Сучасні вірші, проза, твори Літературні твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя
Корзина: +0

 [Логін]
 [Пароль]
11.11.2010 21:47Нарис
Для бабусі [для дідуся]  Для вчителів  Для студентів  Для мами  Для дорослих  Для школярів  Про дитинство  Про життя і смерть  Про життя  Про друзів  
71000
© Трамонтана

* * * * * * *

Історія з життя

Можливо, дещо песимістично, але справді щиро... Це страшне горе, яке може спіткати кожного. В моменти, коли нам сумно, напад депресії, темна смуга невдач і т. д. варто просто пам`ятати, що ми попри все, дуже щасливі люди, фізично здорові... а в Україні кількість онкохворих дітей щодня зростає.
Присвячується Юрію Ш…
Трамонтана
Опубліковано 11.11.2010 / 2843

Він годинами дививсь у вікно… десь там, у зовсім іншому світі вирувало життя. Біля саду по алеї поспішали люди. Дехто примостивсь на лавці під лікарняними яблунями перепочити, а хтось, без діла, у своїх турботах сновигав туди-сюди… 

Він мовчки жадно ловив ці рухи життя. Напружено вслухавсь у його звуки - промчав автомобіль, подув вітер, защебетала пташина… Це те, чого йому так не вистачало, те, до чого прагнула юна душа… 

Невелика сіра кімната, чотири дитячих ліжечка, крісла, столики, і одне велике вікно, яке й стало його ліпшим другом… 

Спершу їх було четверо. Вони такі ж як і всі звичайні діти. Вирізнялись, хіба що, відсутністю волосся на голові, і довгим, спокійним, зовсім не дитячим поглядом. Вони, як і належить дітям їхнього віку, гралися ляльками і солдатиками, відгадували загадки і слова, лише посміхались не так часто. Проте згодом їх стало троє. Діти довго сумували і плакали за товаришем, все ж, до кінця не усвідомлюючи, що втратили його назавжди. Але час поспішав уперед, і один за одним їх залишилось лише двоє. Сміх, здавалось, назавжди залишив цю лікарняну кімнату. В якій боролися за життя зовсім юні, онкохворі діти. Вони вже не боялися смерті. Смерть – це просто те, що приходить зовсім не очікувано, те, що невидимою рукою тягне в свої володіння малих товаришів, те, що неминуче прийде за кожним… Разом з тим, смерть, за словами мам і бабусь, це здорове тіло, щирий сміх, і головне, коли вона прийде, можна буде виходити на вулицю, тоді обов’язково треба посидіти під розкішною розлогою грушею в саду… 

Діти майже не спілкувались між собою. Довгими годинами сиділи біля вікна і мовчки ловили ритми іншого життя. Марійка була ще зовсім мала, років чотирьох, і хлопчика завжди дивував її сумний, глибокий погляд мудрих сірих очей, як у цілком дорослої людини. Вона ніби бачила за вікном щось інше, зовсім не те, що він. Марійка тут вже третій місяць, а він, Юрко, лише другий… 

За той час, коли дітей залишилось двоє, вони стали хорошими друзями і мовчки, просто присутністю, поглядами підтримували один одного, і життя вцілому у цій сірій кімнаті… Дівчинка ніколи не розлучалась зі своїм хрестиком. Вона носила його в руках, то знову чіпляла на шию. Юрчик бачив вельми шанобливе ставлення малої до звичайнісінького хрестика і не міг збагнути цього. 

Одної ночі Марійку забрали кудись лікарі. Дівчинки не було кілька годин, та Юрку здалось, що минула ціла вічність. Кімната стала геть пустою і безжиттєвою. Не видно було єдиного яскравого предмету в цій оселі – рожевої хустинки, яка покривала голову дівчинки. Нарешті з’явилась- бліда і байдужа; маленьке личко відбивало колір стін, а оченята, здавалось стали ще глибшими. Дівчинка лежала непорушно і дивилась прямо перед собою. Потім тихенько покликала хлопчину. Юрко підійшов, і відчув, як маленька рука Марійки поклала на його долоню хрестик.  

«Вір. Молись. Надійся. Борися… Я знаю, ти житимеш… просто вір… просто молись…» 

Наступний ранок був таким же спокійним, як і інші. За вікном дріботів осінній дощ. Хлопчик дививсь у вікно. Один. Тільки він і дощ… 

Юрко вірив. Безмежно вірив, усі його думки, усі мрії були там, - за вікном, у іншому світі, дещо інших людей. І він молився… надіявся… жив… боровся…і одужав… 

Навіть зараз, згадуючи маленьку Марійку, отець Юрій, пам’ятає її глибокі сірі очі і ту першу життєву мудрість, першу краплю віри, яка дарувала надію… яка подарувала життя. 

НадрукуватиПортфоліо автора
*Збереження публ. для прочитання пізніше
20.06.2010 Проза / Нарис
Сонце повільно сідало за обрій
Чудово Добре Посередньо
Найновіше
08.12.2016 © ГАННА КОНАЗЮК / Мініатюра
Знайомство з сюрреалізмом
07.12.2016 © Титаренко Оксана Олександрівна / Мініатюра
Щастя
07.12.2016 © Маріанна / Мініатюра
Пілігрим
06.12.2016 © Ірина Мельничин / Новела
Ілюзії
05.12.2016 © Наталка Янушевич / Мініатюра
Думав "Чого тобі, жінко?"
Нарис Про друзів
06.01.2011 © Таня Лисюк
Друг дитинства
11.11.2010
Присвячується Юрію Ш
10.01.2010 © Настя
Система, пароль якої САМОТНІСТЬ...
Сподобалось? Підтримай Автора, поділись посиланням:
Рейтинг: 4.88 (МАКС. 5) Голосів: 8 (7+1+0+0+0)
Переглядів: 1707  Коментарів: 3
Тематика: Нарис, життя, друзі, дитинство, смерть, онкохворі, здоров`я, Україна, присвята
ОБГОВОРЕННЯ
Мене звати: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 30.12.2012 00:46  Каранда Галина для © ... 
 30.06.2011 19:38  Оля Стасюк 

Дуже гарно, глибоко. Твір заставляє задуматись над вічним.

 14.11.2010 12:33  Ярослав Молінський 

Ну що ж, розповідь просто чудова. Людина здатна на все, залишилося лиш повірити... Мені передслово більш ніж сподобалося. Сам нариг гіпнотичний, залишає трішки праці підсвідомості. Дякую за можливість прочитати

БЛОГ "ВІЛЬНІ ТЕМИ"
06.12.2016 © роман-мтт
Що ви читали з Герберта? Поділіться враженнями. +9
27.11.2016 © Каранда Галина
Підвищення мінімалки - чергове "благо", або "де собака зарита" +53
25.10.2016 © роман-мтт
Укрзалізниця: тарифи - ніщо, романтика - наше все!!! +37
09.10.2016 © роман-мтт
Зомбі-Україна: про альтернативну Україну +88
ВИБІР ЧИТАЧІВ
29.08.2010 © Віта Демянюк
03.12.2011 © Т.Белімова
09.12.2010 © Тундра
18.09.2013 © Тетяна Белімова
17.12.2014 © Микола Васильович СНАГОВСЬКИЙ
02.01.2013 © Тетяна Белімова
Літературне інтернет-видання "Проба пера" ставить за мету сприяти розвитку української культури та мови. У нас можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літературному порталі тільки вірші та проза сучасників.
© "Проба Пера" | 2008-2016
admin@probapera.org

Редакція сайту не завжди поділяє погляди та політичні вподобання дописувачів, тому відповідальність за зміст творів несуть самі автори.
«Проба Пера» - це культурний простір без ненависті, в якому повага між учасниками найвища та беззаперечна цінність.
©  Авторські права на твори застережені і належать їх авторам
© Передрук матеріалів в електронних ЗМІ та на веб-сайтах дозволений тільки за наявності гіперпосилання на probapera.org
© Право на передрук творів у паперових ЗМІ та іншій поліграфічній продукції (а також відтворення у будь-який спосіб в аудіо чи відео форматах) належить авторам і дозволений лише за їх письмової згоди