На грані живого і мертвого
глава 7, том 2ІСТОРИЯ ЕВОЛЮЦІЇ ЛЮДИНИ
Успішно, закінчивши заочну докторантуру філософського факультета в київському Міжнародному науково-технічному університеті і, отримавши диплом доктора філософських наук Василина Григорівна стала думати де працювати. Знайти роботу за фахом це можливо тільки в самому місті. Знову електрички. Черги на маршрутках. А де ж брати часу для вивчення історії, яка знає немало видатних філософів, котрим було суджено зіграти роль двигуна еволюції людини. Адже я теж хочу заправити цей філософський двигун своїм філософським паливом, щоб продовжити їх естафету. Отож сиди на своєму улюбленому робочому місці і не рипайся, і фрезеруй свої філософські мрії». Так вирішила Василина Григорівна і, закріпивши нову деталь у «губках» фрезерного станка та, підвівши різець вона встановила розмір товщини стружки. Включила автоматизовану програму станка і стала спостерігати за автоматичним рухом різця, згадавши легенду про Люцифера в «Криптограмах Сходу». Ця легенда заключає в собі велику історичну істину – передбачений Армагедон нашої Раси знаходиться в повному розпалі. «Хіба те що діється тепер не показує який настав безглуздий час – війна на Сході країни. Перевибори Верхової Ради. Люстрація. Коаліція. Опозиція», – подумала Василина і звернула увагу, що рух різця зупинився. Деталь готова і вона, поставивши наступну деталь пильніше стала спостерігати за автоматичним рухом фрезерного різця. Різець під монотонну мелодію намотував стружку в кільця, які падали в свій бункер. А Василина Григорівна стала знову думати про те, що в Тибеті, в Японії та в Китаї філософи навчають людей у нинішньому віці тому, чому вчили древні філософи коли в їх священних гаях – академіях природи збудованих тими ж руками Незримого Архітектора – Вищого Розума збиралися посвячені, щоб узнати ким колись була людина і ким вона стане в майбутньому. Духовенство цих країн, викладаючи як фізичні так і духовні науки, доказує, що здійснення моральної та фізичної чистоти розвиває в людині життєву силу духа, яка дає можливість управляти своїм власним духом. «Наша ж наука тільки спотворює древню філософію», – подумала Василина Григорівна і, глянувши на різець, згадала прочитане про філософа Платона, який ввібрав у себе всю інформацію вченості свого часу – грецьку від Філософа до Сократа, а потім італійську від Піфагора та інформацію, яку тільки зміг дістати на Сході та в Єгипті. Він був настільки обізнаним, що вся філософія Європи та Азії ввійшла в його доктрини. Він був здібним мислителем, володіючи душею і талантом поета.
Василина Григорівна глянула на різець і на годинник. Наближалася вже обідня перерва. Вона згадала про доньку Сніжанку та про Сергія Никифоровича і стала уявляти свій домашній ковчег затишка.
Коли Василина Григорівна зайшла в кімнату няня годувала доньку а Сергій Никифорович наливав у миску розігрітий борщ.
– Мамочка, ти прийшла! – Зраділа Сніжаночка, встала із-за стола і,
підбігши встрибнула в обійми Василини Григорівни.
Сергій Никифорович підійшов до них і, обнявши їх поцілував.
– А тепер, доця, іди – обідай. А потім нам розкажеш як ти провела час у місті – в дитячому клубі, – попросив її Сергій Никифорович.
Сергій Никифорович із Василиною Григорівною теж стали обідати.
– Любимий, я борщ пересолила? – запитала Василина Григорівна.
– З борщем все нормально, а от як тобі люба, Василина, працюється? Може поміняєш роботу і станеш працювати викладачем історії? – запропонував він, дивлячись у її здивовані очі.
– Я вже думала, щоб працювати за фахом, але передумала. Буду працювати на фрезерному верстаті і долати філософські тенета, які взяли мою душу в полон. Буду писати суттєві філософські публікації. Я думаю, що ти суперечити не будеш.
– Не буду, – радісно сказав Сергій Никифорович. – Я ж знаю, що ти завжди зможеш вибрати те, що тобі до вподоби і прийняти вірне рішення.
– Іншої відповіді я не очікувала вдячна за підтримку, любий.
– Тільки так, люба, тримати вірну позицію! Тоді давай підемо до Сніжаночки – поговоримо поки вона не заснула, бо вже няня розповідає їй казку. Посуд помиємо потім, – запропонував Сергій Никифорович.
– Доця, розкажи, що ти робила в дитячому клубі, чи сподобалась програма? – запитав Сергій Никифорович і поцілував її і Василину Григорівну.
– Спочатку співали, потім танцювали, – засинаючи промовила Сніжаночка і заснула.
Озвалася мобілка у Сергія Никифоровича – дзвонила секретарша.
– Сергій Никифорович, до вас приїхав голова нашої районної ради Іван Федорович Шевельов, – повідомила Надія Петрівна.
– Скажи Івану Федоровичу, що я вже вийшов і зараз буду, – сказав він і, поцілувавши дружину пішов до себе в кабінет.
Коли Сергій Никифорович зайшов у кабінет, то Іван Федорович допивав кофе.
– Добрий день, Сергій Никифорович, – промовив Іван Федорович і, підвівшись потиснув йому руку. – Вибач, що в обідню перерву турбую тебе, шановний. Тут така справа. Мешканці нашого района бажають у парковій зоні збудувати дитячий садок та лікарню. Ти не проти? – запитав він.
– Візьми, шановний, ось і почитай, – запропонував Сергій Никифорович, відкривши свій мрійний блокнот і показав пальцем.
Іван Федорович, прочитавши сказав: «Тоді без проблем. А фінанси для цієї справи нашому району вже закладені в міському бюджеті на наступний рік. По рукам! Що ж стосується будівництва школи у вашій парковій зоні, то я думаю, що ми вдвох з тобою і це питання вирішимо. Тоді я пішов, на все добре, – сказав Іван Федорович.
– Добре, що ти прийшов. Я тобі, Іван Федорович, дуже вдячний, – сказав Сергій Никифорович, не відпускаючи його благодійної руки. Так вони вийшли з кабінета. Сергій Никифорович провів його до прохідної і зайшов додому за Василиною Григорівною. До кінця обідньої перерви залишилося шість хвилин. Вони зібралися і пішли на свої робочі місця, а коли ішли у Сергія Никифоровича озвався мобільний телефон – дзвонила секретар.
– Сергій Никифорович, вас визиває до себе міський голова на чотирнадцяту годину.
– Добре. Буду, – сказав Сергій Никифорович.
Василина Григорівна, налаштувала деталь та встановивши різець в автоматизований фрезерний станок задала автоматизовану робочу програму і, включивши верстат згадала недавно прочитане: «Рухливість атомів в будь якій живій матерії (Істоті) викликає в її молекулах обмінні біологічні процеси, які дають клітинам життя. Жива матерія (Істота) гине тільки тоді, коли атоми вичерпали свою енергію руха. Енергію руху атоми живої матерії отримують від атомів електромагнетизму, який є єдиною косміческою енергією всієї Вселеної і, атоми якого находяться в безперервному ефірному русі. Звідки ж береться єдина космічна енергія Вселеної.
Древні філософи кажуть, що Сонце завдяки вогневому склад плазми не тільки освітлює, обігріває, електрифіцірує всю Сонячну систему, а являється хранилищем життєвої енергії – життєвого електроструму. Сонце – це кладовка планети Земля у її частині Космосу, який самостійно проізводить свій життєвий флюїд і зажди отримує стільки, скільки віддає.
Древні філософи кажуть, що Космічний Магніт є Космічне Серце, або Космічна Свідомість – вінець Космічного Розуму і є зв`язок з вищими мирами у Вселеній
Древні філософи їй нагадали філософа Платона. Він говорив своїм ученикам, що безсмертний дух та безсмертна душа мають арифметичне начало так же, як любе тіло має геометричне начало і, що це духовно арифметичне начало є саморухомим відображенням Вселеної, і воно розповсюджу- ється із її центру по всьому макрокосмосу. «Макрокосмос – це і є той самий ефір, над яким ламаючи голову Микола Антонович розробив єдину теорію поля – «фізика ефіра».
Після згаданого Василина Григорівна стала в своїй уяві будувати образ майбутнього спілкування з душею як живої так і померлої людини. Вона думала: «Коли вченим стане відомо атомний склад і геометрична структура розуму над чим вже працюють Микола Антонович та Олександр Андрійович тоді вони через спеціалізоване комп’ютерне устаткування зможуть вийти через ефір на зв`язок з душею. Адже електронна пам`ять душі тотожна пам`яті розуму та подібна пам`яті комп’ютера. В структурній решітці пам`яті душі задіяні біологічні електрони – нейрони, а в структурній решітці пам`яті комп’ютера технічні – нейтрони. Виходить, що вчені будуть мати справу з двома комп’ютерами. Один із них – біологічний, а другий – технічний. І че-рез той самий модуль із кремнію вони вийдуть на зв`язок із душею».
Налаштувавши станок на іншу деталь Василина Григорівна знов уявляла, переосмислюючи прочитане: «Гармонія і математична рівновага подвійної еволюції – духовної та фізичної можуть бути пояснені тільки універсальними числами Піфагора, який побудував свою систему цілком на так званій «метричній мові». Сократ дотримувався переконливих думок Піфагора про філософію Платона.
Платон казав, що в людині дві душі окремі і різні по своїй натурі: одна тлінна – фізична душа з внутрішнім розбалуваним тілом – смертна, а друга чиста – астральна, нерозбещена і не спокуслива – безсмертна, або частина божественного духа. Смертна душа погибає при черговій переміні на порозі кожної нової сфери в місцях очищення. Безсмертна душа стає з кожним переселенням все більше очищеною душею. Платон казав, що міфи є суть – сосуди-носії великих історичних істин і цілком гідні, щоб їх шукати. Тому він вірив, що людина на Землі з’явилася після проходження свого еволюційного розвитку в два етапи: духовному і фізичному. В першому етапі на духовній стадії свого розвитку людина із зерна духа проходила сім еволюційних циклів свого духовного перевтілення: від будхічної матерії до атмічної матерії; від атмічної – до ментальної; від ментальної – до вогненної; від вогненної – до ефірної; від ефірної – до астральної; від астральної – до фізичної. А потім, коли людина із духовного тіла перейшла в матеріальне тіло почався другий етап – становлення фізичного тіла людини. Це фізичне тіло теж продовжувало свій еволюційний розвиток. Платон так захоплено описував стан колишньої людини, в якому вона колись знаходилася, і якою вона стане в майбутньому після того як вона загубила крила коли жила серед богів і сама була теж Богом у повітряному світі. Його видумана Вселена була наповнена божественними і духовними істотами різних рас. А потім із однієї із цих рас розвилась первісна людина».
«Як же мені віднайти і розгледіти ті життєві принципи, які лежать в основі філософських систем старини? Коли ж моє міркування очима духовно-матеріального розуму узріє ключ до піфагорійського мислення?» – подумки корила себе Василина.
Так закінчився робочий день і Василина Григорівна пішла додому. А коли прийшла додому і, впоравшись із домашніми справами та, поклавши спати Сніжаночку і Сергія Никифоровича, Василина Григорівна сіла за свій любимий домашній ноутбук і стала писати філософський нарис.
31.10 –04.11.2014 р.
м.Дніпропетровськ, 05 11 – 08.11.2014