Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 17:18Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 11 том 3

збір урожаю овочевих культур

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28385

На початку трудового дня тижня стояв теплий і тихий ранок. Ароматом чайної троянди він доповнював свіжість повітря у ялинковій алеї, що вела уздовж четвертого корпуса до заводської їдальні та в паркову зону, яка обрамляла берег Дніпра. Надзвичайну голубизну річки ніби відтінював чорний катер, що плив по зеленій гладі води.

Дихання останніх серпневих днів відчувалося і в зелених голках ялинок, які окрашали заводську паркову зону.

В парковій зоні другий раз по графіку роботи в полі, розробленому сільським агрономом, зібралися заводчани, щоб поїхати в свій аграрний цех та зібрати урожай овочевих. Вони зібрану продукцію овочевих культур вже не будуть ділити порівну на кожного працівника завода по ціні 30 відсотків від її собівартості, як це було вирішено на заводських зборах колективом заводу. Це рішення було опубліковано і в заводській газеті «Фрезер». Не будуть ділити тому, що кожен хто хотів вже мав власну земельну ділянку.

Сиділи вони в парковій зоні на лавах виготовлених ще ремонтно-будівельною дільницею спеціально під розмір кузова кожної заводської машини і чекали на приїзд машин, щоб ці спеціальні лави поставити в кузова цих машин і поїхати в село на поле в свій аграрний цех і зібрати урожай.

– Хлопі, вставайте! Вже он їдуть машини, – сказала Василина Григорівна ласкаво, дивлячись в очі Сергія Никифоровича.

Машини приїхали з причепами. В причепах лежала заводська тара для збирання відповідних овочів. Микола Антонович, Олександр Андрійович Сергій Никифорович та Петро Микитович з іншими чоловіками поставили лави в кузова машин. А як загуркотіли двигуни в машинах всі посідали на лави в кузовах і поїхали.

Цього разу теж зібралася одна молодь. Всі дівчата та хлопці почали співати. І співали аж до виїзду на профільну дорогу. А як виїхали на профіліроку, що стелилася аж до села вони завели жваву розмову про це село та про те, як вони садили та пололи.

– Олександр Андрійович, що ви зі Сніжаною Вікторівною в цей сезон будите збирати? – запитала Василина Григорівна.

– Вітаміни – морковку, цибулю, перець, капусту, буряк, укріп і петрушку та і невеличку діляночку ранньої картоплі, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– А ми з Маргаритою будемо збирати те що й Сніжана і гречку, – сказав Петро Микитович.

– А ви, Василино Григорівна, із Сергієм Никифоровичем, що збиратимете? – запитав Петро Микитович.

– Ми зберемо те, що й ви та ще і кукурудзу Сніжанці на кашу, яку вона любить, – відповів Сергій Никифорович.

– Чому це ви, Микола, з Надією мовчите, а не розкажете поки вас не спитають, що у вас росте? – запитав Сергій Никифорович.

– Ми будемо збирати те ж саме що й ви та ще баштан: дині, кавуни, огірки та гарбузи, – відповіла Надія Петрівна кокетливо, зазираючи йому в очі як це частенько повторює і на роботі.

– Тоді ми всі будемо у вас подешевше купувати кавуни та дині, – жартуючи сказала Василина і всі розсміялися.

Нарешті машини повернули на дорогу в поле і, проїхавши недалеко зупинилися. Заводчани, взявши з причепів пусту тару з широкими капроновими коліщатами та кошики з їдою розійшлися по своїх земельних дільницях.

Була хороша погода і працювалося легко, а годинник непомітно намотував час, який підняв Сонце в зеніт.

– Ну, що, Олександр? Запитай у наших сусідів може зробимо перерву на обід, – запропонувала Сніжана Вікторівна.

Сусіди погодилися і запросили до себе на обід. Олександр Андрійович взяв кошик з їдою і вони пішли. Коли прийшли, то стіл вже накривався повним ходом. На скатертину розстелену Василиною Григорівною на землі викладалися різні страви із кошиків. Не обійшлося і без спиртних. Стояли дві пляшки «Кагора».

– Олександр, розкорковуй! – дуже лагідно запропонувала йому Сніжана Вікторівна, заглядаючи ніжно в голубизну його очей, із яких вже назустріч в її карі очі емоційно бігли магнітні хвилі любові.

Олександр Андрійович, розкоркував і розлив порівно всю пляшку в підставлені хлопцями та дівчатами стакани.

– Так, хлопці та дівчата, остальне дома, – сказав Сергій Никифорович і підняв стакан .

– Вип’ємо за хороший урожай, – сказала Сніжана Вікторівна і, дивлячись в очі Олександра Андрійовича всім своїм єством потонула у голубій заводі його очей.

Випили, закусили, а відпочивати не стали.

– Дома будемо відпочивати, – сказала Сніжана Вікторівна, запитуючи дивилась в очі Сергія Никифоровича – чекаючи на його, підтримуючу відповідь плавала в любовному плесі його світло-зелених очей.

– Правильно, Сніжана, кажеш. Погляньте, вже всі заводчани працюють, – сказав Сергій Никифорович, не зводячи погляд з її погляда. – А тепер накрийте, що на скатертині та пішли збирати овочі, – додав він.

– А тепер, Сергію, я з тобою запрошуємо їх по приїзду до нас та ми продовжимо розмову про наші враження за сьогоднішню вилазку на природу, – усміхаючись додала Василина Григорівна, показуючи ще на не прибране зі скатертини.

– А тепер давайте позмагаємося. Хто швидше впорається, той від мене отримає приз, – весело запропонувала Сніжана Вікторівна. – Що скажете, хлопці? – додала вона і свій любовний погляд спрямувала на Олександра.

– А що за приз? – запитав Микола Антонович.

– А це – жіноча тайна, Залежить лише від того – яка з наших бригад стане переможцем? Ти ж знаєш, Микола, як для тебе, то прочитаю вірш, – відповіла Сніжана Вікторівна.

– Годиться! А тепер гайда по своїм робочим місцям, – сказав Микола Антонови.

Вони розійшлися по своїх дільницях і стали збирати овочі.

Сонце, майже, сідаючи на околицю села вже променями малювало в небі над полем рожеву заграву.

– Скоро почне вечоріти, – сказав Микола Антонович, закінчуючи зри-вати баштан. – Надійко, ти візьми кошик та йди до Василини, а я зараз теж буду котити тару з овочами, – додав він.

Надія Петрівна прийшла і стала вкладати в кошики залишене після трапези. Невдовзі прикотив тару і Микола Антонович.

– Надійко, гукай їх – хай Сніжана читає вірш, – жартівливо звернувся Микола Антонович і, підійшовши обняв її і поцілував. – Ну що, любима? Завтра приїдемо і позриваємо все з огудинням, – додав він, жартуючи.

Сонце вже сіло за обрій і вечір став фарбувати небо сірою фарбою, підганяючи роботу працюючих.

Заводчани стали сходитися до машин, прикотивши тару з овочами. Прикотили тару з овочами і Серій Никифорович з Василиною Григорівною, Олександр Андрійович зі Сніжаною Вікторівною, Петро Микитович з Маргаритою Віталіївною та Микола Антонович з Надією Петрівною.

Заводчани, погрузивши тару з овочами в причепи до машин посідали на машини і поїхали, а коли приїхали на завод і вигрузили тару з причепів у свої гаражі то вже стемніло. По ялинковій алеї їх Місяць довів аж до їхнього житлового будинка.

Всі зайшли в ліфт і, вийшовши на десятому поверсі гості почали з вестибюля розглядати, як кожен раз, вечірню річку Дніпро. Небо було зоряне. На хвилях води плавали зорі, як русалки, а Місяць, мов золотий човен плив по воді, відшукуючи свою русалку.

– Досить розглядати. Заходьте в квартиру, – стоячи у відчинених дверей запросила Василина Григорівна.

– Який романтичний краєвид. Хіба можна відірватися! – заперечила Сніжана Вікторівна.

– Пейзаж – для гулянки закоханих! – додала Маргарита Віталіївна.

Василина Григорівна, як завжди, запросила всіх в невелику залу за стіл, який стояв посередині кімнати в оточенні чотирьох м’яких крісел між якими вона для чоловіків поставила стільці. Розташовуйтеся, як дома. А я на хвилинку…, – сказала і вийшла.

В залу прийшов Сергій Никифорович і поставив на стіл три пляшки вина «Шардане» і пляшку «Кагора», невипиту ними в полі при зібранні овочевих культур.

– Я зараз…, – сказав Сергій Никифорович і вийшов.

В залу зайшла Василина Григорівна і поставила на стіл вісім чарок, сир і цукерки.

– Олександр, відкорковуй та наливай по п’ять капель, щоб враження від прополки краще віддзеркалювало наші думки, – весело і усміхнувшись попросила його Василина і, зазирнувши в його очі ніжно взяла його руку, яка лежала на його коліні і сіла поруч.

В залу зайшов Сергій Никифорович і поклав на стіл салфетки.

– Я хочу послухати вчених нашого завода. Коли ви, Микола Антонович, поспілкуєтеся з Ісусом Христосом через його душу? – запитав він.

– В цьому місяці, – запевнив Микола Антонович. – Ми вже розробили і виготовили спеціальний електромагнітний прилад. Він буде в клітинах мозка створювати по шариковій моделі штучні моделі атомів тотожні атомам мозка. Ці штучні моделі атомів у клітинах мозка будуть використані як антени, через які пошуковий ультразвуковий прилад із декількома різно-частотними спектрами коливання ультразвукової хвилі, буде сприймати інформацію. Через ці два прилади приладом магнітно-резонансної томографії по скануванню буде в мозку зчитана інформація розуму про наявність в ньому душі і потім почнемо спілкуватися. Ми приступили до розробки алгоритму пошуку душі людини Крилатої Раси, адже Ісус теж мав духовні крила і завдяки перевтіленню в астральне тіло зараз ще живий І маючи фізичне тіло пропагує покращення життя на інших планетах. Розробимо математичну модель пошуку душі Крилатої Раси і можна виходити на з нею та з Ісусом на зв`язок через наше електронно-комп’ютерне устаткування, ув’язавши з ним ці три прилади через Машину Часа.

Далі Микола Антонович випив і, закусивши згадав про Андріану.

– Що нам скажуть наші дорогоцінні кохані про враження від поїздки? Сніжана, яке твоє враження? – запитав Сергій Никифорович і випив чарку вина та, закусивши цукеркою згадав їх перше знайомство.

– Мені дуже сподобалося. Поїздка надихнула мене написати вірші на таку ж тематику, – сказала Сніжана Вікторівна і, поклавши цукерку на язик стала писати вірш, який їй прийшов на ум. Творче писання не дало їй послухати сказаного враження своїми колегами.

– Що ти, Сніжана, так довго пишеш, чи вже не прозовий твір? – пожартувала Маргарита Віталіївна. – Вже треба іти додому, – додала вона

– Зачекайте трішки. Які ви нетерплячі. Сидите тихо – поспівали б, а то вроді ви і не п’яні, – теж пожартувала і Сніжана Вікторівна. Я вже закінчила, – відповіла вона. – Микола Антонович, слухай – це твій приз, – повідомила Сніжана Вікторівна і стала читати вірші:

ЦИБУЛЯ

Виймаю цибулю з землі –

Мої розплаксивились очі:

Струнка королева полів

Покинуть землицю не хоче.

Ось бризнула соком гірким, 

Неначе за полем тужить.

І очі мої в два рядки

Ридають за це по заслузі…


СТЕП

В балках, на толоках і вигонах теж

Травою і квітами стелиться він…

За током, де хліб колоситься без меж, —

Від ящірки з вітром бере свій розгін…

В нім мешкають : коник, ховрах і павук…

І, ніби на променях, жайвір завис, 

І в гніздах куріпок приборканий звук, 

І зайцем плигає курай-степовик!


– Гарний приз. Дякую, Сніжана, – сказав Микола Антонович. – Тепер можна і розходитися по домівках, – додав він.

– А ти, Маргарита що скажеш про цю поїздку?

– Ця поїздка придала мені хороший настрій від нашого урожаю і придала мені теж творчої наснаги як і попередні поїздки. Я після кожної поїздки написала вірші. Приїду додому і теж буді писати вірші.

– Прочитай, Маргарита, і порадуй нас своїми віршами – попросив Ми-кола Антонович.

Маргарита Віталіївна із записнички стала читати такі вірші:

Світлій пам’яті мами – Феодосії Іллівни

СЛЬОЗИНКА

Заплющую очі і бачу: матуся

Несе на коромислі відра з водою;

Назустріч до неї – біжучого гуся;

Поставила відра; …вже й первістку доє;

У кухоль мені молока наливає;

Горить каганець на столі для вечері;

А після вечері молитву читаєм;

Потух каганець; зачинилися двері…

Розплющую очі – уява зникає, 

На зміну прийшла сліпота неозора…

Лиш пам`ять в тривозі минуле шукає

І чахне сльозинка сумна і прозора…

ЧАС

Час тримає в очах колишнє:

Як есес, що в прищах, 

Взяв на мушку батьків у вишнях…

Як з чужого плеча, 

Я накинув шинелю сіру, 

Щоб помститись як слід.

Аж за Одер петляли звірі

Закривавлений слід…

Час залишив в очах відкритих

Поза гратами вій:

Як вставали живі за вбитих

Із окопів у бій!


ПИЛЬНІСТЬ ПАМ’ЯТІ

Розхристані вікна в селянській хатині, 

І півень – давно не співає на тині, 

Гусак на подвір’ї уже не гелгоче –

Нічого немає. Заплющую очі

І бачу: як мати із вікон пиляку збирає, 

Як гуси щипають траву на подвір’ї, 

Як кури на сідалі сплять у сараї…

Це все не існує, але я не вірю!

Бо в пам’яті все ожило і хвилює, 

Бо пам`ять завжди за безсмертям пильнує!

І поки кров буде в людей пульсувати, 

Аж доти і буде село існувати!


Я БАЧИВ

Я бачив відталий сон

У пелюшках весни

В колисці материнства, 

Що кликала до себе

Босим літом підгузників

І ляльками осені, 

Чепурила

Сніжинки мудрості

На скронях моєї зими!


Гості зібралися на вихід.

Сергій Никифорович вивів їх і вони побажали на добраніч.

– Завтра ж всім на роботу – в поле. Не проспіть, та глядіть не переплутайте, а то ще підете на завод, – пожартував він і потиснув хлопцям руку, а дівчатам – поцілував.

м.Дніпропетровськ 14.02.2015
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 10, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На граніживого і мертвого (Глава 8, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
22.08.2018 © Панін Олександр Миколайович / Мініатюра
Художник (Котячі страшилки)
21.08.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Мачо
20.08.2018 © Леонід Пекар / Оповідання
Побажання
19.08.2018 © Іван Петришин / Повість
Ейлін Ченґ: "Розмова у Вагоні" (Сучасна Китайська Література)
19.08.2018 © Савчук Віталій Володимирович / Мініатюра
Човни
На грані живого і мертвого (Том III)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 3 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 9 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 11 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 12 том 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 88  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
19.09.2018 © Суворий
Закарпатська криза: Гітлєр проти передачі всього Закарпаття мадярам, Польща - за (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Завершення Судетської кризи: чехи підкорились Гітлеру, нова війна питання часу (жовтень 1938)
18.09.2018 © Суворий
Напад польських військових на українські села Стримба та Кабарівці (серпень 1938)
08.09.2018 © Суворий
Радянською Україною ширяться повстання і заворушення (жовтень 1938)
07.09.2018 © Суворий
Конфлікт довкола Закарпаття: чехи дають автономію, мадяри домагаються анексії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
29.08.2010 © Віта Демянюк
26.03.2012 © Піщук Катерина
17.03.2018 © ТАЛА
06.04.2009 © МОЛЧАЛИВАЯ
24.05.2013 © Озерова Альона
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди