Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 14:29Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 3 том 3

роздуми над філософським нарисом

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28373

Другого дня в лабораторії почалися жваві і цікаві дебати по філософському нарису Василини Григорівни: «Спілкування з минулою цивілізацією».

– Василина, ти хочеш сказати, що в Світі немає паралельного Світу, а це лиш колишніх людських Рас інформація, яка існує в ефірі і її феномени сприймають на Землі як паралельний Світ – сказав Микола Антонович.

– Цілком вірно вона стверджує своєю філософською думкою, посилаючись на відомі факти феноменів, які володіють властивістю флюїда – левітацією та психометричною силою, яку було відкрито професором Йосипом Бьюканан із Луісвілля, Кентуккі, – підтримав Олександр Андрійович думку Миколи Антоновича.

– Та дійсно, як можна жити у нас на Землі так, щоб ходити і вести своє повсякденне буття у нас під носом і ні разу не зітнутися з нами, і не дати, працюючи, себе нікому почути? – сказала Сніжана Вікторівна. – А те, що феномени дійсно бачать відбитки в ефірі бувшого, а не цей не існуючий на нашій планеті так би мовити паралельний Світ видуманий безглуздістю вчених. Я теж погоджуюся з її думкою, – додала вона.

– Мені в житті не доводилося задумуватися над цим, але я коли послухав філософський нарис і ваші думки, щодо цього нарису, то скажу, що в кожному слові, як нарису так і сказаному вами закладена залізна логіка і не погодитися з таким по науковому логічним нарисом і вашою логічною думкою я не можу. Все просто і ясно, – сказав Володимир Никифорович.

Їх розмову перервав телефонний дзвінок із Механічного цеха. Слухавку взяла Василина Григорівна.

– Зараз узнаю і передзвоню, – відповіла Василина Григорівна.

– Ілля Володимирович цікавиться випуском продукції за вчорашні сутки, – повідомила Василина Григорівна.

– Ми так захопилися нарисом, що навіть забули про вчорашній випуск продукції. Володимир, дай ключі та я пішла до машини, – сказала Василина Григорівна.

Із нею пішли Володимир Никифорович та Сніжана Вікторівна.

Василина Григорівна під наглядом Володимира Никифоровича, розсортирувавши по видам продукцію, роздруковувала табуляграму із почасовими показниками за восьми часовий робочий день.

Сніжана Вікторівна зателефонувала Іллі Володимировичу і сказала, що можна вже присилати розсильного за даними випущеної продукції. Далі Василина Григорівна та Сніжана Вікторівна під наглядом Володимира Никифоровича по черзі стали тренуватися. Розсортировували по видам продукцію і роздруковувала табуляграму із показниками за восьми часовий робочий день.

– Володимир, будь ласка, скажи мені сучасні ноутбуки створені по аналогу роботи електронно-обчислювальної машини? – запитала Сніжана Вікторівна, хоч сама вивчала електроніку в Національному університеті «Києво-Могилянської академії» на факультеті інформатики за фахом інженер-економіст.

– Інакше не могло і бути, адже кожна буква, кожне слово закодовані по принципу електроструму: є в проводі електрострум – одиниця, коли немає електроструму – нуль, – відповів Володимир Никифорович, зустрівши її теплий, щирий погляд. Він не давав йому відірватися від заворожливих чарів її карих очей.

– Сніжана, а як ти дивишся на це, якщо я тебе залишу. Ти одна впораєшся? – запитала Василина Григорівна. – А я піду до хлопців, ми продовжимо наші дебати.

– Гаразд, іди. Якщо не впораюся то мені допоможе Володимир Никифорович, – погодилася Сніжана Вікторівна. – Як, Володимир, ти допоможеш? – запитливо і ніжно вона потонула у заводях його голубих очей.

Василина Григорівна прийшла в лабораторію до хлопців, які вже обговорили алгоритм складання математичної моделі по створенню Машини Часа. Вона послухала їхню розмову і знову стала думати про еволюційну ходу часа і почала писати філософський нарис.

Володимир Никифорович сидів напроти Сніжани Вікторівни і читав книжку. Зрідка поглядаючи на неї він теж помітив, що вона приємно збуджує його почуття, які викликають всілякі роздуми: «Так можна і влюбитися до безтями, але ж вона замужем. І, що далі? – питав він у себе. – Одні неприємності. Треба щось робити. А що? – думав він відчуваючи, що його ніби чародійним магнітом все більше тягне до неї: дуже хочеться ніжно обняти її і поцілувати. – Звільнитися з роботи, так робота мені теж подобається. А якщо і вона до нестями мене теж полюбить? Тоді що далі? – шукав він відповідь. – Один я щось придумаю. А вдвох нам з цією приємною бідою мабуть не впоратися, – бідкався Володимир Никифорович і їхні погляди знову зустрілися несучи в собі любовну магму почуття, яка може вулканно вивергнутися на поверхню.

Сніжана Вікторівна закінчила заводити дані в машину і згадала про Олександра Андрійовича, про своє з ним знайомство, про одруження та, дивлячись в очі Володимира Никифоровича їй не хотілося відірватися від його погляду, який в цю мить котив на неї магнітні хвилі його любові. Сніжана Вікторівна згадала про свою недавню ревність Олександра Андрійовича до Василини Григорівни. Згадала про міжпланетне кохання Миколи Антоновича та Наташі із планети «SS-344» та її наказ коли він одружився з Надією Петрівною. Переосмисливши все згадане Сніжана Вікторівна дійшла висновку, що любов буває різна і погодилася на те, чому б не пофліртувати з холостяком, адже вона як любила Олександра Андрійовича так і любить, а це просто мимо льотне бажання, яке швидко проходить. Вона підійшла до Володимира Никифоровича, ще раз глянула в його очі і ніжно, поцілувавши в щоку пішла в лабораторію.

Володимир Никифорович був шокований від її улесливого зазирання в очі і став готовити машину до послідуючого прийому інформації від регістраторів виробництва. Час непомітно спливав, рухаючись, як часова стрілка на циферблаті. Так приближався кінець другого робочого дня Володимира Никифоровича і він продовжив читати книжку.

Сніжана Вікторівна зайшовши в лабораторію, і як ні в чому не бувало, пройшла мимо Василини Григорівни і весело підійшла до хлопців, які не помітили її приходу. Василина Григорівна писала філософський нарис, а Микола Антонович та Олександр Андрійович обговорювали алгоритм математичної моделі для «Пошук цивілізації Машиною часа». Сніжана Вікторівна тихо підкралася до хлопців і, обнявши Олександра Андрійовича смачно поцілувала, забувши про свій флірт із Володимиром Никифоровичем. Неповторний флюїдний дух, який ішов із його і її пахучих тіл і, як невидимка, пронизував собою його та її тіла і викликав ніжні почуття в його і її душах. Відчувши по новому свої почуття до Олександра Андрійовича Сніжана Вікторівна подумала: «Хіба можна зрівняти такі почуття із почуттями раптового захоплення?», і не заважаючи їм сіла і стала писати вірш.

– Микола, до мене прийшла думка, що алгоритм зв’язку феномена – психометра з ефіром він теж повинен бути, якщо не тотожним алгоритму спілкування з душею людини то схожим. Виходить, що ти як експериментатор зв’язку з душею людини – це той же феномен-психометр. Коли ми проводили експеримент в пошуку душі то, знайшовши її тільки розмовляли з нею. А при створенні математичної моделі «Пошук цивілізації Машиною часа» ми можемо використати алгоритм «Зв`язок з душею». Але нам треба не тільки знайти пройдешню цивілізацію, а прийдеться і побачити її і поспілкуватися. А для того щоб її побачити і поспілкуватися то нам ще треба виготовити електронно-магнітний датчик, який буде доводити (трансформувати) розмір магнітних хвиль нейтронів ефіру в координаті експерименту до розміру магнітних хвиль нейронів мозку експериментатора.

– Олександр Андрійович, ми вже все з тобою продумали. Тепер треба завести в комп’ютер словесний алгоритм і перевести його на мову математики, – сказав Микола Антонович. – Давай ти друкуй, а я буду диктувати. Спочатку ти запиши мою думку. Перше: розробити креслення на ультразвуковий електронно-магнітний датчик і виготовити його на нашому заводі. Після його виготовлення замірити ним і визначити мінімальний і максимальний розмір магнетизма нейтронів ефіра в координаті місця експеримента та мінімальний і максимальний розмір магнетизма нейронів мозку експериментатора. Потім написати алгоритм переходу інформації від нейтронів ефіру до нейронів мозку експериментатора» через шлях фото зчитування відеокамерою інформації методом магнітно-резонансної томографії. Цей датчик повинен мати фото касету і, записавши з ефіра на фото касету зображення послати його в електронно-комп’ютерне устаткування з виводом на табло комп’ютера. Паралельно датчик повинен посилати електромагнітні хвилі фото зображення в шоломофон для його зчитування резервною частиною мозку методом функціональної магнітно-резонансної томографії. Тоді дослідник зможе спілкуватися з дослідним об’єктом. Тепер можна записати макет словесного алгоритма «Пошук цивілізації Машиною часа» для створення математичної моделі «Пошук цивілізації Машиною часа», – додав він і став диктувати. – Перший напрямок: написати алгоритм зчитування інформації з ефіра з виводом на табло комп’ютера та в шоломофон експериментатора-дослідника шляхом фото зчитування інформації ультразвуковим електронно-магнітним датчиком методом магнітно-резонансної томографії через функціональний магнітно-резонансний томограф. Написати алгоритм передачі зчитаної інформації в память електронно-комп’ютерного устаткування не зовнішні носії інформації для її збереження. Другий напрямок: написати алгоритм електронно-магнітної ув’язки між собою ультразвукового електронно-магнітного датчика з функціональним магнітно-резонансним томографом в шоломофоні та з нашим діючим спеціалізованим комп’ютерним устаткуванням. Третій напрямок: написати алгоритм автоматичного пошуку об’єкта. Четвертий напрямок: створити алгоритм переходу інформації від нейтронів ефіру до нейронів мозку експериментатора. П’ятий напрямок: Ув’язавши між собою алгоритми п’яти напрямків ув’язати з ними алгоритм «Пошук цивілізації Машиною часа» та алгоритм «Зв`язок з душею». з виводом інформації в електронному зображенні на табло комп’ютера, на магнітно-резонансний томограф, що в шоломофоні, на відеокамеру і на сканер. Шостий напрямок: із словесного алгоритма «Пошук цивілізації Машиною часа» та словесного алгоритма «Зв`язок з душею» написати єдиний алгоритм «Спілкування з минулою цивілізацією» та створити математичну модель «Спілкування з минулою цивілізацією».

– І от коли математична модель «Спілкування з минулою цивілізацією» буде створена та написана комп’ютерна програма «Спілкування з минулою цивілізацією» тоді можна буде і виходити на зв`язок з минулими цивілізаціями і взнавати якої вона людської Раси і якого Великого Кругу. Чи ця цивілізація існуюча, чи вже віджита, про яку вчені говорять, що це наш паралельний Світ, – висловив свою думку Олександр Андрійович.

В лабораторію зайшов Володимир Никифорович і, попрощавшись пішов на електричку.

Сніжана Вікторівна вже закінчила писати вірші, а Василина Григорів-на теж написала філософський нарис.

– Підемо додому, – запропонував Олександр Андрійович.

– Підемо. – Але ж ви, шановні, не забувайте про нашу традицію. – Ти, Сніжана, вже готова нас порадувати? – запитав Микола Антонович.

– Ми завжди готові, – відповіла Василина Григорівна.

– Сніжана, будь ласка, прочитай, – попросив Микола Антонович.

Сніжана Вікторівна з комп’ютера почала читати такі вірші:

СКАРБНИЦЯ РОДОВОДУ

Лиш Земля – це безцінна природна скарбниця:

В піраміді знайшов артефакт археолог —

В ній розкопана Тутанхамона гробниця, 

Дух над нею звисав, мов розбуджений сполох.

Від таких несподіваних знахідок праху

Одного з найвідоміших нам фараонів, —

Він, зазнавши поразки з космічного краху, 

Назавжди мов заснув між вогненних драконів…

О, Земля! Ти — космічного дерева гілка!

І хранитель сейсмічних мелодій — від роду, 

Тож дуди нам у надрах, як вчена сопілка, 

Розкриваючи тайни шляхів родоводу!



КОДОВАНА ДОЛЯ

Дозріє у певному просторі з часом наш мозок, 

Як тільки в це місце Земля долетить по спіралі.

І люди тоді обіпруться на розуму посох, 

І матимуть іншої суті буттєві моралі.

Можливо, що ми зрозумієм походження наше, 

Яке у житті проявляється в різних манерах, 

І будем його ми сприймати ще й в радіохвилях.

Про це нам із інших планет інформація скаже…

Ото буде мріятись справжня уява-химера!

І стануть планети доступні в парсекових милях!  

В природі на все є Найвищого Розуму воля...

Та жаль, що людей опанує надбанням пізніше, 

Бо кожному визнана в світі кодована Доля

І різному гену в житті відокремлена ніша!


ЗЕМЛЯ – КОСМІЧНИЙ ГЕН 

Земна кора, неначе шестикутна сітка, 

У цих кутах Земля в корі розломи має –

Як м’яч з дванадцяти шматочків зшита чітко

Й живу прикмету мікро й макро визначає –

Цей збіг у ній єство живе означив…

А той валун, що з кремнію в Долині Смерті

У Каліфорнії шляхи свої позначив, 

Пересуваючись півтонною вагою, 

Немов живий, повзе в хаосі коловерті

І, переповнившись дбайливою снагою, 

Говорить, що Земля на ген структурно схожа, 

І ми, земляни, в білім світі не єдині, 

Що космос – теж живий і, значить, з цього може, 

Що космос ще й творець і дав життя людині!


ЗАГАДКОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

Технології древності нам невідомі, 

Що бентежать уми найкмітливіших вчених...

Бо турбує пізнання святу підсвідомість, 

Що прибульцями нам закодована в генах –

Передбачення щоб науково сприймати

І повторення їх технологій створити...

Тож побільше знання нам віддай, альмамати, 

Щоб космічні шляхи до прибульців відкрити!


ЗАБЛУКАВШІ ПРИБУЛЬЦІ

Загадкове плем’я Дропа – це прибульці, –

Відкриттями свідчить вчений археолог...

Їх скелет із нашим має збіг конструкцій:

Де з очей дірки – це втричі більше коло, 

На руках у них аж вдвічі менші пальці, –

Їх печера – цвинтар з назвою «Хебіта», 

Що стоїть в Китаї – як «Закрита Зона», –

В ній лежать чужинці – космосу блукальці.

Сиріус планета – їх була орбіта, 

А Земля дала їм щедрий дім з озоном, 

Так розквітло плем’я Дропа в їхній долі...

Заблукавшись якось в зоряній мандрівці, 

Та, відчувши духом інший вимір волі, 

Віддало своє життя зі смертю в бійці!


СЕКРЕТИ ПРИБУЛЬЦІВ

Спрямоване ультрафіолетове проміння

Іде від споруд мегаліту аж до зірок, –

Секрети його генерує кремній-каміння, 

Натиснувши п’єзоефектом генний курок...

Міркують, що діє причина взаємодії

Між Сонцем і кремнієм в цій структурі будов, –

Що промені ці – є сигнал живої події

Про вісті Землі до Світил – за біокордон...

І раз на добу, як за розкладом, – так буває, 

Що п’єзо зв’язок, мов нагадує нам прибульців, 

Що мешкають там, де життя нам здається раєм

І пестим надію зустріти в них однодумців!

Та прийде той час – і розкриють їхні секрети

Віднайдені вченими наукові сюжети!


– В тебе, Сніжана, всі вірші на космічну тематику, – підкреслив Микола Антонович. – В них і про загадку часу, і про загадкові технології залишені нам прибульцями, і про душу, про все те, що у вигляді інформації відображено і зберігається в космічному ефірі, – помітив він. – Ти, Сніжана, не із Машини Часу все це взяла? – жартуючи запитав Микола Антонович і приємно усміхнувся. – Мені сподобалися, – додав він. – Але, Сніжана, ти ж знаєш, що я хотів би як завжди ще б почути і про любов, будь ласка прочитай, – попросив Микола Антонович. – Я не знаю ще такого поета, хоч перечитав майже всіх, який писав би про космос, – сказав він.

– Я теж такого ще не знаю, – сказала Сніжана Вікторівна. – Якщо ж просиш тоді слухай, – погодилася Сніжана Вікторівна і відшукавши в комп’ютері стала читати такі вірші:

ПОЧУТТЯ ЛЮБОВІ

Де є почуття – там існує любов, як світання!

Де мрії твої в безкінечному світі блукають –

Там є почуття на орбітах любові й кохання, 

Вони віковічні й за так в нікуди не зникають –

Вони для любові були джерелом в Атлантиді, 

Що спить у розломах земної кори – під водою…

Вони, як сигнал, що у космос ішов з піраміди…

Жила марсіяночка-жінка – щаслива судьбою.

Була теж у неї любов і цвіла почуттями

І ними в коханні була, як і ми зачарована, 

І так, як і ми, теж влюблялася аж до безтями –

Бо лиш в почуттях міжпланетна любов закодована!


ПРОЦЕС ПІЗНАННЯ

Пізнання процес, як і час, і любов не зупиниш…

Щоб Всесвіт пізнати – людині життя не хватає.

А в мріях – процес як ішов, так і йде без упину, 

Коли ж у душі ще й любов – він за серце хватає!

Життя пізнаючи, – людина мудріє з літами –

Вона заглядає то в космос, то в Землю, то в атом!

Як любить, то кажуть: «на сьомому небі літає», –

Тоді і пізнання для неї – найбільше є свято!

Коли ж закохалась уперше душа до нестями, 

Тоді і пізнання процес – без ніяких ексцесів, –

Любе відкриття він доводить практично до тями…

Любов – це в пізнанні найкращий процес процесів!


ФОРМУЛА ЛЮБОВІ

Любов – це Жар-птиця, що щастям до всіх прилітає –  

Бажання виконує ті, що людині хотілось!

Крильми почуття всіх закоханих щиро вітає, 

Любов – це складна геометрія, – космосу тіло!  

Її не розгледіти навіть озброєним оком…

І все ж намагаються вчені її розпізнати.

Та ще не вдається узнати так просто – наскоком!

Потрібно мабуть теорему любові вивчати…

Любов – це тяжіння Землі: в нім магніти кохання 

І їх відчувають завжди у собі наречені

При першім цілунку й останнім – любовне зітхання!...

…Чи ж формулу птахи – любові нам виведуть вчені?!


– Сніжана, я впевнений, що твій розум володіє властивістю флюїда, який дав можливість твоїй душі зчитувати інформацію з ефіру. Ти тільки подумаєш про те, щоб тобі хотілося написати і душа тут же скопіювала з ефіру готовий вірш. Так, чи не так? Признайся! – жартуючи і усміхаючись запитав Микола Антонович. – Спасибі, – подякував Микола Антонович.

– Не придирайся, Микола, а то ти хочеш і вірші щоб гарні були, і щоб ще тобі було відомо як вони були написані, – жартуючи сказала Василина Григорівна. – Що гарні, то гарні. Так, Олександр – додала вона, і навмисно кокетливо стала зазирати в його голубі очі.

Сніжана Вікторівна це помітила і усміхнулася, спіймавши себе на тому, що чомусь в душі не пробіглися почуття ревності.

– Гарні, – відповів Олександр Андрійович, відчувши в собі приємний сплеск почуття від поглядів Василини Григорівни.

Олександр Андрійович подивився на Сніжану Вікторівну, яка, усміхаючись, спокійно дивилася на нього. І це його здивувало.

– Досить, Василина, спокушати чоловіків. Краще б було якби нам ти прочитала свій нарис, та підемо додому, – усміхнено запропонувала Сніжана Вікторівна, дивлячись на шокованого Олександра Андрійовича.

Василина Григорівна почала читати філософський нарис: «Еволюція чи Бог?» за змістом:«Психологія, по словам величезних авторитетів цього предмета, являється областю науки, яка до цієї пори ще зовсім є не дослідженою. Фізіологія, по словам Фурньє, одного із авторитетів Франції, знаходиться в такому поганому становищі, що дає йому дозвіл висказати в своїй передмові до свого ерудованого труда «Фізіологія нервової системи» таку думку: «Ми усвідомлюємо, що не тільки не розроблена фізіологія мо-

зка, а навіть не існує ніякої фізіології нервової системи».

Його висновок говорить про те, що наша людська Раса нині перебуває в занепаді. Якщо ж взяти ті досягнення які нам відомі із древніх міфів та артефактів і те, що людина, як писав Платон, жила серед Богів і сама була Богом у повітряному мирі та ще врахувати і те, що з самих древніх часів релігійні філософи вчили наших предків, що вся Вселена була наповнена божественними та духовними істотами різних Рас, то виходить, що. Фурньє казав правду.

В повір’ях та легендах різних племен описуються більш ранні творіння еволюції різних віджитих Рас. В них говориться, що ці духовні істоти володіли майже необмеженими знаннями, а їх відвага та хоробрість навіть загрожувала бунтом проти Великого Головного Духу. За це він їх і наказав, заключивши у видимі фізичні тіла та обмежив тілесними почуттями.

Читаючи ці повір’я та легенди можна припустити, що наша Раса еволюційним шляхом почала розвиватися не в тому моральному напряму, який будував в той час Вищий Розум, який тоді для них був невідомий і вони його назвали Великим Головним Духом. І тоді Вищий Розум вирішив зробити так, як зробив – і розвиток нашої Раси припинився і пішов її занепад, але Раса продовжує існувати, занепадаючи. Стали все рідше народжуватися різні феномени – ясновидці та психометри, в яких резервна частина мозку була повністю задіяна свідомістю і ця свідомість підсвідомо давала вказівки душі і вона їх виконувала. Раніше люди завдяки резервній частині мозку управляли своїми почуттями, адже кожне почуття це особлива невидима духовна матерія, яка постійно еволюціонує, набираючи максимальний свій розвиток. Самими чутливими почуттями в природі являються почуття любові. Отже любов – це невидима духовна матерія, яка теж еволюціонує і підлягає одному і тому закону природи, а саме: матерія не появляється з нічого і не зникає просто так, а вона з одного стану матерії переходить в інший стан матерії. Такий процес еволюції відбувається теж по замкнутому колу і безперервно: то народжується любов, то з одного виду матерії переходить в інший вид матерії. Любов, як кожна невидима духовна матерія складається із атомів. І так же її атоми, як і кожен атом, в природі володіє своїм полем магнетизму. Коли любов починає угасати, то це означає, що її магнітне поле ослабло і вона начинає притягуватися до любові іншої незнайомої людини, яка має сильніше магнітне поле. Кожна матерія на атомному рівні самостійно вступає в тільки їй притаманну реакцію з іншою матерією. Так же і любов як самостійна матерія на рівні атомів вступає в духовно-матеріальну невидиму реакцію й нічого не каже людям про свої матеріальні невидимі духовні почуття. Цією реакцією управляє тільки розум людини, в якої резервна частина мозку повністю задіяна свідомістю і через душу людини управляє цією духовно-матеріальною невидимою реакцією. І це відбувається завдяки можливості резервної частини мозку, і залишається для науки поки що вічною таємницею. А на запитання людей: «Куди дівається любов?» можна відповісти тільки абстрактно – зникла у небуття.

Занепала наука, а сучасні вчені взагалі відрізали найбільше значиму половину людських артефактів та вчення древніх релігійних філософів, які ще тоді вчили, що вся Вселена була наповнена божественними та духовними істотами різних Рас, що з однієї Раси стала розвиватися і наша Раса.

Доказом того, що наша Раса заходить у варварство є відсутність таких людей, які жили в древності і їм були притаманні різні здібності. Це були багато-чисельні і різні секти в Китаї, Сіамі, Татарії, Тибеті, Кашмірі та Британській Індії, які посвятили своє життя культивації так званих «зверх природних сил».

Одні, завдяки стану свого заглиблення в свої думки – медитації, шукали і завжди знаходили свою молодість. Другі, володіли здібністю духовно, а не тілесно переноситися з одного місця на інше, як би далеко воно не було, і задовольняти там всі свої бажання. Такий феномен являється не більшим чудом, ніж відображення в дзеркалі. Треті вміли приборкувати диких звірів. Ось як це було з факіром Індії: «Немає в світі лютішого звіра, ні ж Бенгальський тигр. Одного разу все населення невеликого села недалеко від Дакка, розташованого близь джунглів було в паніці від появлення на світанку великої тигриці. Дикі звірі покидають своє лігво тільки в ніч, коли виходять на пошук здобичі, або напитися води. Така поява спричинена тим, що тигриця була мамою двох тигрят, яких уніс відважний мисливець і вона вийшла їх шукати. Два чоловіка і один хлопчик вже стали її жертвою. І коли старий факір, зібравшись у свій щоденний похід, виходячи із воріт побачив і з першого погляду оцінив таку ситуацію він, наспівуючи матрам пішов прямо на звіра, який з вогненними очима і запіненою пащею, припавши до землі близь дерева, готовий був плигнути на нього. Знаходячись приблизно в десяти метрах від тигриці і не перериваючи своєї модульованої молитви, слова якої ніхто не розуміє, він почав регулярно робити паси. Потім робив, шокуючи завивання, яке поступово затихало і перейшло в рядок розірваного жалобного плачу. В цьому плачу пограбована мама-тигриця відчувала свої жалоби, а потім вона зробила величезний стрибок на факіра і, впавши у його ніг качалася тріпаючись в пиляці. Потім вмить стала нерухомою, її величезна голова покоїлася на її передніх лапах, а її налиті кров’ю очі стали лагідними і прикованими до обличчя факіра. Він сів коло тигриці і ніжно гладив її полосате хутро і поплескував по її спині до тих пір, поки зник її стогін. А через пів години всі люди села стояли навколо них. Голова факіра покоїлась на спині тигриці, як на подушці. Його права рука лежала на її голові, а ліва була відкинута на землю під її страшною пащею і звідти довгий червоний язик ніжно її облизував».

Якщо порівняти феноменів з точки зору духовної сили та з точки зору появи їх на Землі то можна дійти такої ще думки. Спробуємо розглянути сомнамбулів та психометрів. Сомнамбул може своєю волею та силою духу змінювати в собі магнетизм і підійматися вверх. Психометр коли він з якогось об’єкта тримає якийсь предмет в руці або прикладає до чола може отримувати від об’єкта любу інформацію, як про духовне так і матеріальне тіло.

Тепер, якщо припустити, що Ісус теж мав таку ж здібність, а інакше він не міг опуститися на Землю і потім, коли він ожив, знову то виходить, що Ісус, як людина – сомнамбул був самим першим чоловіком на Землі. Таким чином такі припущення дозволяють зробити гарантований висновок, щодо еволюції нашої людської Раси. Наша людська Раса стала занепади зразу ж після того як вбили Ісуса, бо він був духовний борець проти несправедливості, адже читаючи Біблію, вже до його життя між народами точилася ворожнеча та відбувалися війни із-за матеріального розподілу. Тоді релігійним вченим більше нічого не залишалося як писати Біблію, ви-

користавши таку духовну здібність Ісуса для стращання людей, видумуючи Бога шляхом приписування Ісусу його чудотворних дій придуманих ними. Наприклад: В Євангеліє згідно СВ. ІОАННА в другому розділі ІОАННА 2: «Весілля в Кані Галілейській». На цьому весіллі Ісус із води зробив вино. Вино – це ж нежива матерія, дії з якою без фізико-хімічних реакцій не відбуваються, а не дух та воля, які притаманні тільки живій матерії і, володіючи неймовірним духом та волею Ісус лікував людей. Друге чудо в Євангеліє згідно СВ. ІОАННА в шостому розділі СВ. ІОАННА 6: «Чудо нагодування п’яти тисяч людей» описується нагодування п’яти тисяч людей п’ятьма ячмінними хлібинами і двома рибками. І від цієї їжі навіть осталися залишки – дванадцять повних кошів кусків хліба. Звичайно ці релігійні вчені, що писали Біблію були філософами. Отці ранньої Церкви авторство Біблії приписують Матвію одному із учеників Ісуса, які тоді не мали ніякої справи з неживою – фізичною матерією.

Отже, встановити з цих двох прикладів істину нам допоможе тільки Машина Часа над розробкою якої і займаються вчені України Микола Опанасенко та Олександр Світозаренко».

– Молодець, Василина, вдалий філософський нарис. Все логічно. Ісус був використаний релігійними філософами для створення образа Бога завдяки його еволюційним духовним здібностям, – підтримав філософську думку Микола Антонович.

– І дійсно, як це, просто так можна зачати дитину в утробі жінки із духу, тобто тільки з атомів духовної матерії живу фізичну матерію? І народити Ісуса – видумка, – так сказала Сніжана Вікторівна.

– Я теж такої думки, – сказав Олександр Андрійович. – Скоро вже ми взнаємо з дослідження. А тепер пішли додому, – додав він.

– Додому ми встигнемо, – заперечила Сніжана Вікторівна. – Краще давайте перевіримо наші резервні частини мозка, адже після останньої перевірки пройшло вже три роки, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

– Це ти, Сніжана, наслухалася про любов у моєму нарисі. Я теж за твою пропозицію. Давайте хлопці наші шоломофони та вмикайте зв`язок з Наташею з планети «SS-344», – підтримала Василина Григорівна. – А ти, Олександр, будеш? – запитала Василина Григорівна.

– Буду, перевірю ще раз свою резервну частину мозку, – погодився Олександр Андрійович і став приєднувати три шоломофони.

– А чого три, а не чотири? – запитала Василина Григорівна.

– А в Миколи резервна частина мозку вже давно функціоную, він те-пер по міжпланетному Інтернету спілкується без шоломофона, бо він йому вже не потрібний, – відповів Олександр Андрійович.

– Зрозуміла, – сказала Василина Григорівна.

– А тепер одівайте на голову шоломофони, та я відрегулюю в шоло-мофоні зміст кремнію, щоб його зміст відповідав змісту кремнію волосся на голові, – запропонував Микола Антонович. – Так, все готово – вмикаю зв`язок, – застеріг Микола Антонович.

– Привіт, Наташа, ти моїх колег уже всіх знаєш. Вони бажають, пере-вірити свою резервну частину мозку. Покажи, будь ласка, їм якесь кольорове зображення, – попросив Микола Антонович.

– Привіт, мій любий, Коля! Пройшло майже три роки з тієї пори, як ми з тобою обмінялися нашим почуттям любові. Я відчуваю твої почуття, вони не такі виразні як були тоді, але мені приємно їх відчувати. Я розумію, що ти більше любиш свою Надійку і не ревную, як заведено у вас, а навпаки мені це дуже приємно, що ти зустрів велику свою любов. Цілую не забувай, мій любий, – промовила Наташа і стала імітувати свої обійми і свій поцілунок.

Було видно на табло комп’ютера спеціалізованого комп’ютерного устаткування, як Микола Антонович теж став імітувати і в своїй уяві обняв і, закривши очі став смачно цілувати Наташу.

– А тепер, любий, вмикаю кольорове зображення, – сказала Наташа.

Миттєво на табло комп’ютера спеціалізованого комп’ютерного устат-кування появилося короткометражне кольорове кіно.

– Ура! Я бачу кіно кольоровим, – радісно промовила Сніжана Вікторівна.

– Я теж, – майже одночасно зі Сніжаною Вікторівною скрикнула збуджено і радісно Василина Григорівна.

– А ти, Олександр, чому мовчиш? – запитав Микола Антонович.

– Ти ж, Микола, знаєш, а питаєш, – розвівши руками відповів він.

– Я рада за вас, Сніжана, та,Василина, а ти, Олександр, не горюй, будеш одівати шоломофон при нашому спілкуванні, – сказала Наташа. Якщо більше питань немає тоді бажаю вам міцного здоров’я та довголіття і щоб ваша любов не покидала вас, – побажала Наташа і вимкнула зв`язок.

– Поспілкувався ти, Микола, я бачу задоволено, – усмішкою підкреслила своє бачення Сніжана Вікторівна.

– А тобі, Сніжана, що теж може дуже закортіло? – усміхнувся і за-питав Микола Антонович.

– Що ти відчував, коли ви цілувалися? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Скажу, щоб тобі ще більше кортіло, – сказав, усміхаючись, Микола Антонович. – Коли Наташа, підійшовши, взяла мене в свої обійми я відчув її дотик, з якого пішов її почуття теплий дух і розлився по моєму тілу, яке стало драгліти, ніби по ньому повзають лоскотливі муравки. Відчув дотик її вологих вуст, які, мов солодкі вампіри, вп’ялися в мої вуста і п’ють мої почуття. В цю приємну хвилину для мене, окрім її тремтливого тіла, нічого і нікого не існувало – от, що я відчував, будучи у її незабутніх обіймах, – пояснив Микола Антонович. – А зараз все те, що ви бачили для мене вже наче його й не було – все забулося, – додав він.

Василина Григорівна згадала про свій душевний потяг до Олександра Андрійовича, який в цей час чомусь дивився тільки на неї, не зводячи свої очі, нібито вона його заворожила. І він це відчув і став думати, чи те, що він відчуває може є любовною проказою, якою Микола Антонович заразив весь колектив лабораторії?!

– Прочитай один вірш – на доріжку, та підемо додому, – попросив Микола Антонович.

– Слухай, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати по пам`яті вірші:

ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ

У тебе я – лебідь! Ти в мене – лебідка!

Друг друга ми навіть без слів розумієм.

Близь річки стоїть дерев’яна кібітка –

Це домик на дачі. Ми квіти лелієм…

Під вечір приходимо митись на річку

І бачимо парами плавають лебеді, 

По той бік каштани запалюють свічку, 

Вчувається пісня у жаб’ячім лепеті…

…В кібітку вернулись щасливі із річки

В серцях вже любов підіймає свій лепет…

В постелі любов’ю нас вкутала нічка –

Ти вірна – лебідка! Я вірний твій – лебідь!


Я БАЧИВ

Я бачив відталий сон

У пелюшках весни

В колисці материнства, 

Що кликала до себе

Босим літом підгузників

І ляльками осені, 

Чепурила

Сніжинки мудрості

На скронях моєї зими!


– Спасибі, Сніжана, за такий вірші, – подякував Микола Антонович.

– Молодець, Сніжана, чудові вірші по формі невеличкі, а по змісту вірш «Я бачив» охопив усе життя людини. Ти дійсно поет-філософ, – похвальну думку виплеснула Василина Григорівна. – А ти, Олександр, іще щось скажеш? – запитала Василина Григорівна гіпнотичним поглядом.

– Я їй вчора перед сном сказав коли вона тільки, написавши стала мені читати. За ці вірші, я її довго пестив і цілував, – сказав Олександр Андрійович, зустрічаючи теплоту карих очей Сніжани Вікторівни.

– Так, хлопці та дівчата! – звернувся Микола Антонович. – Вже вечір став сірою фарбою малювати ніч на небі, а ми з вами ніяк не дійдемо додому. Василина, замикай двері, а я пішов. На все добре. Ми стрінемося в дитячому садочку завтра зранку.

14. 07. 2015

м.Дніпропетровськ 22.01.2015
11.03.2015 Проза / Роман
На граніживого і мертвого (Глава 2, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 20, том 2) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.08.2018 © Панін Олександр Миколайович / Мініатюра
Художник (Котячі страшилки)
21.08.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Мачо
20.08.2018 © Леонід Пекар / Оповідання
Побажання
19.08.2018 © Іван Петришин / Повість
Ейлін Ченґ: "Розмова у Вагоні" (Сучасна Китайська Література)
19.08.2018 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Човни
На грані живого і мертвого (Том III)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 3 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 5 том 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 79  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: Гітлєр проти передачі всього Закарпаття мадярам, Польща - за (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
07.09.2018 © Суворий
Конфлікт довкола Закарпаття: чехи дають автономію, мадяри домагаються анексії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
20.01.2011 © Михайло Трайста
16.10.2012 © Істерична Бруталка
26.03.2012 © Піщук Катерина
04.10.2011 © Марина
27.11.2013 © Андрій Осацький
10.02.2017 © Вадим Фішер
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди