Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 12:20Роман
Фантастика  Для дорослих  Про любов  
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 9, том 2

ПОЗАПЛАНОВА ОПЕРАТИВКА

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28359

– Через три дня п’ятирічний ювілей нашому новосіллю, – сказала, проснувшись, Надія Миколі і солодко поцілувала.

– А Сергій Никифорович тобі вчора нічого не казав з цієї нагоди? – запитав Микола.

– Казав. І ми вже з Поліною Петрівною готуємося зустрі-ти його належним чином.

– Де ж ви плануєте його зустрічати?

– Там де проводили перший ювілей – у нашій парковій зоні, – відповіла Надія. – Буде духовий оркестр. Тамада. Запросимо відомих співаків, телебачення. Після закінчення церемонії також включимо переносне табло міжпланетного Інтернету і покажемо коротко-сюжетну філософську виставу цивілізації анунаків* із планети Нібіру.

– А як, щодо напоїв? – запитав Микола.

– Це ж тобі не весілля, а свят-новосілля. Обійдешся без алкоголю. Буде із безалкогольними напоями наш буфет із заводської їдальні, – відповіла Надія. – Будемо вставати.

Коли Микола зайшов у заводську лабораторію, Олександр вже сидів і дописував алгоритм математичної моделі зв’язку з душею. А Сніжана наводила марафет у лабораторії – витирала пил на підвіконниках відчинених вікон. Аромат троянди, яка своїми вітами зазирала у вікна, заповнював озонове повітря навіяне теплим вітерцем із Дніпра.

– Алгоритм математичної моделі готовий. Почнемо писати математичну модель по зв’язку з душею, – сказав Олександр, поставивши крапку в кінці алгоритму і дав папір Миколі.

Вони сіли вдвох за комп’ютер. Микола диктував алгоритм математичної моделі а Олександр друкував. Завівши текст у комп’ютер вони стали переводити текст на мову математики.

В лабораторії пролунав знайомий дзвінок з міжпланетного Інтернету. Сніжана включила зв`язок.

– Доброго ранку вашій планеті Земля і вам, мої друзі, –

привітала Наташа із планети «SS-344».

. – У мене зараз чудовий настрій і я вирішила з вами тро-

хи поспілкуватися

До мене завітала нова любов іншого чоловіка з нашої ж планети і щоб я була повністю щаслива поклич, будь ласка мого любого.

– Зараз. Миколо, іди – Наташа кличе.

Микола взяв трубку.

– Привіт, мій любий, можеш мене поздоровити до мене прийшла нова любов на нашій планеті і я дуже рада, але коли і ти про це будеш знати то я буду зовсім щаслива. Зрозумів, – сказала вона і їй захотілося його поцілувати.

– Поздоровляю тебе від щирого серця і бажаю тобі довгої і гарячої любові, – сказав Микола і відчув тепло її рук, які вже доторкнулися до його обличчя і він не втримався і кинувся в її обійми зі смачним поцілунком, проявляючи свої імітаційні дійства.

– Тепер мій любий я дуже щаслива. Дякую тобі, що ти мене ще не забув, але твоя любов до твоєї Надії сильніша ніж до мене. То ж люби її і кохай. А якщо зустрінеш нову любов то не забувай, що вона тимчасова і не розлучуйся із Надією, яка тебе теж безумно любить. Бажаю тобі міцного здоров’я та довголіття і творчої наснаги, – сказала Наташа і вимкнула зв`язок.

Микола наче вийшов із гіпнотичного оп’яніння, але швидко дійшов до тями.

– Звісно ж, що було приємно, а що тут такого? Приємні пориви бувають у кожної людини, бо так збудована людська плоть за яку наша душа, очищаючись, змиває її гріхи. Чого здивовано дивитесь на мене? Я ж про це вже забув, – сказав він і пішов до комп’ютера.

Сніжана знову ревниво глянула на Олександра, який поцілував її і пішов до Миколи. А вона, дивлячись на них сиділа і пережовувала сказане Наташею та Миколою.

– Не звертай ти, Олександре, уваги на цей інцидент Я відчуваю неймовірний бадьорий прилив натхнення. Давай про це приємне лихо ми краще забудемо і будемо закінчувати математичну модель на яку так мрійливо чекає Сніжана, – сказав Микола і вони вдвох занурилися у переклад алгоритму на мову математики, складаючи за комп’ютером математичні викладки.

В лабораторії роздався телефонний дзвінок. Трубку зняла Сніжана – дзвонила секретар директора.

– Будемо, – промовила Сніжана і повісила слухавку. – Після обідньої перерви на оперативку, – повідомила вона. Давайте зробіть передишку через чотири хвилини обід. Краще послухайте вірші.

– Ми зараз ось тільки допишемо математичне речення і ми готові тебе послухати, моя люба, – сказав Олександр, дописуючи у цьому реченні останнє математичне рівняння.

Дописавши математичне речення Микола та Олександр всілися на дивані і стали чекати. Сніжана закінчила прибирати, взяла блокнот, сіла коло Олександра і обняла його лівою рукою.

– Ось тепер слухайте, – сказала і стала читати:

«О, РІДНА!

Ти в хаті не живеш із нами, мамо, 

Давно не чути й голос твій по суті, 

Але усе, як при тобі, так само

Нагадує тебе й твою присутність!

О, рідна, твій палац по той бік Світу!

Живи ти в нім, печалями не бита, 

Чекай на нас і нашого привіту

Й на радість будь дощами сліз умита!, 


СЛЬОЗА

Згадав сльозу в твоїх очах, 

Хоч сам ніколи ти не плакав, 

Вона горіла, мов свіча, 

Коли зі мною ти балакав, 

Стікали чорним воском болі

І був мій жаль у їх неволі…

Сльозу ж мою згадає син, 

Коли впаду в астральні мрії…

Мов Сонце краплю, що з роси –

Сльоза по-батьківськи зігріє!».

– Може досить чи ще? – запитала вона дивлячись на них.

– Якщо є? Давай, – радісно сказав Микола.

– Є ось чотири послідні. І стала читати:

БУЛА ТИ ЩАСЛИВА

Хвилюється море, що високо в гори –

Колись тут з тобою гуляли в цю пору…

Без тебе якесь непривітливе море –

На хвилях блакитних не плаваєш поруч!

Була ти, мов хвиля прибійна, у морі –

Купалися в ньому, ми в радості й горі!

Твої почуття, як ті хвилі, котились

Від тебе з душі і до мене у душу!

На гарну погоду тоді нам щастило, 

А нині без тебе купатися мушу…

Була ти щаслива казкова русалка.

І очі у тебе цвіли, мов фіалки.

…Гуляю один – по тобі лиш скучаю, 

Тебе я у хвилях прибійних шукаю…

Не слухаю пісню про море від чайок, 

У згадках – уявно з тобою блукаю…

…Немає тебе тут, кохана… Немає!

Я гірко зітхаю. І море зітхає…


ВСЕ ЖИВЕ – НЕЖИВЕ

Ти сіяла в моїх почуттях, як була ще жива, 

Я носив, мов перлину, тебе у своєму житті.

Ти у мріях моїх, мов у серці, постійно жила

І тепер я ношу неживу, як живу, в самоті:

Відчуваю ще дотик твоїх, мов мальованих, губ, 

Іще очі твої світло-карі я бачу вві сні, 

Ще зі мною вітається нами посаджений дуб!

Я тобою живу, бо без тебе на серці, мов сніг.

Збунтувалась душа – без твоєї любові живе.

І замкнулись мої почуття на іржавий замок, 

Бо без тебе для мене, немов все живе – неживе, 

Я без тебе безлюдна пустеля – навіки замовк!


СЛІД

Ти заснула навіки, але, мов не спиш –

Я в уяві на тебе біжучу дивлюсь:

Мов по квітах – по серцю моєму біжиш, –

Мов бджолу медоносного щастя ловлю!

Закінчився уяви морозяний сон –

Замерзають без тебе душа й почуття, 

Не міняє лиш серце ритмуючий тон –

Я в нім серця твого відчуваю биття!

Ти на небі, але ж – не в розлученні ми, –

Залишила любов нестираючий слід

На останнім життєвім порозі зими –

Слід цей серце і душу заковує в лід…



В КОСМІЧНІЙ КОЛИСЦІ

На колінах ти в мене гойдалась колись, 

А тепер небеса колисають в зірковому лоні…

Полонила тоді безкінечності вись, 

А сьогодні – вже ти в безкінечнім космічнім полоні…

Нам світили зірки в яблуневім саду, 

Ми любов’ю налиті були вже, як яблука соком, 

Бо в коханні були, як перга у меду, 

А тепер, – не дістати тебе – і озброєним оком…»


– Пішли обідати, – сказала Сніжана.

Коли прийшли на оперативку, то люди вже зібралися.

– Заходьте, будь ласка, – запросила секретарка – Надія Петрівна, відчинивши двері.

Сергій Никифорович підвівся і став чекати коли всядуться.

– Шановні колеги я зібрав вас для обговорення таких на мій погляд важливих питань, – сказав він. – Почну з найважливішого. В мене нещодавно був наш районний голова Іван Іванович Ткаченко і ми з ним домовилися у нашій парковій зоні побудувати дитячий садок. Кошти на наступний рік вже закладені у міському бюджеті. Але я хотів би це будівництво розпочати раніше. Мене на цьому тижні викликав міський голова і ми з ним домовилися в нашій парковій зоні збудувати початкову школу. Він виділить вісімдесят відсотків коштів для цих двох об’єктів. Тепер наш науковий цех хоче розробити нове комп’ютерне устаткування для спілкування з душею померлої та живої людини на це теж потребуються певні затрати. І тепер ще останнє питання до вирішення якого ми вже готуємося і ви вже всі повинні знати. Це п’ятирічний ювілей нашого новосілля. Прошу, шановні, викласти вашу думку по кожному з цих питань.

– Чого тут говорити – гаяти час. Підніміть руки хто за, – сказала Поліна Петрівна – начальник відділу кадрів.

– Тоді давайте проголосуємо за її і мою пропозицію, – запропонував Сергій Никифорович. – Голосуємо за мою пропозицію. Бачу – нуль. Тепер за пропозицію Поліни Петрівни. Бачу – як один. Тоді ми ці чотири задачі з вами, шановні, вирішимо, – сказав Сергій Никифорович. – Оперативку закінчено, а тепер гайда в сідло – по коням, – жартівливо закінчив він оперативку.

Микола залишився в кабінеті директора.

– Сергію, – звернувся Микола. – Ти читав останній філософський нарис Василини?

– Читав. А що?

– Чудова філософська викладка думки. Вона ніби прочитала нашу з Олександром думку, по якій ми складаємо алгоритм для математичної моделі по спілкуванню з душею

– Дякую за щиру і справедливу оцінку її роботи. Я сам не чекав від нею такого сюрпризу, – задоволено сказав Сергій. Я навіть запропонував їй змінити професію і почати працювати за фахом. Так вона відмовилася. Каже, що знову почнеться їзда в місто, яка забере весь час, не залишивши на творчість.

– А ти, Сергію, візьми її на свій завод на роботу в наукову лабораторію. Ти ж нас взяв. От і її візьми на посаду філософа. Введи в штатний розклад заводу для нашої лабораторії ще посаду філософа і хай працює. Заводчани по газеті «Фрезер» її вже знають як філософа. Я думаю, що завод від цього тільки виграє, – запропонував Микола. – Дай мені чистий аркуш паперу і ручку я зараз схожу в цех до Василини хай напише заяву. Скажу своїй Надії хай покличе до тебе з відділу кадрів Поліну Петрівну і хай вона із завтрашнього дня готує наказ по заводу. Хай покличе до тебе ще з відділу праці та заробітної платні Тетяну Олександрівну щоб вона установила для неї оклад на ріні Маргарити Віталіївни, – сказав Микола і, взявши папір та ручку вийшов.

– Василино, скидай свої рукавиці та ходімо зі мною в кабінет твого начальника, – звернувся до неї Микола.

– Чого?

– Будемо йти – розкажу. Вимикай верстат та пішли, бо на нас чекають.

– Де і хто? – вже схвильовано запитала вона, ідучи за ним.

– Ти, Василино, не хвилюйся зайдемо в кабінет і ти все узнаєш, а поки що це для тебе неочікуваний сюрприз, – роз’яснив Микола.

– Вони зайшли в кабінет. Її начальник Ілля Володимирович запропонував стільці і став наливати чаю.

– Чай потім. Тепер на ручку і пиши, а я буду диктувати, – сказав Микола і поклав перед нею ручку та аркуш паперу.

Приємно шокована Василина, дивлячись то на Миколу, то на свого начальника взяла ручку.

– Тепер пиши, – промовив Микола. – Диктую: Заява. Я Василина Григорівна Чабаненко прошу прийняти мене на роботу в наукову лабораторію на посаду філософа. Став підпис і дату завтрашнім числом та пішли. Я думаю, що ти, Ілля Володимировичу, суперечити не будеш, – звернувся він доначальника цеху.

– Не буду. І поздоровляю тебе Василино, – сказав він.

– А тепер пішли до директора.

Василина, сяючи від Миколиного сюрпризу із неабияким задоволення швидко ішла за ним. Коли вони зайшли в кабінет директора там вже сиділи і Поліна Петрівна, і Тетяна Олександрівна.

– Шановні, Поліно Петрівна, та, Тетяно Олександрівна, – звернувся до них Микола. – Це моя, неочікувана для них обох пропозиція. Адже ви читали її філософські нариси. Я думаю, що це її місце роботи.

Сергій Никифорович підписав заяву і віддав Поліні Петрівні і вони всі вийшли з кабінету. Микола пішов у лабораторію, а Василина в цех на своє робоче місце.

Микола, зайшовши, сів до Олександра за комп’ютер і вони продовжили писати математичну модель по спілкуванню з душею. А Сніжана дочитувала книжку Наташі із планети «SS-344». В лабораторії настала тиша. Зрідка було чути наукові дебати Олександра та Миколи

Сніжана закінчила читати книжку Наташі і стала писати вірші зрідка, поглядаючи на Олександра якому було не до неї. Математична модель по спілкуванню з душею заповнила всі чарунки його мозку. Він тільки в творчих дебатах на хвильку міг переключити свій творчий процес на короткий погляд в сторону Сніжани, яка теж творила поетичні образи.

Як і час, не зупиняючись, наближався до кінця робочого дня так і їх творчий процес дійшов до кінця їхньої мети.

– Думаю на сьогодні досить. Ми до святкування новосілля встигнемо її закінчити і тоді вже будемо думати над новим математичним алгоритмом пошуку душі, щоб вийти з нею на зв`язок і тоді нам стане зрозуміло чи то треба розробляти нове спеціалізоване комп’ютерне устаткування, чи може ми будемо користуватися цим комп’ютерним устаткуванням, – запропонував Микола.

– Як скажеш, – погодився Олександр.

Вони встали і давай робити розминку по системі Йогів, привернувши увагу Сніжани, але вона продовжувала писати вірш.

– Сніжано йди до нас, зроби теж розминку, – покликав Олександр.

– Через хвильку закінчу і прийду, – відмовилась вона.

Хлопці закінчили зарядку і підійшли до Сніжани.

– Я вже закінчила. Хочете послухати, тоді гайда на диван і сіла першою.

– Читай ми готові слухати, – сказав Микола, сідаючи коло Олександра.

– Тоді слухайте, – сказала і стала читати:

«ЗОРЕЦВІТИ ЛЮБОВІ

Ридає душа. О, гіркі почуття!

Мов хмари, нависли скорботи печалі:

Мов Сонце за обрій – пішла ти з життя, 

Один я тепер на любовнім причалі…

Без тебе цей світ вже погас назавжди, 

Лиш наша любов незгасимо ще світить, 

В мої почуття ллє живої води –

Любові твоєї сяйні зорецвіти!



КОСМІЧНА ЗУСТРІЧ ДУШ

Ми в космосі вдвох на орбіті любові літаєм –

Наш килим кохання гаптують і Місяць, і зорі, 

Нам видно росинку, що променем Сонця вітає

Й оселю… де пам’ять лиш наша пильнує в дозорі…

…У космосі душі вже наші зустрілися знову –

Бо бачить душа у раю спочиваючу душу, 

Де має любов не фізичну – астральну основу…

…Любима, в уяві моїй ти воскреснути мусиш!»


– Хороші вірші, по формі – малі, а за поетично-образним змістом – великі, – сказав Микола.

– Подобаються. Образні і по суті зрозумілі, – сказав Олександр.

– Якщо сподобалися мені теж приємно, – сказала вона і глянула на годинник. – Так вже і пора додому, – повідомила вона хлопців.

Сніжана закрила лабораторію і слухняний ліфт розвіз їх по квартирах.

м.Дніпропетровськ 11.11 – 14.11.2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (глава 8, том 2)
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (глава 10, том 2)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
09.12.2016 © Кисиленко Володимир / Новела
Думки
09.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Чорно-біле
09.12.2016 © Олег Корнійчук / Оповідання
Утилізатор
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
На грані живого і мертвого (Том II)
11.03.2015
На грані живого і мертвого - СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ (глава 1, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 7, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 9, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 11, том 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 36  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +11
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +55
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +38
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
23.02.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2014 © СвітЛана
05.04.2012 © Т.Белімова
09.12.2016 © Маріанна
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди