11.03.2015 13:00
Без обмежень
63 views
Rating 0 | 0 users
 © Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 11, том 2

ВРАЖЕННЯ – ДЗЕРКАЛО ДУМКИ

Одного разу у вихідний день – суботу Микола Антонович з любимою дружиною Надією Петрівною та друзями – однодумцями: Олександром Андрійовичем та Сніжаною Вікторівною; Сергієм Никифоровичем та Василиною Григорівною; Петром Микитовичем та Маргаритою Віталіївною дивилися в кінотеатрі кіно по міжпланетному Інтернету із планети «SS-344».

В кіно розповідалося про недавно одружених, про їх палке кохання та про зненацька трагічну загибель одного з них. Але неймовірний дух почуття любові не дав загинути їхньому астральному спілкуванню, в якому вони продовжили своє страждальницьке кохання.

Згідно древнім доктринам у сюжеті цього кінофільму розглядалася душа з точки зора закона еволюції. Саме закон еволюції являється спільним і непорушним при поступовому розвитку Всесвіту, починаючи як від зірки до фізичного тіла людини, так і від універсального ефіра до людського духа. Дух поселившись в ефірі потім адаптується і стає душею завдяки астральному світлу і тоді душа переселяється у фізичне тіло людини, якому розум дає силу, дух та волю для продовження майбутнього покоління – людських рас.

Душа в астральному світлі ефіру починає дуже добре усвідомлювати своє існування і після смерті фізичного тіла, коли переходить в другу фазу життя – в нижчий астрал, та отримує здібність без перепон рухатися по матеріальних шляхах, які перетинають ефір. Астральне світло в ефірі це теж є особлива матерія, яка за допомогою магнітних модулів, як своєю формою так і духовним тілом постійно з’єднується в будь яких умовах з душею людини і стає її транспортною матерією.

Сюжет цього фільма був за змістом побудований як в соціально-буттєвому плані, так і в плані любові та кохання на основі спілкування у Всесвіті різних форм життя: фізичного та духовного. В цих формах життя завжди за всім кінцевим існуванням та другорядними причинами, законами, ідеями і принципами в суспільстві над усе є розум – як єдина субстанція, від якої залежить вся позитивна суть і перевага доброзичливості, добродійності та доброчинності, порядку, гармонії та красоти людини.

– Завдяки Вищому Розуму на планеті «SS-344» давно – з незапамятних віків існує устрій комуни із високими моральними устоями, – сказав Надії Петрівні Микола Антонович. – А нам зараз правителі кажуть, що вже пройшло дев’ятнадцять віків з тих пір як ніч язичества вперше розвіяна божественним світлом християнства і пройшло більше двох з половиню віків з тих пір як світла лампа сучасної науки почала сяяти в темряві неуцтва віків, – додав Микола Антонович недавно прочитане. – І вони думають ми їм повіримо, що на протязі цих віків почався на Землі суттєвий рух морального та інтелектуального розвитку суспільства – так званої шостої Раси, – таким негативом Микола Антонович закінчив свою думку, навіяну сюжетом цього фільма.

Астральна любов та їхнє астральне спілкування, в якому вони продовжили своє страждальницьке кохання в цьому сюжеті були основою цього кінофільма. А душа у сюжеті цього кінофільма розглядалася з точки зора закону еволюції. Вона була і по формі, і духовно цілком ідентична тілу загиблої людини. Але ж душа по виду своєї суті була іншим матеріальним тілом – духовним.

– Там де проходить на молекулярному чи то атомному рівнях любої форми реакція: хімічна, фізична, біологічна, зоологічна – там, як правило, вже народжується існування іншої матерії – тіла різного як по своїй формі так і за змістом, – почав говорити Сніжані Вікторівні Олександр Андрійович про свою думку теж навіяну цим сюжетом. – Так відбуваються процеси життя. Адже кожен атом є свідома цілеспрямована сила Життєвого Начала. А там де існують життєві процеси – там існують і види життя. А їх, як науці вже відомо, сім це: фізичне, ефірне, астральне, ментальне, вогненне, буддхічне й атмічне. От тільки жаль, що на сьогодні для вчених ще не все є повністю доступне. Це невидимий світ, який представляє собою з однієї сторони – так званий невидимий матеріальний світ мікроорганізмів, клітин і ще мікроскопічний та ультрамікроскопічний світи. За ними слідує світ молекул, атомів, електронів, нейтронів, фотонів, звуків, ультразвуків, потоків інформації. А з іншої – другої сторони ще існує світ невидимих зірок та сонячних систем у Вселеній. Треба вже щось нам з Миколою Антоновичем діяти в цьому напрямку, – сказав Олександр Андрійович.

Миколу Антоновича цей фільм дуже вразив. Він згадав свою першу дружину Андріану, що теж трагічно загинула. Його охопив смуток. Люта туга по зорецвітах їхньої колишньої любові знову почала краяти його серце і це помітила Надія Петрівна. Він подивився на неї і її лагідна усмішка загальмувала згадку, а його думка враз чомусь перестрибнула на розроблену ним уперше в світі нову теорію фізики ефіра. І він подумав:«Чому б йому не розглянути душу з точки зора своєї теорії «фізика ефіра». Адже душа теж має поки що невідомі науці атоми і вона як і інша матерія має свою теж недосліджену форму і свій склад тіла. Хай навіть її не видно, але можна її вирахувати з допомогою чисел та геометричних форм», – так мріяв Микола Антонович.

Він ще згадав колись прочитане: «Піфагор своєю доктриною зробив могутній вплив на ум Платона, якого головна ідея полягала в тім, що існує постійне правило єдності скрите у формах, а числа є першими правилами суті». І Микола Антонович подумав, що головне помітити і визначити наслідки впливу правила єдності на душу, щоб тоді по наслідках математичного та геометричного впливів зробити філософський висновок і потім встановити певної форми структурне тіло душі і визначити із яких атомів складається її тіло.

Ще Миколі Антоновичу прийшло на ум, що сучасною наукою давно вже признано, що всі вищі закони природи приймають форму кількісного виразу.

Числа розглядалися як кращі представники законів гармонії, що існують у космосі. І як приклад є хімія, в якій вчення про атоми в молекулах та їх комбінації базуються на числах. І він подумав: «Вселена на всіх планетах представляє живу арифметику в своєму поступальному розвитку і реалізовану геометрію в своєму спокої. Гадаю, що мої ідеї на вірному науковому шляху, а моя нова теорія «фізика ефіра» за всю історію людської думки, у всіх без винятку формах, які приймала думка, дозволяє вченим по новому подивитися на Всесвіт з різноманітними формами життя як живої так і неживої матерій… Всесвіт існує як живий. Микола подував :«Треба через теорію «фізика ефіра» розглянути астральну душу та астральну любов і на цю тему у вихідний день поспілкуватися із Олександром Андрійовичем та Сніжаною Вікторівною» – так закінчилися його роздуми.

В кінотеатрі включилося світло. Люди виходили. До Надії Петрівни та Миколи Антоновича підійшли Олександр Андрійович та Сніжана Вікторівна, а потім вони на виході зустрілися із Сергієм Никифоровичем і Василиною Григорівною та з Петром Микитовичем і Маргаритою Віталіївною і всі восьмеро пішли в заводську їдальню повечеряти.

– Яке ваше враження? – запитала в них Сніжана Вікторівна. – Чи щось наукове навіяло тобі, Микола Антонович?

– Навіяло! А тобі, Сніжана Вікторівна? – запитав він.

– Навіяло. Буду писати вірш про інший вимір Всесвіту, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А тобі, Олександр Андрійович? – запитала Надія Петрівна.

– Я, Сергій Никифорович, хочу розробити математичну модель розвитку економіки нашого завода з твоєю економічною допомогою.

– Я вже над цим питанням давно думав, повернемося з їдальні та зайдемо всі до мене на обговорення наших думок, викликаних цим фільмом і ти, Олександр Андрійович, забереш мої нариси про майбутню економіку нашого завода, – сказав Сергій Никифорович.

– А ми з Маргаритою Віталіївною будемо розповсюджувати вашу інформацію через міжпланетний Інтернет, – сказав Петро Микитович запитливо дивлячись в очі Василини Григорівни.

– Я після закінчення заочної аспірантури та отримання докторської ступені мрію стати неперевершеним філософом і буду писати про еволюційний розвиток суспільства на нашій планеті, – відповіла Василина Григорівна. Досить з дипломом історика працювати на робочій точці, – пафосно закінчила Василина Григорівна і першою переступила поріг заводської їдальні.

– Так, Маргарита Віталіївна, ми вже в їдальні. А коли повечеряємо, вийдемо і потім обов’язково продовжимо обговорювати наші враження, – сказала Сніжана Вікторівна. – Заходь, Петро Микитович, та замовляй вечерю, – попросила Сніжана.

Семеро сіли за стіл, а Петро Микитович, замовивши вечерю теж пішов до них.

– Що ти смачного замовив? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Млинці по-космічному та ефірне кофе, – відповів Петро Микитович.

– Ти, Петро Микитович, без гумору не обійдешся, – усміхаючись сказала Сніжана Вікторівна.

– Не віриш? Ось вже несуть – запитаєш, – не здавався Петро Микитович.

Їли мовчки тільки чути було як цокають виделки.

– А ти молодець, Петро Микитович, смачна була у нас їжа, – похвалила його Василина Григорівна. – А тепер я і Сергій Никифорович запрошуємо вас до нас – продовжимо розмову про наші враження від побаченого в кіно, – сказала Василина Григорівна.

По алеї між ялинками їх Місяць довів до будинку.

Вийшли на десятому поверсі і з вестибюля, розглянувши вечірню річку Дніпро, де під зоряним небом по темній воді плив Місяць, мов золотий човен, а зорі, ніби русалки, взяли його у своє оточення, вони зайшли в залу.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл дві пляшки вина «Шардане».

– Я схожу за блокнотом та олівцем, – сказав Сергій Никифорович і вийшов.

Зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл чарки, сир та цукерки.

– Олександр Андрійович, відкорковуй та наливай по п’ять капель, щоб враження від цього фільму швидше виринали із наших думок, весело і, усміхнувшись попросила його Василина Григорівна.

В залу зайшов Сергій Никифорович з двома блокнотами і олівцем.

– Олександр Андрійович, це тобі. Тут те, що я обіцяв коли ми вийшли із кіно, – звернувся він і віддав йому товщий блокнот. – Тут ти прочитаєш мої економічні нариси та про майбутнє нашого заводу. Я хочу в парковій зоні щоб ми збудували для наших працівників ще й дитячий садок та середню школу. А в цьому блокноті кожен із нас може записати враження навіяне цим фільмом, – роз’яснив Сергій Никифорович і поклав його з олівцем на стіл. – А якщо говорити про враження то скажу, що це дійсно було б неперевершене відкриття в науці – сенсація коли б це був документальний фільм. Я хотів би почути вчених нашої планети коли вони скажуть людям, що вже розробили таке біологічно-технічне комп’ютерне устаткування, через яке можна було б живій людині спілкуватися із душею померлого. Що ви думаєте, Олександр Андрійович та Микола Антонович? – запитав він.

– Ми з Миколою Антоновичем думали про таке спілкування ще до цього фільма, але не дуже серйозно, – почав розмову Олександр Андрійович. – Якщо ж говорити по суті цієї справи, то після цього кінофільма я не можу байдуже ставитися до цього питання. У мене є надійна ідея – опираючись на теорію Миколи Антоновича: «фізика ефіра» я розгляну цей науковий пошук через новий науковий напрямок. Займусь дослідженням еволюції клітин білка людини у склад якого входить молекула нуклеїнової кислоти (ДНК), яка відіграє ведучу роль у кодуванні еволюційних генів нащадків. І мрія про синтез білків мене знову надихає на нові наукові пошуки, які потребують фінансові затрати. Треба в першу чергу придбати для нашої наукової лабораторії для проведення нами фізико-хімічного аналізу ультрацентрифугу хроматографічного роз’єднання молекул ДНК електрофорезом та електронний мікроскоп для розгляду молекули ДНК, яка має товщину 20 – 25 ангстрем (2 помножено на 10 у мінус 7-мій степені), – пояснивши, завершив свою думку Олександр. Він випив чарку вина і, з’ївши скибку сиру розсмоктував цукерку і записував у блокноті своє враження від фільму.

– Якщо ми самі не зробимо, то купимо – запевнив їх Сергій Никифорович. – Що ти скажеш, Микола Антонович? – запитав він.

– Я думаю, що Олександр Андрійович, як біохімік та математик він йде по вірному науковому шляху. Еволюція суспільства всієї Вселеної, як у духовному так і у фізичному планах починається з еволюції білкових молекул живої істоти – людини. Він, як вчений, зможе дослідити яким чином формуються підвладні еволюції білки та які в їхніх молекулах атоми, що сприяють цим еволюційним змінам. І після дослідження по складу біологічних та хімічних реакцій розробити на мові математичних формул математичну модель для спілкування духовного, але матеріального (атомного) тіла душі з живою людиною. Ми вдвох будемо долати цей напрямок дослідження і вдосконалення існуючого електронного комп’ютерного устаткування, щоб встановити таке спілкування, – завершив свою думку Микола Антонович.

Далі Микола Антонович випив вино, закусив сиром та згадав про дружину Андріану. Потім він взяв блокнот і став писати про своє враження від побаченого і почутого в кіно.

– Що нам скажуть дорогоцінні кохані: Сніжана Вікторівна, Василина Григорівна та Маргарита Віталіївна? Сніжана, Вікторівна, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина, і закусив цукеркою.

– Мені дуже сподобався цей художній фільм, який надихнув мене написати вірші на різну тематику, – сказала задумливо Сніжана Вікторівна і, поклавши цукерку на язик взяла свою записничку і стала писати вірш: «Помин», який їй щойно прийшов на ум. Її творчий процес не дав їй послухати враження Петра Микитовича, Маргарити Віталіївни та Надії Петрівни, які теж виклали свою думку у блокноті.

– Що ти так довго пишеш, чи не поему? – пожартувала Маргарита Віталіївна. – Вже треба іти додому, – сказала вона і їй так закортіло послухати вірша, що вона стала заглядати в її записничку.

– Куди ви поспішаєте?. Сидите мовчки. Чи порозплітали б язики та про щось би поговорили, а то вроді й не на підпитку, – пожартувала Сніжана Вікторівна. Я закінчую. От і все зараз перепишу з клаптика паперу в блокнот і підемо, – відповіла Сніжана Вікторівна, взяла блокнот і стала записувати.

– Ти, Сніжана Вікторівна, зараз краще нам його прочитай, а потім вже запишеш у блокнот, – попросила Маргарита Віталіївна.

– Я вам прочитаю цей вірш, який називається «Помин» і раніше написані і стала читати:

ПОМИН

Зустрілися душі живі померлих

Із тими, хто їм поприносив квіти…

Мов жорна – буття їх серця зітерло, 

І стали їх душі без них вдовіти…

Душа відчуває знайомих, рідних, 

Які поминають в серцях сонетом

Про крашанку, що на могилці гідно

Всміхається Сонцю, немов планета!


ІНТЕРНАЦІЯ

Ще за Шевченківських часів

Духовна йде між нас інфляція, –

Плазує, ніби змієм розбратання, 

В кожній долі, нації, 

А у спотворенім бутті –

Корупція та олігархія, 

У коаліції та опозиції

Повзе анархія…

Ще при Тарасовій добі, 

В скарбах поезій кожна нація

Шукала біль епох, 

Немов гіркий продукт цивілізації, 

В якім, мов стяг, як герцю поклик, 

Гідна предків інформація, 

Щоб об’єднатися в одне суспільство –

Чинну інтернацію…

…Тому Шевченківські вірші

Перекладає кожна нація, 

В яких поезія, мов магма, гнівом –

З серця, мов із кратера!

Тому й волаємо, як правди дзвін, 

За мир, за демократію, –

В якій, як герць, наймення вже звучить –

Народна інтернація!


КРИЗА 

У США Федеральна Система Резервна –

Приватна, як хоче, друкує свій долар.

Прибуток росте, мов рослинницькі зерна, 

Бо в ній заснувалася шулерська доля!

Друкарський станок, не складаючи звіту, 

Друкує його, мов товар постачальний – 

Він визнаний людством валютою світу

І попит свій завжди ніде не втрачає!

Сама контролює на ринку валюту:

Коли це потрібно – то зменшить, то збільшить –

На це дозволя віртуальність статуту!

Ніколи свій бізнес вона не погіршить –

Руйнує чужі економіки гасла!

Бо прагне собі, однозначно, скорити

Усіх олігархів, забравши їх власність, 

Себе олігархом планети зробити!

Цю кризу всесвітню вона лиш створила,  

Бо банки свої скрізь системно будує…

І буде так поки, аж доти наш розум

Не визна, що першопричина існує

В розподілі власності й має загрозу

Для всіх олігархів і тих хто панує…

…Й коли нерухоме й рухоме привласнить

Собі Федеральна Резервна Система, 

Тоді і потреба у доларах згасне, 

Тоді і закінчиться кризова тема!


– Коли це вірш «Помин» тобі упав на думку?. Гарний вірш, – сказала Маргарита Віталіївна, поцілувавши її в щоку. – Тепер переписуй в блокнот.

– Коли дивилася фільм і згадала одну із найкращих своїх подруг – Андріану, – відповіла Сніжана Вікторівна, дописуючи його у блокнот.

На сьогодні все, – сказав Сергій Никифорович, взяв блокнот і повів колег до ліфта. – Завтра ж на роботу. Не проспіть, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

16.11. 2014

м.Дніпропетровськ 17.11 – 19.11.2014



Близькі за тематикою матеріали читати в розділі Роман

Пропонуємо ознайомитися з наступною публікацією автора «На грані живого і мертвого (Глава 12, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Якщо Ви пропустили, до Вашої уваги попередня публікація «На грані живого і мертвого (Глава 10, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович». Ще більше Ви зможете прочитати на персональній сторінці автора Василенко Андрій Антонович.


Сподобалось? Чудово? Класно? Корисно? Нецікаво та посередньо?



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні твору

Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Василенко Андрій Антонович

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо