На грані живого і мертвого
глава 20, том 2ПІДСУМКИ СПІЛКУВАННЯ З ДУШАМИ
Прийшовши на роботу Микола Антонович дав колегам почитати його вечірній зв`язок із своєю душею і з душею загиблої Андріани. Коли перечитали у всіх був збуджений настрій і вони почали обговорювати це наукове відкриття.
– Прошу, шановні колеги послухати мою пропозицію – звернувся Микола Антонович. – Моя Надія запропонувала мені більше не проводити експеримент з душею Наташі із«SS-344». І пропонує нам зайнятися іншими науковими темами. Але я думаю, що слід нам продовжити пошуки у цій науковій темі. Наприклад зв’язатися з душами інопланетян, що вони нам цікавого скажуть. В кого будуть які пропозиції? – запитав він.
– Я підтримую думку Миколи Антоновича, – погодилась Василина Григорівна. – І я думаю треба ще зв’язатися з душею нашого чотирилапого друга Тузика, який всіх дуже привітливо зустрічає біля нашої їдальні.
– Це дуже цікава пропозиція, адже кожен з нас думає про розум і по-ведінку тварин. Я навіть пам’ятаю думку одного нашого колеги, який го-ворив, що собаки раніше теж говорили, а потім в часи еволюції в спадкоємних генах відбулася мутація від впливу на них ультрафіолетового проміння і вони після цього, втративши дар мови почали гавкати, – сказав Олександр Андрійович, підтримавши думку Василини Григорівни. – Я думаю, що сьогодні ми ще вийдемо і на пізнавальний зв`язок із планетою Нібіру з начальником відділу по збереженню інформації на зовнішніх носіях інформації – Юроном Борисвітовичем Свічаго, або з науковим працівником відділу інформації – Мирторією Алмазонівною Золотар, – запропонував Олександр Андрійович.
– Я пропоную зараз вийти на зв`язок з Наташею із планети«SS-344», – сказав Микола Антонович.
– Гаразд – сказав Олександр Андрійович і налаштував з нею зв’язок.
Олександр Андрійович подумав, що треба спочатку поговорити з Наташею, зафіксувати її координати, взнати її прізвище та по-батькові.
Василина Григорівна продовжувала набиратися опиту програмування, повторюючи те, що показала Сніжана Вікторівна.
А Сніжана Вікторівна стала готувати прогноз погоди за тиждень для державного Інтернету та для телебачення свого міста.
Олександр Андрійович, налаштувавши зв`язок із Наташею з планети «SS-344» включив комп’ютерне устаткування. На табло комп’ютера появилася Наташа.
– Вітаю тебе, Олександр. Що вас зараз цікавить? – запитала Наташа.
– І я тебе шановна, Наташа, вітаю і хочу сказати, що ми розробили систему приладів і, підключивши їх до нашого комп’ютерного устаткуваня вийшли на зв’язок з душею живої та померлої людини.
– Поздоровляю ваш науковий колектив з таким вагомим відкриттям, – радісно промовила Наташа.
– Я хочу, Наташа, щоб ти дозволила поспілкуватися з твоєю душею, але для цього мені потрібні твої дані для пошуку твоєї душі в координатах простора, – сказав Олександр Андрійович. – Треба нам знати, твоє прізвище та по-батькові, – пояснив Олександр Андрійович.
– Записуй. Прізвище – Петренко. А по-батькові Іванівна.
– Шановна, Наташа, ми хочемо взнати, що твоя душа пам’ятає про еволюцію Вселеної. Та чи ти будеш відчувати про наше з нею спілкування? – пояснив Олександр Андрійович. Зараз я включаю зв`язок з твоєю душею. Інформація буде у мене на табло комп’ютера і ти будеш читати.
Олександр Андрійович у пам`ять комп’ютера завів дані про пошук душі Наташі і, налаштувавши послав запит.
На табло комп’ютера було тільки п’ять рядків запиту. Наташа перевела свій очікуваний погляд на Олександра Андрійовича. Та не встигла йому задати запитання, як табло комп’ютера Олександра Андрійовича блимнуло і Наташа та Олександр Андрійович стали читати таку інформацію: «Так, я є душа Наташі, а навіщо я вам потрібна? Адже я вас не знаю. Хто ви?».
Олександр Андрійович дав таку відповідь: «Я із планети Земля. Олександр Світозаренко – начальник наукової лабораторії завода «Токарно-фрезерне устаткування». Ми зараз проводимо науковий експеримент по спілкуванню з душею як живої так і померлої людини. Мене цікавить в якій частині тіла Наташі заходиться душа, де зберігається інформація, чиє бажання вона виконує і чи спілкується душа з іншими душами як живої так і померлої людини»?
На табло комп’ютера появилася така відповідь: «Я душа – астрально-матеріальне тіло, яке знаходиться в астрально-матеріальному тілі розума. Це тіло розума, в якому я існую, як самостійне тіло разом зі мною мешкає в матеріальному тілі людини, яке називається головним мозком. Але це не означає, що постійно я знаходжуся тільки в оболонці розума. Ні. Так як я є самостійне астрально-матеріальне тіло, яке черпає енергію з матеріального тіла людини то я маю свої певні обов’язки, які виконую переміщаючись по всьому тілі. В мої обов’язки входить давати розуму дійсну інформацію про стан здоров’я кожної молекули тіла людини. Розум приймає рішення щодо покращання здоров’я людини і я щойно вже знову на тому місці звідки принесла йому достовірну інформацію. Щодо спілкування з іншими душами, то це рідкісне явище. Спілкуємося тільки вкрай обґрунтованої розумом потреби. Моя інформація знаходиться в моєму нейронному мозку і її зчитує розум».
– Дякую за інформацію, – сказав Олександр Андрійович і вимкнув зв`язок з душею Наташі і став розмовляти з Наташею.
– Олександр, ти задоволений спілкуванням? – запитала Наташа.
– Задоволений і зробив висновок, – відповів Олександр Андрійович.
– А ти, Наташа, що скажеш?
– Скажу, що я отримала іншу уяву про свою душу, – відповіла Наташа. – Розкажи, Олександр, Чим вартий твій висновок? – запитала Наташа.
– Тепер я впевнений, що душа дійсно являється самостійним астрально-матеріальним тілом. Адже вона духовно діяла в тобі і ти не могла відчути її присутність. Я теж не відчував її коли проводив із соєю душею спілкування. Мій висновок вартий тим, що можна завдяки генетичної інженерії проводити генну реплікацію душі і через душу прискорити фізичну та духовну еволюцію розвитку людини – відповів Олександр Андрійович.
– Я безмежно вдячна тобі, Олександр, й моєму любому, Миколі за вашу наукову працю та передаю йому палке вітання за участь у цьому відкритті. Я бачила і відчувала з якою насолодою він спостерігав за таким спілкуванням. На все добре.
– Я теж, Наташа, щиро дякую тобі за те, що ти дозволила вийти на зв`язок із твоєю душею, – сказав Олександр Андрійович і вимкнув зв`язок.
Олександр Андрійович віддрукував на принтері спілкування з душею Наташі. Дав по примірнику Миколі Антоновичу, Василині Григорівні і Сніжані Вікторівні й вони захоплено стали читати.
– Микола Антонович, сьогодні вийдемо на зв`язок із душею Тузика, чи вже хай завтра? – запитав Олександр Андрійович.
– Давай завтра, – погодився Микола Антонович.
Дівчата швидко прочитали і вступили в цікаву емоційну полеміку, до них приєдналися хлопці і взяли участь у їхніх нескінченних дебатах. Так непомітно підкрався кінець робочого дня.
– Ти, Сніжана, порадуєш нас віршем?– запитала Василина Григорівна.
– Коли є бажання, то прочитаю, – погодилася Сніжана Вікторівна. Вона відкрила записничку і стала читати. Це були такі вірші:
Світлій пам’яті тата – Антона Опанасовича
СОНЕТ ПРО ТАТА
Вже час пофарбував папір у жовтий колір,
А я все перечитую листа від тата…
Цей ніжний почерк ніби став мені рукою,
Яка бере й веде в дитячий світ погратись…
Цей спогад — біль, неначе жаром душу палить,
Бо стала вже й чужа, хоч рідна, наша хата…
…Коли читаю вголос завчене напам’ять, —
То лист звучить, немов живий сонет про тата!
Світлій пам’яті тата – Антона Опанасовича
ЧОРНЕ ЗНАМЕНО
Я бачив тебе у лікарні востаннє,
Лиш руку в надії ще стрітись потиснув,
Хотілось обняти тебе на прощання –
Не вірив, що меч розставання повиснув…
Я в усмішці бачив твоє сподівання,
Що ти у обіймах побачиш ще сина…
Ти й досі для мене живий без вагання,
Що ми не зустрілись – не наша провина.
Думки про минуле, як вершники скачуть,
Над татом смерть чорне колише знамено…
…В уяві моїй я живого лиш бачу –
Ти мертвим не будеш ніколи для мене!
Світлій пам’яті – дружини Надії Петрівни
ПІД КРОНОЮ
В саду ми нарвали черешень. Під кронами сіли на травку…
Для нас почуття у цей вечір були у житті найзначніші –
Коли цілувались – по тілу немовби побігли муравки, –
Уста ж бо твої від черешень солодші були й червоніші!
Черешень наїлися й стали, як ті соловейки співати…
На гілці розгойдувавсь Місяць, серпом зачепившись за крону.
Коли повертались додому, трояндово стало світати –
Узявся загравою обрій, одівши, мов Сонця корону!...
Черешня моя – солов’їха душі із вишневого саду,
Ти гріла мене лиш любов’ю своєю, бо нею світилась!…
…А нині в саду, як раніше з тобою я поруч не сяду, –
Бо Сонечком, ти аж за обрій земного буття закотилась!
Світлій пам’яті мами – Феодосії Іллівни
БУЛО ДАВНО...
Було давно, а як згадаю, то ще й досі —
Земля пече, шпориш холодить ноги босі., .
Ішов до міста я, яким вві сні став марить,
А над моїм селом збирались слізно хмари.
Стояла довго-довго мати край городу,
А я в ріку життя вступав, не взнавши броду.
І познайомившись із робітничим класом.
Волів, щоб серце неньки в світі не погасло.
Давно було, а як згадаю, то ще й досі —
Земля пече, шпориш холодить ноги босі...
О, як я хочу знов вернутись в рідну хату,
Як хочу, щоб стрічала край городу мати?!.
ПРИЧАЛ ЛЮБОВІ
На березі моря ми осінь стрічали:
Серпанком над нами лиш Місяць звисає
Та стелиться іній в морському причалі
Й холодний вітрець мов за щоки кусає…
…В причалі любові змарніли з літами:
Вже й щоки у нас не рум’яні, а сині
І осінь любові над нами літає –
Сідає любов’ю на волосах іній…
Братам: Миколі, Сергію та Володимиру
РОЗІЙШЛИСЬ ДОРОГИ
Нас, братів, мов сім`я перекотиполя,
По Землі розвіяла нудьга розлуки...
Де стояла мати – там стара тополя,
Що з порогом поруч заламала руки,
Мов на хаті, Місяць, спопеливши роги,
На зірковій ниві печально нам світить...
Ще в юнацькі роки розійшлись дороги:
Віддалилось рідне – щонайближче в світі...
НОСТАЛЬГІЯ
Все частіше у згадках приходить село –
Так і тягне до рідної хати мене,
Де босоніж дитинство моє відгуло…
І тепер ностальгія ніяк не мине!
Бо думки, мов лелеки, летять:
Все пригадую двір і тополю в дворі,
Під тополею тато і мама сидять
І гостинці мої роздають дітворі…
Більш не був я в селі – не здійснилась мета…
Лиш душа навіщає – хай навіть здаля,
Бо ніщо не притягує з тугою так,
Як із двору дитинства матуся-Земля!
Слухачі подякували за теплі та душевні вірші і під враженням поезії та дослідних підсумків всі разам пішли додому.
04.12.2014.
м.Дніпропетровськ, 06.12.2014