Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 12:20Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 9, том 2

ПОЗАПЛАНОВА ОПЕРАТИВКА

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28359

– Скоро почнеться п’ятирічний ювілей сказала, проснувшись, Надія Петрівна Миколі Антоновичу і солодко поцілувала.

– А Сергій Никифорович тобі вчора нічого не казав з цієї нагоди? – запитав Микола Антонович.

– Казав. І ми вже з Поліною Петрівною готуємося зустріти його належним чином.

– Де ж ви плануєте його зустрічати? – запитав Микола Антонович.

–У нашій парковій зоні, – відповіла Надія Петрівна. – Буде духовий оркестр. Тамада. Запросимо відомих співаків, телебачення. Після закінчення церемонії також включимо переносне табло нашого міжпланетного Інтернета і покажемо коротко сюжетну філософську виставу цивілізації анунаків із планети Нібіру.

– А як, щодо спиртних напоїв? – запитав Микола Антонович.

– Обійдешся і без алкоголю. Буде із безалкогольними напоями буфет із заводської їдальні, – відповіла Надія Петрівна. – Будемо вставати.

Коли Микола Антонович зайшов у заводську лабораторію, Олександр Андрійович вже сидів і дописував словесний алгоритм для математичної моделі по зв’язку з душою при спілкуванні з нею А Сніжана Вікторівна наводила марафет у лабораторії – витирала пил на підвіконниках відчинених вікон. Аромат троянди, зазираючої вітами у вікна заповнював приємним запахом озонове повітря навіяне із Дніпра теплим вітерцем.

– Словесний алгоритм для математичної моделі по зв’язку з душою при спілкуванні готовий. Почнемо писати математичну модель по спілкуванню з душою, – сказав Олександр Андрійович, поставивши крапку в кінці алгоритма і дав папір Миколі Антоновичу.

Вони сіли вдвох за комп’ютер. Микола Антонович диктував словесний алгоритм математичної моделі, а Олександр Андрійович друкував. Завівши словесний алгоритм текста у комп’ютер вони стали переводити текст на мову математики відповідними арифметичними рівняннями.

В лабораторії пролунав знайомий дзвінок з міжпланетного Інтернета. Сніжана Вікторівна включила зв`язок.

– Доброго ранка вашій планеті Земля і вам, мої друзі, – привітала Наташа із планети «SS-344». – У мене зараз чудовий настрій і я вирішила з вами трохи поспілкуватися. До мене завітала нова любов іншого чоловіка з нашої ж планети і щоб я була повністю щаслива поклич мені, Сніжана, будь ласка, мого любого.

– Зараз. Микола, іди – Наташа кличе.

Микола Антонович підійшов до комп’ютерного устаткування.

– Привіт, мій любий, можеш мене поздоровити до мене прийшла нова

любов на нашій планеті і я дуже рада, але коли і ти про це будеш знати то я буду щаслива. Зрозумів, – сказала вона і їй захотілося його поцілувати.

– Поздоровляю тебе від щирого серця і бажаю тобі довгої і гарячої любові, – сказав Микола Антонович і відчув тепло її рук, які вже доторкнулися до його обличчя і він не втримався і кинувся в її обійми зі смачним поцілунком, проявляючи свої імітаційні дійства.

– Тепер мій любий я дуже щаслива. Дякую тобі, що ти мене ще не забув, але твоя любов до твоєї Надії сильніша ніж до мене. То ж люби її і кохай. А якщо зустрінеш нову любов то не забувай про мене і не розлучуйся із Надією, яка тебе теж безумно любить. Бажаю тобі міцного здоров’я та довголіття і творчої наснаги, – сказала Наташа і вимкнула зв`язок.

Микола Антонович наче вийшов із гіпнотичного оп’яніння.

Микола, як тобі було з Наташею? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Було приємно, а що тут такого? Приємні пориви бувають у кожної людини, бо так збудована людська плоть за яку наша душа, очищаючись, змиває її гріхи. Чого здивовано дивитесь на мене? Я про це вже забув, – відповів він і пішов до комп’ютера.

Сніжана Вікторівна знову ревниво глянула на Олександра Андрійовича. Він поцілував її і пішов до Миколи Антоновича. А вона сиділа і пережовувала сказане Наташею та Миколою Антоновичем.

– Не звертай, Олександр, уваги на цей інцидент. Я відчуваю неймовірний бадьорий прилив натхнення. Давай про це приємне лихо ми забудемо і будемо закінчувати математичну модель на яку так мрійливо чекає Сніжана, – сказав Микола Антонович. Вони занурилися у переклад алгоритма на мову математики, складаючи за комп’ютером математичні викладки.

В лабораторії пролунав телефон. Дзвонила секретар директора.

– Будемо, – промовила Сніжана Вікторівна і повісила слухавку. – Після обідньої перерви на оперативку, – повідомила вона. – Зробіть передишку, через три хвилини обід. Краще послухайте вірші, які я посвятила найкращій подрузі Андріані твоїй, Микола, дружині, яку ти так дуже любив до її трагічної загибелі і, яка теж пробувала писати вірші, – додала вона.

– Зараз прийдемо, – сказав Олександр Андрійович, відклавши арифметичне рівняння для математичного речення.

Відклавши арифметичне рівняння Микола Антонович та Олександр Андрійович пішли на диван і стали чекати. Сніжана Вікторівна закінчила прибирати, взяла блокнот, сіла коло Олександра Андрійовича і обняла його лівою рукою.

– Тепер слухайте. Я вам почитаю та підемо на обід, а після оперативки дочитаю інші, – сказала і стала читати:

Світлій пам’яті мами – Феодосії Іллівни

О, РІДНА!

Ти в хаті не живеш із нами, мамо, 

Давно не чути й голос твій по суті, 

Але усе, як при тобі, так само

Нагадує тебе – твою присутність!

О, рідна, твій палац по той бік Світу!

Живи ти в нім, печалями не бита, 

Чекай на нас і нашого привіту

Й на радість будь дощами сліз умита!


Світлій пам’яті тата – Антона Опанасовича

СЛЬОЗА

Згадав сльозу в твоїх очах, 

Хоч сам не плакав ти ніколи, 

Вона горіла, мов свіча

Як розмовляли ми близь школи…

Стікали чорним воском болі

І був мій жаль у їх неволі…

…Сльозу ж мою згадає син, 

Коли впаду в астральні мрії…

Мов Сонце краплю, що з роси –

Сльоза по-батьківськи зігріє!».


БУЛА ТИ ЩАСЛИВА

Хвилюється море, що високо в гори –

Колись тут з тобою гуляли в цю пору…

Без тебе якесь непривітливе море –

На хвилях блакитних не плаваєш поруч!

Була ти, мов хвиля прибійна, у морі – 

Купалися в ньому, ми в радості й горі!

Твої почуття, як ті хвилі, котились

Від тебе з душі і до мене у душу!

На гарну погоду тоді нам щастило, 

А нині я сам вже купатися мушу…

Була ти щаслива казкова русалка.

І очі у тебе цвіли, мов фіалки.

…Гуляю один – по тобі лиш скучаю, 

Тебе я у хвилях прибійних шукаю…

Не слухаю пісню про море від чайок, 

У згадках – уявно з тобою блукаю…

…Немає тебе тут, кохана… Немає!

Я гірко зітхаю. І море зітхає…


ВСЕ ЖИВЕ – НЕЖИВЕ

Ти сіяла в моїх почуттях, як була ще жива, 

Я тримав мов перлину, тебе у своєму житті.

Ти у мріях моїх, мов у серці, постійно жила

І тепер я ношу неживу, як живу, в самоті:

Відчуваю ще дотик твоїх, мов мальованих, губ, 

Іще очі твої світло-карі я бачу вві сні, 

Ще зі мною вітається нами посаджений дуб!

Я тобою живу, бо без тебе на серці, мов сніг. 

Збунтувалась душа – без твоєї любові живе.

І замкнулись мої почуття на іржавий замок, 

Бо без тебе для мене, немов все живе – неживе, 

А я, як та безлюдна пустеля – навік замовк!


СЛІД

Ти заснула навіки, але, мов не спиш –

Я в уяві на тебе, біжучу дивлюсь:

Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –

Мов бджолу медоносного щастя ловлю!

Закінчився уяви морозяний сон –

Замерзають без тебе душа й почуття, 

Не міняє лиш серце ритмуючий тон –

Я в нім серця твого відчуваю биття!

Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –

Залишила любов нестираючий слід

На останнім життєвім порозі зими –

Слід цей серце і душу заковує в лід…


Світлій пам’яті Дружини – Надії Петрівни

В КОСМІЧНІЙ КОЛИСЦІ

На колінах ти в мене гойдалась колись, 

А тепер небеса колисають в зірковому лоні…

Полонила тоді безкінечності вись, 

А сьогодні – вже ти в безкінечнім космічнім полоні.

Нам світили зірки в яблуневім саду, 

Ми любов’ю налиті були вже, як яблука соком, 

Бо в коханні були, як перга у меду, 

А тепер, – не дістати тебе – і озброєним оком…»

Світлій пам’яті Дружини – Надії Петрівни

ТИ БУДЕШ

З тих пір як у небо звелася, мов зірка померхла, 

Ночами осінніми думаю тільки про тебе –

І бачу живу, бо в мені ти іще не померкла, 

І бачити хочу, бо є ще любові потреба…

У мріях я завжди з тобою, в уяві – ти будеш:

Зорею, що серцю сія, як червона троянда;

Весною, що будить любов почуттями повсюди;

І Сонцем, що сяє любов’ю, немов брильянти!



СОН СПОГАДІВ

Ти любов розмістила свою у свідомість мою

І у мріях вона викликає на спогади сни…

Обіймаєш, голубиш, цілуєш мене, як колись… 

Ми дивилися в очі, обнявшись, з тобою – стою!

І над нами шпаки пролітають, як мрії весни, 

Їх політ ми стрічаєм – і руки, мов крила, звелись!

І, неначе ми – птахи, кружляєм над нашим садком,  

І знов, наче сіли на Землю і садом йдемо, 

І любов, як свідомість, у спогадах йде у бутті, 

І, мов квітне тобою – моїм ненаглядним цвітком! 

Ти радієш – щаслива… і знову померкла немов…

…Хоч болить – та щоночі б я бачив цей сон при житті!


ЛЮБОВІ СВІТИЛО

Зі степу нам віяв любов’ю щасливою вітер…

І слово любові твоєї мій шлях освітило, 

Бо слово було із душевно закоханих літер –

І стала ти в долі моїй, як любові Світило, 

Як слави незламної меч – незалежності доля!

Твоє лиш словечко любові з’єднало нас в долі –

Йшов дух ароматів любові, мов квітів із поля…

Та й, що є найкраще у слові свободи, крім волі!...

…Та раптом зі степу повіяв засмучений вітер, 

Бо слово любові твоє бездиханно світило, 

Хоч слово останнє було без закоханих літер –

Навіки в мені ти – любові безсмертне Світило!


ПОКЛИЧУ – ЧЕКАЙ

Пішла ти… – звідтіль вороття вже не буде…

Та вічно в уяві тебе я кохаю, 

І бачу тебе я у світі повсюди, –

До себе у мріях – любов’ю гукаю!

Живу і чекаю: з життєвої клітки –

До тебе прийду я – узимку, чи влітку!

У нашім коханні була ти святою –

Без тебе у мене позбавилось сили!

Як доля мене розітре самотою –

Покличу тебе зі своєї могили!


Похваливши вірші вони пішли на обід, а після обіда коли прийшли на оперативку, то люди вже зібралися.

– Заходьте, будь ласка, – запросила секретарка – Надія Петрівна.

Сергій Никифорович підвівся і став чекати коли всядуться.

– Шановні, колеги, починаючи оперативку я не можу забути про варварство Путіна, який вже відкрив новий фронт війни в Маріуполі. Його сепаратистка саранча стала розповзатися по всій Землі. Але нам треба своєю повсякденною працею творити добро для майбутнього. Я зібрав вас для обговорення таких на мій погляд важливих питань, – сказав він. – Почну з найважливішого. Районний голова – Іван Федорович Шевельов і я домовилися у нашій парковій зоні побудувати дитячий садок. Кошти вже закладені у міському бюджеті. Я хотів би це будівництво розпочати раніше. Ще мене вчора викликав міський голова і ми з ним домовилися в нашій парковій зоні збудувати школу. Він виділить вісімдесят відсотків коштів для цих двох об’єктів. Тепер наш науковий цех хоче розробити Машину Часу і нове комп’ютерне устаткування для спілкування з душею померлої та живої людини на це теж потребуються певні затрати. І тепер ще останнє питання і ви вже всі знаєте. Це незабаром наш перший п’ятирічний ювілей нашого новосілля. Прошу, шановні, викласти вашу думку по кожному з цих питань.

– Чого тут говорити – гаяти час. Треба будувати Підніміть руки хто за, – сказала Поліна Петрівна – начальник відділу кадрів.

– Тоді давайте проголосуємо за її пропозицію, – запропонував Сергій Никифорович. – Бачу – як один. Тоді ми ці чотири задачі вирішимо, – сказав Сергій Никифорович. – Оперативку закінчено, тепер гайда в сідло – по коням, – жартівливо закінчив він оперативку.

Микола Антонович залишився в кабінеті директора.

– Сергій, – звернувся Микола Антонович. – Ти читав останній філософський нарис Василини?

– Читав. А що?

– Чудова філософська викладка думки. Вона ніби прочитала нашу з Олександром думку, по якій ми складаємо алгоритм для математичної моделі по спілкуванню з душею.

– Дякую за щиру і справедливу оцінку її роботи. Я сам не чекав від неї такого сюрприза, – задоволено сказав Сергій Никифорович. Я навіть запропонував їй змінити професію і почати працювати за фахом. Так вона відмовилася. Каже, що знову їзда в місто забере весь час, не залишивши на творчість.

– А ти, Сергій, візьми її на свій завод на роботу в наукову лабораторію. Ти ж нас взяв. От і її візьми на посаду філософа. Введи нам в лабораторію ще посаду філософа і хай працює. Заводчани по газеті «Фрезер» її вже знають як філософа. Я думаю, що завод від цього тільки виграє, – запропонував Микола Антонович. – Дай мені чистий аркуш паперу і ручку я зараз схожу в цех до Василини хай напише заяву. Скажу Надії хай покличе до тебе з відділу кадрів Поліну Петрівну і хай вона із завтрашнього дня готує наказ по заводу. Та ще покличе з відділу праці та заробітної платні Тетяну Олександрівну щоб вона установила для неї оклад на ріні Маргарити Віталіївни, – сказав Микола Антонович, взяв папір та ручку і вийшов.

– Василина, скидай рукавиці та ходімо зі мною до твого начальника, звернувся до неї Микола Антонович.

– Чого?

– Будемо йти – розкажу. Вимикай верстат та пішли, бо на нас чекають.

– Де і хто? – вже схвильовано запитала вона, ідучи за ним.

– Ти, Василина, не хвилюйся зайдемо в кабінет і ти все узнаєш, а поки що це для тебе неочікуваний сюрприз, – роз’яснив Микола Антонович.

– Вони мовчки зайшли в кабінет. Ілля Володимирович запропонував стільці і став наливати чаю.

– Чай потім. Тепер, Василина, на ручку і пиши, а я буду диктувати, – сказав Микола Антонович і поклав перед нею ручку та аркуш паперу.

Приємно шокована Василина Григорівна, дивлячись то на Миколу Антоновича, то на свого начальника взяла ручку.

– Тепер пиши, – промовив Микола Антонович. – Диктую: Заява. Я – Василина Григорівна Чабаненко прошу прийняти мене на роботу в наукову лабораторію на посаду філософа. Став підпис і дату завтрашнім числом та пішли. Я думаю, що ти, Ілля Володимировичу, суперечити не будеш, – звернувся він до начальника цеха.

– Не буду і поздоровляю тебе, Василина, – сказав він.

– А тепер пішли до директора.

Василина Григорівна, сяючи від сюрпризу Миколи Антоновича із неабияким задоволення швидко ішла за ним. Коли вони зайшли в кабінет директора там вже сиділи і Поліна Петрівна, і Тетяна Олександрівна.

– Шановні, Поліна Петрівна, і, Тетяна Олександрівна, – звернувся до них Микола Антонович. – Це моя, неочікувана для них обох пропозиція.

Адже ви читали її філософські нариси. Я думаю, що це її місце роботи.

Сергій Никифорович підписав заяву і віддав Поліні Петрівні і вони всі вийшли з кабінета. Микола Антонович пішов у лабораторію, а Василина Григорівна в цех на своє робоче місце.

Микола Антонович, зайшовши до Олександра Андрійовича сів за комп’ютер і вони продовжили писати математичну модель по спілкуванню з душею. А Сніжана Вікторівна дочитувала книжку Наташі із планети «SS-344». В лабораторії настала тиша. Зрідка було чути наукові дебати Олександра Андрійовича та Миколи Антоновича.

Сніжана Вікторівна прочитала книжку Наташі і, згадавши про війну в Маріуполі стала писати вірші, поглядаючи на Олександра Андрійовича, якому було не до неї. Математична модель по спілкуванню з душею заполонила весь його мозок. Він тільки в творчих дебатах на хвильку міг переключити свій творчий процес на короткий погляд в сторону Сніжани Вікторівни, яка теж творила поетичні образи, очікуючи математичну модель для написання комп’ютерної програми.

Як і час, не зупиняючись, підійшов до кінця робочого дня так і їх творчий процес дійшов до кінця їхньої справи.

– На сьогодні досить. До святкування новосілля встигнемо її закінчити. І тоді будемо думати над алгоритмом пошуку душі, щоб вийти з нею на зв`язок і тоді стане зрозуміло чи то треба розробляти нове спеціалізоване комп’ютерне устаткування, чи ми будемо користуватися цим уже діючим комп’ютерним устаткуванням, – сказав Микола Антонович.

– Як скажеш, – погодився Олександр Андрійович.

Вони встали і давай робити розминку по системі Йогів, привернувши увагу Сніжани Вікторівни, але вона продовжувала писати вірш.

– Сніжана, приходь на розминку, – покликав Олександр Андрійович.

– Через хвильку закінчу і прийду, – повідомила вона.

Хлопці закінчили зарядку і підійшли до Сніжани Вікторівни.

– Я закінчила. Хочете послухати, тоді гайда на диван, – сказала і сіла.

– Читай. Послухаємо, – сказав Микола Антонович і сів коло Олеандра Андрійовича.

– Слухайте. Це продовження віршів присвячених Андріані, які обіцяла дочитати після оперативки, – сказала і стала читати:

ФОТО ПАМ’ЯТІ

Я в пам’ять тебе вже вбирав бездиханну, 

Але, мов жива, ти лежала в труні…

Гортензії ніжно клечали кохану –

І ти ледь помітно всміхалась мені!

Я відав, що більше тебе не побачу…

Ти в пам’яті, наче, як з фото – зорієш, –

Навіки такою в душі я позначив, 

Мені щоб, як зірка, світилася в мріях!


ЖДИ МЕНЕ

Стелилася в сонячний день килимова доріженька літа –

Тебе забирав до своєї садиби сам Бог…

Ти жди там мене…Як заграє печальним мотивом трембіта – 

Космічну оселю Бог дасть нам одну для обох!...

І я вознесуся до тебе – кохання, як вперше, зустріну – 

І знов замузичить у душах пристрасний огонь…

…А нині до тебе мрійливо в акордах любові лиш рину, 

Щоб радо в уяві дістатися серця твого!


ПАМ’ЯТЬ ВСЕСВІТУ

Сам Всесвіт розбуджений вранці весною, 

Де квіти ростуть близь могильної ями

На вітах малого дубка під сосною

Вшановував пам’ять мерцям солов’ями…

…Росте вже на цвинтарі ліс самочинний.

Любов, що буяла у нас із тобою

Уже проросла і корінням з’єдналась

І дивиться листям – твоїми очима, –

Взнає, мов того, що був даний судьбою!

І в цьому дубочку мене розпізнала…

… Під вечір обожнений Всесвіт весною, 

Де квіти ростуть близь могильної ями, 

З’єднавши любов’ю дубок із сосною, 

Вшановував пам’ять нам двом солов’ями!


ЖИВУ ТОБОЮ

Без тебе нудно – наче ніч, минає день, 

Немов дощі осінні йдуть в моїй душі…

Ну, що удіяти, поради брати де?

В думках весь час повзуть диявола вужі –

Сичать: «Ти жінку схожу мусиш вже знайти».

Та де ж шукать її, в якому з двох світів?!

Вони на тебе, а на них – не схожа ти…

…В уяві в космос твій до тебе я злетів, –

Бо я нудьгую, і тобою, лиш живу…

Мені ти – Сонця тьма і радості біда!

З тобою я у мріях – наче наяву…

…Свою нудьгу за жінку схожу – не віддам!


НЕСПОКОЮ СПОГАД

Неспокій в душі розгулявся немов буревійник –

Дерева любові з коріннями геть викидає!

Та прийде мій спокій, я буду лежать, як покійник, 

І доля моя, як свіча, у руках запалає!

Ти вже на тім світі – чекаєш любові погоди…

Як прийде мій час – поховають, без тебе близь тебе –

Бо тільки любов, як нас зводить так само й розводить!

За мене у церкві попи прочитають молебень,–

Не можу ніяк на тім світі себе я збагнути…

…Уяву колише любові колишньої спека, 

У мріях – без тебе хотів би в тартарі я бути –

Бо рай без коханої – місце ще гірше від пекла!


В ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Сьогодні день свята – ти вперше в світ очі відкрила, 

Щоб потім звестися у космос і стати зорею!

Та чомусь із неба з’явилась диявола сила –

І доля тебе заарканила смерті петлею…

Сьогодні день свята – в цей день з почуттям поріднилась, 

Весна малювала дзвінкі майбуття візерунки

І рідна природа свою дарувала нам милість –

Небесні й земні, наче мрія, дарунки…

Без тебе, неначе без світла, стемніла оселя, 

Але, як без тебе душі не буває так гірко, –

Та все ж ти вселяєш у мене надії веселі:

Щодня ти в уяві сіяєш – мов Ранішня Зірка!


САМОТНІСТЬ

Лютує туга – серце крає, 

В душі, без тебе, пусто – зимно…

Мені з тобою дім був раєм –

Тоді кохались завжди плинно!

Гули палких цілунків шквали –

Пускали почуття на волю!...

Що є самотність – ми не знали:

…Вона ж – болючіша від болю.


ЗОРЕЦВІТИ ЛЮБОВІ

Ридає душа. О, гіркі почуття!

Мов хмари, нависли скорботи печалі:

Мов Сонце за обрій – пішла ти з життя, 

Один я тепер на любовнім причалі…

Без тебе цей світ вже погас назавжди, 

Лиш наша любов незгасимо ще світить, 

В мої почуття ллє живої води –

Любові твоєї сяйні Зорецвіти!


КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»


– Хороші вірші, по формі – малі, а за своїм поетично образним змістом – великі, – сказав Микола Антонович. Ці вірші викликали мої бувші до Андріани почуття, які приємно сколихнули мою душу. Спасибі ж тобі, Сніжана, і за вірші і за те, що ти її не забула, – додав він.

– Подобаються. Образні і по суті зрозумілі, – сказав Олександр Андрійович.

– А тепер слухайте написаний, що прийшов на ум у їдальні – сказала і стала читати по пам’яті такий вірш:

КРАТЕР РЕВОЛЮЦІЇ

Небосхил помаранчем зорить, 

На Хрещатику дух демократа, 

То майданове серце горить, 

То проснувсь революції кратер, –

В нім бурлить справедливості магма, 

Щоб суспільство з`єднати у блоки, 

Як родину поєднує мама, 

Щоб не знати біди від мороки!


– Гарний, ще б таких віршів щоб бурлили в мені магму мого почуття.

– Тоді, Миколо, послухай такі, – знайшла і стала читати:

ПОКЛИК РОЗПЛАТИ

Зорить Весна! Хрещатик, мов квітує!

В Дніпро спливає політична крига, 

Майдан вечірній місту, мов звітує, 

Що компроміс – це лиш надій відлига, 

Що владолюбці – хибні вади мають, 

Що доларів напасть – нардепів зрада, 

Що вже розпущена Верховна Рада…

Але, як поклик, демократів мова –

Бо вже прийшов бандитам Час розплати –

Народу він надав Свободу Слова –

Бо слово – діє краще ніж гармати!


МАЙДАННИЙ ШЛЯХ ДЕМОКРАТІЇ

Мов василькове небо, розгорнувся степ, 

Гойдає вітер колос у колисці поля, 

Мов на Майдан прийшов і сонях, і росте, 

Всотавши пелюстками сонцедайний колір…

В цій гамі фарб формує імідж свій душа, 

Що лине в Київ помаранчевим солдатом

І в політичну даль з Майдану вируша

На справедливий суд над кожним депутатом, 

На захист демократії – свободи й волі, 

Щоб там лягти на амбразур словесних дріт

За Україну, що придбала Славу в полі, 

За Поле й Степ, за український славний Рід!

ДЕНЬ СОБОРНОСТІ

Неподільної землі, Країно, 

Ти змужніла в етносу руїнах

Й від Кубані до Саяну - річки, 

Від Карпат аж по Донецьке небо, 

Від Полісся і по Чорне море

Знов у колі з помаранчу стрічки

Ти злилась в Соборності потребу –

Іманентно світлу і прозору, 

Щоб звучав імператив моральний

У віках, – мов пам’ять жертв астральних!


БУРЕВІСНИКИ ДОЛІ

Знамена гойдають протести –

Майдан майорить стоцвітами, 

Склада для політиків тести, 

Каштани чекають на квіти, 

Хрещатик озброює гасла, 

Щоб в світі вони не погасли…

А вітер гойдає знамена, 

Вони – буревісники Долі, –

Гуртують неспокій у венах, 

Бажають свободи та волі!

М.Рильський: «Ви чуєте, іуди,

Ви всі, що Каїна горить на вас печать?

Отчизни іншої немає і не буде,

Ми кров`ю матері не вмієм торгувать!»

ВЕЛИКДЕНЬ

У цей Великий День – воскрес Ісус, 

Іудам вбити віру не вдалося!

В цей День пройшов від Бога землетрус…

… І так з тих пір від нього повелося:

Весною йде очищення від зради –

Природна сила завжди переможе!

І овесняниться Верховна Рада –

Їй оновитись День цей допоможе

І Каїн більш не посягне на брата, 

Щоб мати лиш приватну Україну, 

Бо вже на кримінал чекають грати, 

На справедливість – мова солов`їна!

У цей Великий День – воскрес Ісус, –

Іудам вбити правду не вдається!

Майданом йде духовний серце трус, –

Бо так з тих пір від Бога лиш ведеться!


МАЙДАН КУЄ ІЗ СЛІВ ЛЕЩАТА

1

Ділити досить Україну

На малоросів та гуцулів, 

На слобожанських і таврійських…

Хто думку мав про це наївну, 

Нехай спитає в «неньки-кулі»

Навіщо їй гуманне військо!?

То ж хай формують демократи

Етнічний дух менталітетом, 

Що нині ходить на Майдані.

Який проблемно щоб здолати, 

То треба знищить мовне вето

Й на цій підставі мати дані, 

В яких зазначити статутно

Права хахлів, чи-то русинів, 

Щоб захист мала рідна мова, 

Щоб жити стало нам не скрутно

Під українським небом синім!

Щоб все було в Законі Слова!

2

Щоб дати верховенство слову

Закони чинні треба мати

І вчити, як життя основу, 

Щоб знали їх, як слово мати!

Тоді і нація не буде

У олігархів під п’ятою, 

Майдан, мов лакмус, – сам розсудить

З якою час прийшов метою!?

3

З якою час прийшов метою!?

З його координатів простір

Звиса стежиною крутою, 

Якою в космос йти не просто!

Щоб звідти глянути на Землю

Й на ній розгледіти Хрещатик, 

Щоб все, що є там іноземне, 

Затиснути у слів лещата!

4

Майдан кує із слів лещата, 

Які із помаранчу сталі –

Це демократії початок, 

Щоб Світ ганьбити перестали!

Щоб олігархи – кримінали

Про інвестиції забули

І щоб, як всі, жили і знали, 

Що Україна – це не вулик!

5

Так, Україна – це не вулик, 

Де трутні мають свій притулок, 

Де пасічник – народ є чулий, 

Нехай собі в душі бастує…

А можновладці лиш з трибуни

Дзижчать пергою помаранчу, 

Але вони одне забули, 

Що Сонце сходить тільки вранці!

6

Так, Сонце сходить тільки вранці, 

Несе тепло і всіх ним гріє, 

Воно не признає дистанцій!

І, мов Майдан, про єдність мріє!

Земля якого вітром терта, 

Дощами сліз біди омита, 

Але не дасть себе він в жертву, 

Бо на гріхи Земля сердита!

7

І на гріхи Земля сердита, 

Які, немов вода, розмили берег слави, 

Ще предками Дніпра омитий, 

Що вперше консолідував народні лави, 

Як фактор створення держави!

Щоб в ній була ментальність тільки України, 

Щоб не було проблем іржавих, 

Щоб зникли із Землі політиків руїни!


ПІД ГІПНОЗОМ ЛЮБОВІ

Під вечір у парку міському ми коло качелі зустрілись

І весело очі твої у мої подивилися очі…

Вони теплотою зігріли й неначе любов’ю зоріли –

Струїлася ніжність із них душевна й сердечно-дівоча!

І з першого погляду наші серця почуттям заплелись, 

І наші емоції в райдужний рай повели нас з тобою…

В гаю під сосною ми в чарах магічних неначе були –

До самого ранку кохались немов під гіпнозом любові!


– Сподобалися. Дякую, Сніжана, ти віршами зробила в мені духовний серце трус, який загартував неспокій у венах, – сказав Микола Антонович.

– Якщо сподобалися, то мені теж приємно, – сказала вона і глянула на годинник. – Пора додому, – повідомила Сніжана Вікторівна хлопців.

Всі похвалили вірші і задоволені та веселі пішли додому.

11.11 – 14.11.2014

м.Дніпропетровськ 11.11 – 14.11.2014
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 10, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 8, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
20.06.2018 © Наталія Старченко / Оповідання
Сюрприз
20.06.2018 © Андрій Осацький / Казка
Таємнича пожежа
19.06.2018 © Наталія Старченко / Оповідання
Зовсім трішечки
19.06.2018 © Анатолій Валевський / Казка
02_ Чарівна яблуня (Частина №2)
19.06.2018 © Анатолій Валевський / Казка
02_ Чарівна яблуня (Частина №1)
На грані живого і мертвого (Том II)
11.03.2015
На грані живого і мертвого - СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ (глава 1, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 7, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 9, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 11, том 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 58  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
20.06.2018 © Суворий
Зміниться польська політика проти українців (травень 1938)
20.06.2018 © Суворий
Справа української автономії в Польщі (квітень 1938)
19.06.2018 © Суворий
Чехословаччина в лабетах Москви (квітень 1938)
18.06.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Розвиток мови — ознака її життя
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
20.06.2018 © Андрій Осацький
19.06.2018 © Наталія Старченко
24.04.2013 © Тетяна Ільніцька
14.02.2018 © Вітер
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди