Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 11:50Роман
 
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 6, том 2

ПРОПОЛКА В АГРАРНОМУ ЦЕХУ

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28356

В парковій зоні завода в збудованій невеличкій, але в добротній і надійній коморі для збереження і вкриття від доща та сніга знаходилося аграрне знаряддя заводчан та лави, які використовуються заводчанами для поїздки в аграрний цех та для проведення влітку в парковій зоні всіляких церемоній та свят. Біля цієї комори, взявши із неї сапки сидять заводчани на винесених із неї лавах і чекають заводський транспорт, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на прополку своїх земельних дільниць.

– Хлопі, будь ласка, вставайте! Вже їдуть машини, – сказала Сніжана Вікторівна, дивлячись ласкаво в бездонну голубизну очей Олександра Андрійовича.

Микола Антонович, Сергій Никифорович, Олександр Андрійович, Петро Микитович та всі чоловіки поставили лави в кузова машин, всі посідали і поїхали. Коли машин виїхала за місто молодь: дівчата та хлопці почали співати, а коли вже виїхали на пряму дорогу, яка вже вела до села, то почалася жвава розмова і про овочеві культури, і про їх прополку.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і зупинилися. Заводчани підійшли до машини, яка привезла сім’я, лопати сапи і граблі. Кожен від бригадира, отримавши кошики із сім’ям і номер земельної дільниці і, взявши потрібне знаряддя пішли на призначені їм дільниці.

Була хороша погода. Сонце, піднявшись в зеніт нагадало працюючим про обідню перерву.

– Ну що, любий Олександр, запитай у Сергія Никифоровича та Василини Григорівни може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Вони погодилися. І Василина Григорівна запросили їх до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл був майже накритий. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі Миколою Антоновичем, Сергієм Никифоровичем та Петром Микитовичем були вже викладені із кошиків різні харові набори. Та не обійшлося ж і без спиртного. Стояли дві пляшки Кагора.

– Сергій Никифорович, розкорковуй! – лагідно запросила Сніжана Вікторівна, ніжно дивлячись в його очі.

Сергій, розкоркував пляшку і розлив порівно в підставлені хлопцями та дівчатами стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан. – За хороший урожай, – додав він.

Пообідали, а відпочивати не стали.

– Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович. – Накрийте, що на скатертині та ходімо полоти, – додав він.

– А тепер, Сергій, я з тобою запрошуємо їх по приїзду до нас в гості та продовжимо розмову про наші враження від сьогоднішньої вилазки на природу, – усміхаючись сказала Василина Григорівна.

– А тепер давайте позмагаємося як той раз – коли саджали. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, шановні? – запитала вона.

– А який же на цей раз буде приз? – запитав Микола Антонович.

– А це ж як і тоді – жіноча тайна, Залежить лише від того, яка з наших бригад стане переможцем? Як для тебе, то приз буде такий же як і тоді – прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Годиться! А тепер, мої любі друзі, гайда на свої дільниці, – сказав Микола Антонович.

Сонце, сідаючи за околицю села вже вішало над селом свою гардину – рожеву заграву.

– Скоро повечоріє, – сказав Микола Антонович, закінчивши намічену прополку. – Надійка, бери кошики і йди до Василини, а я зараз теж буду йти, – додав Микола Антонович.

Надія Петрівна, прийшовши вклала в кошик пляшку вина і стала чекати поки всі зійдуться.

Прийшов Микола Антонович.

– Надійка, гукай Сніжану Вікторівну хай читає вірш, – жартівливо звернувся він і, підійшовши обняв і смачно поцілував.

За обрієм почала ховатися сонячна заграва. і вечір непомітно фарбував небо сірою фарбою.

Прийшли і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Сніжана Вікторівна з Олександром Андрійовичем та Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем.

Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Вони теж взяли коши- ки та знаряддя і, положивши знаряддя і кошики в машину пішли до машин, сіли і поїхали, а коли приїхали на завод до заводської комори і вигрузили з машини кошики та знаряддя то вже стемніло. Оставивши в ній знаряддя і кошики вони пішли по ялинковій алеї до житлового додому.

Алею між ялинками їм освітлювали зорі та Місяць.

Вони зайшли в будинок і посідали в ліфт а, вийшовши глянули з вестибюля на вечірню річку Дніпро. Небо було пахмурне. Зорі погасли, а Місяць потух – попадали у воду Дніпра.

– Заходьте – поділимося враженням про нашу поїздку – запросила Василина Григорівна, відчинивши двері, і запросила в залу за стіл. Розташовуйтеся. Ви ж в нас уже не в перший раз, – сказала і вийшла.

В залу зайшов Сергій Никифорович і поставив на стіл пляшку «Кагора».

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир та цукерки.

– Олександр Андрійович, відкоркуй і наливай по п’ять капель, щоб враження від поїздки на лоно природи краще віддзеркалювалося в нашій думці, – весело і усміхнувшись попросила його Василина Григорівна.

– Я хотів би послухати кожного з вас про ваші враження від нашої прополки, – сказав Сергій Никифорович.

Першою почала розповідати Сніжана Вікторівна.

– Мені дуже сподобалося. Ця поїздка теж надихнула мене написати поетичні твори на таку ж тематику і я написала вірш «О сон», – сказала задумливо Сніжана Вікторівна і, поклавши цукерку на язик взяла свою записничку Її творчий процес не дав їй послухати враження своїх колег.

– А ти, Олександр, що скажеш? – запитав Сергій Никифорович.

– Поїздка – це рух, який придав мені бадьорості аж на цілий тиждень. А рух – це життя ви ж знаєте. Мені дуже сподобалося, – відповів Олександр Андрійович. – Нам треба по вихідним дням їздити на відпочинок в гаї, що на березі Дніпра. А для цього нам треба встановити час відправки машин на відпочинок та дати в нашу газеті об’яву про такий організований виїзд на природу. Бажаючі знайдуться, а транспорт у нас є. Будемо їздить на тих машинах, що їздимо в наш аграрний цех, – запропонував Олександр Андрійович. – І буде ще в нас і свій «цех здоров’я», – додав він.

– Що ти, Петро Микитович, з Маргаритою Віталіївною скажете про своє враження? – запитав Сергій Никифорович.

– Я скажу, що ми задоволені. І, підтримуючи пропозицію Олександра Андрійовича напишемо в нашу газету і в – «Вечірній Київ», – додав він.

Так за трапезою їди кожен поділився своїм враженням від поїздки.

– Сніжана Вікторівна, а де ж мій приз, – запитав Микола Антонович.

– Я тобі, Микола Антонович, зараз віддам твій приз – це вірші на різні

теми, – сказала Сніжана Вікторівна і стала із записнички читати такі вірші:


Брату Василенко Миколі Антоновичу

О, СОН!

І знову приснилася батьківська хата –

Знайомий на сволоку гак для колиски…

Немає для мене найкращого свята, 

Чим в хаті торкнутися рідної миски, 

За стіл посідати в обід із батьками

(Його сервірує рідненька матуся)

Поїсти смачного борщу з огірками, 

Понюхати запах печеного гуся!

…Крізь сльози дивлюся із вікон на балку, 

І вже крім толоки нічого не бачу:

На ній, мов пасу я корову ще змалку, 

То, ніби, на соняху верхи там скачу!

О, сон! Ти пробуджуєш згадку душевну!

У простір реальний людину приносиш!

Нащо ностальгію пробуджуєш певну, 

Яка, лиш кошмарами жалить, мов оси!


Сину Олександру

ЗАПОВІТ

Ти якраз в той день родився, сину, 

Як садив я вишню край дороги...

Хто б не йшов, на неї оком кине

І скуштує спілих ягід трохи...

Хай думки твої вишнево родять!

Наберись, як вишня, соку, сили, 

Плід життя свого віддай народу, —

Заповіт це мій для тебе, сину.


ЗОРІ

Іскристу, іскристу орбіту

В обертах робить точило –

І падає зоряний вітер...

Мій учень вже визрів к вчитель:

І зірок від нього не скрити...

Та тільки не тих, що він бачив

На небі в дитинстві із скирти...

...Він зорями працю позначив...

...Як падає зірка на небі –

То кажуть померла людина.., 

...А він за верстатом у себе

Вже учнів навчає годинами...

І стало ознакою майже, 

Як іскри по цеху котились –

Людина не вмерла, а кажуть:

"У праці вона народилась"!


РОЗМОВА НА МОВІ ЛЮБОВІ

Мій настрій сплітався нитками із суму…

Сиджу на скалі з почуттями розлуки

Й дивлюся на озеро, пишучи думу

Про те, як колись я тебе брав на руки

І ми розмовляли на мові любові!.

Я бачу як лебеді плавають в парі, 

А я тут скучаю один за тобою.

В уяві лиш очі так милі ще й карі, 

З яких йде проміння – сигнали любові

І настрій хороший мені підіймають, 

І я мов би поруч вже там – весь у слові, –

Й на мові любові уже розмовляю!


НІБІРОВСЬКА ЛЮБОВ

На Землю давно прилітали прибульці з Нібіру* –

Вони клонували Людину – подібну до себе…

Жили по три тисячі років і знов відлітали.

Була з анунаками** жінка одна лиш, мов ліра –

На всіх вистачало її хитромудрої кеби, –

Так після них матріархат на Землі став з літами!

Була у прибульців любов – нам вона невідома, 

Але, що була в них любов сумніватись не треба –

Бо бути істота жива без любові не може.

Любов, як буран несподівана, і – підсвідома! 

Як квітці дощ – жінці отак чоловіча потреба!

Любов розквітала, влюблявся клонований кожен –

Без блискавки й грому нема, – як людей без любові

І поки не прийде вона – доведеться скорбіти! 

Любов почуттями у душу попасти лиш мітить, 

Бо тільки любов у житті лиш керує судьбою!

Як Сонце галактиці світить з орбіти –

Живому любов так незгасно із космосу світить


*Нібіру – планета, яка через кожні три тисячі шістсот років заходить в нашу сонячну систему.

**Анунаки – назва прибульців з планети Нібіру, які жили на Землі по три тисячі шістсот років кожен.


ОПОРНА ТОЧКА

Людина згідно інформації лиш діє:

Коли ж вона правдива – робить позитивне.

Як що ж вона з брехні – бідою володіє

І чинить у суспільстві дійство негативне, 

То ж як узнати нам де правда в Світі ходить

І як її відносно пліток відрізнити, 

І хто носій брехні і нею верховодить, 

Як розпізнати зло, щоб правду не гнітити?!

Та нам Весна приносить гарні вісті –

О цій порі встигає людство вже прозріти, 

Бо є у нас опорна точка в Світі –

Це розум – він лише спроможний правду взріти!


– Гарний приз. Дякую, Сніжана, – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і в ліжко, – додав він.

– На сьогодні все, відчинивши двері, – сказав Сергій Никифорович і, побажавши на добраніч потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

28.10.2014; 21:42

м.Дніпропетровськ 31.10 –04.11.2014
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 7, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 5, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.04.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович / Нарис
Квиток
21.04.2018 © Костенюк / П`єса
Мігель де Сервантес (переклад)
20.04.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович / Оповідання
Дарчина зграя
20.04.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович / Оповідання
Дарчина зграя
19.04.2018 © Наталія Старченко / Оповідання
Усе минає
На грані живого і мертвого (Том II)
11.03.2015
На грані живого і мертвого - СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ (глава 1, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 4, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 6, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 8, том 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 51  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +23
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +16
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +16
17.03.2018 © роман-мтт
Кіберпанк попереджає: не зловживайте технологіями +25
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
12.12.2014 © МИХАЙЛО БУЛГАКОВ
16.05.2016 © Дарія Китайгородська
10.07.2013 © Іміз
02.11.2012 © Саша
20.01.2011 © Михайло Трайста
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди