Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 17:04Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 10 том 3

прополка в аграрному цеху

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28382

В парковій зоні завода в збудованій невеличкій, але в добротній і надійній коморі для збереження і вкриття від дощу та снігу знаходилося аграрне знаряддя заводчан та лави, які використовуються заводчанами для поїздки в аграрний цех та для проведення влітку в парковій зоні всіляких церемоній та свят. Біля цієї комори, взявши із неї сапки сидять заводчани на винесених із неї лавах і чекають заводський транспорт, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на прополку своїх земельних дільниць.

– Хлопі, будь ласка, вставайте! Он бачите вже їдуть машини, – сказала Сніжана ласкаво дивлячись то в зелене плесо очей Сергія Никифоровича, то в бездонну голубизну очей Олександра.

Микола Антонович, Сергій Никифорович, Олександр Андрійович, Петро Микитович та всі чоловіки поставили лави в кузова машин, всі посідали і поїхали. Коли машин виїхала за місто молодь: дівчата та хлопці почали співати, а коли вже виїхали на пряму дорогу, яка вже вела до села, то почалася жвава розмова і про овочеві культури, і про їх прополку.

– Олександр Андрійович, що ви зі Сніжаною Вікторівною спочатку будите полоти? – запитала Василина Григорівна.

– Ми почнемо з морковки та буряка після їх проривки, а потім почнемо полоти цибулю, перець, капусту, петрушку, укріп та, якщо встигнемо то почнемо прополювати і діляночку картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою спочатку прорвемо та прополемо те що й Сніжана та ще прополемо, якщо встигнемо, гречку, – сказав Петро Микито-вич.

– А ви, Василина Григорівна, з Сергієм Никифоровичем, що почнете полоти? – запитав Петро Микитович.

– Ми спочатку теж прорвемо і прополемо морковку та бурячок, а потім почнемо полоти цибулю, перець, капусту, петрушку, укріп та, якщо встигнемо, то почнемо і діляночку кукурудзи, – відповів Сергій Никифорович, і знову чомусь згадавши як вони з Олександром після захисту дипломів їздили в ліс за опеньками і їм обом тоді запала в око Сніжана. Цей спогад чомусь визвав ті давні приємні почуття і заставив його знову довго розглядати Сніжану, відчуваючи її теплий погляд, який вона теж чомусь не зводила з нього, відчуваючи тепло його очей. Сергій Никифорович, не відриваючи погляду від Сніжани звернувся до Миколи. – Микола, розкажи з чого ти з Надійкою почнеш прополку? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми почнемо свою прополку з того, що й ви, а потім станемо полоти ділянку баштану: дині, кавуни, огірки та гарбузи, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько повторює і на роботі.

– Ти ж, Микола, не забув, що я тобі казала коли ми їздили на посадку овочевих? – запитала Василина. – Так що шукай собі сторожа, а то твоя прополка буде даремною. Ми зі Сніжаною, Сергієм та Олександром у вас всерівно покрадемо всі кавуни та дині, – жартуючи сказала Василина і всі розсміялися.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і, проїхавши до середини поля зупинилися. Заводчани, взявши сапки та кошики з їдою розійшлися по своїх земельних дільницях.

Була хороша погода і працювалося легко, а годинник непомітно намотував своїми стрілками час, піднявши Сонце в зеніт.

– Ну що, любий Олександр, запитай у Сергія та Василини може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана.

Сусіди погодилися. І Василина запросили їх до себе на обід. Олександр взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл вже накривався повним ходом. На скатертину розстелену Василиною на землі чоловіки викладали із кошиків різні страви. Не обійшлося і без спиртних напоїв. Від кожної пари – по пляшці Кагору.

– Сергій, розкорковуй! – лагідно запропонувала Сніжана, заглядаючи ніжно в його голубі очі, з яких вже назустріч в карі очі Сніжани бігли емоційні хвилі любові.

Сергій Никифорович, розкоркував і розлив порівно всю пляшку в підставлені хлопцями стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан, зустрівшись із бажаним поглядом Сніжани.

– А я вас всіх запрошую до нас в гості на продовження нашої вечері, – запропонувала Василина і, дивлячись Олександру в очі, всім своїм єством потонула в плесі його голубих очей.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо відпочивати, – сказала Сніжана, дивлячись в очі Сергія Никифоровича і, витаючи в їх світло-зеленій заводі і чекала, на його відповідь.

– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович, дивлячись в її бажані ніжно чекаючі очі. – А тепер накрийте, що на скатертині та ходімо полоти, – додав він.

– А тепер, Сергій, ми запрошуємо їх по приїзду до нас та продовжимо розмову про наші враження від сьогоднішньої вилазки на природу, – усміхаючись додала Василина Григорівна, показуючи ще на не прибране зі скатертини.

– А тепер давайте позмагаємося як той раз – коли саджали. Хто швидше впорається, той від мене отримає відповідний приз, – весело запропонувала Сніжана. – Що скажете, хлопці? – запитала, спрямувавши свій пог-ляд на Сергія.

– А який же на цей раз буде приз? – запитав Микола.

– А це ж як і тоді – жіноча тайна, Залежить лише від того – яка з наших бригад стане переможцем? Як для тебе, то приз буде такий же як і тоді – прочитаю вірш, – відповіла Сніжана.

– Годиться! А тепер, мої любі друзі, гайда по своїм робочим місцям, – сказав Микола і вони розійшлися по своїх дільницях і стали сапати.

Сонце, сідаючи на околицю села вже вішало над полем рожевої загра-ви гардину.

– Скоро почне вечоріти, – сказав Микола, закінчуючи намічену Надійкою прополку. – Надійко, ти бери кошики та йди до Василини, а я зараз теж буду йти, – додав Микола.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Коли прийшов Микола, Надійка вже все повкладала в кошики.

– Надійка, гукай Сніжану хай читає вірш, – жартівливо звернувся він і, підійшовши обняв і смачно поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо досапувати, – додав він.

Сонце вже сіло за обрій і вечір сірою фарбою став малювати в небі чорняву ніч, підганяючи роботу працюючих. 

Заводчани стали сходитися і сідати на машини. Нарешті прийшли і Серій з Василиною, Олександр зі Сніжаною та Маргарита з Петром.

– Завтра ще приїдемо полоти сказав Сергій Никифорович. – А ви, Пере, Миколо, Олександре, ? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми теж приїдемо та просапаємо гречку, – відповіла Маргарита.

– А ми приїдемо та прополемо гарбузи, – відповіла Надія.

– І ми приїдемо та будем досапувати цибулю, – відповів Олександр.

Вони мовчки взяли сапи та кошики і пішли до машин. Мовчки сіли і поїхали, а коли приїхали додому, то вже стемніло.

По алеї між ялинками їх Місяць довів до будинку.

Всі зайшли в ліфт і, вийшовши на десятому поверсі гості почали з вестибюля розглядати вечірню річку Дніпро. Небо було зоряне. По темній воді плив Місяць, мов човен, а зорі, ніби русалки взяли його у своє оточення.

– Досить розглядати. Заходьте в квартиру, – стоячи у відчинених дверей запросила Василина.

– Який романтичний краєвид. Хіба можна відірватися! – радісно заперечила Сніжана.

– Пейзаж – тільки б знімати фільми! – додала Маргарита.

– А довго будемо ділитися враженням? – запитала Надія Василину.

– Скільки захочете. Буде видно, – не заперечила Василина і запросила всіх в невелику залу за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел між якими вона для чоловіків поставила стільці. Розташовуйтеся, як у себе дома. Ви ж в нас уже не в перший раз. А я на хвилинку, … – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл дві пляшки вина «Шардане».

В залу зайшла Василина і поставила на стіл чарки, сир та цукерки.

– Олександре, відкорковуй та наливай по п’ять капель, щоб враження від цього фільму краще віддзеркалювали наші думки, – весело і усміхнувшись попросила його Василина і, зазираючи в його очі

– Я хотів би почути враження кожного від нашої з вами прополки та продовжити нашу щиру та відверту розмову про еволюцію нашої з вами любові, – сказав Сергій. Никифорович

Василина після почутого від Сергія Никифоровича стала думати знову про еволюцію любові. Вона згадала вичитане в журналі «Пробуджуйтесь!» № 1 за 2016 рік Свідків Ієгови про флюїд(здібність) каракатиці міняти свій колір. В нарисі писалося як вона це робить. Що вона миттєво змінює свій колір завдяки особливим клітинам – хроматофорам, які знаходяться в неї під шкірою. Що хроматофори мають мішечки, які заповнені кольоровим пігментом і оточені малюсінькими м’язами. Коли каракатиці потрібно замаскуватися, мозок відправляє сигнал м’язам і вони, скоротившись розтягують мішечки з пігментом, і каракатиця швидко міняє свій колір. Писалося, що це природне явище дуже зацікавило вчених Англії із Брістольського університету і вони навіть розробили прилади, які діють як м’язи шкіри каракатиці і вже створили штучну шкіру каракатиці.

Але таке тлумачення цієї філософської думки Василину не задовольнило і вона стала думати як це робиться? На її думку прийшло теж вичитане про те, що в середині Х1Х віку вченим Вільгельмом Рейхенбахом, який 30 років посвятив електромагнетизму, при дослідженні було встановлено, що магніт впливає на саму рухливість предметів і залежно від швидкості руху предмет відповідно швидкості міняє і свій колір. І Василина стала міркувати над вичитаною інформацією як і завдяки чому відбувається зміна кольору?. Вона, міркуючи припустила посилаючись на прочитане, що коли предмети пропускають через електромагнітне поле, то атоми цього предмета рухливістю електронів міняють свою полярність і ця зміна полярності атомів змінює колір предмета, а в каракатиці змінює колір пігментів шкіри і це підтверджується двома експериментами проведеними в різний час і різними вченими. Філософська думка її аксіоми була така: «Коли каракатиця м’язами розтягувала шкіру, то завдяки Врілю певних Природних сил та флюїду ефіра, флюїд інстинкту каракатиці, яким вона володіє, швидко змінював полярність її шкіри». Вирішивши це питання Василина стала думати далі над тим, що експериментально цим же вченим Вільгельмом Рейхенбахом, теж при дослідженні було встановлено, що магнетизм в матеріальних предметах має дві сили. Перша сила – не ним відкрита і всім відома. Це тоді, коли предмети мають різну магнітну полярність – вони притягуються, а предмети, які мають однакову магнітну полярність – вони відштовхуються. Друга сила – ним відкрита і, яка діє навпаки. Це тоді, коли предмети мають різну магнітну полярність – вони відштовхуються, а ті, які мають однакову магнітну полярність – вони притягуються. Рейхенбах також доказав, що і в тілі людини існує ця друга сила. Він стверджував, що різнойменні магнітні заряди викликають в людини неприємні відчуття тепла і холоду, а однойменні заряди навпаки – приємні. І він цю другу магнітну силу назвав психічною енергією. Знаючи, що енергію людина отримує від Сонця через своє Сонячне сплетіння тоді можна припустити, що кожна людина отримує психічну енергію від другої магнітної сили, яка теж має різну полярність. Одна людина може отримати тільки мінусову полярність. Друга людина отримує тільки плюсову полярність. І от коли зустрічаються люди з однаковою магнітною полярністю тоді в них проявляється флюїд любові, який без відома і згоди людини визиває в неї нове почуття любові.

Першою на запит Сергія Никифоровича відгукнулася Сніжана.

– Мені дуже сподобалося. Ця поїздка теж надихнула мене написати поетичні на різну тематику, – сказала задумливо Сніжана і, поклавши цукерку під язик взяла свою записничку. А щодо еволюції моєї любові, то кажу вам щиро і відверто, що як любила свого чоловіка Олександра так і люблю зараз. А моя любов до Сергія вона є якась інша – загадково інтригуюча і це мене починає рупити – додала вона і почала писати вірш, про любов, який їй щойно прийшов на ум. Її творчий процес не дав їй послухати враження Петра та Маргарити, Миколи та Надії.

– А ти, Олександр, що скажеш? – запитав Сергій Никифорович.

– Поїздка – це рух, який придав мені бадьорості аж на цілий тиждень. Що до еволюції нашої любові, то я теж як любив Сніжану так і люблю та ще полюбив Василину, – сказав Олександр. 

– Що ти, Петро Микитович, з Маргаритою мені скажете? – запитав Сергій Никифорович.

– Я скажу, що ми з Маргаритою теж задоволені нашою поїздкою і будемо про неї теж писати в заводській газеті «Фрезер». А що стосується еволюції нашої з нею любові, то скажу відверто, що нас це питання давно вже почало рупити і ми вже не раз цю тему обговорювали, але при великому нашому бажанні до нас з Маргаритою така любов на жаль ще не приходила. Будь ласка, Маргарита, скажи, що це істина правда, що хочемо зустрітися з такою людиною і поповнити свої почуття новизною іншої любові, – попросив Петро.

– Так, кажу щиро і відверто, що з уст мого любого чоловіка прозвуча-ла правда істини, – підтвердила Маргарита. – Бажання велике, щоб відчути нектар іншої любові, але вона чомусь на превеликий жаль до нас із Петром не приходить, – додала Маргарита.

– Моє ставлення та ставлення моєї дружини Василини до еволюції нашої з нею любові вам всім відомо, – сказав Сергій Никифорович. Ми любимось і кохаємось вдвох. Вона ще полюбила Олександра, а я ще полюбив Сніжану. Така інтелектуальна любов, як її називає сучасна наука, дійсно оновлює і подвоює почуття людини і приносить неабияке емоційне задоволення. Що скажеш нам, Миколо зі своєю Надійкою? – запитав Сергій Никифорович. – Ти ж навіть відчув любов Наташі із планети «SS-344», – підкресливши додав він.

– Моя любов до мого любого Миколи іще не вщухає, але мені ще хочеться відчути і мою нову любов на яву, а не тільки в моїй уяві, – сказала Надія. Але до людини, яку я люблю моя нова любов існує тільки в моїй уяві, і вона на жаль на мене не звертає уваги, тому що вона сама вже має нову любов і я на неї не ображена, і мені чомусь від цього ця людина все більше стає любимою, – додала Надійка.

– Я хочу найти таку ж любов і на нашій Землі, але не можу. Можливо для людини потрібні тільки дві різні любові космічна і земна для їх порівняння, а можливо ще не трапилася така людина, магнітне біополе якої притягло б мої почуття до неї, як мої почуття до Надійки, а її почуття були б тотожні моїм. Сергій, мені моя Надійка каже, що тебе, вона любить. І якби вона ласкаво з тобою не розмовляла, а ти не проявляєш ніяких емоцій – ні гу-гу, – повідомив Микола. – Любов має свою електромагнітну енергію. Вона, як те Сонце. Василина в своєму філософському нарисі вже говорила, що Сонце – це комора планети Земля у її частині Космосу, який самостійно виробляє свій життєвий флюїд і завжди отримує стільки, скільки віддає. Що Сонце є той електромагнітний вузол в Сонячній системі, в якому сплетені всі Природні сили, які генерують життєву електромагнітну енергію і цьому вузлу тотожне Сонячне сплетіння в тілі людини, яке завдяки своєму флюїду (здібності) розповсюджує по тілу всю життєву енергію отриману від Сонця. То можливо і флюїд любові скільки отримав життєвої енергії від Сонячного сплетіння, стільки ж її і віддає людині, викликавши в неї без її відома і згоди саме цією ж енергією нову любов? – продовжив Микола філософську думку Василини.

– Ти, Микола, мене випередив, я якраз саме про це хотіла доповнити наші дебати – затвердила його думку Василина. – Але в мене зовсім інший до цього підхід. Моя думка така: «В середині Х1Х віку вченим Вільгельмом Рейхенбахом, при дослідженні було встановлено експериментально, що магнетизм в матеріальних предметах має дві сили. Перша сила – не ним відкрита і всім відома. Це тоді, коли предмети неживої матерії мають різну магнітну полярність – вони притягуються, а предмети, які мають однакову магнітну полярність – вони відштовхуються. Вільгельм Рейхенбах експериментально встановив що магнетизм живої матерії – людини теж має дві сили які діють навпаки. Перша сила – це тоді, коли люди мають різну магнітну полярність – вони відштовхуються. Друга сила – це тоді, коли люди мають однакову магнітну полярність – вони притягуються. Рейхенбах доказав, що різнойменні магнітні заряди викликають в людини неприємні почуття, а однойменні заряди навпаки – приємні. І він магнетизм цих двох сил назвав психічною енергією. Знаючи, що енергію людина отримує від Сонця через своє Сонячне сплетіння тоді можна припустити, що кожна людина теж отримує психічну енергію і від людини, яка має однойменну магнітну полярність. І от коли зустрічаються люди з однаковою магнітною полярністю в них проявляється флюїд любові, який без відома людини визиває в неї нове почуття любові». От чому я люблю Олександра.

– Що це ти, Сніжана, так довго пишеш, чи не оповідання? – пожартувала Маргарита. – Вже треба іти додому, – додала вона і їй так закортіло послухати вірш, що вона стала заглядати в її записничку.

– Зачекайте трішки. Які ж ви нетерплячі. Сидите тільки розмовляєте – поспівали б, а то вроді нічого і не пили, – пожартувала Сніжана. Я вже закінчила, – відповіла Сніжана.

– Микола, слухай – ти став переможцем у змаганні це твій приз і стала читати такі вірші:

КОЛОСОК

Колосок на долоні, 

Випромінює сонячні вусики...

Він чемно землі бив поклони, 

Набирався небесної музики...

Колосок на долоні, 

Агронома теплом зігріваючи, 

І, руку, від поту солону, 

Золотить, мов сонячний зайчик!


КОЛОСКОВА ДОЛЯ

В очі-квіти волошкові

Жайвір з неба заглядає,  

Пестить долю колоскову

Агрономка, як світає!

Я в ті очі закохався, 

Але їй я не признався!

Нею знайдено підкову –

На врожай це виглядає!

Колос ніжиться казково –

Позолотою гойдає!

В очі-квіти волошкові

Жайвір з неба заглядає,  

Пестить долю колоскову

Агрономка, як світає!

Я в ті очі закохався, 

Та лиш жайвору признався


РОЗУМ, ДУША І ЛЮБОВ

Живіть три матерії: розум душа і любов

У мозку – в його лиш резервній частині, 

З якої лунає, мов сполах, вічності зов –

Він в душах любов висіває, мов зерна!

Любов у житті довголіття людині дає, 

Палким почуттям наділяє людину –

Їй все віддає, що у неї самої ще є –

Хорошу і світлу любовну годину!

На атомнім рівні утрьох об’єднались вони –

Тихенько собі у космічному вирі живуть!

І теж володіють магнітом й тяжінням земним.

Ніхто їх не бачив, та мають матерії путь!

Як двоє стрічаються й в них протилежний заряд, 

То їх почуття і душа не сприймають любов, 

Якщо ж в них тотожні заряди, то любовний їх взгляд –

Магнітом у них притягається тіло і кров!

Зробили недавно лиш вчені таке відкриття –

Отаке в них у трьох у Вселеній існує життя!


СВІТАНКОВИЙ ТРАМВАЙ

Розтанули присмерки зовсім —

З побачень вертають хлопці:

На кожній трамвайній зупинці

Заходять в вагон поодинці.

У мріях для кожного світить

Зоря, мов супутниця люба...

Закохані завжди, мов діти, 

Душа їх прекрасне все любить.

Колеса відлунюють ляскіт

Вогні перед ранком погасли, 

Як завжди, кондуктор дрімає, —

Квитків нещасливих немає —

Бо хлопці везуть від коханих

Останнім трамваєм світанок!


– Гарний приз. Дякую, Сніжана, – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і розходитися, – додав він.

Гості зібралися на вихід.

– От і все, – сказав Сергій Никифорович, і повів колег до ліфта. – Нагадую, що завтра ж всім на роботу. Не проспіть, та не переплутайте, бо ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

26.01.2015; 21:42

м.Дніпропетровськ 14.01 – 15.01.2014
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 9, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 7, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
26.05.2018 © Іван Петришин / Казка
Богині Гризоти (ПРИТЧА)
26.05.2018 © Анатолій Валевський / Казка
Личаки-мандрівники
26.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 22)
25.05.2018 © Анатолій Валевський / Роман
Нічний гість (Глава 21)
24.05.2018 © Панченко Вадим / Роман
Бог Індерону
На грані живого і мертвого (Том III)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 3 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава м8 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 10 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 12 том 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 79  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
03.05.2018 © роман-мтт
Український кібер-панк +20
27.03.2018 © Ковальчук Богдан Олександрович
Русско-тєрнопольський Київ +32
21.03.2018 © роман-мтт
Книжкова полиця: Світи і лабіринти +27
21.03.2018 © роман-мтт
З Днем поезії +21
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
21.05.2018 © Світлана Нестерівська
25.01.2012 © Т.Белімова
14.09.2012 © Микола Щасливий
23.09.2016 © роман-мтт
26.11.2011 © Микола Щасливий
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди