Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 13:29Роман
Фантастика  Для дорослих  Про любов  
00000
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 14, том 2

МАТЕМАТИЧНА МОДЕЛЬ ПОШУКУ ДУШИ

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28364

Василина прийшла першою в лабораторію і поклавши хлопцям нарис стала вивчати мову програмування.

Микола та Олександр теж рано прийшовши на роботу, поздоровалися з Василиною і не помітивши її філософського нарису, сіли за комп’ютер і стали для математичної моделі пошуку душі писати алгоритм створення атомної – шарикової моделі структури розуму людини.

В лабораторії стояла тиша тільки зрідка було чути загадкові мелодії диких голубів: « Че-куш-ку, че-куш-ку, че-куш-ку» та «Хоч-ку-ди, хоч- ку-ди, хоч-ку-ди» Василина вивчала за комп’ютером мову програмування, а Микола та Олександр викладали на комп’ютері послідовність словесного алгоритму.

Тишу порушив прихід Сніжани. Вона повернулася із друкарні «Фрезер» – заносила для газети приготовлену в кінці робочого дня в п’ятницю інформацію про прогноз погоди на тиждень.

– Миколо, і тобі, Василино, доброго дня. А тебе, Василино, вітаю з новим філософським нарисом. Я його прочитала в друкарні коли він вже був готовий до друку. Молодець. Не мішало б хлопцям почитати – сказала Сніжана. – Чуєте, що я кажу? – звернулася вона до Миколи та Олександра, які вже закінчили писати алгоритм пошуку душі і встали з робочого місця.

– Я ж їм ще зранку положила на стіл по примірнику кожному, – сказала Василина.

– Так, а чого ж ти, Василино, й досі мовчала. Ми вже з Олександром закінчили писати алгоритм пошуку душі, – сказав Микола і пішов до стола забрати нарис.


Вони взяли нарис і пішли до комп’ютера і стали читати.

Микола та Олександр, читаючи нарис раз ураз, радіючи, зустрічалися очима коли починалася кожна її обґрунтована думка. І коли прочитали вони були у величезному захваті від такого філософського мислення.

Сніжана підійшла до комп’ютера і вдумливо стала читати написаний ними алгоритм пошуку душі і коли прочитала вона дійшла висновку, що суть думки Василини та їхніх думок була однакова.

– Молодці! Поздоровляю вас із новим відкриттям, – радісно сказала Сніжана, поцілувавши Василину в щічку та потиснувши хлопцям руку. А потім жартівливо запитала спочатку у Василини, а потім у Миколи: «Скажи, Василино, а може ти одна, зайшовши в лабораторію сканувала їх мозок? Чи може ти, Миколо сканував її мозок?. Признавайтесь. Якщо я вгадала, то я буду замикати на ключ це наше устаткування». – Цю подію треба обов’язково відмітити. О! Вже й обідня перерва. Гайда в заводську їдальню, – запропонувала Сніжана.


Вони прийшли в заводську їдальню і замовили собі солодкий стіл. До цієї церемонії приєдналася і Надія.

Вони ще раз привітали чинників такого торжества і запросили Сніжану прочитати вірші.

Сніжана відкрила сумочку, взяла блокнот і стала читати поетичні твори: за таким змістом:

«Із швидкістю думки

1

На атомних крилах із космосу вітер примчався, –

Як був у небесному храмі, – йшов шум в кулуарах –

З технічних питань він з прибульцями в нім зустрічався!

На Землю йому опуститись порадила хмара…

Земля підіймального крану не має такого, 

Щоб можна було потягатись з прибульцями в силі, 

Бо, мо’, ще не треба й не буде такого важкого!

А, може, ми розуму мало у Бога просили…

Он, — храми античні — колишньої Греції символ!

Під ними ще старшого віку фундаментні плити —

По тисячі тонн! І вмонтовані кимось красиво!

То що ж то за сила — вагу отаку підкорити?!

О, Розуму вітер, у храмі ума надлюдського!

Приземлюй ідеї в оселі і нашого мозку

І дай нам позбавитись долі незнання важкого, 

Щоб танув пізнання тягар, як та свічка, що з воску!

2

Щоб танув пізнання тягар, як та свічка, що з воску, 

То треба зачатком в небесних поплавати водах, 

До зір веслувати у сірому човнику мозку

І вийти дитятком із чрева тяжіння, і в моді

Космічній, щоб потім матерію нову створити, 

Щоб з швидкістю думки космічні шляхи пізнавати

Й мобільно з прибульцями в просторі міг говорити, —

То й взнаємо, хто піраміди почав будувати

Й де вперше, чи в нас, чи на Марсі такі спорудили, 

Щоб в нашому оці більмом пізнавання виднілись!

Й чи вчені секрет інформації знайдуть, на диво, —

Чому в Марсіанського Сфінкса сльоза скам’яніла?

3

Чому в Марсіанського Сфінкса сльоза скам’яніла?!

На лівій щоці інформації давньої згусток

Таїть почуття, що сльозою людською бриніли, —

Чи, мо’, від розлуки душа роз’ятрилася пусто

Чи то з ностальгійного болю сердечко кришилось

В потопі колишнім, чи в згадці розчулилось серце?!

Невже це і все, що від Сфінкса на спогад лишилось?!

О, Земле, ще скільки пролинеш в космічному герці?

4

О, Земле, ще скільки пролинеш в космічному герці?!

Уже на підході до тебе планета Нібіру…

Вона ще утне катаклізмами дикого перцю, 

Що знову почне Бог творити адамову віру

Й кувати браслет з астероїдів — пояс небесний, 

І стануть льодовники й шапки полярні зростати, 

А потім розтануть і пройдуть потопи…— не весни!

І підуть одна за одною історії дати, 

А час рахуватиме створення Єв та Адамів, 

Які мов розгойдують пам’ять, як Всесвіту частку, 

Яка інформує, що в генах кодовані дані, 

Що все повториться в природному циклі спочатку!

5

Так, все повториться в природному циклі спочатку!..

Народяться вчені і стануть клинопис вивчати, 

Який зберігає від предків мовчання печатку, 

Бо з ним лиш можливо розмову з колишнім почати —

Одна за одною вулканність сенсацій пролине, 

Лінгвіст розшифрує абетку із древньої мови

І визначить: лад спілкування та мови перлини, 

А в генах лиш час закодує пізнання основи, 

Бо те, що навколо людини — воно інформує, 

Лиш треба збагнути нам мову його наукову…

То ж знаймо, що доки у світі людина існує, —

В процесі пізнання первинність належить лиш слову!

6

В процесі пізнання первинність належить лиш слову, 

Яке інформує сучасність бувалого світу, 

Несучи від смислу його первозданну основу, 

Що має свою особисту словесну орбіту, 

Яка переносить призначення Долі своєї

З епохи в епоху на карму людини. Й мов диво, 

Літає чи то в перигеї, чи то в апогеї —

Навколо пізнання космічного шляху людини!

7

Навколо пізнання космічного шляху людини, 

Мов німбом, знялося бажання нестримної волі

Піднятися в космос у вигляді навіть льодини!

Торкнутись зірок і завдати їм чемного болю, 

І талою краплею влитись у світ невідомий, 

Щоб тільки я зміг гуманоїдів мову почути

І, потім, дощем повернувшись до отчого дому, 

Злетіти вже паром, — щоб знов повторилося чудо!

8

Злетіти б хоч паром, щоб знов повторилося чудо —

Зустріти клітину живу у космічному вирі, —

Наявність амінокислот розповсюджено всюди, —

Тож пошук взаємних дій гіпотетичності виріс, —

Хоча імовірність контакту все ж мізерність має!

Але на подію таку науковці чекають, 

Бо кожен із них, розуміючи, впевнено знає, 

Що космос живий — на підставі цього і шукають!

9

Сам космос живий — на підставі цього і шукають

В хаосі молекул — в безодні таємного світу, —

Клітина як виникла й нас до мети закликає

За планом найвищого розуму — Всесвіту мозку?!

Який нам накреслив у мріях пізнання орбіту, 

Щоб флору вивчала при світлі від свічки із воску, —

Це треба для того, щоб знати, як Сонця не буде, —

Чи також і далі ітиме життя хлорофільне?

Чи світло і штучне нормально сприйматимуть люди, 

Коли катаклізми примусять під землю сховатись?!

О, розуму Всесвіту, мислення людям дай вільне, 

Щоб кожен в полоні пізнання зумів побувати!

10

Щоб кожен в полоні пізнання зумів побувати, —

То треба контакт з гуманоїдом мати…

При швидкості — нині космічній — життя Бог дав мало, 

Щоб нам долетіти й зустрітися вдало…

А так, як пізнання процес зупинити не можна, —

Нову б нам матерію транспортну треба створити…

Матерію цю, щоб сучасній була не тотожна, 

Завжди допоможе науці лиш кремній відкрити!

Щоб швидкість від неї двигун розвивав над космічну, 

Щоб думка торкалася цілі своєї раніше…

Й кермо щоб маневреність мало лише динамічну

І щоб підкорити в самій гравітації важіль, 

Щоб ним вимикати тяжіння земне при польотах, 

А де невагомість — ввімкнути ним й автопілота!

Тоді й пізнаватися будуть галактики інші

Із швидкістю думки —й не треба нам швидкості більші!

11

Із швидкістю думки — не треба нам швидкості більші!

Не треба тоді й довголіття у Бога просити, 

Щоб світ пізнавати крізь призму космічної ніші, 

Та думку у мріях нам треба завжди колосити, 

Щоб в полі пізнання знайти довголіття зернину, 

І в Долі живій проростити із неї секрети:

Як з плоті і глини тепер клонувати людину?!

І ствердити дозвіл на це довголіття Декретом!


БЕЗПЕКА ГРАВІТАЦІЇ

На вісь Землі гальмом із гравітації

Повісилось земне тяжіння…

Як вийти їй з такої ситуації, 

Де взяти їй на це терпіння?!

Але ж їй рухатись лиш так орбітою, 

Як Вищий Розум їй накреслив!

Так, щоб кометами не бути збитою, 

Щоб долю світ не перекреслив!


СПІЛЬНЕ ТЯЖІННЯ

За Сонцем День біжить до Ночі, 

Не сам собі – по Божій волі, 

А Ніч його здогнати хоче, 

Щоб дати Сну свою опіку –

З’єднатись з білим в чорнім колі –

В нім Душі в снах людей підносять, 

Немов на крилах плину віку –

Їм це з народження далося!

Так День і Ніч за Сонцем в парі, 

Немов живі, і вдвох кружляють, 

Бо їх єднають різні чари, 

Які тяжіння спільне мають!


ЖАГА ПІЗНАННЯ

Початок де?! Що йде у невідомість?

Чи де кінець, що йде з початку світу?!

І що то за суб’єкт — сама свідомість, 

Яка придумала життя орбіту?!

Тож як поняття слів простих збагнути, 

Що простір безкінечний весь є гнутий?!

…Щоб істині в уяві прозвучати, —

Жага пізнання — вірний шлях єдиний…

Так може статись — Всесвіт свій початок

Бере з щабля субстанції людини!


ІНТЕЛЕКТ ПРИБУЛЬЦІВ

Дев’яностотонні фігури Аку –

Їх звели на острові Пасхи прибульці!

Мо’, знайшли в гідравліці силу таку, 

Чи якусь енергію, звабливу думці?

Бо тривку вагу подолати змогли

І у кремній постать свою перевтілить!

Щоб сказати світу, чого досягли —

Інтелект у камінь загнати зуміли!

Щоб узріли люди прибульців з душі, 

Що, в уяві, з шелесту мрій оживають…

І, здається, з мозку їх душі-вужі

Тогоденням в душу мені заповзають!


БЕЗКРИЛА ДУША

Душа літає аж до Бога, 

Витає скрізь у білім світі.

Вона, безкрила, а з порога

Злітає, ніби рвійний вітер, 

Приносить в мозок озоріння, 

Коли буває десь без тіла.

Вона – безкриле мерехтіння, 

До всього в світі має діло.

Душа у тіло дасть бадьорість

І мозок стане сильний духом, 

Співа душа тобі на користь!

Кричить душа, – коли скрізь глухо!

Як сильний дух – клекоче роздум, 

Як плаче дух – лиха година...

... Душа і тіло та ще розум –

Оце і є сама людина!


ЄДИНА МАТЕРІЯ СВІТУ

Одні помирають, а інших

Народжують в чулому світі, 

Земля ж ані менша, ні більша

По масі своїй на орбіті.

Комети хвости відкидають, 

Згорає у космосі зірка, 

Галактики навіть зникають, 

У чорну впадаючи дірку...

Де б взяти мені за основу

Єдину матерію світу, 

Щоб дати поезії слово

На самій душевній орбіті!

МАТРИЦЯ РОЗУМУ

О, матрице розуму – пам’ять комп’ютерних мрій!

Ти множитись вмієш й рости самостійно, 

Структури складні генеруючи – ніби живі, –

Які щось нове інформують постійно

У створенні ними для розуму штучних ідей, –

Які народились в технічній системі, –

В яку все живе підсвідомо, мов з космосу, йде, –

Із біологічної, взявши лиш теми!

О, розуму Всесвіту, - мозку чарунки живі!

Які ще субстанції людство відкриє?!

Чи довго ми будем котити в повітрі свій віз, 

Чи, мо’, подаруєш для розуму крила!


КРАСА РОЗУМУ

На грудях зелених каштанів, неначе

Висять свічники із свічками, –

В них Всесвіт весни візерунки позначив

Своїми земними мазками, 

Які заворожливо в око впадають

І вмить визивають на роздум…

…Красу отаку, я гадаю, 

Створив лиш Всевишнього розум!


ЛІФТ ГРАВІТАЦІЇ

Лише гравітації промінь живий

Збудує миттєвості шлях у космічному вирі…

Й тоді наяву хоч нейтрино лови!

І вибрати в просторі зможеш аби який вимір, 

І, ніби вві сні, ти відчуєш свій лет:

Компресію, опір долонь і сопло гравітації –

З сопла виліта, мов троянди букет, –

Душевний вогонь, що несе в невідомі дистанції, 

Де пихне у хаосі руху, – без на

І там з гравітації Всесвіту ліфт побудує, 

І скаже: «Це дух Ваш, який не погас, –

Бо він лиш людину в постійному русі чаклує!»


– Дякуємо тобі Сніжано за поетичний обід, – сказала Василина. – У тебе всі вірші в тематиці сьогоднішнього відкриття.

– Твої вірші це справжня філософська поезія. Ще ні один сучасний поет на наукову тематику не писав таку маститу поезію. Так, що ти, Сніжано, на сьогоднішній день є неперевершена, – сказав Микола. – Мені хочеться, щоб ти прочитала нам щось на десерт, – попросив Микола.

– На десерт. Тоді слухайте – погодилася Сніжана і стала читати:

«ДУМКА

Від крил Ікара до Центра Мас

Архів анналів колись відкриють

І скажуть легко одне про нас:

«Тоді в них думка була безкрила.

Хіба то швидкість – космічний пил»...

От зараз думка сама літає, 

Коли ти навіть у ліжку спиш:

Нема орбіт – вертикалі стали, 

Якими думку несе геноз

Програмно і блискавично в далі.

Крилатість думки – це в даль вікно...

І хочу виректи я детально, 

Як витвір, вимисел свій лункий, 

Що думка – наслідок праці Мозку, 

Колись для Всесвіту навіки

Взірцем матерії стати зможе!»

Прийшовши з обіду в лабораторію Олександр та Микола приступили до складання математичної моделі пошуку душі, а Сніжана стала показувати Василині складання самого процесу програмування по математичним моделям, які вона запрограмувала раніше.

В лабораторії було чути, як складаються робочі процеси творчих людей. Микола та Олександр обговорювали з якою душею треба спілкуватися спочатку. Чи з душею живої, чи померлої людини. Уточнювали рівняння в математичних викладках. А Сніжана наводила Василині приклади де краще застосувати ту чи іншу мови програмування. Так в творчих та пізнавальних дебатах протікав їх робочий день.

Микола та Олександр закінчили писати Математичну модель пошуку душі живої людини і стали прив’язувати до неї призупинену розробку математичної моделі зв’язку з душею.

– Олександре, коли вже буде математична модель пошу-

пошуку душі? – запитала Сніжана.

– Вона вже готова. Ми зараз приступили до її ув’язки з математичною моделлю зв’язку з душею. Думаю, що ми сьогодні закінчимо повністю написання математичної моделі спілкування з душею.

– Душею живої чи померлої людини? – запитала Василина.

– А як ти, Василино, гадаєш з якою душею треба спочатку поспілкуватися? – запитав Микола.

– Я думаю, що вперше треба поспілкуватися з душею живої людини і провести дослідження. Може вона підкаже нам де і в який час можна з ними спілкуватися, – відповіла Василина.

– Ми з Олександром теж такої думки і розробили вже математичну модель пошуку душі живої людини. А тепер, будьте ласкаві, дайте нам попрацювати, – попросив Микола.

І дівчата затихли. Василина стала повторювати показане Сніжаною. А Сніжана почала писати вірш.

Хлопці вже закінчили написання математичної моделі спілкування з душею живої людини і стали обговорювати хто з них буде проводити дослідження, яке необхідно проводити зі сплячою людиною. Дійшли висновку, що дослідження буде проводити Олександр. Коли всі питання були між ними узгоджені був кінець робочого дня.

– Дівчата, ходімо додому, – сказав Олександр, підійшовши до Сніжани, яка дописувала останній рядок вірша.

– Зараз роздрукую на принтері і підемо.

– Сніжано, – звернулася Василина. – Якщо роздрукувала то прочитай, будь ласка.

– Якщо бажаєте, тоді слухайте, – погодившись стала читати. Це був такий вірш:

«ДІАЛЕКТИКА СВІТУ

Ми в зорянім світі кохання зустрілись –

Дивилися в небо із скирти соломи…

В душі почуття мерехтіли, мов зріли, 

Залишивши слід від солодкої втоми…

Згораючи зірка розвіялась прахом –

У бездні космічній останки згубила!

Скінчилась її траєкторія крахом –

Її діалектика світу убила!

В матерії іншій вона відродилась, 

Щоб знову на новій орбіті ясніти…

…Падіння зорі нам побачить судилось, 

Щоб так на орбіті любові – згоріти!»


– Спасибі. Подобався, – сказала Василина.

– І мені теж сподобався, – сказав Микола.

– А тобі, любий? – запитала Сніжана.

– Я тобі дома детальніше скажу, – відповів він. І смачно поцілував. – Оце моя відповідь, – додав він.

– Якщо всі задоволені тоді по домівках, – сказала Сніжана і дістала ключ від лабораторії.

Вони гамірно дійшли до свого будинку і слухняний ліфт як і завжди розвіз їх по квартирах.

м.Дніпропетровськ 26.11. – 27.11.2014
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (глава 13, том 2)
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (глава 15, том 2)
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
03.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Грудка
01.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Паморозь
На грані живого і мертвого (Том II)
11.03.2015
На грані живого і мертвого - СПІЛКУВАННЯ З ДУШЕЮ ЛЮДИНИ (глава 1, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (Глава 12, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 14, том 2)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 16, том 2)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 34  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +41
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +35
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +86
05.09.2016 © Каранда Галина
Тест: Чи легко Ви орієнтуєтеся на сайті Проба Пера"? +78
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.03.2012 © Піщук Катерина
27.03.2012 © Микола Щасливий
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
12.04.2011 © Закохана
23.02.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди