Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 17:28Роман
 
Рейтинг: 0 | 0 гол.
Без обмежень
© Василенко Андрій Антонович

На грані живого і мертвого

глава 12 том 3

поведення ювілейного новосілля

Василенко Андрій Антонович
Опубліковано 11.03.2015 / 28386

Після обідньої перерви всі заводчани почали збиратися в парковій зоні. На самій великій галявині соснової зони, де красувалися корпуса заводської лікарні, школи та дитячого садочка під соснами, які опоясували берег Дніпра розмістився заводської їдальні буфет з мінеральними напоями. По обидві сторони буфета розміщені переносні табло заводського Інтернета. З боку буфета на столі, за яким вже зібралися організатори та запрошені гості – учасники цього свята стояв заводський гучномовець, з якого вже лунали чаруючі мелодії різних пісень. Коло стола стояв журналіст з телецентра із телекамерою і робив зйомки. Посередині галявини перед буфетом стояли всі лави на яких заводчани їздили в свій аграрний цех.

Коли всі лави були заповнені, а за ними заповнилася і галявина, на-ступила тиша і тамада весілля – Поліна Петрівна надала слово директору завода.

– Шановні, співпрацівники! Дозвольте мені з цієї нагоди привітати вас і ваші сім’ї з десятиріччям ювілейного новосілля, побажати вам міцного здоров’я та довголіття, а в справах: сімейних, душевних, духовних, фахово-творчих, професійних та матеріальних щоденного задоволення, – сказав Сергій Никифорович і передав гучномовець тамаді – Поліні Петрівні.

– Шановні, співпрацівники сьогодні в нас наші постійні гості ви їх вже знаєте і зараз вони перед вами у повній своїй красі це – Ані Лорак і Валерій Міладзе, – представила їх Поліна Петрівна. – Привітаємо ж їх по робітничому своїми гучними і теплими оплесками, – сказала Поліна Петрівна і передала мікрофон Ані Лорак.

– Я, шановні, заспіваю пісню: «Дзеркала», – сказала і стала співати.

Її мелодія своїми чаруючими звуками наповнювала у кожного серце і душу почуттями бадьорості і мов, на емоційних крилах, підіймала їх радісний і мрійливий настрій, і ніби всупереч побутовим дрібницям залишила в кожного приємний незабуваючий слід. Бурхливі оплески кожного були продовженням їхнього задоволення. Ані Лорак теж була радісно задоволена і передала мікрофон Валерію Міладзе.

– Шановні, слухачі, для вас пісня: «Кораблі», – сказав він. і почав співати.

Його надзвичайна чародійна мелодія, наче сонячними променями, стала розігрівати заводчан своєю особистою емоційністю і новизною своєї тональності. Бурхливі оплески кожного були ніби почуттєве марево їхнього сприймання пісні. Валерій Міладзе задоволено подякував цінувальників пісні і передав мікрофон Ані Лорак. Так вони по черзі виконували свої любимі пісні. А потім після закінчення своєї програми ще співали на замовлення Василини Григорівни та Миколи Антоновича. Василина Григорівна замовили пісню «Актриса» та «Три троянди» Валерію Міладзе, а Микола Антонович – пісню «Осіння любов» та «Оранжеві сни» Ані Лорак.

– Зараз шановні, заводчани, виступить молодий артист – дебютант Київського цирка Олег Олександрович Світозаренко, – об’явила тамада – Поліна Петрівна. Але йому потрібен асистент в ролі свідка. Його свідчення буде полягати в тому, що він зараз розкладе букви текста, який ви бачите на плакаті, а це: «Вітаємо із десятирічним ювілеєм новосілля» в будь якому перемішаному порядку тільки щоб їх було видно і буде слідкувати за подальшими діями артиста. Є бажаючі? – запитала вона.

На місце події – сцену вийшла програміст – начальник наукової лабораторії – Сніжана Вікторівна Світозаренко. На столі лежав текст «Вітаємо із десятирічним ювілеєм новосілля». В картоні кожної літери була дірочка, щоб можна було літеру повісити на цвях. Перед сидячою аудиторією коло стола стояв стенд, на якому було забито по цвяху для кожної літери цього текста і під кожним цвяхом прибита поличка для сідання папуги.

Коло стола стояв Олег Світозаренко. А на його лівому плечі мовчки сидів папуга. Сніжана Вікторівна в тексті: «Вітаємо з десятирічним ювілеєм новосілля» попереставляв всі букви. Олег Світозаренко її подякував і почав свою виставу.

– Шановні, заводчани, – звернувся Олег. – Я вам скажу, що буде робити мій папуга – Коша. Це те, що ви зараз побачите і почуєте, а далі по вашому бажанню можете з ним поспілкуватися на будь яку тему. Можете перевірити таблицю множення, попросити прочитати ваші любимі вірші Пушкіна. Готуйтеся, будь ласка! А зараз Коша буде виконувати моє прохання, – сказав Олег. – Ти, Коша, готовий – звернувся він до нього, дивлячись йому в очі і устами доторкнувся до його підставленого дзьоба.

– Готовий! – шепеляво відповів Коша.

– Ти повинен привітати заводчан тим текстом, який написаний он на плакаті. Бачиш? – запитав Олег і показав рукою в сторону на плакат.

– Бачу, – шепеляво відповів Коша.

– Прочитав? – запитав Олег.

– Прочитав, – шепеляво відповів Коша.

– Запам’ятав? – запитав Олег.

– Запам’ятав, – шепеляво відповів Коша.

– А тепер, Коша, ось на столі лежать літери і ти повинен взяти ці літери і почепити на цвяхи на цьому стенді. Бачиш? – запитав Олег.

– Бачу! – шепеляво відповів Коша. Злетів із плеча і, покружлявши над столом і сів на букву «В». Взяв дзьобом букву і почепив на стенді на цвях. Прилетів за іншою літерою, взяв і почепив, і так за дві хвилини на стенді висіло вітання заводчан. А сам сів на ліве плече Олегу.

– Молодець, Коша, – похвалив Олег і устами ніжно поводив по його голові. – А що, Коша, бажає в нагороду? – запитав Олег.

– Дякую. Мені, Олежик, зараз, окрім твоєї похвали і бути з тобою поруч, та ще оплесків глядачів більше нічого не треба, – шепеляво відповів Коша.

Закінчилися буремні оплески глядачів і тамада – Надія Петрівна подякувала Олегу і особисто Коші, який від її подяки злетів із плеча Олега і кружляючи навколо глядачів прошепелявив: «Вітаю із десятирічним ювілеєм новосілля».

– А тепер мої шановні, заводчани, те, що ви зараз побачите і почуєте – це будуть відповіді Коші на ваші запитання, – сказала Надія Петрівна. – Бажаючі поспілкуватися з Кошею виходьте до нього, – додала вона.

Із-за стола вийшла Сніжана Вікторівна і підійшов до Коші.

– Коша, а ти поезію любиш, – запитала Сніжана Вікторівна.

– Люблю. – прошепелявив Коша.

– Якщо хочеш то я прочитаю вірші? – запитала Сніжана Вікторівна.

– Хочу, – прошепелявив Коша.

– Тоді слухай такі вірші, – сказала Сніжана Вікторівна і стала читати:

НА ФЛЕЙТІ СЛЬОЗИ 

Несподівано – майже проїздом село я відвідав, –

Охопила нестримана радість — й тече із очей…

Та в натоптану люльку мою самосадом від діда

Заповзає розлука й, катуючи, димом тече…

Мов на флейті сльози, вітерець розставання вже грає, 

Ще веселі обличчя таврує скорботи печать.

І здається, мене почуття блискавицями крає, 

Й виповзає із люльки, як дим, дідусева печаль…


ЛЕБЕДИНІ ХМАРИ

Пуховик хмар мов рветься на обрії неба, 

І здається, пливуть вже, мов лебеді, хмари…

Ти шматкуєш себе почуттям, а не треба, 

Бо вони біоструму твого, мов радари, 

Пеленгують причетність мою до кохання…

Мов гелгочуть пісенно ті хмари до тебе

Про моє довгочасне і мрійне чекання…

То ж чекай, як чека на лебідоньку лебідь!


– Коша, тобі вірші сподобались і, якщо да, то скажи чим і скажи тьоті спасибі? – запитав і попросив Олег.

– Сподобалися тим, що вони нагадали мені про мого дідуся і про нас – крилатих. Спасибі тьоті, – прошепелявив Коша.

– А тепер, Коша, ти, будь ласка, скажи мені скільки буде шість помножити на три? –– запитала Сніжана Вікторівна, дивлячись Коші в очі.

– Вісімнадцять, – прошепелявив, не думаючи, Коша.

– Коша, а скільки буде коли вісімнадцять, поділити на три? – запитала Сніжана Вікторівна.

Коша подумав і відповідь була така: «Я таблицю ділення не знаю, але

якщо три помножити на шість буде вісімнадцять, тоді це буде те саме шість», – шепеляво відповів Коша.

– Коша, а скільки буде коли шість раз додати по три?

Коша подумав і відповідь була така: «Якщо один раз три – то це три. Якщо до неї додати другу три – це шість, а додати третю три – це буде дев’ять, а якщо додати четверту три – це дванадцять, а додати п’яту три – це п’ятнадцять, а коли додати і шосту три – це буде вісімнадцять – шепеляво відповів Коша. – Виходить, що це та ж сама таблиця множення. Що три помножити на шість, або три рази додати по шість, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Дякую за інстинктивну дотепність, – сказав Олег.

До столу підійшов Петро Микитович Шуліка – завідуючий відділом заводського Інтернета.

– Коша, звідки ти так хороше знаєш українську мову і її азбуку та арифметику? – запитав Петро Микитович.

– Коли Олежик почав ходити в школу, то, починаючи з першого класа по одинадцятий клас він без мене не вчив жодного урока, – прошепелявив Коша. – Він кожен урок вчив у слух і заставляв мене повторювати за ним. А потім коли сам повторював вивчене просив мене щоб я уважно послухав і показав йому на його помилку, або підказував коли він щось забуде, що я і робив, – шепеляво відповів Коша.

– І як тобі, Коша, це все вдавалося? – запитав Петро Микитович.

– Не знаю. Але вдавалося. Скажи, Олежик. Можливо вдавалося тому, що для мене слухати Олежика була якась неописуєма насолода, яка викликала почуття мого задоволення від почутого з його уст. Мені запам’ятовувалося кожне ним сказане слово і я став розуміти смислове значення кожного слова, яке мені ніби давало духовні крила і я літав, пізнаючи чудотворний світ людського життя. І я тепер усвідомлюю, що Олежик для мене був моїм вчителем. Завдяки йому я навчився не тільки мислити, а почав переосмислювати почуте від нього та побачене і почуте по телевізору, почуте по радіо та прочитане мною в пресі. Але я розумію, що я багато ще не знаю і кожен раз, доповнюючи свої знання новою інформацією я відчуваю свою пташину долю, – прошепелявив Коша.

– Молодець, Коша! Ти справді вже маєш людський розум та інтелект, а не тільки інстинкт, – похвалив Петро Микитович.

Від такої похвали Коша знову злетів з плеча Олега і роблячи круги над заводчанами шепелявив по своєму: «Шановні, заводчани, я дуже радий, що в моїй пташиній долі випала честь побачити Вас і поспілкуватися з Вами на Вашому святкуванні десятирічного ювілею з яким я Вас і вітаю».

Тамада подякувала тележурналіста і гостей та ще ввічливо і щиро запросила їх подивитися по заводському Інтернету науково-фантастичне кіно із планети «SS-344». Тележурналіст став знімати кіно і дивитися разом з присутніми. Сюжет кінофільму був про закоханих з різних планет.

Глядачі та гості довго обмінювалися думками про неабияке побачене та почуте і, подивившись кіно: «Любов планетянки» неначе під гіпнотичним враженням стали розходитися.

м.Дніпропетровськ 19.02.2015
11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 11, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
Попередня публікація: 11.03.2015 Проза / Роман
На грані живого і мертвого (Глава 9, том 3) / Роман | Василенко Андрій Антонович
НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
Найновіше
20.10.2018 © Ольга Білицька / Нарис
Метод Карнегі
20.10.2018 © Дарія Китайгородська / Оповідання
Секретний інгредієнт
08.10.2018 © Арсеній Троян / Оповідання
Дядько Василь
29.09.2018 © Ірина Затинейко-Михалевич / Бувальщина
Знахар сьогодення
23.09.2018 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Вечірні гастролі
На грані живого і мертвого (Том III)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 3 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 10 том 3)
11.03.2015
На грані живого і мертвого (глава 12 том 3)
03.04.2018
"На грані живого і мертвого" (глава 1 том 3)
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: Відсутній
Переглядів: 76  Коментарів:
Тематика: Проза, роман,
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
18.10.2018 © Суворий
Рішення по Закарпаттю: Ужгород відходить мадярам, нова назва - Закарпатська Україна (листопад 1938)
13.10.2018 © Суворий
Пацифікація Галичини: польська армія руйнує українські села, катує та арештовує (жовтень 1938)
11.10.2018 © Суворий
Європа після Судет: Німеччина активізує зовнішню політику та шпигунство (жовтень 1938)
10.10.2018 © Суворий
Радянська Україна: арешт маршала Блюхера, повстання та чистки в червоній армії (жовтень 1938)
09.10.2018 © Суворий
Закарпатська криза: долю Закарпаття передано в руки Німеччини та Італії (жовтень 1938)
ВИБІР ЧИТАЧІВ
26.11.2011 © Микола Щасливий
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
26.03.2012 © Піщук Катерина
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
11.04.2012 © Т.Белімова
19.11.2015 © Каріна Зарічанська
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2018
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди