Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.11.2010 21:47Нарис
Для дорослих  Для школярів  Для бабусі [для дідуся]  Для вчителів  Для студентів  Для мами  Про друзів  Про дитинство  Про життя і смерть  Про життя  
81000
© Трамонтана

* * * * * * *

Історія з життя

Можливо, дещо песимістично, але справді щиро... Це страшне горе, яке може спіткати кожного. В моменти, коли нам сумно, напад депресії, темна смуга невдач і т. д. варто просто пам`ятати, що ми попри все, дуже щасливі люди, фізично здорові... а в Україні кількість онкохворих дітей щодня зростає.
Присвячується Юрію Ш…
Трамонтана
Опубліковано 11.11.2010 / 2843

Він годинами дививсь у вікно… десь там, у зовсім іншому світі вирувало життя. Біля саду по алеї поспішали люди. Дехто примостивсь на лавці під лікарняними яблунями перепочити, а хтось, без діла, у своїх турботах сновигав туди-сюди… 

Він мовчки жадно ловив ці рухи життя. Напружено вслухавсь у його звуки - промчав автомобіль, подув вітер, защебетала пташина… Це те, чого йому так не вистачало, те, до чого прагнула юна душа… 

Невелика сіра кімната, чотири дитячих ліжечка, крісла, столики, і одне велике вікно, яке й стало його ліпшим другом… 

Спершу їх було четверо. Вони такі ж як і всі звичайні діти. Вирізнялись, хіба що, відсутністю волосся на голові, і довгим, спокійним, зовсім не дитячим поглядом. Вони, як і належить дітям їхнього віку, гралися ляльками і солдатиками, відгадували загадки і слова, лише посміхались не так часто. Проте згодом їх стало троє. Діти довго сумували і плакали за товаришем, все ж, до кінця не усвідомлюючи, що втратили його назавжди. Але час поспішав уперед, і один за одним їх залишилось лише двоє. Сміх, здавалось, назавжди залишив цю лікарняну кімнату. В якій боролися за життя зовсім юні, онкохворі діти. Вони вже не боялися смерті. Смерть – це просто те, що приходить зовсім не очікувано, те, що невидимою рукою тягне в свої володіння малих товаришів, те, що неминуче прийде за кожним… Разом з тим, смерть, за словами мам і бабусь, це здорове тіло, щирий сміх, і головне, коли вона прийде, можна буде виходити на вулицю, тоді обов’язково треба посидіти під розкішною розлогою грушею в саду… 

Діти майже не спілкувались між собою. Довгими годинами сиділи біля вікна і мовчки ловили ритми іншого життя. Марійка була ще зовсім мала, років чотирьох, і хлопчика завжди дивував її сумний, глибокий погляд мудрих сірих очей, як у цілком дорослої людини. Вона ніби бачила за вікном щось інше, зовсім не те, що він. Марійка тут вже третій місяць, а він, Юрко, лише другий… 

За той час, коли дітей залишилось двоє, вони стали хорошими друзями і мовчки, просто присутністю, поглядами підтримували один одного, і життя вцілому у цій сірій кімнаті… Дівчинка ніколи не розлучалась зі своїм хрестиком. Вона носила його в руках, то знову чіпляла на шию. Юрчик бачив вельми шанобливе ставлення малої до звичайнісінького хрестика і не міг збагнути цього. 

Одної ночі Марійку забрали кудись лікарі. Дівчинки не було кілька годин, та Юрку здалось, що минула ціла вічність. Кімната стала геть пустою і безжиттєвою. Не видно було єдиного яскравого предмету в цій оселі – рожевої хустинки, яка покривала голову дівчинки. Нарешті з’явилась- бліда і байдужа; маленьке личко відбивало колір стін, а оченята, здавалось стали ще глибшими. Дівчинка лежала непорушно і дивилась прямо перед собою. Потім тихенько покликала хлопчину. Юрко підійшов, і відчув, як маленька рука Марійки поклала на його долоню хрестик.  

«Вір. Молись. Надійся. Борися… Я знаю, ти житимеш… просто вір… просто молись…» 

Наступний ранок був таким же спокійним, як і інші. За вікном дріботів осінній дощ. Хлопчик дививсь у вікно. Один. Тільки він і дощ… 

Юрко вірив. Безмежно вірив, усі його думки, усі мрії були там, - за вікном, у іншому світі, дещо інших людей. І він молився… надіявся… жив… боровся…і одужав… 

Навіть зараз, згадуючи маленьку Марійку, отець Юрій, пам’ятає її глибокі сірі очі і ту першу життєву мудрість, першу краплю віри, яка дарувала надію… яка подарувала життя. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.06.2010 Проза / Нарис
Сонце повільно сідало за обрій
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
23.11.2017 © Гаврищук Галина / Роман
Атланти (20.)
23.11.2017 © Дарія Китайгородська / Мініатюра
Цивілізація і ми
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Про Новий рік
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Оповідання
Заначка, або Миколина пригода
21.11.2017 © Володимир Ринденко / Бувальщина
Жартівники
Нарис Про життя
02.12.2010 © Світлячок
Зимовий спогад
11.11.2010
Присвячується Юрію Ш
30.09.2010 © Лія Валеріс
Чорна ручка білий папір
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.89 (МАКС. 5) Голосів: 9 (8+1+0+0+0)
Переглядів: 1783  Коментарів: 3
Тематика: Нарис, життя, друзі, дитинство, смерть, онкохворі, здоров`я, Україна, присвята
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.12.2012 00:46  Каранда Галина для © ... 
 30.06.2011 19:38  Оля Стасюк 

Дуже гарно, глибоко. Твір заставляє задуматись над вічним.

 14.11.2010 12:33  Ярослав Молінський 

Ну що ж, розповідь просто чудова. Людина здатна на все, залишилося лиш повірити... Мені передслово більш ніж сподобалося. Сам нариг гіпнотичний, залишає трішки праці підсвідомості. Дякую за можливість прочитати

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
02.09.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Ідеальна ОС для письменника +90
07.08.2017 © Каранда Галина
Двері для школи, або Сон рябої кобили. +136
28.06.2017 © Ковальчук Богдан Олександрович
Найгірша книга +132
03.06.2017 © Борис Костинський
Життя в США. Інтерв`ю з самим собою +76
ВИБІР ЧИТАЧІВ
04.10.2011 © Марина
26.03.2012 © Піщук Катерина
26.11.2011 © Микола Щасливий
16.10.2012 © Істерична Бруталка
12.04.2011 © Закохана
05.03.2014 © Тетяна Ільніцька
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008 - 2017
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори ©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди