплікації. Їх творчі уми працювали у ритмі з часом, який до кінця робочого дня непомітно для них сплив, як вода. Коли Сніжана Вікторівна стала роздруковувати на принтері свій вірш на табло комп’ютерного устаткування побачила інформацію від Наташі із планети «SS-344» на вчорашній запит про астральне кохання.

Сніжана Вікторівна на принтері роздрукувала відповідь Наташі і, прочитавши підійшла до хлопців.

– Досить ламати голови. Гайда додому, – жартівливо сказала Сніжана

Вікторівна і дала роздруковану на принтері відповідь від Наташі із планети «SS-344».

Вона була такого змісту: «Ви запитували чи це був фантастичний фільм, чи дійсно науковий? Це був науково-фантастичний фільм, але наші вчені вже майже завершують пошуки такого спілкування. Якщо вас цікавлять їх наукові теоретичні розробки та устаткування, то ви можете ними скористатися. Чекаю на вашу відповідь. Я зараз же всю інформацію для вас приготую».

– Цікаво! – сказав, прочитавши Олександр Андрійович і віддав Миколі Антоновичу.

– Добре, – сказав, прочитавши Микола Антонович. – Я в понеділок до тебе прийду, ми вдвох допишемо математичну модель по «мові» реплікації і попросимо розробки вчених із планети «SS-344». А тепер, Сніжана, один вірш та по коням і додому, – жартівливо додав він.

– Слухайте, – сказала і стала читати такий вірш про вчорашній дощ:

ДОЩ


Крізь дощ поспішає трамвай,  

Іскрить феєрверками бугель.

Гей, хто там?! Зажди не тікай –

Хай серце, мов брунька, розбухне…

І чути, як в риму з дощем

Видзьобують ритми підборів, 

Дівчисько ніяк не втече

Від срібних його переборів…

Лягають найперші наспіх

На одяг веснянки-краплинки, 

А дощ перегнав і побіг

На інші трамвайні зупинки!


– Я, Сніжана, від вірша в приємній уяві став мокрий, як від вчорашнього доща. Гарний, – сказав Микола Антонович. 

– Мені теж сподобався, – сказав Олександр Андрійович.

Вони закрили лабораторію і пішли додому. Їх зустрічав чотирнадцяти поверховий будинок.

– Олександр, це ж ми вже через тиждень як п’ять років мешкаємо в цьому будинку А хтось мовив коли ми справляли новосілля, що через кожні п’ять років будемо справляти ювілейне новосілля? – запитала Сніжана

– Це говорив Сергій Никифорович, – сказав Микола Антонович, заходячи першим у ліфт, з якого вийшли і розійшлися по квартирах.

27.10 2014.



м.Дніпропетровськ, 28 10 – 30.10.2014

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
Не знайдено або поки відсутні!