18.03.2015 12:48
для всіх
254
    
  7 | 8  
 © Ем Скитаній

. . . і падали мертві птахи

. . . і падали мертві птахи

до віршувань в окупації

шановний ідіоте,
ти у цьому світі один.

("Тобі", В"ячеслав Прун)

-... послухай, чувак, ти останній у світі дурень...-

шепоче йому його доля.

і відчув він присмак у роті крові -

то удар від життя йому у щелепу

настільки сильний, 

що аж вилетів геть із комфортного затишку

у саме-самісіньке дно, 

з фінгалом під оком і зламаним носом

загримів усіма своїми кістками об стіну -

не розсипався, бо у схові були всі кістки, 

в шкіряному мішку, що звалося тілом -

з якого смокінг модний звис брудною ганчиркою

і червоний метелик на голій шії звис на плече...

виплюнув зуби, 

ковтає червоносолону юшку, 

шукає напомацки курево і запальничку

в кишені штанів, 

що лахміттям спадають, влипають у струпи ступнів.

п"ятами сковзАє в пітьмі, 

хоче здійнятись на ноги -

не може - о, Боже! - не розуміє бо як... -

голова відлетіла і вскач покотилася

під копита підковані кОней, 

а потім чавилась колесами автомобілів

і молотилась об шпали під безліччю трун паротягів...

це вже пізніше про все вона йому прогугнИла, коли

вся потрощена звідкісь до ніг прикотилась -

зверху встромив до хребта порожній і битий

баняк пучеокий...

нарешті знайшов сигарети

і огорнув себе димом, 

запальничкою клацнувши двічи.

...і розвіявся дим, 

і побачив - поруч нього сидить ДЕПРЕСУХА...

сука, вливає у душу лайно...і відмитись нема де.

тицнув в тарець їй, у лярвову пику що сил, 

що аж спурхнула вмить зі стільця у кватирку, 

фіранки червоно крильмИ обпалила, 

щебече радісно в темну пустелю

- він п"яний! він п"яний! він п"яний!.. -

і день зазирнув у вікно, 

і все почалося спочатку.

-... чувак, ти останній у світі придурок...-

шепоче за спиною доля.

жовтокислотне сонце злилось на підлоги ліноліум, 

павутинням безладно сплелись

на шпалерах рожеворозмазані денні тіні, 

що висолопили язика...дратувались...

- а пішло воно нА хєр усе!

я не винен! не винен, бля... -

пробуркотів, 

нюхнув ацетону, 

зиркнув у кут, де плавала тухлою рибою дримба, 

і вийшов у день постріляти по крукам і гавам

із міномету

й день задзюрчав одразу тихим спокійним струмочком

до озера спокою і благодат.

і він благодушно спостерігав як падали міни

- ...опчкі.. - шепотіли вуста.

- ...усе тепер ладушкі буде... - чулось йому у відлунні, 

бачив здивований

з неба як падали мертві птахИ.

- ...так і повинно бути... -

в останньому видохнув подиху...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 25.03.2015 22:31  Таміла Дорошенко => © 

Дуже життєво!

 25.03.2015 11:07  Недрукована => © 

Ого! Еме, я вас таким ще не читала. Вражена! Як ви це зробили! Просто неймовірно. І не тому, що багато лайливих, агресивних слів і те де. Кажуть, зараз це модно. Хто зна - не мені судити про моду. Все влучно, всього в міру, дуже реалістично і зовсім неочікувано для мене.

 25.03.2015 10:54  Богдан Дєдок => © 

буду перечитувати ще багато разів

 20.03.2015 11:03  Володимир Пірнач => © 

Справді важкий текст, але з розуміння того на чому він оснований - все правильно.
Словами ви гарно передаєте емоцію.
Звісно Плюсую.

 19.03.2015 21:52  Світлана Рачинська => © 

Прочитала раніше... Ніяк не бралась коментувати. Перечитала знову. Поставлю чудово і піду тихенько під враженням.

 18.03.2015 16:37  Тетяна Чорновіл => © 

Вражаюче видиво...
Майстерно передали відчуття. Тому тяжко сприймати...
І коли вже те страхіття закінчиться?!!!

 18.03.2015 13:47  Панін Олександр Миколайович... => © 

Важко, трагічно за драматичним змістом, за художнім втіленням - неперевершено.