На грані живого і мертвого
глава 18, том 2ЗВ`ЯЗОК З ДУШЕЮ ЖИВОЇ ЛЮДИНИ’
Двадцять перша година вечора. В лабораторії двоє сидять за робочим столом комп’ютерного устаткуванням:Микола Антонович та Олександр Андрійович. Вони наділи свої індивідуальні з багато частотним спектром коливання ультразвукової хвилі шоломофони і стали корегувати в шоломофонах на тотожність змісту аморфного кремнію в шоломофонах та в резервних частинах їхнього мозка. Удосконалившись, в тотожності змісту вони піднесли диван до комп’ютерного устаткування і, одівши шоломофон Микола Антонович заніс в комп’ютерне устаткування координати своєї резервної частини мозку.
Всі прилади та спеціалізоване комп’ютерне устаткування були готові взяти пошуковий старт, але Микола Антонович був ще не готовий – не може заснути. Він лежав на дивані з відкритими очима і розмовляв з Олександром Андрійовичем.
– Чогось не прийшов наш асистент – Василина Григорівна, – промовив Микола Антонович і, знявши шоломофон підвівся на дивані.
Микола Антонович випив пляшку мінеральної води і знову ліг.
– Може не в силі відірватися від філософської думки та пише філо-софський нарис, – сказав Олександр Андрійович.
Пролунав дзвінок в лабораторію. Олександр Андрійович відчинив двері. На вході стояли Сніжана Вікторівна з Надією Петрівною та Василина Григорівна з Сергієм Никифоровичем і Петро Микитович з Маргаритою Віталіївною.
– Нам не спиться, – сказала Сніжана Вікторівна.
– Та хіба тут заснеш при такій події, – сказав Сергій Никифорович міцно тиснучи руку Олександра Андрійовича.
– Невже б я змогла не прийти на такий експеримент!? – промовила Василина Григорівна.
– А якби я теж не прийшов, то щоб то була за стаття про науковий дослід? – сказав Петро Микитович.
– А якби я, не прийшовши, творила поетичний образ про такий зв`я-зок? – сказала Маргарита Віталіївна.
– Заходьте, бо щось не побачимо та не почуємо, – підігнала їх Надія Петрівна.
– Заходьте. Не поспішайте. Дослідження ще не починалося, – запросив Микола Антонович, підіймаючись із дивана.
Вони підійшли до Миколи Антоновича і потиснули йому руку. Надія Петрівна сіла на диван поруч із ним.
– Чого, любий, не спиш? – запитала Надія Петрівна.
– Не спиться. Лізуть в бентежну голову всякі думки, а сон не бере, – визначив Микола Антонович.
– Давайте ми ще попробуємо вийти на зв`язок з душею при збудора-женому мозку, – запропонувала Василина Григорівна.
– Давай, Олександр Андрійович, включай, – підтримав її думку Микола Антонович.
Одівши шоломофони Олександр Андрійович включив комп’ютерне устаткування.
На табло комп’ютера показалося багато рядків запиту, які були по спеціальній програмі закодовані на різній звуковій частоті в такий словесний запит: «Це душа Миколи Антоновича Опанасенка?».
Так кожен рядок запиту посилав свої позивні в ефір на своїй хвилі ультра звукової частоти.
Всі присутні і Микола Антонович в тому числі наче завмерли слідкуючи за нерухомими рядками словесного запиту на табло комп’ютера.
Раптом один рядок зник із табло комп’ютера і на його місці почали появлятися літери, друкуючи новий рядок. Він був такого змісту: «Так пане, Олександре, я є Миколин розум в мені зараз мешкає його душа. Я передаю їй наш зв`язок і вона мені буде розповідати про ваше з нею спілкування, про твоїх друзів, що зараз біля тебе і про своє повне враження від свого штучного спілкування через космічний ефір. Адже моя душа це є – мої очі, мої вуха, мій ніс, мої почуття, мій дотик, мої емоції та виконавець мого бажання».
Прочитавши таку інформацію Сніжана Вікторівна стрибнула в міцні обійми Олександра Андрійовича і стала цілувати. Надія Петрівна та Микола Антонович, обнявшись застигли в поцілунку. Василина Григорівна підвелася навшпиньки і смачно, цілуючи Сергія Никифоровича повисла у нього на плечах. Маргарита Віталіївна з Петром Микитовичем, поцілувавшись взялися за руки і пішли в танок.
Душа, взявши переданий розумом зв`язок, відчувала радість у тілі Миколи Антоновича та читала його думки. І коли, спостерігачі за дослідом прийшли до тями душа вже замінила на табло комп’ютера всі рядки, відповідаючи на думки Миколи Антоновича . Рядки були такого змісту:«Ти, Микола, хочеш знати чи треба тобі переписувати математичну модель по спілкуванню з душею померлої людини. Нічого не треба переробляти. У тебе все вже зроблено. Можеш зразу ж давати запит і виходити на зв`язок. Микола, вже двадцять дві години вечора, а нам з тобою завтра на роботу. Наше штучне спілкування продовжимо завтра. А поки що на добраніч».
Олександр Андрійович зазначив частоту і довжину ультразвукової хвилі позивного на файлі комп’ютера, щоб завтра без запиту вийти на зв`язок.
– Завтра ж появиться в Інтернеті стаття, – задоволено сказав Петро
Микитович, дивлячись в радісні очі Сніжани Вікторівни.
– Петро Микитович, ти скажи ви з Маргаритою Віталіївною поступили в Художню аспірантуру? – поцікавилася Сніжана Вікторівна.
– Ми вже закінчили перший рік навчання, – відповів Петро Микитович. – А ти, Сніжана Вікторівна не догадалася чого ми працюємо у другу зміну? – додав він.
– Я читала наказ по заводу на дозвіл працювати вам у другу зміну в зв’язку з вашим навчанням у Художній аспірантурі на стаціонарі. Молодці, – похвалила Сніжана Вікторівна. – Тепер ходімо спати.
– Маргарита, ти говорила, що тобі приснився вірш, який тебе розбудив ніччю. І ти, прокинувшись пам’ятала цей вірш. Почитай його, – попросила Сніжана Вікторівна.
СПРАВЕДЛИВІСТЬ
За справедливість варто спити
І келих горя у біді,
Щоб серце вирвати з неволі
І злом в житті не бути битим!
В хаосі нинішніх подій
Народ давно вже звик до болю,
Але мовчати вже не вміє, –
Солідаризм – своє бере.
Земля долає інший простір, –
Демократизмом звідти віє
З ним Україна не помре,
З ним ще й прибульців прийме в гості!
– Цей вірш може є пророчий. Адже є такі сни які збуваються, – сказала Сніжана Вікторівна. Може до нас прилетять ще прибульці із планети Нібіру і ми з ними ще поспілкуємося, – з усмішкою додала вона.
– З твоєю, Сніжана Вікторівна думкою я згодна, – сказала Василина Григорівна. Колись таке здійсниться, – додала вона.
Всі задоволені таким початком спілкування з душею і цим віршем зібралися додому.
– А ти любий, Микола, чого не йдеш додому? – запитала Надія Петрівна.
– Я хочу один поспілкуватися.
– Добре, любий, спілкуйся, а ми пішли і вони стрімголов взяли напрямок до своїх домівок.
30.11.2014
м.Дніпропетровськ, 03.12.2014