Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.03.2015 23:03Оповідання
Про війну  Про кохання  Про життя і смерть  
30000
Без обмежень
© Світлана Нестерівська Індіго Лана

Волонтер №1

Присвячується Синишин Ганні Миколаївні
Світлана Нестерівська Індіго Лана
Опубліковано 11.03.2015 / 28388

Ця історія не про сучасну війну з росією, не про сотні волонтерів та тисячі псевдо волонтерів, які породив час, - а про призабуте чи при втрачене коріння минулого, не знаючи якого ми повторюватимемо помилки.

… Село, в якому я народилася, не особливо славилося героями: тут не народжувалися відомі митці чи герої праці, не було дуже великих бізнесменів чи політиків, навіть на війну з росією своїх батьків та синів мої односельчани посилали неохоче: чи то придивлялися до ситуації в країні, чи то ворог був ще надто далеко; попри те у Божому благословенні село було чималеньким, молодь звідси не виїжджала, а навпаки; пити спиртне, на відміну від сотень інших сіл по Україні ставало немодним; починали відроджуватися винищені радянською владою господарі у душах молодих хлопців, господарі своєї землі. На перший погляд здавалося, що так було завжди.

У мене, малої, складалося враження, що час обходив наше село десятою дорогою, не дозволяючи заглянути історії в цю паралельну реальність: панщину згадували незлобливо; на Сибір ніби-то нікого й не вивозили; голод тут пам’ятали лише з розповідей українців, які приїжджали залізницею зі Сходу та Центру України, щоб обмінювати речі на зерно та інші продукти; участь у радянсько-німецькій війні ніхто не брав, тому і про перших, і про других згадували нейтрально, ні перемоги, ні поразки не святкували; про бандерівців знали… Але це тільки на перший погляд. І досі кажуть, що у тій чи іншій сім’ї народжуються діти каліками, що їхні предки валили хрести; що колишні сусіди виїхали на Сибір – і досі прийшла лише одна звісточка: що мала донька їхня втопилася, а чи жива решта – невідомо… А батьків дядько, який недавно помер, теж скитався по Сибіру за непослух радянській владі…

Та сьогодні я хочу розказати про стареньку сусідку моєї покійної бабці, «цьотку Гануську», як ми її називали в ті далекі роки – просту самотню жінку, що жила у скромній хатині, пригощала нас грушами та виноградом та прощала несердиті дитячі витівки – «збитки», можливо, єдину дитячу радість 90-их років, за яку іноді доводилось ухопити червоного від батьків, але ніколи не доводилось жалкувати про вчинене!

Як пазли, збираються дитячі спогади у один прекрасно-гіркий букет. І розуміння того, що найменше, що можу зараз зробити для тітки Ганни – це написати про неї, бо нікому: бо далека рідня, якій вона залишила свою затишну світлицю, занехаяла її: старий тин повалився, сад здичавів, стежки позаростали – от така вона ваша біла хата на горбочку, цьоцю Ганю… 

На цвинтарі пам’ятник – найдешевший, навіть без підпису та дати народження-смерті! А тут лежить Герой, Герой тодішнього внутрішнього фронту, волонтерської Небесної Сотні, якому вдалося дивом вижити…

Пазл до пазла… Пам’ятаю, дитиною приходила до неї гратися, бо в тітки не було дітей, вона завжди щось розказувала, а мені було цікавіше з дорослими. Одного разу при мені вона лаялася з сусідом, декілька раз називала його «хрунем»(тоді, дитиною, мені здавалося, що це синонім поганого слова на букву «х», інший з яких зараз так популярний у всьому світі). Виявляється, цей чоловік у часи радянської влади виконував обов’язки радянського охоронця порядку, які виловлювали українських партизанів (у моєї другої бабусі на стіні шпихліра я ще тоді бачила сліди від куль – то влаштували облаву на декількох бандерівців, які там переховувалися; на щастя, їм тоді вдалося втекти!). Правда, дядько Пилип і досі божиться, що не тільки в нікого не стріляв у ті часи, а, навпаки, коли йому зустрічалися наші повстанці, радив їм покинути це місце, щоб не втрапити у пастку…

Мати згадує, що одного разу витягувала тітці Ганні скалку з пальця. А та, побачивши краплину крові, втратила свідомість. Звісно, за цим було кумедно спостерігати… Дещо пізніше, зайшовши до нас в гості, тітка Ганна прохопилася кількома словами про своє минуле, які розкрили нам і те, чому вона так люблячи життя, постійно була сумною, і те, чому попри зовнішню та внутрішню красу, залишилась до старості самотньою…

Як виявилося, вона була Героєм, хоча сама так не вважала: допомагала бандерівцям у їхній боротьбі з радянською владою, працювала в тилу ворога, займалася постачанням продуктів; у її гостинній хаті втомлені хлопці завжди могли знайти теплу та ситу ночівлю. Проте одного разу …

…Після чергового оточення на її порозі стояв її коханий Соловей (на жаль, імені ніхто так і не дізнається…) – це був її коханий. Виявилося, що його поранили і шукають усюди. Ганна вирішила перев’язати рану, нагодувала його, якраз хотіла спустити в погріб, як у маленьке віконечко хтось постукав:

- Ганю, відкривай, чуєш?! Ми знаємо, що ти вдома … - на порозі стояв місцевий сраколиз з озброєними поліцаями.

- Де та гнида бандерівська, що вчора трьох наших вбила? – то вже пінився начальник з району.

Надворі була біла літня ніч, сусіди чи то спали, чи то боялися за своїх дітей. Тільки місяць нічого не боявся, а гордо дивився москалям у очі. Їх обох вивели на подвір’я, хлопець ледве тримався на ногах і його, можливо, тут би й добили, але він був командиром чоти, що розмістилася в навколишніх лісах, і тому був ой як потрібен їм. (Забігаючи вперед, скажу, що його так і не довезли у районних центр – по дорозі його намагалися відбити його ж хлопці, та куля ката не дала йому вирватися на волю. Тіло побратима забрали та похоронили на околиці села товариші). Поглянувши на чисте зоряне небо,  

вона подумала, що більше ніколи не побачить ані голубого неба, ані сонця, ані свого коханого… Вона взяла його за руку та сказала, що любить. Начальник наказав Солов’ю відійти від Ганни та вже скомандував стріляти, як за неї заступився той самий сусід, а потім підтримав і війт: «Та залишмо дівчину в спокої, вона сирота. Та й нічого поганого не зробила…» Соловей з полегкістю зітхнув, коли вони відходили від будинку коханої… А Ганна до кінця життя не змогла пробачити сусідові, що залишив її в живих … без коханого… на довгі десятиліття… без десятків побратимів-однодумців під гнилою покрівлею безбожного союзу…

Вона допомагала сусідам. Жила скромно. А всі прибутки збирала у стару скриню – ніби мріяла, що прийде час – і вона знову допомагатиме побратимам…

Я хочу, щоб ми пам’ятали тітку Ганну, пам’ятали тих, з ким вона пліч-о-пліч боролася за Україну. Щоб ми пам’ятали наших новітніх Героїв та тих, хто їм допомагає боротися з ворогом – волонтерів. Щоб ми вміли відрізнити добро від зла, та стали на бік Добра, бо в цій війні не буде золотої середини! Для мене сусідка моєї бабусі, «цьотка Гануська», - це волонтер №1. За нею, через століття, пішли інші. Невже і їх забудуть??? І інших Героїв? А ті, що залишаться, просто житимуть хрунями: ніби-то і нічого поганого не зробили, але й доброго теж ні.

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
06.03.2015 Привітання / Вітальний вірш
Дітям, які пишуть листи українським Воїнам
16.03.2015 Поезії / Вірш
Дякую, мій Боже, за любов...
Найновіше
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
05.12.2016 © Маріанна / Казка
Звір
УКРАЇНА. Стилі
27.12.2013
Білий труп
26.02.2015
Попередження. Маріуполь
11.03.2015
Волонтер №1
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 5 (МАКС. 5) Голосів: 3 (3+0+0+0+0)
Переглядів: 295  Коментарів: 4
Тематика: Проза, оповідання, Сибір, дитячі спогади, Герой, минуле, командир, коханий, побратим, боротися з ворогом
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 12.03.2015 18:19  © ... для Тетяна Белімова 

Дякую))) 

 12.03.2015 18:18  © ... для Суворий 

Дякую))) 

 12.03.2015 07:46  Тетяна Белімова для © ... 

Зворушливе оповідання. І висновок слушний. 

 11.03.2015 23:51  Суворий для © ... 

чудове оповідання...  

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +7
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +51
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +36
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +87
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
09.12.2010 © Тундра
23.02.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
20.03.2015 © Вікторія Легль
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди